Система планів підприємства

• 2.1. Види планів підприємства та їхня характеристика.
• 2.2. Стратегічне планування і його зміст.
• 2.3. Поточний план, його склад та зміст.
• 2.4. Система планових показників.
• 2.5. Інформаційна база планування.
• 2.6. Планова служба підприємства та її функції.

Ключові терміни: види планів підприємства; горизонт плану; прогноз; стратегія; тактика; стратегічне планування; зовнішнє і внутрішнє середовище підприємства; поточний план; розділи плану; планові показники; інформація, інформаційна база планування; якість інформації, інформаційна технологія, планова служба, особисті якості плановика.

Література: [3, 6, 18, 19, 37, 48, 51, 56, 57, 68, 75, 78, 82, 83, 96, 97, 100, 109,114,115,143,144,151,158, 159,162,166,172].

У процесі вивчення матеріалів цієї теми завдання студентів полягає у тому, щоб опанувати склад і характеристику системи планів підприємства, їхні особливості; засвоїти сутність, ціль і завдання стратегічного планування; зрозуміти склад і зміст основних розділів поточного плану; навчитися визначати й обгрунтовувати планові .показники; вміти складати різні види планів, збирати, перевіряти та обробляти інформацію.

Види планів підприємства та їхня характеристика

Складанню планів на підприємстві передує прогнозування його розвитку, яке є початковою стадією планової роботи і грунтується на розробленні прогнозів. Прогноз – це науково обгрунтоване передбачення стану і процесу розвитку підприємства в майбутньому. Прогнози носять імовірнісний характер і визначають основні цілі та напрямки розвитку підприємства й окреслюють лише можливі варіанти досягнення намічених цілей. Проте, прогнози сприяють вибору раціональних планових рішень, наступності стратегічних і довгострокових планів, а також їхньому обгрунтуванню і реальності.

У цілому завдання прогнозування полягають у визначенні умов, яких здійснюватимуться стратегічні і довгострокові плани підприємства.

Головне завдання прогнозування – це обгрунтоване передбачення тенденцій і можливостей організаційно-технічного розвитку підприємства, оновлення номенклатури й асортименту його виробів, видів діяльності тощо.

Прогноз ґрунтується на детальному вивченні різних факторів, що впливають на діяльність підприємства в минулому, теперішньому і в майбутньому. Він передбачає кілька варіантів розв'язання поставленого завдання і на підставі цього зумовлює можливість вибору одного з них при розробленні плану. Відмінність прогнозу від плану полягає в тому, що прогноз лише визначає можливі варіанти реалізації кінцевої цілі, а план за одним з цих варіантів відображає підсумковий результат, обсяги робіт, строки, виконавців і є обов'язковим для здійснення.

Прогнози розвитку підприємства повинні розроблятися з урахуванням дії законів і закономірностей ринкової економіки і багатоаспектної залежності ефективності діяльності підприємства від різноманітних факторів. Основними цілями прогнозів є: визначення тенденцій організаційно-технічного і соціально-економічного розвитку підприємства; виявлення впливу зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства на темпи і напрямки його розвитку тощо.

Для розроблення прогнозів розвитку підприємства застосовують різноманітні сучасні методи, зокрема екстраполяції, математичного моделювання та інші. Докладніше їхню характеристику подано в темі 11 цього підручника.

При розробленні прогнозу необхідно вивчати перспективи зміни попиту на продукцію підприємства і приводити номенклатуру його виробів у відповідність до прогнозного попиту. Прогноз умов діяльності та розвитку підприємства повинен постійно коригуватися відповідно до їхніх змін.

Плани підприємства класифікуються за низкою ознак, які подано на рис. 2.1.

Класифікація дозволяє впорядкувати процеси розроблення і взаємно пов'язати всі види планів між собою та з нормами і правилами, що діють на підприємстві.

За змістом плани поділяються на економічні, соціальні, організаційні, техніко-технологічні.

Рис. 2.1. Класифікація планів підприємства за основними ознаками

Економічні плани відображають господарську діяльність підприємства за місцем і часом дії у вигляді системи економічних показників, вибраних підприємством самостійно на підставі встановлених цілей і завдань. У цих планах визначаються обсяги виробництва продукції за результатами вивчення взаємодії попиту і пропозиції, потреба в матеріальних, трудових і фінансових ресурсах, витрати на виробництво, його обслуговування та управління ним, а також обчислюються підсумкові фінансово-економічні показники майбутньої діяльності.

До економічних планів належать: маркетингові дослідження і планування збуту продукції; виробництво продукції; матеріально-технічне забезпечення; персонал і оплата праці, витрати виробництва і собівартість продукції, фінансовий план.

Соціальні плани орієнтовані на формування, оптимізацію та розвиток соціально-демографічної структури колективу підприємства, створення належних умов праці й охорони здоров'я працівників, зростання та вдосконалення оплати їхньої праці, сприяння покращенню житлово-побутових умов працівників підприємства і членів їхніх сімей тощо.

Показники соціальних планів містяться у планах персоналу, й оплати праці та соціального розвиту колективу (за його наявності).

Організаційні плани містять комплекс заходів із раціоналізації виробничої та управлінської структури підприємства, а також вдосконалення процесів розроблення та ухвалення рішень з метою мінімізації потреби в інформації, чіткого розмежування обов'язків, прав і відповідальності окремих управлінських і виробничих підрозділів та працівників. Виконання зазначених заходів забезпечує реалізацію різних видів планів з меншими витратами ресурсів і кращими результатами діяльності. Показники організаційних планів відображені в плануванні рівня організації виробництва і праці та досконалості й ефективності управління.

Техніко-технологічні плани передбачають впровадження нової конкурентоспроможної продукції, досконалої техніки, прогресивних технологій, економічних матеріалів та інших заходів цього спрямування, що ґрунтуються на результатах сучасних наукових досліджень і світового практичного досвіду.

До техніко-технологічних зараховують такі розділи комплексних планів, як оновлення продукції та технічний рівень розвитку підприємства.

За видами діяльності виокремлюють такі плани: маркетингові, матеріально-технічного забезпечення, виробництва, збуту, фінансові.

Маркетингові плани націлені на виявлення майбутніх потреб споживачів у продукції підприємства, цін на неї, провідних конкурентів і їхніх ринкових можливостей. Ці плани містять комплекс заходів з розвитку маркетингової діяльності підприємства, зокрема дослідження кон'юнктури ринку, зміцнення позицій на освоєних ринках та закріплення на нових перспективних, вибір раціональних каналів збуту, обчислення величини витрат на маркетинг та обґрунтування їхньої економічної доцільності й ефективності.

До плану матеріально-технічного забезпечення входять комплекс завдань і показників щодо: обґрунтованої потреби підприємства в матеріально-енергетичних ресурсах, визначеної на підставі планових норм їхнього витрачання; своєчасного безперервною забезпечення виробничо-господарської діяльності підприємства цими ресурсами в необхідних обсягах, номенклатурі й асортименті за економічно доцільних витрат на їхню купівлю; встановлення мінімальної величини запасів матеріалів; вибору раціональних каналів постачання; забезпечення економії в процесі використання та зберігання матеріальних ресурсів тощо. Докладно зміст, завдання й особливості плану матеріально-технічного забезпечення розглядаються в темі 6 цього підручника.

Виробничі плани містять систему завдань і показників з виготовлення підприємством оптимального обсягу, номенклатури й асортименту профільної продукції відповідно до потреб ринку й укладених договорів на її поставку замовникам. Виробничими планами також визначаються натуральні і вартісні показники з виготовлення продукції, виконання робіт та надання послуг допоміжними й обслуговуючими підрозділами, призначених для забезпечення безперервного перебігу основних виробничих процесів і нормального функціонування підприємства.

Невід'ємною складовою цих планів є розроблення і доведення конкретних виробничих завдань до цехів, дільниць, бригад і окремих робітників на короткі часові періоди, тобто складання оперативно-виробничих планів.

Завдання і зміст виробничих планів докладно розглядаються в темах 4 і 5 цього підручника.

У планах збутової діяльності визначаються натуральні та вартісні показники обсягу реалізації продукції, робіт і послуг на підставі прогнозу продажів. Цей прогноз розробляється за результатами досліджень минулого, теперішнього і майбутнього попиту на вироби та обчислення середніх цін з кожного їхнього виду на різних ринках. У зазначених планах також обгрунтовуються канали збуту продукції, засоби, ефект рекламування, складається рекламний бюджет і кошторис витрат на збут.

Фінансові плани відображають потребу підприємства у фінансових ресурсах, джерела їхнього формування, розміщення в активах та ефективність використання. У цих планах визначаються надходження грошових коштів від різних видів діяльності, їхні витрати та рух, формування і розподіл прибутку й інші фінансові показники.

За масштабами плани поділяються на комплексні (зведені), плани- програми, проекти, бізнес-плани.

Комплексні плани відображають усі види і напрямки діяльності та розвитку підприємства в плановому періоді. До них належить усі розділи довго-, середньо- і короткострокових планів, показники яких органічно взаємопов'язані і взаємоузгодженні між собою.

Плани-програми націлені на розвиток одного важливого аспекту функціонування підприємства, наприклад, організація контролю якості продукції, модернізація виробів, удосконалення технології, автоматизація процесів, покращення інформаційного обслуговування тощо.

Проект на відміну від програми характеризується високим рівнем обгрунтування економічної доцільності, тобто розрахунками вартості й ефективності його втілення. Прикладом можуть бути різноманітні інвестиційні проекти, що потребують істотних витрат фінансових ресурсів.

Бізнес-план – це багатофункціональний перспективний документ, у якому розкривається сутність, ціль і обгрунтовується реалістичність, економічна доцільність та ефективність бізнес-проекту, визначаються шляхи і засоби його реалізації у просторі та часовому інтервалі.

Для різних видів планів приймаються різні горизонти. Горизонт – це часовий інтервал дії плану, необхідний для виконання планових завдань і досягнення передбаченого рівня показників. Що ближче горизонт планування, то пріоритетніші в ньому поточні цілі та завдання і тим більше він залежний від існуючих умов та обмежень, і навпаки, зі збільшенням спрямованості плану в часі більше уваги приділяється перспективним цілям і завданням.

Зазвичай виділяють три періоди планування за горизонтом: довгостроковий, середньостроковий, короткостроковий (поточний). Для кожного з цих горизонтів планування розробляються свої специфічні плани за методами, кількістю показників і точністю їхніх розрахунків та іншими ознаками.

У міру скорочення горизонту плану зростає його точність, економічна обґрунтованість та кількість показників.

Варто зазначити, що наведену класифікацію за тривалістю часового періоду слід розмежовувати від класифікації планів за часовою орієнтацією ідей. Поділ планів за часовим спрямуванням ідей ґрунтується на принципово іншій філософії планування, відповідно до якої плани поділяються залежно від відношення до минулого, сучасного і майбутнього. В основу поділу планів на довго-, середньо- і короткострокові покладено різні часові періоди, необхідні для досягнення планових показників. Цей поділ має технічний характер.

Серед науковців зараз немає єдності в розумінні критерію зазначеного поділу тривалості планового періоду. Зокрема, різні автори для довгострокового плану називають горизонт планування 5, 10 і навіть 15 років.

У доринковій планово-централізованій економіці, що характеризувалася відносною стабільністю, розроблялися перспективні (довгострокові плани) з тривалістю часового інтервалу дії 10-15 років. Горизонт середньострокових планів становив п'ять років. Часовим періодом дії поточних планів був рік. Горизонт оперативно-виробничих планів залежно від конкретних умов господарювання складав від години до місяця.

Аналіз інформації стосовно горизонту планування вказує на те, що теоретично визначено і практично застосовуються різні часові періоди реалізації планів.

Кожне підприємство визначає свій доцільний горизонт планування на підставі складності цілей і завдань, передбачених у планах, та умов їхнього виконання.

Беручи до уваги високий рівень непередбачуваності і мінливості сучасного ринку та інших факторів зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, що зумовили скорочення горизонту планів, доцільно розрізняти три види планів за горизонтом (інтервалом часу їхньої дії):

Довгострокові – від трьох до п'яти, іноді до десяти років.

Середньострокові – від одного до трьох років.

Короткострокові, які поділяються на поточні – від кількох місяців до року й оперативно-виробничі – від години до місяця.

Довгострокові (перспективні) плани окреслюють провідні напрямки і програми розвитку підприємства на тривалий часовий період, що забезпечують досягнення поставлених цілей і завдань. Ці плани мають концептуальний характер і спрямовані на розв'язання комплексних проблем діяльності підприємства.

Особливого значення набувають довгострокові плани за створення і розвитку нових та розширення, реконструкції і технічного переозброєння діючих підприємств внаслідок реалізації інвестиційних проектів.

Для складання реального, економічно обгрунтованого довгострокового плану необхідно зібрати, систематизувати та опрацювати великий обсяг інформації. Це зробити досить складно і тому, при обчисленні показників довгострокових планів ширше використовують економіко-математичне моделювання.

За умов високодинамічного стихійного розвитку ринку оцінювання перспектив діяльності підприємства є вкрай невизначений. З огляду на цю обставину в довгострокових планах утримується обмежена кількість найважливіших показників, які визначаються з істотним ступенем імовірності. Перевага надається якісним характеристикам. Розрахунки показників у цих планах використовуються для обгрунтування доцільності ухвалених рішень.

Певний час довгострокові плани ототожнювалися зі стратегічними. Проте, зараз ці два види планів розглядаються окремо. Головна розбіжність між довгостроковим і стратегічним планом полягає в підході до визначення майбутнього. Довгостроковий план складається на підставі передбачення перспективного стану підприємства шляхом екстраполяції тенденцій динаміки його розвитку в минулому. При розробленні й обгрунтуванні довгострокового плану керуються оптимістичним підходом, відповідно до якого майбутні результати діяльності підприємства будуть кращими, ніж у минулому. Наслідком зазначеного підходу є невиконання окремих планових показників.

Стратегічні плани не припускають, що майбутнє однозначно повинно бути краще минулого, і його не можна досліджувати методами екстраполяції.

За своїм змістом стратегічні плани значно складніші в зіставленні з довгостроковими і не є простим подовженням горизонту планування.

Середньострокові плани конкретизують довгострокові. Найважливішими їхніми характеристиками є детальна хронологія проектів, повна номенклатура виробництва продукції, більша кількість конкретних економічних і фінансових показників.

У них містяться якісні та кількісні показники, що деталізовані з точки зору вибору засобів для реалізації цілей. Зокрема, середньострокові плани є найбільш зручними для планування оновлення і розширення асортименту виробів, зміцнення позицій підприємства на ринках та освоєння нових ринків, удосконалення складу і структури кадрів, їхньої підготовки та ефективності використання, оптимізації обсягу та структури необхідних ресурсів і форм матеріально-технічного забезпечення з урахуванням внутрішньовиробничої спеціалізації й кооперування виробництва, обсягів і напрямків розміщення інвестицій та джерел їхнього формування, впровадження нової техніки і прогресивних технологій, перебудови організації управління тощо.

Середньострокові плани можуть розроблятися як по підприємству загалом, так і за його виробничих підрозділах.

Часовий інтервал дії середньострокового плану визначається низкою факторів, серед яких важливе місце відведено змісту і складності планових заходів. Зокрема, горизонт оновлення і диверсифікації асортименту продукції залежить від її характеру і призначення. Наприклад, для розроблення та освоєння у виробництві складних технічних виробів потрібно кілька років, а для виробів харчової чи легкої промисловості достатньо кількох місяців.

Межа між довго- і середньостроковими планами є досить умовною і неоднозначною. Час дії плану залежить від ступеня визначеності умов діяльності підприємства, його галузевої належності, загальної економічної ситуації в країні, достовірності вхідної інформації, якості її аналізу тощо.

Короткострокові (поточні) плани є подальшою деталізацією і продовженням середньострокових планів. Вони розробляються на всіх рівнях управління підприємством за повною номенклатурою кількісних і якісних показників. Ці плани також містять конкретні способи використання ресурсів підприємством, необхідних для досягнення в поточному періоді цілей, передбачених довго- і середньостроковими планами.

Короткострокові (поточні) плани зараз складають усі промислові виробничі підприємства, в діяльності яких ці плани займають важливе місце. Часовим періодом для поточних планів зараз є рік з розподілом показників за кварталами, а інколи півроку чи квартал з розподілом показників за місяцями. Докладніше склад і зміст поточних планів розглядається в підрозділі 2.3 цієї теми.

Безпосереднім продовженням і деталізацією поточного плану є оперативно-виробничий план. Він передбачає розроблення планово-календарних нормативів, встановлення завдань з виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) виробничим підрозділам (цехам, дільницям, робочим місцям) на короткі періоди часу (місяць, декаду, тиждень, добу, зміну, годину) і забезпечення належних умов для безперервної ритмічної роботи та своєчасного виконання завдань. Докладну інформацію щодо оперативно-виробничих планів подано в темі 5 цього підручника.

Усі види планів за горизонтом повинні тісно узгоджуватися між собою.

За типами цілей виокремлюють стратегічні, поточні й оперативні плани.

Стратегічні плани зорієнтовані на недосяжні (ідеальні) цілі, до яких передбачається наблизитися в плановому періоді чи за його межами. Докладно сутність та зміст стратегічного планування подано в підрозділі 2 цієї теми.

Тактичні плани спрямовані на такі цілі, які можуть бути досягнуті в плановому періоді чи за його межами.

Тактичні плани конкретизують завдання підприємства в певному напрямку діяльності, що передбачені стратегічним планом. Отже, ці плани характеризуються вузьким спрямуванням. У тактичних планах чітко окреслена вся сукупність конкретних практичних заходів, способів і засобів, спрямованих на досягнення визначених цілей і розв'язання поставлених завдань, вказані виконавці певних робіт, терміни їхнього завершення і результати виконання планів.

Залежно від змісту поставленого завдання тактичний план може складатися та реалізуватися як на рівні окремих підрозділів, так і в межах підприємства здебільшого на середньо- і короткостроковий період. Тактичний план може спрямовуватися на розв'язання таких завдань: розроблення нового виробу, модернізацію устаткування, започаткування нового виду діяльності, вихід па новий ринок, збільшення частини раніше освоєного ринку, підвищення конкурентоспроможності продукції, соціально-економічний розвиток підприємства чи конкретного його підрозділу тощо.

Отже, у стратегічних і тактичних планах містяться основні завдання діяльності підприємства на певний період, окреслюються конкретні шляхи їхнього розв'язання і визначаються необхідні для цього матеріальні та фінансові ресурси, а також способи найефективнішого їхнього використання з урахуванням ситуації, що склалася.

Оперативні плани ставлять цілі, яких необхідно досягти в плановому періоді і визначають способи, заходи та ресурси, необхідні для їхнього досягнення.

Залежно від орієнтації основних ідей планування на минуле, сучасне та майбутнє Р. Акофф розрізняє чотири типи (види) планування: реактивне, інактивне, преактивне та інтерактивне.

Реактивне планування зорієнтоване лише на минулий досвід, тобто складання планів на майбутній період відбувається на підставі дослідження та узагальнення тенденцій розвитку підприємства і результатів його діяльності в минулому. Воно здійснюється знизу вверх. Прибічники цього типу планування відкидають усі теперішні досягнення і вважають, що будь-яку проблему варто розглядати з точки зору її виникнення і минулого розвитку. До переваг реактивного планування можна віднести постійне повернення до минулого досвіду, який, безумовно, є корисним, а також те, що сильне відчуття наступності запобігає проведенню різких необачливих змін. Основні недоліки цього виду планування полягають у недотриманні принципів гнучкості та участі і в тому, що воно здійснюється без достатнього врахування сучасних об'єктивних обставин і майбутніх змін, оскільки підприємство розглядається як стійкий, добре відналагоджений механізм.

Інактивне планування грунтується на пристосуванні до існуючих умов функціонування підприємства за нехтування минулим досвідом і майбутніми змінами на підставі уявлення про те, що нормальний його стан досягається автоматично.

Прихильники цього типу планування не намагаються здійснювати будь- які відчутні зміни у діяльності підприємства, оскільки вважають їх загрозами для традиційного шляху розвитку.

Істотне місце в інактивному плануванні відведено зібранню та аналізу інформації про тенденції розвитку, стан і результати діяльності підприємства.

Його перевага полягає в обережному поступовому плануванні діяльності, що унеможливлює виникнення серйозних негативних наслідків.

До недоліків інактивного планування належать нездатність пристосуватися до змін умов господарювання і недостатнє використання творчого потенціалу працівників.

Преактивне планування націлене лише на майбутнє, тобто на виявлення можливих змін у майбутній діяльності і своєчасне пристосування до них для швидкого досягнення визначених цілей, які спрямовані переважно на виживання і розвиток підприємства. Основне завдання цього виду планування – вибір із кількох можливих варіантів економічно доцільного рішення.

Преактивне планування передбачає широке використання досягнень науки, техніки, нових методів планування. Механізм цього виду планування полягає в тому, що на вищому рівні управління підприємством досліджується зовнішнє середовище, формулюються цілі і стратегії його розвитку, на підставі яких розробляються цілі та плани діяльності структурних підрозділів.

Основна перевага преактивного планування – це об'єктивна оцінка факторів зовнішнього середовища та їхнє урахування при складанні планів. Основні недоліки – недостатнє використання минулого досвіду і надмірне захоплення новими методами планування.

Інтерактивне планування передбачає, що майбутнє підприємства підвладне контролю, і значною мірою є результатом творчої діяльності працівників. Його ціль полягає у проектуванні майбутнього. В основу інтерактивного планування покладено принцип участі та мобілізацію творчих здібностей працівників.

Основною особливістю і перевагою інтерактивного планування є спрямування на взаємодію кращого минулого досвіду, теперішніх умов існування підприємства та їхніх змін у майбутньому під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів.

Головним недоліком цього типу планування є його ідеалізація, значне перебільшення здатності підприємства впливати на своє майбутнє. Адже будь-яке підприємство може лише адаптуватися до умов, що визначають майбутнє, а не проектувати його. Проте, цей тип планування під впливом багаточисельних зовнішніх факторів поступово поширюється в практичній діяльності підприємств. Поділ планів за об'єктами планування стосується переважно оперативно-виробничого планування. За цією ознакою виділяють міжцехові, внутрішньоцехові, бригадні та індивідуальні плани.

Міжцехові плани містять встановлення взаємопов'язаних планових завдань з виконання виробничої програми окремим цехам і підприємству, а також розроблення оперативних календарних планів-графіків випуску продукції кожним цехом і підприємством загалом.

Внутрішньоцехові плани є деталізацією міжцехових планів, вони призначені для розроблення і доведення до виконавців у межах цеху планових завдань з виготовлення продукції в установлені календарним графіком строки, і створення належних умов для високопродуктивної праці.

Бригадні плани – продовження і конкретизація внутрішньоцехових планів, вони передбачають розроблення і доведення до бригад (виробничих дільниць, потокових ліній) місячних програм і календарних графіків випуску продукції.

Індивідуальні плани є продовженням бригадних планів і спрямовані на встановлення переважно змінно-добових завдань з виробництва продукції робочим місцям і поточну оперативну підготовку до виконання цих завдань.

За стадіями розроблення виокремлюють попередні й остаточні плани.

Попередній план розробляють на першій стадії. Його називають проектом плану. В ньому містяться попередні завдання і показники.

Остаточний план складають на другій стадії на підставі проекту плану. Цей план отримують після коригування та затвердження попереднього плану.

За ступенем невизначеності розрізняють детерміновані й імовірнісні (стохастичні) плани.

Детерміновані плани розробляються за умов повної визначеності, передбачення і мають стовідсоткову гарантію виконання. Безумовно, на рівні підприємства в цілому такі плани не існують, оскільки підприємство функціонує за умов невизначеного, швидкозмінного середовища і не може бут и повністю впевнене в досягненні кінцевих результатів їхнього виконання. Детерміновані плани можливі на рівні робочого місця, дільниці, цеху, яким властива висока визначеність у передбаченні результатів їхньої реалізації.

Імовірнісні (стохастичні) плани не дають повної передбачуваності результату, оскільки складаються за нестачі визначеності в зовнішньому середовищі та інформації. Практично плани кожного підприємства є ймовірнісними, проте ступінь невизначеності може бути різною залежно від низки факторів.

За засобами виконання розрізняють директивні та індикативні плани, сутність яких розглянута в темі 1.

За рівнем управління (залежно від кількості лінійних ланок на підприємстві) виділяють: плани вищого, середнього і низового рівня.

Вищий рівень планування передбачає складання планів на підприємстві в цілому. На цьому рівні управління плани розробляються керівництвом і управлінськими службами підприємства.

Середній рівень планування спрямований на формування планів виробничих підрозділів, які є конкретизацією планів підприємства і формуються спеціалістами цих підрозділів на підставі завдань, визначених управлінськими службами підприємства.

Низовий рівень планування – це складання планів для дільниць, бригад, робочих місць, зазвичай на короткі часові інтервали. Ці плани деталізують плани відповідних виробничих підрозділів, і розробляються спеціалістами виробничих підрозділів підприємства та керівниками низового рівня (майстрами, бригадирами тощо).

За характером дій плани поділяються на наступальні та оборонні.

Наступальні плани передбачають розвиток підприємства шляхом виробництва нових виробів чи надання послуг, освоєння нових ринків збуту, досягнення конкурентних переваг. Такі плани зазвичай розробляють великі підприємства з потужним економічним потенціалом.

Різновидом наступального плану є план розвитку підприємства, який містить комплекс заходів необхідних для започаткування нових видів діяльності.

Оборонні плани спрямовані на збереження своїх позицій на ринку і запобігання банкрутстві. До оборонних планів належать ліквідаційний план, що містить рекомендації з усунення факторів, які негативно впливають на результати діяльності підприємства і його розвиток (виведення з виробництва збиткових і низькорентабельних виробів, ліквідацію структурних підрозділів чи майна, утримання яких економічно недоцільне, припинення неефективних і безперспективних видів діяльності тощо).

За ступенем точності плани можуть бути наближеними (орієнтовними) і уточненими. Точність складання плану зумовлена низкою факторів, зокрема повнотою вхідної інформації, наявністю і досконалістю нормативних матеріалів, методами і засобами планування, часовим інтервалом дії плану, рівнем професійності та досвіду працівників, що розробляють плани тощо. Наприклад, довгострокові плани є наближеними, а оперативні – уточненими.