< Попер   ЗМІСТ   Наст >

17.3. Проблеми економії і раціонального використання природних і матеріальних ресурсів

У хімічній промисловості зниження витрат ресурсів на одиницю валової продукції досягається в результаті прогресивних структурних зрушень у виробництві, зниження матеріаломісткості окремих виробництв, завдяки удосконаленню технологічних процесів і устаткування, використанню прогресивних видів сировини, зниженню відходів, використанню вторинних ресурсів.

У собівартості продукції хімічної промисловості питома вага матеріальних витрат складає 74%.

Зниження витрат матеріальних ресурсів може бути досягнуте за рахунок:

  • 1) впровадження нових прогресивних технологічних процесів, що дозволяють зменшити або виключити витрати деяких видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів;
  • 2) удосконалення технологічних процесів і поліпшення організації виробництва з метою зменшення відходів і втрат, за рахунок застосування ефективних каталізаторів, заміни періодичних засобів виробництва безупинними;
  • 3) знижений норм витрати сировини і матеріалів, особливо деяких дефіцитних видів сировини у виробництві хімічних волокон, хіміко-фотографічній промисловості;
  • 4) економії матеріальних ресурсів за рахунок вихідної сировини і матеріалів, використання вторинних ресурсів.

Відходи хімічного виробництва широко застосовуються не тільки в галузі, де вони утворилися, але й в інших галузях, замінюючи при цьому дефіцитну сировину і матеріали. Наприклад, значну частину залізного купоросу, крейди, залишків содового виробництва й інших відходів хімічна промисловість передає будівельним організаціям, сільському господарству, меліорації.

Застосування 1 т пластмасових труб замість сталевих або чавунних дозволяє заощаджувати в середньому 5-6 т чорних металів, при цьому економія капітальних вкладень з урахуванням витрат на сировину, складає 1 тис грн., трудових витрят-270чол/ гол, енергетичних витрат –в сфері виробництва труб - 3тис. т.у.п.

Заощадити прокат чорних металів можна при широкому використанні в промисловості і будівництві металопластиків. Нанесення полімерних покриттів на прокат чорних металів створює захист від корозії, замінює нержавіючу сталь, кольорові метали і дорогі сплави.

Полімерні покриття не тільки захищають метал від корозії, але і надають нові цінні властивості, що збільшує термін служби виробів.

У будівництві. Капітальне будівництво використовує в якості предметів праці величезні обсяги сировини, матеріалів, палива й енергії.

Матеріалоємність в інвестиційній сфері характеризується питомим розміром використовуваних предметів праці (сировини, матеріалів, конструкцій, деталей, палива, енергії, устаткування) на натуральну одиницю суспільної споживчої вартості споруди (об’єкта будівництва як кінцевої продукції інвестиційного процесу).

З усієї маси вартості, перенесеної з предметів праці на валовий суспільний продукт, у масштабі народного господарства для капітального будівництва використовується приблизно 16% (у поточних нінах) у вигляді цементу, бетону, нерудних матеріалів, лісу, металопрокату, устаткування.

Резервом зниження матеріалоємності виробництва є застосування полегшених і більш тривких конструкцій деталей замість залізобетону і прокату чорних металів. Це дозволить знизити матеріалоємність одиниці будівельних робіт на 25-30%.

Сучасна технологія монолітного домобудівництва, впровадження нових видів опалубки й інших конструкцій багаторазового застосування дозволяє заощадити значну частину металу і бетону. У бетонних і залізобетонних конструкціях розширюється застосування легких наповнювачів, армування скловолокном, пропиленом, азбестоцементними волокнами.

Одна тонна пластмасових труб заміняє 5 т металевих, при цьому термін служби труби збільшується в 4 рази, тобто замінює 20 тонн металу.

У лісопромисловому комплексі на кожний щільний м3 деревини припадає гілок і кори: у ялини - 50-70 кг, у сосни -80-100 кг, у берези - 90-100 кг. При переробці лісосічних відходів можна одержати від 40 до 55% деревної зелені, 25-35% технологічних трісок, які можна використати в якості палива.

Деревна зелень служить цінною сировиною для одержання біологічно активних речовин: піхтової олії, вітамінного борошна, хвойного лікувального екстракту, хлорофіліну натрію, ефірних мастил і інших препаратів для сільського господарства, парфумерії і медицини.

Тирса, стружка і кора є цінною сировиною для хімічної промисловості. З них одержують деревне вугілля, каніфоль, живицю.

У підвищенні ефективності виробництва галузей, що входять до складу лісового комплексу, велике значення має збалансованість і пропорційність їхнього розвитку. Недооцінка цього чинника може призводити до надвиробництва або непотрібного накопичення матеріальних ресурсів в одному місці і штучного створення дефіциту їх в іншому.

У лісопильній промисловості економія може досягатися за рахунок застосування більш досконалих методів розпилу деревини, виробництва клеяних пиломатеріалів.

У фанерному виробництві - за рахунок зниження діаметра »олівця», підвищення якості пшону. Можна одержувати і малоформатну фанеру.

Виробництво ДВП і ДСП використовує деревні відходи лісосік, лісопиляння і деревообробки. Можна також робити плити ізоляційні, оздоблювальні, біостійкі, вогнетривкі, із термоеластичними плівками.

У меблевій промисловості економія досягається за рахунок створення більш економічних конструкцій меблів, збільшення їх міцності і довговічності; використання відходів за рахунок пресування, склеювання.

У целюлозно-паперовій промисловості повинні використовуватися усі види деревини, у тому числі низькоякісні, маломірні, відходи лісопиляння і деревообробки, макулатура.

У гідролізній промисловості економія може бути досягнута за рахунок удосконалення технології переробки деревної сировини, розширення виробництва кормового білка, фурфурола, вищих спиртів, підвищення ефективності технологічної переробки лигніну з метою одержання активованого вугілля для металургійної промисловості, фенолформальдегідних смол і пластмас на їхній основі; використання лигніну як замінника частини волокнистих матеріалів у ДСП і ДВП; одержання лигнінної муки як наповнювача при виробництві гуми.

Лигнін, що є відходом сульфіту целюлозного виробництва, поряд із цукрами, виділяється із сульфітних лугів у вигляді твердих і рідких концентратів сульфітно-дріжджової бражки. Ця сировина може використовуватися при виробництві синтетичних дубителів, ваніліну, картону, лінолеуму, для підвищення якості цементу, при виготовленні ливарних форм, дорожніх покриттів, у керамічному виробництві, для поліпшення якості синтетичного каучуку.

З технічної зелені - хвої і листя - виробляють хлорофіл-каротинову пасту. Вона є вітаміном і лікувальним препаратом, використовується як стимулятор росту на птахофабриках.

Листя і хвоя служать цінною добавкою, що розширює і покращує кормову базу тваринництва, приносячи значний економічний ефект.

Кору використовують для вироби пі ива дубильних екстрактів, ДВП, як компосту в сільському господарстві, а також паливо. Ступінь її використання складає лише 50%. Інша частина йде у відвали і забруднює навколишнє середовн іде фенольними стоками.

Використання при виробництві паперу або картону макулатури в Україні знаходиться на рівні 30% від загального рівня виробництва. Крім зниження рівня забруднення навколишнього середовища, заощаджується вода (25 - 40%) і знижується забруднення атмосфери (80%).

Розроблені технології переробки деревних відходів у синтетичне пальне. У Бразилії виділяють спеціальні деревні плантації для вирощування сировини, що переробляється в енергетичні ресурси.

Економія паливно-енергетичних ресурсів. Економія природних ресурсів включає заходи для підвищення ефективності всіх етапів забезпечення енергоресурсами народного господарства: видобутку, транспортування і використання енергії.

Істотне підвищення ступеня видобутку нафти, газу, вугілля й інших видів палива дає більший ефект, ніж економія під час кінцевої енергії. Так, втрати енергії видобутку складають 59% загальних втрат, при збагаченні і перетворенні - 13%, при транспортуванні, розподілі і збереженні - 10%, втрати кінцевого використання - 27%.

В даний час видобувається не більш ніж ЗО - 35% геологічних запасів розвіданих родовищ нафти. Тому кожний відсоток приросту нафтовидобутку пластів означає одержання додатково декількох мільйонів тонн нафти на рік.

Підвищення віддачі нафтових пластів призводить до подовження термінів експлуатації родовищ. Таким чином, при незмінних обсягах видобутку нафти, скорочується обсяг видобування на нових родовищах. І в такий спосіб зменшується забруднення навколишнього середовища відходами буріння, нафтою, використаною водою.

Підвищення віддачі нафтових шарів досягається різноманітними методами:

  • • методом заводнення;
  • • фізико-хімічним;
  • • термічним.

Застосовують також поверхнево-активні речовини, що закачують разом із водою. При цьому ступінь добору нафти складає 40% (а без них - 30%).

За допомогою паротеплового впливу на шари можна домогтися нафтовіддачі і більш ніж 40%. Але при цьому різко зростають витрати. Жодний із методів не досягає 100% добору нафти, max - 70%.

Кожний відсоток економії паливно-енергетичних ресурсів у 2 - 3 рази перевищує економію від росту продуктивності праці.

У світі для виробництва 1 кВт/год палива на сучасних установках витрачається 240 грамів умовного палива, в Україні -371 грам.

Збільшуються питомі капітальні вкладення при нарощуванні темпів видобутку корисних копалин. Якщо в 1980 р. при використанні більш продуктивних родовищ нафти (фонтанний засіб видобутку) створення нових потужностей для видобутку 1 т нафти обходилося в 45 руб., то зараз це 250 грн.

Питома вага капітальних вкладень у ТЕК зростає: у 1980 р. це 10% від вкладень у народне господарство, у 2000 р. - 15%.

Капітальні вкладення в ТЕК і металургію складають 52% від усіх вкладень у народне господарство України (табл. 17.3.1).

Таблиця 17,3.1. Глибина переробки нафтової сировини (%)

Країни 1970 1980 1989
СРСР 61 56 62
Велика Британія 54 68 86
США 93 87 92
Ф РН 69 78 90

Основними споживачами палива є промисловість (75%) і комунальне господарство (14 - 16%).

Витрата палива на ї тис. грн у промисловості в 3 рази вища, ніж на транспорті. Найбільшу кількість тепла використовує чорна металургія і електроенергетика. Ці ж галузі є і найбільш пали вомісткими.

У чорній металургії витрачається приблизно половина палива, яке споживає металургійна промисловість. А в доменному виробництві, де при виплавці чавуну в основному використовується дорогий кокс, витрати складають близько 80% від загальних витрат на паливо в галузі (табл. 17.3.2).

Таблиця 17.3.2 Витрати на паливо в різних видах виробництва

Вид виробництва Витрати на паливо, %
Агломераційне 3,0
Доменне 80,2
Мартенівське 4,8
Прокатне 3,8
Енергетичне 5,7
Транспортне 0,8

Витрати палива під час виплавки чавуну залежать від якості залізної руди - від питомої ваги вмісту заліза і розміру шматків породи. При збільшенні відсотка заліза на 1% зменшується витрата коксу в доменному виробництві на 3%. Зараз використовується агломерат із 60 -64% вмістом заліза. Важливим напрямком зменшення витрат на паливо при виплавці чавуну є застосування замінників коксу, оскільки вартість останнього (у перерахунку на умовне паливо) значно вища в порівнянні з вартістю енергетичного вугілля, природного газу, мазуту.

Замість коксу вигідно використовувати природний газ, але збільшення обсягів використання природного газу в доменних печах призводить до зростання споживання кисню, а він – дуже енергомістка продукція.

Замінником коксу в доменній плавці може бути паливо з вугільного пилу найбільш дешевих марок кам’яного вугілля: газового, антрациту, зольного.

Цей вид замінника застосовується в США, Канаді, Японії, ФРН; на Донецькому і Карагандинському (Казахстан) металургійних комбінатах, на заводі »Запоріжсталь».

Ефективним є впровадження установок безупинного розливання сталі.

Таблиця 17.3.3. Виробництво сталі за видами (%)

Країни Киснево-конвертерний Електросталеплавильний Мартенівський
Україна 34,7 13,1 52,2
Австрія 91,9 8,1 -
Бельгія 91,0 9,0 -
Велика Британія 72,7 27,3 -
Італія 44,4 55.6 -
Нідерланди 95,4 4,6 -
Польша 48,6 15,3 36,1
США 59,9 35,5 4,6
ФРН 82,9 17,4 -
Японія 69,4 30,6 -

Таблиця 17.3.4. Розливання сталі безупинним способом (%)

Країни 1970 1998
Україна 4,3 17
Велика Британія 1,8 80
Іспанія 12 87
Італія 4.2 94
Канада 11,0 76
Польща - 10
США 3,7 63
Франція 0,8 94
ФРН 8,3 90

Електроенергетика. Зниження питомої витрати палива на виробництво продукції обумовлено багатьма чинниками. У тому числі більшою концентрацією енергетичних потужностей, укрупненням одиничних потужностей основного енергетичного устаткування, підвищенням виробництва електроенергії.

Таблиця 17.3.5. Питома витрата умовного палива на ТЕС (грам на 1 відпущений кВт/год)

Країни 1970 1980 1998
Україна 367 328 326
Велика Британія 414 346 308
США 359 359 354
ФРН 372 338 319

Важливим резервом зниження витрати палива на ТЕС є поліпшення якості вугілля, зокрема зменшення його зольності. У Донбасі середня зольність у 1950 р. склала 15%, у 1970 - 24%, у 2000 - 30%.

Таблиця 173.6. Накопичення золи і золошлакових відходів

Країна, область Усього відходів, мли т Усього відходів, млн т Ступінь використання, % Ступінь використання, %
1996 2001 1996 2001
Україна 350 394 0.5 0,3
Вінницька 19 22,7 0,3 0.1
Дніпропетровська 74 79,9 0,3 0,2
Донецька 115 131,9 0,7 0.1
Запорізька 22 24,0 1,3 0,8
Луганська 44 47,2 0,2 0,0
Харківська 22 25,4 0,1 0.9

З 1940 по 1990 роки виробництво електроенергії зросло в 24 рази, а до 1998 року знизилося до рівня 1975 року.

Споживання ж електроенергії зростало постійно. Так, за 1965 - 1980 р. у сільському господарстві збільшилося у 9 разів, на транспорті - у 5 разів.

Найбільше електроенергії споживають промисловість (65%), будівництво (12%) і сільське господарство (6%). Втрати електроенергії в мережі загального користування складають 9%.

У галузевій структурі споживання електроенергії лідирує чорна металургія - 32%, хімічна промисловість - 14%, машинобудування - 13%, електроенергетика - 10%, паливна промисловість - 17%.

Близько 30% усіх видів палива йде на виробництво електроенергії, а коефіцієнт корисної дії на ТЕС України складає 30%.

Можна збільшити цей показник і скоротити витрату палива, якщо перейти від паротурбінних до паро газотурбінних установок. Такі установки піднімають ККД до 50%. При цьому відпрацьоване тепло газу можна використовувати для теплофікації.

Термін окупності інвестицій у ці установки складає 2 роки, а собівартість енергії зменшується майже на 80%.

Важливим аспектом є вдосконалення енергетичного устаткування:

  • • широке використання принципово нового обладнання;
  • • комбінованих парогазових установок;
  • • хімічних перетворювачів;
  • • акумулючих ГЕС та ін.;
  • • зменшення кількості дрібних застарілих і малоефективних котельних і установок;
  • • використання енергії води малих річок.

Значні можливості економії мінеральних паливно-енергетичних ресурсів існують при використанні енергетичних ресурсів.

Так, на стадії збагачення і перетворення енергоресурсів втрачається до 13% енергії. На ТЕС під час виробництва електроенергії з користю використовується тільки ЗО - 49% теплової енергії, інша частина розсіюється в навколишньому середовищі з газами, підігрітою водою.

Комплекс заходів задля поліпшення використання енергоресурсів має 3 аспекти:

  • • скорочення витрат енергії для задоволення енергетичних потреб;
  • • підвищення коефіцієнта використання енергоресурсів шляхом вдосконалення всього процесу видобутку, перетворення, розподілу і використання паливно-енергетичних ресурсів;
  • • заміщення дорогих і обмежених видів енергоресурсів більш дешевими джерелами енергії.

У промисловості електроенергія використовується на технологічні процеси, рушійну силу, освітлення виробничих помешкань, потреби електростанцій, втрати в заводських електромережах.

Найбільш висока питома вага споживання електроенергії на технологічні потреби в кольоровій металургії - 74%. Це пов’язано з використанням електрохімічної технології.

Машинобудування і металообробка - 40%, де застосовується нагрівання, плавка, зварювання металів, електролітичне травлення, електрополіровка.

Скляна і фарфоро-фаянсова промисловість (по 23%) -застосовують електротермічні технології.

Заходи для економії:

  • • збільшення рівня використання електроустаткування;
  • • впровадження нових технологій.

Транспорт. При переході від тепловозів і паровозів до електровозів:

  • • заощаджується метал;
  • • збільшується швидкість руху;
  • • поліпшується екологічна обстановка;
  • • паровози і тепловози використовують високоякісне вугілля і мазут, а електростанції можуть працювати на паливі низької якості: бурому вугіллі, торфі, відходах вуглезбагачення;
  • • збільшується пропускна спроможність залізниць за рахунок зростання сили тяги (більше вагонів) і швидкості руху (паровоз - ЗО - 40 км/год, тепловоз - 50 - 60, електровоз - 70 -200).
  • • зменшується число локомотивних бригад, робітників з ремонту рухомого складу;
  • • росте економія капітальних вкладень за рахунок ліквідації робіт із будівництва складів палива, систем водопостачання.

Основними напрямками економії енергоресурсів є:

  • • вдосконалення технологічних процесів;
  • • вдосконалення устаткування;
  • • зниження прямих втрат паливно-енергетичних ресурсів:
  • • структурні зміни в технології виробництва;
  • • поліпшення якості палива й енергії;
  • • організаційно-технічні заходи

Раціональне використання чорних і кольорових металів.

Зниження металомісткості обумовлено великими матеріальними витратами па метал, що складають 16 - 18% вартості всіх матеріальних витрат суспільного виробництва України.

У загальному обсязі чорних металів, споживаних в Україні, переважає прокат - 80%. Основний споживач чорних металів - машинобудування.

За 50 років обсяг виробництва в Україні зріс у 20 разів, а в машинобудуванні - у 50 разів. Основна частина прокату витрачається на виготовлення труб. їхнє виробництво в Україні падає: 1970 - 452 млн. т, 1985 - 615 млн. т, 2001 - 227 млн. т.

Зниження металомісткості може бути досягнуте за рахунок поліпшення сортаменту і якості прокату чорних металів. Тільки за рахунок поліпшення якості (полімерні й алюмінієві покриття, оцинковка) можна заощадити від 5 до 25% металу. У машинобудуванні економія металу досягається за рахунок заміни частини деталей на пластмасові або виготовлення їх методом порошкової металургії.

При застосуванні порошкової металургії на 1 тис. т виробів із порошків заощаджується 2500 т металу, на 30% знижується собівартість одиниці продукції, вивільняється робоча сила.

Наплавлення покриттів металевими порошками подовжує довговічність виробів у 2 - 3 рази, що скорочує втрати металу від корозії, які оцінюються в 11 - 13 млн т/ рік. Збитки від корозії обчислюються в 2 - 3 млрд грн/рік.

Особливо це актуально для галузей, устаткування яких працює в середовищах підвищеної агресивності і в екстремальних умовах високих температур витримує великі механічні навантаження.

Витрати на впровадження заходів щодо нової техніки в металургійній промисловості окупаються в середньому за З роки.

Широко використовується металокераміка. При виготовленні виробів витрати металу зменшуються в 3 рази, а трудомісткість - у 15 разів.

Заміна металів на полімери також призводить до значної економії: 1 т полімерів заміняє 6 - 8 т сталі або 3 т алюмінію.

Застосування пластмас, крім того, знижує вагу машин, що особливо актуально в транспортному машинобудуванні. Вага пасажирського вагона може бути знижена на 2,5 т; літака - на 1,2- 1,5 т.

Серед кольорових металів, застосовуваних у якості конструкційних матеріалів, особливу роль відіграють алюміній, магній, титан і їхні сплави.

Алюміній використовують в авіації, ракетобудуванні, автомобілебудуванні, вагоно- і тепловозобудуванні, електротехніці. Застосування алюмінію в транспортному машинобудуванні, крім зниження маси: зменшує витрати палива, гуми, збільшує швидкість і вантажопідйомність.

Найбільший ефект досягається при заміні прокату чорних металів на алюміній.

У сільському господарстві і галузях машинобудування усе ширше стали застосовуватися металокерамічні вироби: шестерні, підшипники, чопи - вони також збільшують період експлуатації техніки.

Корозія - одна з причин втрати металу. Особливо сильно вона впливає на труби. На нафтових свердловинах труби служать 1-12 місяців через високу активність сірководню, що присутній у нафтових газах. При шельфовому видобутку термін експлуатації 1 -2 місяці.

Труби можна виготовляти з нержавіючої сталі, покривати склом, поліетиленом, цинком, хромом. Але це істотно збільшує їхню вартість.

У США виробництво сталі надушу населення зменшилося в 2 рази за 50 років і має тенденцію до подальшого зниження. Це пов’язано зі структурними зрушеннями, змінами в номенклатурі продукції. Так, у прокаті чорних металів різко зросла частка тонкого й особливо тонкого листа. Переважний розвиток одержали галузі і виробництва, орієнтовані на економію використання металу.

Таблиця 17.37. Металовідходи в металообробці (тис. т)

Види металів 1990 1995 1998
Використання
чорних металів 21304 5480 3516
кольорових 678 76 41
Утворення відходів
чорних металів 3485 705 450
кольорових 126 15 7
Питома вага відходів у споживанні
чорних металів 16 13 13
кольорових 19 20 18
Питома вага стружки у відходах
чорних металів 41 44 48
кольорових 52 64 73

В цілому розвиток наукомістких виробництв, впровадження у виробництво складної техніки (ЕОМ, нові засоби зв’язку, лазери) потребують меншою мірою використання матеріалів і більшою мірою - кваліфікованої праці.

Підвищення якості і сортаменту чорних металів, витиснення пластмасами, керамікою, композитами й іншими замінниками кольорових металів, впровадження прогресивних технологій (ковальсько-пресове устаткування замість ріжучого, безупинне розливання сталі, порошкова металургія). Наприклад, заміна в автомобілебудуванні деталей із литого чавуну на штамповані забезпечують зменшення витрати металу на 30%.

Впровадження порошкової металургії/одержання виробів із металевих порошків дозволило знизити витрати при виробництві стрілецького озброєння й в авіабудуванні на 40%.

За останні ЗО років подвоїлося споживання пластмас у будівництві. В електроніці, оптиці, хімічній промисловості та інших галузях ширше використовується кераміка.

Величезна кількість міді заощаджується при впровадженні прин ці і ново нових засобів зв’язку за допомогою лазерів і на базі волоконної оптики.

Раціональне використання водних ресурсів. У давнину первісна людина використовувала менш ніж 20 л води на добу, у XIX сторіччі - 40-60 л, зараз у розвинених країнах - 200 - 300 л. Плюс стільки ж на промислові потреби й у 2 рази більше - на сільське господарство.

В даний час на кожного міського мешканця по стандарту потрібно 300 - 400 л води в день, із них усього 3,5- 5 л - для питних потреб.

Таблиця 17.3.8. Використання свіжої питної води в Україні (включаючи і морську), млн м3

Види використання 1990 1990 2001 2001
Усього 30201 100% 12168 100%
У тому числі: - для виробництва 16247 54 7033 58
-для

господарсько-питних потреб
4647 15 3041 25

У розрахунку на душу населення в Україні в 1985 році використовувалося 583 м3, у тому числі питної 90 ма в 2001 році ця цифра склала відповідно: 251 м3 і 63 м’ Обсяг оборотного і повторного водокористування в 1985 році склав 59020 м1 (78%), а в 2001 р-4133м:і (85%).

Якщо шляхом економії води стане можливим скоротити її споживання на 10%, то в масштабі країни економія тільки поточних витрат може скласти 400 млн. гри/рік. При переведенні на технічне водопостачання тільки частини промисловості може вивільнитися до 10 -20 % питної води.

Слабко мінералізовану воду використовують для зрошення в США, Ізраїлі, Італії. В Іспанії ще на початку XVIII сторіччя ченці побудували зрошувальну систему з забором води з моря для поливу винограду, томатів, яблук, овочів і кукурудзи.

В Аксу (Форт-Шевченко) у 1850 р. був закладений фруктовий сад, зрошуваний водою Каспійського моря. А місцеві жителі відвіку застосовували морську воду для поливу баштанних культур.

Морська вода із ступенем мінералізації не більше 4-6 г/л може використовуватися для зрошення і містить у більшій кількості, ніж звичайна прісна вода, мікроелементів, органічних речовин, багата мікрофлорою, насичена киснем.

Морська вода може знайти застосування в декоративному садівництві, а також при вирощуваній лісосмуг із декоративних деревних і чагарникових насаджень на узбережжі морів. Найбільш перспективні для зрошення акація, тамариск, гранат, ельдарська сосна. З кормових культур можна вирощувати цукровий буряк, люцерну.

Морську воду також використовують для зрошення пасовищ, що збільшує їхню продуктивність на 60%. Морську воду можна використовувати для промивання засолених ґрунтів. При цьому солоність ґрунту зменшується в 3-4 рази, а кількість хлору - у 5 разів. Це дає можливість залучити до господарського обігу непридатні землі і збільшити валовий збір сільськогосподарських культур.

У промисловості морська вола може також широко використовуватися. В США морська вода складає 20% у загальному балансі водокористування (в У кр< ПНІ — 1 Лі ).УСША до 2010 року тільки в теплоенергетиці морське водопостачання повинно зрости до 60%. Частіше усього морська вода використовується в системах охолодження приморських ТЕС і АЕС у Японії, Франції, країнах Близького Сходу.

В Україні з загальної кількості споживаної води на промислові потреби витрачається 30-50%, хоча цей показник повинен складати 25%. У результаті середня витрата води на одного працюючого в 1,5-2 рази вище, ніж середньодобове споживання води населенням.

При цьому вода питної якості не завжди використовується раціонально. Основний обсяг її витрачається на допоміжні потреби: охолодження - 70%, мийку і промивання 15%, транспортування - 5% і лише 10% - у якості сировини для виготовлення продукції.

В Україні морське водопостачання подане підприємствами чорної металургії, теплоенергетики, машинобудування, нафтопереробки, хімічної і харчової промисловості в Одесі, Маріуполі, Севастополі, Керчі і Бердянську.

Частіше усього вона використовується для охолодження, гідрозакалки виробів, гідротранспортування відходів, промивання породи, протипожежних потреб.

Морська вода більш реактивна в порівнянні з прісної. Замість традиційних металевих труб варто застосовувати поліпропіленові або поліетиленові труби.

Висока корозійна стійкість цих трубу поєднанні з тривкістю, відсутністю тендітності, простота з’єднання, легкість (вага їх у 5-6 разів менша від металевих або керамічних), довговічність (середній термін служби - не менше 50 років), більш низька вартість укладки в порівнянні з металевими - сприяє їхньому широкому застосуванню для морського технічного водопостачання.

Використання опрісненої морської води. В даний час у світі щодоби виробляється близько 10 млн м3 опрісненої води й існує тенденція подвоєння виробництва прісної води кожні 5 років.

До 2010 р. питома вага опрісненої води у світовому водокористуванні може скласти 7%.

Найбільшими споживачами опрісненої воли є Саудівська Аравія (30% світового виробництва), Кувейт, ОАЕ. Лівія, Іран.

Цілком за рахунок опріснення солоних вол існує Катар, Бахрейн, Аруба. На Мангишлаку в Туркменії(м. Аксу - колишній Шевченко) на базі АЕС працює один із найбільш потужних опріснювачів. Він дає опріснену, технічну і питну воду.

Є також опріснювачі в Баку, Красноводську, на Південно-Сахалінській ТЕЦ (сел. Шмідта). Опріснювачі діють на більшості морських суден.

Дотепер ця вода відрізнялася високою собівартістю, для її виробництва витрачалася значна кількість енергії (питома вага енерговитрат у структурі витрат складає 50-70%). Але в тих регіонах, де існує проблема прісного природного водопостачання, собівартість доставки води дорівнює собівартості опрісненої.

Під час подачі прісної води каналами або водопроводами витрачається в 12-14 разів більше металу, вилучається в 20 разів більше земельних ресурсів. Збиток завдається рибному господарству.

Існує ряд методів опріснення води:

  • • дистиляція;
  • • електроліз;
  • • іонний обмін;
  • • сонячне опріснення;
  • • природне виморожування

Пріоритет у даний момент належить термічним методам внаслідок найбільшої технічної опанованості. На таких установках зараз виробляється 70% світового обсягу опрісненої води.

Із збільшенням потужності опріснювача (з 4 до 100 тис. м3/ добу) собівартість зменшується в 4 рази, а витрати енергії - у З рази. Зростання продуктивності установки в 2-3 рази дає можливість знизити капіталовкладення на 15-20 %.

При роботі опріснювальних установок одержують також із морської води: сульфат натрію, бром, NaCl. Термін окупності капіталовкладень для одержання цих елементів при опрісненні складає 5-6 років.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >