Методи обчислення зниження собівартості продукції

Важливим етапом складання плану з витрат виробництва є розрахунки можливого зниження собівартості продукції внаслідок реалізації заходів, розроблених на підставі виявлених резервів за результатами аналізу. Економічною наукою і практикою запропоновано різні методи планування зниження собівартості. Найпоширеніші два методи: факторний – грунтовніший та індексний – укрупнений. За умов адміністративно-планової економіки провідним був факторний метод, який і тепер часто використовується українськими підприємствами. Факторний метод планування зниження собівартості продукції широко висвітлений в літературі та . методичних матеріалах доринкового періоду, зокрема, в "Типовій методиці розроблення техпромфінплану виробничого об'єднання (комбінату), підприємства". Відповідно до цієї методики розрахунок планової собівартості за факторами здійснюється в такій послідовності:

• – визначаються витрати на одну гривню товарної продукції звітного року;
• – обчислюється собівартість товарної продукції планового року на підставі рівня витрат звітного року. Для цього витрати на одну гривню товарної продукції звітного року множаться на обсяг товарної продукції планового року, обчислений за цінами й умовами звітного року;
• – виявляється вплив кожного фактора на рівень витрат за цінами й умовами звітного року;
• – від собівартості товарної продукції, визначеної за рівнем витрат звітного року, віднімається загальна сума економії, отриманої під впливом усіх факторів, і обчислюється собівартість товарної продукції планового року;
• – розраховується рівень витрат на одну гривню товарної продукції планового року і зниження цих витрат у зіставленні з їхнім рівнем у звітному році;
• – визначається зміна гуртових цін і умов, що впливають на обсяг і собівартість товарної продукції, з урахуванням передбачених на плановий рік змін цін на продукцію, яка виготовляється, споживану сировину, матеріали, паливо, енергію, а також умов оплати праці та інші зміни, що зумовлюють підвищення чи зниження витрат виробництва;
• – обчислюється рівень витрат на одну гривню товарної продукції з урахуванням відзначених вище змін. [147, с. 153-154]

Зміна (зниження, зростання) собівартості за факторами визначається з урахуванням планового строку реалізації конкретного організаційно-технічного заходу. Практично це здійснюється через урахування того обсягу продукції, який передбачається виробити від початку впровадження заходу до кінця планового року.

Факторний метод планування зниження собівартості продукції за Типовою методикою складний. Він передбачає виконання значного обсягу трудомістких робіт і не дозволяє отримати точні результати розрахунків. До того ж зараз істотно змінилися умови господарювання. Беручи до уваги високу динамічність великої номенклатури й асортименту продукції підприємства, цін на ресурси та умов виробництва, за сучасних ринкових умов проблематично об'єктивно визначити обсяг і собівартість товарної продукції планового року за цінами й умовами звітного року. Цей метод не позбавлений інших вад. Проте, він у різних інтерпретаціях нерідко пропонується і в сучасній навчальній та спеціальній літературі. Справа в тому, що за часів становлення незалежності України не приділялася належна увага методам обчислення зниження собівартості продукції та плануванню витрат взагалі.

Доказом цьому твердженню є незначна кількість публікацій з даної тематики. Однак, аналіз літературних джерел переконує, що в останні роки науковцями приділяється більше уваги дослідженню цієї актуальної проблеми. [38,58,70,74, 86,90, 103,148,161,168, 173]

Зокрема, О.О. Орлов, аргументуючи недосконалість факторного методу, пропонує планувати зниження собівартості продукції "від нормативної бази на початок планового періоду". Цей метод містить п'ять послідовних етапів робіт.

На першому етапі на підставі, чинних на підприємстві нормативів на початок планового року складаються нормативні калькуляції планового обсягу продукції як конкретних видів виробів, так і за всією номенклатурою підприємства за "методом величини покриття". Нормативні калькуляції за цим методом містять лише змінні витрати і маржинальний прибуток. На першому етапі також обчислюються умовно-постійні витрати, повна собівартість продукції і прибуток загалом по підприємству на початок планового року.

Другий етап містить розрахунок витрат і собівартості товарної продукції в цілому по підприємству окремо за статтями змінних і постійних витрат без складання калькуляцій за окремими виробами.

Третій етап передбачає визначення на початок першого кварталу планового року нормативних калькуляцій одиниці і всього обсягу окремих видів виробів та загалом по підприємству на підставі номенклатури, асортименту, цін і нормативів. Розрахунки здійснюються методом калькулювання за величиною покриття. Умовно-постійні витрати також обчислюються в цілому по підприємству. Потім на підставі планових заходів щодо зниження змінних і постійних витрат аналогічно визначається планова собівартість на перший квартал.

На четвертому етапі аналізується виконання плану за перший квартал. Для цього "нормативна собівартість" першого кварталу, перерахована на фактичний випуск продукції в цьому кварталі тільки за змінними витратами, зіставляється із фактичними витратами на одиницю продукції (і на фактичний обсяг виробництва). Аналіз умовно-постійних витрат здійснюється зіставленням плану і факту в цілому по підприємству. Докладно сутність цього етапу розглядається в [103, с. 123-1 30].

П'ятий етап містить планування витрат виробництва і собівартості продукції на другий квартал. Алгоритм розрахунків повністю збігається з розрахунками показників за перший квартал. Проте, в процесі розроблення плану варто ретельно врахувати результати аналізу фактичного виконання плану за перший квартал і ринкову кон'юнктуру, що складається на початок цього періоду.

Плани на наступні квартали складаються за алгоритмами третього і четвертого етапів.

Отже, найважливіша і принципово відмінна риса методу планування витрат "від нормативної бази на початок планового періоду" полягає в тому, шо калькуляції складаються "методом величини покриття", умовно-постійні витрати плануються тільки в цілому по підприємству, а використання на всіх етапах як вихідної бази "нормативної собівартості продукції на початок планового періоду" дозволяє в планах кварталів безпосередньо враховувати заходи щодо впровадження нової техніки, технології тощо. [103, с. 120-125]

Безумовно, запропонований О.О. Орловим метод планування зниження собівартості продукції "від нормативної бази на початок планового періоду" заслуговує на увагу. Проте, скористатися ним зараз у практичній діяльності підприємств проблематично через недосконалість або відсутність нормативної бази. А зважаючи на досить велику номенклатуру сировинно-матеріальних, паливно-енергетичних видів ресурсів, технічних засобів, що використовуються великими і середніми сучасними вітчизняними підприємствами, розробити обгрунтовані норми на всі види ресурсів, технологічні та інші операції і роботи досить складно. Непросто коригувати чинні норми на початок кожного періоду внаслідок впровадження організаційно-технічних заходів. Вирішенню цієї складної проблеми перешкоджає, як вже зазначалося, висока динамічність номенклатури й асортименту продукції, що властива конкурентному ринку. До того ж підприємства тепер все частіше працюють за замовленнями.

Перешкодою практичному застосуванню методу "від нормативної бази на початок планового року" є відсутність на підприємствах об'єктивної інформації про змінні і постійні витрати.

П(С)БО 16 "Витрати" передбачено поділ загальновиробничих витрат на постійні і змінні. Згідно з цим нормативним документом до змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо), пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні Загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні Загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат аналогічно прямим витратам, але за нормальної потужності. [118, с.166]

Перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат встановлюється підприємством.

Однак, в Україні зараз конкретних інструктивних матеріалів щодо поділу загальновиробничих витрат на змінні і постійні немає. Ця обставина зумовлює відсутність такого поділу загальновиробничих витрат в обліку і плануванні діяльності підприємств. Отже, підприємства не можуть об'єктивно формувати й аналізувати Загальновиробничі витрати зокрема, і собівартість продукції в цілому, обгрунтовано прогнозувати і планувати її величину, оптимізувати витрати, виявляти та використовувати резерви, шукати ефективні шляхи скорочення витрат.

Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що важливою проблемою, яка вимагає невідкладного вирішення, є розроблення та впровадження в практику господарювання підприємств нормативного документа щодо чіткої регламентації постійних та змінних загальновиробничих витрат, їх обліку і планування.

Проведення обгрунтованих розрахунків планових показників собівартості продукції – складне завдання. Фундаментальною передумовою їх якісного виконання є створення на підприємстві системи обгрунтованих норм витрачання ресурсів. За її наявності можна використовувати факторний метод планування зниження собівартості продукції "від нормативної бази на початок планового періоду" та інші різновиди факторного методу, які описані в літературі.

Незважаючи на недоліки різних варіантів факторного методу планування собівартості продукції та її зниження, він і зараз залишається провідним. Безумовно факторний метод потрібно вдосконалювати з урахуванням особливостей сучасних умов господарювання, наявності вхідної інформації, досконалості нормативної бази та інших чинників.

За відсутності системи обґрунтованих норм доцільно користуватися спрощеними факторними методами, які пропонуються теорією і практикою. Один з таких методів наведено нижче. Цей метод можна розглядати як компроміс між традиційним факторним методом і методом "від нормативної бази на початок планового періоду". Він не є бездоганним і має недоліки, але за відсутності умов для застосування більш досконалих методів він придатний для практичного використання. Правомірність застосування цього методу пояснюється такими міркуваннями: переважна більшість організаційно- технічних заходів, спрямованих на зниження собівартості продукції, реалізовується в певних підрозділах підприємства, на конкретних робочих місцях, де є можливість точно визначити її зміну в плановому періоді за певними формулами. Коригуючи зміну собівартості продукції на окремих дільницях чи робочих місцях на коефіцієнт розповсюдження певного заходу, можна визначити економію по підприємству загалом; обсяги виробництва товарної продукції та вартість матеріальних ресурсів можна приводити до зіставного вигляду коригуванням їх на індекси цін; у формулах береться до уваги зміна норм, тарифних ставок, цін, обсягів виробництва і собівартості продукції у плановому періоді проти звітного періоду.

Як відомо, собівартість продукції формується під впливом багаточисельних зовнішніх і внутрішніх факторів.

Зовнішні фактори не залежать від підприємства. Це ціни на матеріальні ресурси, тарифи на перевезення і послуги, норми амортизації основних засобів і нематеріальних активів, відрахувань на соціальне страхування, розміщення постачальників і споживачів, природні умови тощо. На внутрішні фактори підприємство може впливати безпосередньо.

Зазвичай при плануванні зниження собівартості продукції виокремлюють такі групи внутрішніх факторів:

• – зміна обсягу і структури виробництва продукції;
• – підвищення технічного рівня виробництва;
• – удосконалення організації виробництва, праці та управління;
• – підвищення якості і конкурентоспроможності виробів;
• – зміна умов використання сировини і матеріалів.

Проте, склад окремих факторів у кожній групі може деталізуватися залежно від галузевої належності підприємства, призначення продукції, особливостей виробництва тощо.

До першої групи факторів належить збільшення обсягу виробництва, яке приводить до зниження собівартості одиниці продукції за рахунок зменшення частини умовно-постійних витрат. Зниження собівартості продукції за рахунок умовно-постійних витрат у зв'язку зі збільшенням обсягу виробництва () визначається за таким виразом:

(10.1)

де- умовно-постійні витрати у плановому і звітному періодах відповідно;

- обсяг продукції у плановому і звітному періодах відповідно.

Зниження собівартості, зумовлене зменшенням амортизаційних відрахувань за рахунок кращого використання основних засобів (), визначається за формулою:

(10.2)

де- сума амортизації у плановому та звітному періодах відповідно.

Підвищення технічного рівня виробництва сприяє економічному використанню виробничих ресурсів і забезпечує зниження собівартості виробів.

Зниження собівартості продукції внаслідок зниження витрат матеріалів () визначається за виразом:

(10.3)

де-ціна одиниці матеріалів у плановому і звітному періодах відповідно;

-норма витрат матеріалів на виріб у плановому і звітному періодах відповідно.

Зниження собівартості продукції за рахунок зниження трудомісткості й економії заробітної плати () визначається за виразом:

(10.4)

де-ставка, тарифна годинна у плановому і звітному періодах відповідно;

-трудомісткість одиниці продукції у плановому і звітному періодах відповідно;

ДЗП – додаткова заробітна плата;

ВСЗ – відрахування до фондів соціального захисту.

Удосконалення організації праці, виробництва й управління забезпечує скорочення втрат робочого часу, зростання продуктивності праці, підвищення рівня спеціалізації тощо.

Зниження собівартості за рахунок підвищення рівня спеціалізації () визначається за виразом:

(10.5)

де- гуртова ціна за одиницю продукції, що виготовлятимуться у плановому періоді на спеціалізованому підприємстві;

• - транспортно-заготівельні витрати на доставку одиниці продукції на підприємство у плановому періоді;
• - собівартість одиниці продукції у звітному періоді, яка виготовлялася безпосередньо на підприємстві.

Підвищення якості продукції вимагає додаткових витрат, які компенсуються додатковим прибутком від підвищення ціни на високоякісні вироби.

Зниження собівартості продукції внаслідок впровадження конкретних заходів можна визначити у відсотках. Тоді зниження собівартості продукції за рахунок збільшення обсягу виробництва () визначається за виразом:

(10.6)

де- відсоток приросту обсягу продукції;

УПВ – частина умовно-постійних витрат у собівартості продукції, долі одиниці.

Зниження собівартості продукції за рахунок росту продуктивності праці () визначається за виразом:

(10.7)

де- відсоток приросту заробітної плати;

– відсоток приросту продуктивності праці;

ЧЗП – частина заробітної плати у собівартості продукції, долі одиниці.

Зниження собівартості продукції внаслідок скорочення норм витрат матеріалів () визначається за виразом:

(10.8)

де- скорочення норм витрат матеріалів;

ЧМ – частина матеріальних витрат у собівартості продукції, долі одиниці. Зниження собівартості за рахунок зміни цін на матеріали ()

визначається за виразом:

(10.9)

де- зміни ціни на матеріали.

Залежно від змісту планових заходів і наявної вхідної інформації можна використовувати й інші методи розрахунків планового зниження собівартості внаслідок впровадження конкретного заходу.

Далі необхідно узагальнити розрахунки. Враховуючи, що кожне підприємство України виготовляє певний асортимент виробів, доцільно визначити можливе зниження собівартості у плановому періоді за показником витрати на гривню продукції за виразом:

(10.10)

де- зниження витрат на гривню товарної (виробленої) продукції у плановому періоді;

• - собівартість товарної продукції у плановому періоді;
• - собівартість товарної продукції у звітному періоді;
• - товарна продукція у плановому періоді;
• - товарна продукція у звітному періоді;

д – кількість впроваджуваних заходів зі зниження собівартості продукції;

• - зниження собівартості продукції внаслідок впровадження і-го заходу;
• - додаткові витрати на впровадження заходів;
• - зміна товарної продукції за рахунок впровадження заходів.

Якщо підприємство виготовляє однотипну продукцію, то варто визначити можливе зниження одиниці продукції за виразом:

(10.11)

де- зниження собівартості одиниці продукції;

• - випуск продукції у звітному періоді в натуральних вимірниках;
• - зміна обсягу продукції у плановому періоді внаслідок впровадження заходів у натуральних вимірниках.

Приклад 10.1. За результатами аналізу виявлені резерви і розроблено низку організаційно-технічних заходів, спрямованих на скорочення витрат виробництва на машинобудівному підприємстві. На підставі даних табл. 10.1 обчислити можливе зниження собівартості продукції машинобудування у плановому році.

Таблиця 10.1

Вхідні дані для розрахунку (цифри умовні)

Розв'язання

1. Визначимо зниження собівартості продукції за рахунок зменшення частини умовно-постійних витрат за формулою 10.1.

2. Розрахуємо зниження собівартості продукції внаслідок зменшення амортизаційних відрахувань за виразом 10.2.

3. Обчислимо зниження собівартості продукції внаслідок скорочення витрат матеріалів за формулою 10.3.

4. Визначимо зниження собівартості продукції за рахунок зменшення трудомісткості продукції й економії заробітної плати за виразом 10.4.

5. Обчислимо зниження собівартості продукції під впливом підвищення рівня спеціалізації за формулою 10.5.

6. Знайдемо загальне зниження собівартості продукції у плановому періоді за рахунок усіх факторів у такий спосіб:

(10.12)

Отже, можливе зниження собівартості продукції машинобудування у плановому періоді внаслідок реалізації організаційно-технічних заходів становитиме 1080,3 тис. грн.

Визначимо можливе зниження собівартості продукції машинобудування у плановому періоді за показником витрати на гривню виробленої (товарної) продукції за виразом 10.10 на підставі таких даних: собівартість виробленої у звітному періоді продукції склала 4811 тис. грн, можливе зниження собівартості виробленої у плановому році продукції – 1080 тис. грн, додаткові витрати на впровадження організаційно-технічних заходів визначені в сумі 425 тис. грн, можливе збільшення виробництва продукції у плановому періоді з урахуванням потреб ринку – 225 тис. грн.

Отже, впровадження у виробництво низки запропонованих організаційно-технічних заходів зумовить зниження витрат нагривню товарної продукції у плановому періоді на 0,16 грн або на 17,4%

Для визначення зниження собівартості продукції застосовують також індексний метод. Він є основою для кількісної оцінки ролі окремих факторів у динаміці змін собівартості окремих видів виробів або витрат на гривню виробленої продукції. Індексний метод грунтується на побудові факторних (агрегованих) індексів. їх застосування означає послідовне виключення впливу окремих факторів на підсумковий показник. Перевага цього методу полягає в тому, що він дозволяє здійснювати уявне розкладання за факторами абсолютної та відносної зміни підсумкового показника. Це важливо при вивченні факторних ланцюгових моделей.

Індексний метод доцільно застосовувати у випадку, коли кожен факторний показник є складником підсумкового показника. Наприклад, собівартість виробу є підсумком витрат за всіма статтями калькуляції. Проте, для спрощення факторної моделі та обсягу розрахунків доцільно розглядати вплив на зміну планової собівартості основних статей калькуляції. До них належать витрати на сировину і матеріали та основної заробітної плати основних робітників із нарахуваннями на неї. Витрати за всіма іншими статтями можна об'єднати. У практичній діяльності підприємств індексний метод у процесі планування зниження собівартості виробів застосовується через його складність і недостатнє розроблення.