< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Завдання фізичного виховання

  • 1. Зміцнення здоров'я тих, хто займається, підвищення рівня життєдіяльності, підвищення опірності організму до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища.
  • 2. Підвищення функціональних спроможностей організму до необхідного безпечного або належного рівня розвитку фізичних якостей.
  • 3. Оволодіння руховими вміннями і навичками, що забезпечують безпечну життєдіяльність людини.
  • 4. Повідомлення знань з галузі фізичної культури та навчання прикладному їх використання з метою удосконалення організму людини.
  • 5. Формування мотиваційних установок тих, хто займається, на фізичне і духовне самовдосконалення.
  • 6. Формування світогляду, етичне, моральне виховання: повага до людини, своєї Батьківщини, професії, до самого себе.

Основні принципи фізичного виховання

  • 1. Принцип гуманістичної орієнтації. Не дозволяється застосування таких засобів, методів, форм занять, які принижують гідність особистості або приносять шкоду здоров'ю.
  • 2. Принцип пріоритету потреб, мотивів та інтересів особистості передбачає побудову системи фізичного виховання в цілому та окремих програм з урахуванням індивідуальних і групових, соціальних і духовних потреб людини, а також формування мотивації до занять фізичною культурою, виходячи із впливаючих зовнішніх і внутрішніх чинників.
  • 3. Принцип всебічного розвитку особистості передбачає оптимальне поєднання фізичного (тілесного) і духовного розвитку особистості.
  • 4. Принцип оздоровчої спрямованості передбачає орієнтацію занять фізичними вправами на досягнення певних норм фізичного стану, що відповідають високому рівню здоров'я.
  • 5. Принцип індивідуалізації передбачає підбір адекватних засобів і методів фізичного виховання відповідно до індивідуальних особливостей тих, хто займається та Їхнього рівня фізичного стану.
  • 6. Принцип зв'язку фізичного стану з іншими видами діяльності і зайнятості людей передбачає раціональне поєднання засобів фізичного виховання з професійною, навчальною діяльністю, в побуті та під час дозвілля і відпочинку населення.

Виникнення і розвиток системи фізичного виховання визначається потребами суспільства та окремих осіб і обумовлюється рівнем розвитку матеріального виробництва, соціальним уявленням про мету, завдання, засоби і методи фізичного виховання.

У процесі розвитку суспільства накопичення практичного досвіду і наукових знань у різних галузях, зокрема і в галузі фізичної культури і спорту, складається дві взаємопов'язані системи заходів, спрямованих на вирішення питань про фізичне виховання: система фізичних вправ і методів їх застосування, тобто педагогічний процес, спрямований на зміну у потрібному напрямі фізичних можливостей людини і система організаційних заходів, що визначають та регламентують розвиток фізичного виховання в країні, суспільстві. Проте форми організації, засоби і методи, принципи у соціально- організаційній і педагогічній системах можуть бути різними.

Під соціальною системою фізичного виховання розуміється сукупність взаємопов'язаних установ і організацій, що здійснюють та контролюють фізичне виховання, а також засобів, методів та способів організації, нормативних основ, мети і принципів здійснення фізичного виховання в країні.

В основі системи фізичного виховання як педагогічного процесу, спрямованого на зміну у бажаному напрямі фізичних спроможностей людини, лежить використання біологічного явища вправляння як властивості точної, конкретної, морфологічної, функціональної та психологічної адаптації людини до виду і характеру діяльності, що повторюється (фізична, розумова).

Під педагогічною системою розуміється система фізичних вправ, методів їх застосування, форм занять, тобто педагогічний процес, спрямований на заміну у потрібному напрямі фізичних спроможностей людини.

Соціальна система фізичного виховання забезпечує функціонування педагогічної системи, ефективність реалізації якої значною мірою залежить від раціональної побудови, змісту дієздатності першої.

Соціальна система фізичного виховання обумовлює розробку і організацію таких ланок, що знаходяться в ієрархічній залежності:

  • – нормативно-законодавчої бази,
  • – програмної бази,
  • – ресурсної бази,
  • – організаційно-управлінської бази.

Така залежність дає можливість об'єднати їх у загальну структуру системи фізичного виховання, оскільки досягнення мети фізичного виховання конкретної людини або групи людей ( школярів, студентів) визначається соціально-економічними умовами суспільства, програмно-нормативними і організаційними основами побудови обов'язкового процесу фізичного виховання у навчальному закладі, а також доступністю фізкультурних занять популярними видами рухової активності на дозвіллі.

Узагальнене поняття „система фізичного виховання" – це сукупність соціальних і педагогічних підсистем, функціонування яких грунтується на загальних закономірностях та спрямоване на досягнення мети фізичного виховання.

Головним у системі фізичного виховання є специфічний засіб – фізична вправа, що визначає дві сторони процесу – навчання фізичних вправ і розвиток фізичних якостей. Це обумовлює використання загальних і спеціальних методів навчання (розповідь, показ, цілісне виконання, розподілене тощо), повторення вправ (безперервне, перервне тощо); чергування навантаження і відпочинку під час виконання вправ; форми, за якою буде проводитися заняття (урочна, позаурочна тошо); побудова процесу фізичного виховання за метою і завданнями, до яких входить система занять, їх кратність, циклічність, педагогічний контроль, який забезпечує управління процесом фізичного виховання.

Усі ланки педагогічної підсистеми будуються на біологічних закономірностях організму та потребо-мотиваційному ставленні особистості до занять фізичними вправами. Педагогічна підсистема реалізується через соціальну, ланки якої забезпечують нормативне законодавство функціонування фізичного виховання у загальній державній системі освіти, а також право кожного члена суспільства на отримання можливості використання засобів фізичного виховання у вигляді занять в різних фізкультурно-оздоровчих групах за інтересами, отримання фізкультурно-оздоровчих послуг, доступних кожному громадянину залежно від його трудових доходів або безкоштовно у вільні від навчання і роботи години.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >