< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Які чинники впливають на процес виховання людини?

На процес виховання впливають різні чинники, які зумовлені об'єктивними та суб'єктивними причинами, а також особливостями соціально-економічного розвитку суспільства. Ті чи ті чинники впливають на зміст, форми, засоби й методи виховання.

Об'єктивні чинники — це особливості будівництва незалежної України, відродження національної самобутності українського народу, особливості розвитку виробничих відносин, засобів виробництва, розвиток господарства на засадах ринкових відносин, розширення меж приватної власності, розширення масштабів спілкування з громадянами інших країн, особливості соціально-економічного розвитку, вплив урбанізації, природне середовище.

Суб'єктивні чинники — це соціально-педагогічна діяльність сім'ї, діяльність громадських організацій, а також навчально-виховних закладів (дитячих ясел і садків, загальноосвітніх та професійних закладів освіти, позашкільних виховних закладів) в особі їх працівників, цілеспрямована діяльність засобів масової інформації (література, кіно, телебачення та ін.), закладів культури й мистецтва (театри, музеї тощо).

13.5. Які філософські концепції покладено в основу різних систем виховання?

У різні часи в різних країнах залежно від домінантних по* треб соціуму застосовувалися різні виховні парадигми (рис. 36).

Концепції виховання

Рис. 36. Концепції виховання

Концепція (від лат. соnсерtіо — сукупність, система) — це система поглядів на ті чи ті явища та процеси, спосіб розуміння, тлумачення явищ чи подій, основна ідея будь-якої теорії. Концепції формуються залежно від особливостей розвитку в тому чи тому суспільстві соціально-політичних тенденцій. В історії розвитку суспільства виокремлювалися різні концепції виховання. Зупинимося на тих із них, які отримали більш-менш чітке означення у XX ст.

  • 1. Неопрагматизм (прагматизм) (від гр. ргаhma — дія, діяння) — суб'єктивно-ідеалістичне вчення, за яким цінність понять, суджень, інших знань про об'єкти навколишньої дійсності визначаються практичними наслідками для людини дій, що ґрунтуються на цих знаннях. Прагматисти абсолютизують практичне призначення людського пізнання.
  • 2. Неопозитивізм (позитивізм) ігнорує світоглядні аспекти наукових знань, підносить до принципу плоский емпіризм. Прихильники цієї концепції принижують роль теоретичних знань, заперечують об'єктивні закони моралі, зумовленість їх особливостями національного розвитку, соціальними потребами.
  • 3. Екзистенціалізм (від лат. existentia — існування) — суб'єктивно-ідеалістична течія у філософії XX ст. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось вороже, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Колектив як компонент суспільства оголошується ворогом індивіда, оскільки прагне нібито перетворити його в "стадну тварину", нівелювати членів суспільства. Моральні норми екзистенціалісти розглядають як продукт "саморефлексії", як вираження абсолютної "свободи волі" поза будь-якими вимогами суспільної доцільності.
  • 4. Неотомізм (томізм) є філософською доктриною католицизму , яку започаткував у XIII ст. італійський релігійний діяч Тома Аквінський (Тома — Tomas). Зусиллями Ватикану з середини XIX ст. томізм відроджено у формі неотомізму, який як католицька філософія претендує на теоретичне осмислення проблем освіти й виховання від імені всього християнства. Неотомісти вбачають "кризу сучасної цивілізації" (особливо в царині духовності) в тому, що люди відійшли від релігійної моралі, порвали своє буття з Богом, дбають лише про особисті земні потреби. Вони переконані, що поза вірою в Бога, поза релігією не існує повноцінної моральності. Морально-духовне виховання ґрунтується на релігійній етиці. Тому вихід людства і окремої людини з "духовної кризи" прихильники неотомізму вбачають у поверненні в лоно релігії.
  • 5. Монархічно-релігійна концепція була домінантною у царській Росії та інших державах з монархічним устроєм. В основі її лежали три постулати: служіння церкві, монархові й вітчизні. Тому вся система виховання була спрямована на формування у співгромадян морально-духовних якостей, які відповідали б цим основним постулатам: слухняність, покору, сумирність, готовність принести себе в жертву цареві, Богу і вітчизні. Монархічно-релігійна концепція не сприяла розвитку демократизму, була гальмом формування вільної особистості, насаджувала тоталітаризм.
  • 6. Тоталітарно-класово-партійна концепція лежала в основі організації суспільного життя громадян в тоталітарних державах XX ст. (Радянський Союз, фашистська Німеччина, Іспанія доби франкізму та ін.). На її основі насаджувалася класово-партійна мораль, яка ігнорувала загальнолюдські морально-духовні цінності, не враховувала національних особливостей, природи людини. Загрозливого поширення набули тоталітаризм, так зване "казарменне виховання", які зумовлювали морально-духовне нівелювання особистості, цілеспрямована робота з соціальної селекції з метою "вирощення" нового виду людини — "Homo sapiens" із психологією манкуртів, людей без власного "Я", слухняними гвинтиками гігантської машини, в якій систематично здійснювався духовний і фізичний геноцид.
  • 7. Концепція демократично-національного виховання якнайповніше відповідає природі людини та її прагненню до вільного розвитку і повноцінного життя. В її основі лежать кілька постулатів: оволодіння й послуговування загальнолюдськими морально-духовними цінностями, збереження та розвиток духовних надбань свого народу, поважне ставлення до інших народів, визнання влади законів, демократизм суспільно-громадських відносин, створення оптимальних умов для всебічного розвитку особистості із урахуванням її потенцій, інтересів та потреб.

Кожну із названих концепцій навряд чи можна зустріти в автономному рафінованому вигляді в системі виховання тої чи тої країни. Та все-таки з поступовим крахом тоталітарних систем, поверненням людства від насильства технократичних впливів до демократичних відносин все ширші позиції завойовує концепція демократично-національного виховання.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >