Калькулювання собівартості продукції

У цьому розділі плану важливу роль відіграє калькулювання, тобто сукупність правил, способів, науково обгрунтованих розрахунків величини витрат на виробництво продукції (виконання робіт або надання послуг) в умовах конкретного підприємства.

Результатом калькулювання є калькуляція – документ, переважно у вигляді таблиці, який містить величину витрат за статтями у грошовому виразі на виробництво окремого найменування чи всієї номенклатури продукції (виконання робіт, надання послуг).

Для обгрунтованого обчислення планової собівартості продукції важливого значення набуває правильний вибір об'єкта калькулювання і калькуляційної одиниці.

Об'єкт калькулювання – це та продукція, роботи, послуги підприємства, собівартість яких розраховується. Об'єктом калькулювання може бути готова продукція основного чи допоміжного виробничого підрозділу, напівфабрикати, окремі види робіт чи послуг, основні види продукції та весь її асортимент. Головним об'єктом калькулювання для підприємства загалом є профільні готові вироби, що реалізуються на ринку.

Калькуляційна одиниця – це одиниця кількісного виміру певного об'єкта калькулювання, що застосовується при обчисленні його собівартості. Вона вибирається з огляду на зручність планових розрахунків.

У практичній діяльності підприємств застосовуються різні види калькуляційних одиниць. Найпоширеніші такі: натуральні, умовно-натуральні, умовні, вартісні, трудові.

Калькуляційна одиниця продукції повинна відповідати одиниці виміру, прийнятій у стандартах або технічних умовах на відповідний вид продукції і в плані виробництва продукції в натуральному виразі. Якщо у плануванні використовуються дві одиниці виміру кількості продукції, що випускається, то калькуляційною одиницею є одна з них. Собівартість одиниці продукції у другому вимірі обчислюється в цілому без виділення окремих статей витрат. [88, с.72]

Якщо обсяги виробництва продукції виражені в умовно-натуральних вимірниках, то ці ж вимірники є калькуляційною одиницею.

Докладно про одиниці виміру обсягу продукції йдеться в підрозділі 4.1 цього підручника.

При виборі калькуляційної одиниці необхідно керуватися особливостями галузі, призначенням продукції та іншими чинниками. Проте, в усіх випадках потрібно брати до уваги якість продукції (певну її споживчу вартість).

У деяких випадках собівартість продукції визначається без урахування її споживчих властивостей. Зокрема у ливарних цехах машинобудівних підприємств, за складного динамічного асортименту виробів, за калькуляційну одиницю приймають фізичну тонну литва. Якість литва у цьому випадку до уваги не береться. Обчислення собівартості повинно проводитися не за знеособленою фізичною тонною литва, а за його групами, які встановлюються залежно від ваги виливок, габаритів тощо.

У машинобудуванні калькуляційною одиницею є машина певної конструкції і марки. Беручи до уваги, що провідним критерієм прогресивності машин (устаткування, верстатів) є їхня споживча ефективність, доцільно вимірювати витрати на підставі тих показників і параметрів, які найкраще відображають споживчі властивості машин. Зокрема, необхідно визначити не лише собівартість машини, а й собівартість одиниці її продуктивності, не тільки собівартість двигуна, а також і собівартість одного кіловата його потужності.

На підприємствах окремих галузей промисловості, які виготовляють різноманітний асортимент складної продукції (металургійної, хімічної, скляної тощо) застосовують укрупнені калькуляційні одиниці. Різні види продукції на підставі коефіцієнтів, що встановлюються на базі нормативів витрат, приводяться до найбільш типових видів, за якими визначається собівартість. Далі за відповідними коефіцієнтами розраховується собівартість кожного виду продукції.

Наявність різних показників і видів собівартості, різноманітність цілей і завдань, які вирішують окремі підприємства, зумовлює необхідність розрахунку різних видів калькуляцій.

У плануванні застосовуються попередні калькуляції, які складаються до початку виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг. До них належать планові, проектні (кошторисні) і нормативні (стандартні) калькуляції. Основними є планові калькуляції, що визначають максимально допустимий рівень витрат усіх видів ресурсів у плановому періоді в умовах конкретного підприємства. Планові калькуляції обчислюють на підставі планових норм витрат усіх видів ресурсів, цін і тарифів на матеріально- енергетичні ресурси, тарифних ставок і планового обсягу виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг. Планові калькуляції формуються за усередненими нормами на плановий період (рік, квартал).

Кошторисні (проектні) калькуляції складають для визначення собівартості нової продукції, витрат на виконання замовлення, обгрунтування економічної доцільності проекту тощо. Ці калькуляції розраховуються на підставі кошторисних норм витрат ресурсів, які діють на час складання кошторису, цін, тарифів, рівня оплати праці тощо.

Докладніше про кошторисні калькуляції йдеться у темі 10 другої частини цього посібника.

Нормативні (стандартні) калькуляції розробляються за чинними на підприємстві нормами на окремо взятий період, оскільки вони призначені для оперативного контролю за відхиленнями фактичних витрат від нормативних.

Складаються ці калькуляції на підставі науково обґрунтованих норм і нормативів витрат, що враховують умови виробництва на конкретному підприємстві. За зміни цих умов коригуються і норми витрат, тому стандартні калькуляції доцільні на тих підприємствах, де досконалий рівень нормування, передусім у масовому виробництві. [38, с.72-73]

За повнотою врахування витрат існує калькулювання за повними і неповними витратами. На вітчизняних підприємствах до певних витрат зараховують усі виробничі, адміністративні, збутові та інші витрати, а неповні витрати містять лише виробничі витрати. Калькуляцію, обчислену за повними витратами, називають повною собівартістю, а за неповними – виробничою. На зарубіжних підприємствах до неповних витрат належать змінні витрати виробництва, а до повних – усі витрати.

Для складання планових калькуляцій собівартості одиниці продукції необхідно попередньо підготувати специфікації на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та кошториси комплексних витрат. Кількість цих специфікацій і кошторисів, а також їхній склад залежать від галузевих особливостей підприємств і повноти врахування витрат у калькуляції тощо.

Для прикладу можна навести такі кошториси комплексних (непрямих) витрат:

• – допоміжних цехів;
• – на виготовлення спеціального технічного оснащення та інших спеціальних виробів;
• – на утримання й експлуатацію устаткування;
• – транспортно-заготівельних;
• – загальновиробничих;
• – інших виробничих;
• – адміністративних;
• – на збут.

Часто підприємства складають один кошторис – виробничих витрат.