< Попер   ЗМІСТ   Наст >

МАЛАНЮК Євген Филимонович

Український поет діаспори

Народився 2 лютого 1897 р. в с. Новоархангельську (нині Кіровоградської області). Батько був нащадком козацько-чумацького роду, а мати походила із сербів, що після ліквідації Запорозької Січі були запрошені заселяти звільнені від запорожців землі і служити в російському війську. Вдома була багата бібліотека, і хлопчик рано прилучився до літератури. По закінченні Єлисаветградського реального училища вступив до Петербурзького політехнічного інституту, але в 1914 р. був мобілізований до царської армії. Закінчивши Київське військове училище, був направлений на фронт у складі 2-го Туркестанського полку. Командував кулеметною командою на Південно-Західному фронті.

У 1917 р. разом з командуванням полку переходить до Української народної армії і керує оперативним відділом Генштабу. Після поразки національно-визвольних змагань залишається в таборі інтернованих в м. Каліші на території Польщі. Своєю зброєю обирає Слово. У Каліші організовує журнал »Веселка» (1922—1923), друкує перші вірші. З 1923 р. жив у Чехословаччині. В Подебрадах закінчив гідротехнічний факультет Української господарчої академії, виїжджав на роботу до Польщі. З часом оселився у Варшаві.

Ознайомлення з »Празькою школою» українських літераторів, участь у варшавській літературній групі »Танк» утвердили за Є. Маланюком славу першорядного поета. Перша його збірка була спільна — »Озимина. Альманах трьох» (Каліш, 1923). Далі з’являються окремі збірки — »Стилет і стилос» (Подебра-ди, 1926), »Гербарій» (Гамбург, 1926), »Земля й залізо» (Париж, 1930), »Земна Мадонна» (Львів, 1934), »Перстень Полікрата» (Львів, 1939) і підсумкова збірка першого періоду творчості »Вибрані поезії» (Львів—Краків, 1943).

У цей період поезія Є. Маланюка зазнала суперечливого впливу символічної бароковості П. Тичини і неокласицизму М. Зерова та М. Рильського. Поетові, який перебував у принизливому становищі біженця, емігранта, Україна здавалася навіки втраченою, власне майбутнє постало у чорних фарбах.

У 1944 р. в Німеччині Є. Маланюк організував МУР (Мистецький український рух), який проіснував недовго. Емігранти з таборів »переміщених осіб» поступово виїжджали за океан. У 1957 р. у Нью-Йорку формується об’єднання українських письменників »Слово» і Є. Маланюк бере активну участь у його роботі. Одна за одною з’являються нові збірки поезій — »Влада» (Філадельфія, 1951), »Поезія в одному томі» (Нью-Йорк, 1954), »Остання весна» (Нью-Йорк, 1959), »Серпень» (Нью-Йорк, 1964), поема »П’ята симфонія» (Нью-Йорк, 1953).

Уже після його смерті було видано двотомну »Книгу спостережень» (статті, нариси, спогади; Торонто, 1962, т. 2) та збірку поезій »Перстень і посох» (Мюнхен, 1972).

В Україні (якщо не зважати на дві збірки, видані в 30-ті роки у Львові, коли він входив до складу Польщі) твори Є. Маланюка вперше з’явилися 1992 р. — »Поезії» (Львів).

Помер 16 лютого 1968 р. у Нью-Йорку.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >