< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ОРЛИК Пилип

Український гетьман

Упродовж багатьох років ім’я Пилипа Орлика таврувалось як зрадника українського народу і пов’язувалось із постаттю І. Мазепи. В офіційній дореволюційній та радянській історичній літературі його згадували дуже мало.

Походив з чеського роду. Через політичні обставини одна з ліній цього роду змушена була емігрувати до Польщі. З польської лінії, що переселилась у Литву, і походив майбутній український гетьман. Народився 11 жовтня 1672 р. від шлюбу католика Степана Орлика з православною Іриною Малаховською. Рано втратив батька, І його вихованням у православному дусі займалася мати. З 1700 p., після закінчення Києво-Могилянської академії, де він вивчав філософію, Орлик служить у гетьманській канцелярії. Своєю доброю освітою він одразу привернув увагу гетьмана І. Мазепи. Саме йому він зобов’язаний блискучою кар’єрою і достатком. Гетьман був хрещеним батьком першої дитини Орлика, сина Григорія, який народився в 1702 р. Невдовзі, в 1706 р. П. Орлик дістав призначення на посаду генерального писаря Війська Запорозького.

Відомостей про діяльність П. Орлика під час перебування в Україні шведських військ майже не збереглося. Після Полтавської битви він зберіг вірність Мазепі І пішов за ним у вигнання до Туреччини.

Після смерті Мазепи постало питання про вибір нового гетьмана на противагу ставленику Петра І Скоропадському. Кандидатура Орлика здобула перевагу. На козацькій раді 5 квітня 1710 р. відбувся традиційний виборчий акт, на підставі якого колишній генеральний писар став гетьманом України.

Новообраний гетьман уклав зі старшиною і представниками запорожців угоду, яка дістала назву »Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького Війська», яку пізніше називали »Конституція Пилипа Орлика» та »Бендерська Конституція». Документ складався зі вступу й 16 статей, у яких проголошувалася незалежність України від Московії та Речі Посполитої. Проголосивши Україну фактично незалежною республікою, »Конституція Пилипа Орлика» стала найвищим досягненням тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й у Європі.

Між Орликом і Карлом XII було укладено договір, за яким Україна відходила під шведську протекцію. Орлик установив стосунки з кримським ханом, який обіцяв допомогу у боротьбі з російським військом. У березні 1711 р. Орлик вирушив з військом в Україну. В листах до гетьмана Скоропадського він закликав до об’єднання й обіцяв поступитися гетьманською булавою. За наказом Петра І Скоропадський змушений був вислати проти Орлика військо, яке було розбито. Військо гетьмана-емігранта підійшло до Білої Церкви. В цей час кримський хан що воював на Слобожанщині, порушив угоду й повернув назад, спустошуючи по дорозі міста і села. Покинуло Орлика й польське військо. Гетьман зняв облогу Білої Церкви і відійшов у Туреччину.

З 1713 по 1718 р. Орлик із сім’єю і частиною козаків на запрошення Карла XII перебував у Швеції. Після загибелі короля він змушений був постійно переїжджати у Німеччину, Польщу, Францію, Туреччину. Проте де б не перебував П. Орлик, він вів дипломатичне листування з дворами європейських монархів, намагаючись створити коаліцію для боротьби за відродження Української держави, за що був переслідуваний царатом, а його діяльність таврувалась як зрадницька.

П. Орлик, безперечно, був талановитою людиною. Він знав кілька європейських мов, лишив багату поетичну й публіцистичну спадщину, був автором низки книг.

Помер 24 травня 1742 р. у Туреччині.

Відомим діячем був і син гетьмана Григорій. Він служив у французьких військах, дістав титул графа і чин генерала, став членом королівської ради.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >