< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ПОРІВНЯННЯ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ МОВ

Порівняння історичного розвитку української й російської мов розкриває нам суттєві відмінності як у складі лексики, орфоепії, так і в синтаксичній побудові речень, що свідчить не тільки про значні лінгвістичні відмінності, але й етнічні та ментальні. Нині мовознавча наука цілком аргументовано доводить, що українці розвинули свою мову на ґрунті місцевих плем'я них об'єднань, а не з якоїсь давньоруської спільності. Українці — прямі нащадки населення Київської Русі, а отже, і мова їхня успадкована від старої мови полян, древлян, волинян, сіверян, бужан, уличів, тиверців та інших давньоруських племен.

Найдавніші іноземні мандрівники, які перебували і в Україні, і в Московії, бачили відмінність цих мов: "Русинський народ щодо мови відмінний як від росіян, так і від поляків, уже за давніх віків" (Франтішек Палацькпй); "Українці - стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша ніж перська, китайська, монгольська і всілякі інші. Вона мас риси, подібні до московської... всі воші однаково задовольняються двадцятьма дев'ятьма літерами" (Ельвія Челебі, 1657); "Українці — це нащадки Київської Русі" (Мальт-Брюн. 1807): "Можна, отже, малоруську мову вважати зовсім окремою мовою, а не діалектом великоруської мови" (Н. Шафарнк).

Красномовно пише про не Делямар (1869): "Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутеиами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля -Московіою. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії"".

Але їхньою мовою стала мова великоруська, яка формувалася на основі церковнослов'янської (як давньодержавної мови князівсько-боярської верхівки), і до того ж була значною мірою зіпсована сюнетичио, адже місцеві угро-фінські риси й досі відчутні в російській мові, наприклад, "цокання", "акання", проривний г, "ковтання" (швидка вимова) голосних, що особливо поширене в Московські області. Крім того, фінно-руси (за Карлом Абелем), приймаючи слов'янську мову, не сприйняли слов'янського способу мислення; вони палали іншого відтінку слов'яноруським словам, які в звуковому оформленні лишилися майже без змін.

Наприклад українське лихий — злий, поганий, у росіян лихой — смелый, удалой: українське лаяти — сварити, у |)( кляи лаять (у зі іачен 11 і гавкати)', українське дитина, у гхкіян детина — здоровий чоловік, українське запам'ятати — відкласти в пам'яті, у росіян запамятовать — забути; українське вродливий — красивий, а в росіян це протилежне красі — уродливый. І таких прикладів повного переосмислення значень слів можна навести безліч.

Карл Абель робить висновок про первісну давність української мови і дочірність великоруської мови щодо української.

Такої ж думки дотримувався і академік Микола Марр. У праці "Скифский язык" він писав, що українська мова належить до "окаючої" групи мов, як і скіфська. О. Шахматов у низці праць стверджував, що російська мова "за своїм походженням не російська, бо вона виникла на базі церковно-книжної мови, в основі своїй староболгарської: па російському (у даному разі краще було б говорити на руському) ґрунті в процесі історичного розвитку ця мова зазнала русифікації, тобто стала літературною мовою росіян під впливом їхньої розмовної мови".

У Російській імперії завжди порушувався закон рівноправності мов. Не могло не позначитися й на самій російській мові, бо, як правило, і мова-переможниця (російська) платить за свою перемогу дорого: це не тільки агресивність підкорених нею народів, але й свідоме і несвідоме псування цими народами "панівної" імперської мови.

Філологи зазначають, що російська мова у "післяжовтневі" роки перестала поповнюватися термінами філософського, політичного та економічного словників інших мов. як не було наприкінці XIX ст. Заборонялося вживати складні звороти мови з метою максимально наблизити її до мови простолюду. Поетичне слово поглиналося словом прозаїчним. Отже, російська мова свідомо нівелювалася, скорочувалася, елементаризувалася; культивувалася трафаретна газетна мова — мова постанов, звітів, рішень, команд, доносів. Витворився .загальносоюзний спрощений для вжитку лексикон.

Різниця в історичному розвитку двох мов насамперед полягає в тому, що російська насаджувалася законодавчо зверху вниз, а українська, навпаки, знизу, з вуст народу, підносилася вгору письменниками, які надавали їй високого рівня літературної досконалості.

ПОНЯТТЯ "РІДНА МОВА"

Що ж таке рідна мова? Яку мову вважати рідною? На це запитання нелегко знайти відповідь чи то в підручниках мовознавства, чи то в багатьох словниках. Ось яке визначення рідної мови подає російській"! словник: "Язык, усваиваемый ребенком в раннем детстве путем подражания окружающим его взрослым". Але таке визначення не дає вичерпної відповіді на поставлене запитання. А як же бути, коли дитина з раннього дитинства виховувалась у чужомовному середовищі або "окружающие взрослые" були іншої національності? На жаль, ще багато мовознавців не хочуть чути про те, що рідна мова закладена в людині генетично. Сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженої дитині. Рідна мова завжди виступає етнозберігаючим чинником. То чи маємо ми право байдуже ставитися до свого національного генетичного коду?

Чужа мова, насаджена в ранньому віці, гальмує розумовії і розвиток дитини: "... учені підтвердили геніальний здогад Вільгельма Гумбольдта, висловлений у XVIII ст.. що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передасться від батьків до дітей. Навчання мови дитиною відбувається як розшифрування коду. Маю того, мозок людини має ділянки, функціональне призначення яких запрограмоване на майбутнє".

Як стверджував видатний мовознавець Олександр Нотебня, мислення дитини повинно формуватися на фунті рідної мови, і поки воно недшріло, поки не сформувався остаточно мовно-розумовий апарат, двомовність є шкідливою. Давно помічено, коли маленькі літи вчаться розмовляти, попи самі створюють слова та їхні форми іноді несвідомо за принципами давньоруської мови. Це ще один доказ того, що мова передається генетично з роду в рід, від дідів і прадідів онукам. Павло Мовчан пише: "Мова — це п'ята ефірна стихія, яка облягає національний простір, і зменшення її сфери призводить до утворень своєрідних озонних отворів, через які вривається чорна енергія, то деморалізує народ... Мова — це певним чином і антропологія. Зміна мови не може не позначитись па зміні антропологічного тину. Зменшується об'єм нам'яті, відповідно зазнають змін і півкулі мозку. Якщо замість 40 найменувань криги у балкарців чи М) назв снігу у ненців вживається лише одна - просто "сніг", і просто "крига", то, зрозуміла річ, не може не позначитись па всіх параметрах того чи того генотипу".

Теорія двох "рідних мов", що насаджувалися всім поневоленим народам, за своєю сутністю є надлюдською і протиприродною. Двох рідних мов не існує, як не існує двох рідних матерів. Отож, "не цурайся Роду свого, його Звичаю та Мови: бо рідна Мова і Звичай зберігає енергію нації"1'. Ось що таке рідна мова. Пам'ятаймо про це.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >