< Попер   ЗМІСТ   Наст >

У чому сутність патріотичного виховання?

У системі морального виховання чільне місце посідають патріотичне й інтернаціональне виховання.

Патріотизм (від гр. patriotes — батьківщина) — любов до своєї батьківщини, відданість своєму народу, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання, продовжити примноження його загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як зазначав В.О. Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично пов'язаний з освіченістю, етичною, естетичною й емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості.

Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, колискова пісня, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчне минуле народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості щодо матеріального та культурного збагачення своєї країни.

В арсеналі діяльності з патріотичного виховання підростаючого покоління є багато засобів і методів впливу. Однак головне — це включення кожної особистості в конкретну діяльність з творення й примноження багатства і краси своєї Вітчизни.

Які завдання інтернаціонального виховання?

Патріотичне виховання є передумовою формування почуттів інтернаціоналізму. Український поет В. Сосюра писав: "Неможна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!""

Інтернаціоналізм (від лат. inter — між + natio — народ) передбачає поважне ставлення до інших народів, їх історії, культури, традицій, мови, прагнення до взаємодопомоги. Інтернаціональне виховання здійснюється в процесі всієї життєдіяльності особистості в сім'ї, дошкільних і шкільних та професійних навчально-виховних закладах, у процесі безпосередньої участі людини в стосунках з представниками інших націй. Велика роль у вихованні почуттів інтернаціоналізму належить літературі та засобам масової інформації. Знання історії, культури, звичаїв і побуту інших народів сприяє формуванню моральної культури взагалі і культури інтернаціональних почуттів зокрема. Це особливо суттєво, коли український народ вибудовує демократичну державу, громадянами якої є представники багатьох національностей.

Яке місце у системі становлення моральності особистості займає дисциплінованість?

Дисциплінованість, організованість людини — суттєва ознака її моральної вихованості і культури взагалі.

Дисципліна (від лат. diaciplina — вчення, виховання, розпорядок) — певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість дій у суспільних стосунках, обов'язкове засвоєння й виконання особистістю встановлених правил.

Основи дисциплінованості людини формуються, як і переважна більшість моральних якостей, з раннього дитинства.

A.C. Макаренко, приділяючи особливу увагу вихованню дисциплінованості, наголошував: "Дисципліну не треба розглядати як засіб виховання. Дисципліна є результат виховного процесу, результат насамперед зусиль самого колективу..."1 Переважаюча сила дисциплінованості окремої особистості, певного колективу та суспільства в цілому полягає в тому, що саме це створює моральний клімат захищеності окремої людини. Особливо важливе значення це має в дитячому віці.

Основою дисципліни є діалектичне поєднання переконування з метою формування свідомості та розумної вимогливості. Це суттєва передумова оволодіння вміннями й звичками моральної поведінки. A.C. Макаренко дотримувався думки: "Коли б хто-небудь спитав, як би я міг в короткій формулі визначити суть мого педагогічного досвіду, я б відповів, що якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї"1.

Технологія виховання дисциплінованості окремої людини та колективу досить зрозуміла: вихователь знайомить вихованця з правилами і нормами, яких треба дотримуватись залежно від соціальних потреб, створює оптимальні умови для свідомої діяльності особистості в рамках правил і норм, а головне — забезпечує постійний контроль за поведінкою вихованців шляхом чітких вимог.

Формування дисциплінованості — процес досить тривалий і потребує від вихователя наполегливості й терпіння.

В.О. Сухомлинський підкреслював: "Свідома дисципліна — це насамперед активність, ініціатива, а не пасивне підкорення людини певним правилам, нормам, які часто мають характер заборони"2.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >