Планування продуктивності праці

Продуктивність праці є найважливішим економічним показником ефективності діяльності персоналу – головного виробничого ресурсу підприємства. Від її рівня і динаміки залежать усі основні показники роботи підприємства: обсяг виробництва продукції, кількість персоналу, фонд заробітної плати, витрати виробництва і собівартість продукції, прибуток і рентабельність тощо.

Зростання продуктивності праці є важливою умовою функціонування та розвитку підприємства. За відомим визначенням К. Маркса, підвищення продуктивності праці полягає в тому, що частина витрат живої праці в продуктах зменшується, а частина витрат минулої праці, втіленої в засобах виробництва, збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукції зменшується.

Зростання продуктивності праці означає збільшення маси продукції, виробленої за одиницю часу, за незмінної її конкурентоспроможності, або підвищення її конкурентоспроможності за незмінної її маси, чи скорочення витрат робочого часу на одиницю продукції.

Згідно із розрахунками рівень продуктивності праці на промислових підприємствах України в кілька разів менший від її рівня в США. За цих умов проблема підвищення продуктивності праці набуває надзвичайної актуальності. Проте, за часів становлення ринкових відносин у вітчизняній теорії та практичній діяльності підприємства питанням продуктивності праці не приділялось належної уваги. Однак, в останні роки різні аспекти цієї проблеми є об'єктом дослідження науковців. До них належать В.І. Дзюба, Ю.В. Лелюк, Т.С. Морщенюк, М.В. Семикіна, Л.В. Щетиніна, К.В. Юрасова та інші.

Необхідною передумовою об'єктивного вимірювання та оцінки продуктивності праці є правильний вибір показників. У процесі складання плану обчислюють абсолютні показники (рівень) продуктивності праці і відносні показники (темпи її зміни).

Рівень продуктивності праці – це кількість продукції, яка виробляється працівником, колективом виробничого підрозділу чи підприємства за одиницю робочого часу, або кількість робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції.

На підприємстві можуть використовуватися два планові показники (методи визначення) продуктивності праці:

• – виробіток (прямий метод);
• – трудомісткість (обернений метод).

Найпоширенішим універсальним показником є виробіток, який характеризується співвідношенням обсягу виробленої (реалізованої) продукції та кількості праці, витраченої на виробництво цього обсягу.

Узагальнювальний показник продуктивності праці по підприємству – це середній виробіток одного середньооблікового працівника основної діяльності за одиницю робочого часу (годину, день, місяць, квартал, рік).

Трудомісткість є оберненим показником рівня продуктивності праці, який характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).

Показники трудомісткості є більш конкретними у зіставленні з виробітком. Ними можуть користуватися на робочих місцях, дільницях, цехах та інших виробничих підрозділах, що виробляють різнорідну продукцію, а також за наявності значних обсягів незавершеного виробництва. Показники трудомісткості можна використовувати для розрахунків потрібної кількості працівників (робітників), визначення конкретних резервів зростання продуктивності праці.

Вимірюється трудомісткість в людино-годинах (нормо-годинах).

За видами витрат праці, які включають до планової трудомісткості, виокремлюють відрядну, погодинну, технологічну, допоміжну (трудомісткість обслуговування), виробничу, трудомісткість управління, повну.

За призначенням і характером розрізняють нормативну, планову і фактичну трудомісткості. Нормативна трудомісткість визначає витрати живої праці на виготовлення одиниці продукції або виконання одиниці роботи на підставі діючих на підприємстві норм. Планова трудомісткість – це передбачені планом витрати праці персоналу підприємства на виробництво одиниці продукції або виконання певного обсягу роботи. Фактична трудомісткість характеризує фактичні витрати праці на виготовлення одиниці продукції (виконання одиниці роботи).

Для обчислення планових показників продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися натуральні, вартісні і трудові вимірники. Найбільш точно продуктивність праці за виробітком обчислюється на підставі обсягу продукції в натуральних вимірниках. Проте, їхнє застосування для визначення планових показників продуктивності праці вкрай обмежене через великий асортимент різноманітної і незіставної продукції, яка за умов конкурентного ринку характеризується високою динамічністю. Найпоширенішими вимірниками визначення виробітку є вартісні.

Ціль планування продуктивності праці полягає в забезпеченні зростання її рівня внаслідок пошуку та використання резервів. Планування продуктивності праці охоплює сукупність послідовних етапів (рис. 8.1).

Планові абсолютні показники продуктивності праці визначаються в такий спосіб:

(8.1)

(8.2)

(8.3)

де- планова продуктивність праці за виробітком у

натуральних і вартісних вимірниках відповідно;

• - планова продуктивність праці за трудомісткістю;
• - плановий обсяг виробленої (реалізованої) продукції в натуральних і вартісних вимірниках відповідно;
• - планова середньооблікова чисельність персоналу;
• - планова трудомісткість виробничої програми;

РЧ – робочий час, витрачений на виробництво продукції.

Рис. 8.1. Послідовність і зміст етапів планування продуктивності праці

Для обчислення планових відносних показників (темпів зміни) продуктивності праці можна скористатися такими формулами:

(8.4)

(8.5)

де- плановий темп продуктивності праці за виробітком і трудомісткістю відповідно;

• - рівень продуктивності праці за виробітком у плановому і базовому періодах відповідно;
• - рівень продуктивності праці за трудомісткістю у плановому і базовому періодах відповідно;
• - зміна рівня продуктивності праці у плановому періоді за виробітком і трудомісткістю відповідно.

Рівень і динаміка продуктивності праці на конкретному підприємстві формується під впливом дії системи багаточисельних і різноманітних взаємопов'язаних факторів: матеріально-технічних. організаційних, економічних, соціальних, виробничих, структурних тощо (рис. 8.2).

Фактори підвищення продуктивності праці – це сукупність рушійних сил і причин, що зумовлюють її зростання.

Усі фактори підвищення продуктивності праці поділяють на дві групи: зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх належать загальнодержавні і загальноекономічні фактори, на які підприємство не може впливати. Це законодавство, політика, конкуренція, ринкова інфраструктура, природні ресурси тощо.

На внутрішні фактори підприємство може безпосередньо впливати. До них зараховують характер і особливості виготовлення продукції, техніку і технологію, матеріально-енергетичні ресурси, організацію виробництва, праці й управління, інновації тощо.

Найважливішими факторами підвищення продуктивності праці є: впровадження нової техніки, передової технології, механізація та автоматизація виробництва; вдосконалення організації виробництва; покращення використання фонду робочого часу; зміна номенклатури продукції; зменшення браку у виробництві продукції; збільшення обсягу виробництва продукції.

Існують різні методи визначення приросту продуктивності праці внаслідок впливу організаційно-технічних функцій полягає у визначенні відносного вивільнення (економії) працівників у плановому році. Розрахунок містить такі етапи:

1. Визначається розрахункова чисельність працівників () на підставі фактичної чисельності працівників базового року () і індексу зростання обсягу випуску продукції планового року () за виразом:

(8.6)

2. Обчислюється можливе вивільнення працівників за кожним фактором окремо () і за всіма факторами ():

(8.7)

де ф – кількість факторів впливу на продуктивність праці.

3. Обчислюється планова чисельність працівників ():

(8.8)

4. Визначається продуктивність праці у плановому році ():

(8.9)

Рис. 8.2. Класифікація факторів для розрахунку підвищення продуктивності праці на підприємстві

• 5. Обчислюється приріст продуктивності праці у плановому році в такий спосіб.
• а) за окремим фактором ():

(8.10)

б) за всіма факторами:

(8.11)

6. Визначається частина приросту обсягу продукції у плановому році за рахунок зростання продуктивності праці () за такою формулою:

(8.12.а)

або

(8.12.6)

Приклад 8.1. Обчислити приріст продуктивності праці методом економії чисельності працівників за вхідними даними, наведеними в табл. 8.1.

Таблиця 8.1

Вхідні дані для розрахунку

• 1. Визначимо вивільнення (економію) чисельності працівників () за рахунок:
  • а) підвищення технічного рівня виробництва () за формулою:

(8.13)

де- зниження трудомісткості продукції внаслідок підвищення технічного рівня виробництва;

• - коефіцієнт розповсюдження заходів з підвищення технічного рівня виробництва;
• - частина року, протягом якої діють заплановані заходи;
• - ефективний фонд часу одного робітника в базовому році;
• - коефіцієнт виконання норм.

б) зміни ефективного фонду часу () за формулою:

(8.14)

де“ чисельність робітників у базовому році;

• - індекс зростання обсягу виробництва;
• - ефективний фонд робочого часу одною робітника в базовому і плановому роках відповідно, год.
• в) скорочення втрат від браку () за формулою:

(8.15)

де- втрати від браку в базовому і плановому роках відповідно;

- чисельність основних робітників у базовому році.

г) ліквідації відхилень від нормальних умов праці () за формулою:

(8.16)

де - відхилення від нормальних умов праці в базовому і плановому роках відповідно.

д) структурних змін у виробництві – збільшення обсягу виробництва () за формулою:

(8.17)

де– приріст обсягу виробництва;

х – ріст чисельності постійних працівників на 1% росту обсягу виробництва;

- чисельність постійних працівників у базовому році,

е) зміни асортименту () за формулою:

(8.18)

де- часткова трудомісткість продукції у плановому і базовому роках відповідно:

ж) зміни обсягу кооперованих поставок () за формулою:

(8.19)

де– частина кооперованих поставок у плановому і базовому роках відповідно;

- чисельність працівників у базовому році.

2. Визначимо загальну чисельність економії працівників ():

(8.20)

• 3. Визначимо розрахункову (умовну) чисельність працівників у плановому році за формулою 8.13:
• 4. Визначимо необхідне число працівників у плановому році () за

формулою 8.8:

5. Визначимо зростання продуктивності праці працівників () за

формулою 8.11:

у тому числі за факторами:>;

6. Визначимо частину прирісту обсягу продукції за рахунок зростання продуктивності праці () за формулою 8.12а або 8.126:

або

О.О. Орлов [103, с.65-69] вказує на недосконалість факторного метолу планування продуктивності праці. Вадами цього методу, на думку згаданого науковця, є:

• – розрахунки підвищення продуктивності праці за факторами за різними методиками дають досить суперечливі результати;
• – у розрахунку факторів не береться до уваги їхня взаємозалежність, спостерігається повторний розрахунок;
• – у розрахунках не враховується "перехідна економія" ("перехідне подорожчання");
• – в умовах самостійності підприємств відпала необхідність встановлення їм завдань щодо зростання продуктивності праці.

О.О. Орлов пропонує використовувати метод розрахунку продуктивності праці за "нормативною базою на початок планового періоду". Сутність методу полягає в тому, що на підставі норм витрат праці на планову номенклатуру н асортимент визначається трудомісткість виробничої програми і кількість робітників на нормованих роботах станом на початок планового періоду. Далі з урахуванням кількості інших категорій працівників відповідно до зростання обсягу виробництва (але без урахування економії в плановому році) визначається кількість працівників станом на початок планового року.

Найважливіший і принципово відмінний момент цього методу полягає в тому, що в трудомісткості програми за нормативами на початок планового періоду вже враховані всі фактори, що відображають зміни умов у плановому році в зіставленні з базовим.

На думку О.О. Орлова, при плануванні продуктивності праці слід враховувати лише ті фактори, зміни яких відбивають реальні зусилля підприємства щодо зниження витрат праці у плановому періоді, зокрема, економія кількості робітників від зниження трудомісткості за рахунок підвищення технічного рівня, зростання середніх норм виробітку, поліпшення використання фонду робочого часу робітника та економія кількості інших категорій працівників.

Безумовно, цей науковець має рацію щодо вад методики планування продуктивності праці за факторами. Але і його пропозиції викликають сумніви. Зокрема, підвищення організаційно-технічного рівня виробництва зумовлює і зниження трудомісткості, і зростання середніх норм виробітку, на які позитивно впливає краще використання робочого часу. Тобто, згадані фактори тісно взаємопов'язані, і визначення економії окремо за кожним фактором, як пропонує автор, також не позбавляє повторного рахунку. Крім того, складно практично реалізувати методику розрахунку продуктивності праці за "нормативною базою на початок планового періоду", оскільки далеко не кожне українське підприємство має обґрунтовані норми витрат праці на початок планового періоду. Зрештою, номенклатурі й асортименту продукції властива динамічність, а підприємства все частіше тепер працюють за замовленнями.

Слушна думка автора роботи [52, с.245] щодо застосування ступінчастого методу розрахунків підвищення продуктивності праці за методом економії персоналу. Його сутність полягає в тому, що при обчисленні можливого зростання продуктивності праці у плановому періоді внаслідок конкретного заходу до уваги беруть не первісну кількість персоналу, а скорочену в результаті впровадження попередніх заходів.

Підсумовуючи вищевикладене, приходимо до висновку, що самостійні підприємства в сучасних умовах мають обов'язково планувати показники зростання продуктивності праці для оцінки ефективності господарювання, визначення необхідної кількості персоналу та для контролю за обгрунтованими витратами заробітної плати і матеріального заохочення працівників. Оскільки планові показники діяльності підприємству ніхто не регламентує, воно самостійно може обирати ту методику планування продуктивності праці, яка буде найбільш прийнятною для специфіки та умов його функціонування. Проте, незважаючи на певні вади, найпоширенішим методом планування продуктивності праці на підприємстві є планування за факторами її зростання.