< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Політична етика: пошуки визначення

Якщо звернутися до результатів деяких спроб систематичного висвітлення політичної етики, можна побачити різноманітність її визначень та різність означених об'єктів дослідження.

Політична етика, за К.Г. Баллестремом, це - "частина практичної філософії, яка займається основними нормативними питаннями політики: принципами справедливого соціального устрою, конституцією; критеріями легітимного управління, правами та обов'язками керівників та громадян (включаючи право протидії та обов'язок послуху), проблемою справедливості у стосунках між державами. До політичної етики у широкому сенсі відносяться теорія соціальної справедливості, легітимного управління, справедливих війн, а також теорія правильного використання влади правлячими колами"86.

Енциклопедичний словник "Етика" в статті В.І. Бакштановського та Ю.В. Сагомонова визначає політичну етику як особливу частину суспільної моральності, соціальної етики - як "моральні вимоги громадян до наділених владою професіоналів, чиновників"; як "демократичні принципи політичної діяльності"87.

Для С.В. Пазенка "етика політична - галузь, аспект загальної етики, що досліджує моральні засади політики та влади (у широкому розумінні) чи професійна етика суб'єктів політичної діяльності (у вузькому розумінні)"88.

На думку Бернхарда Сутора, політична етика ототожнюється з уявленнями про загальнозначущі норми гуртожитку та громадянські чесноти. Вона переслідує мету, щоб право та інститути формували політично мислячого та політично дієвого громадянина (схильного рахуватися із загальним благом)89.

Політолог Б. Капустін, вступаючи у дискусію з приводу розуміння політичної етики як прикладної етики, доказує неправомочність етичної точки зору на політику. Він вважає, що правильніше говорить про участь моралі в роботі політики. "Це - внутрішня проблема політичної філософії, розв'язання якої ні в якому випадку не може дати проекція загальної чи "чистої етики на політику"90.

Можна продовжувати перелік визначень, що буде лише демонструвати різноманітність трактувань, але, найсуттєвіше, - це добре виявляє не лише теоретичні труднощі становлення нової галузі знання, а досить широке її проблемне поле.

Узагальнюючи різноманітні підходи, можна означити, що під політичною етикою розуміється:

  • o ціннісно-нормативне орієнтування політичної діяльності, вияв її сенсу та нормативних засади;
  • o професійна етика політичного діяча; політична культура широкого загалу;
  • o процедура досягнення консенсусу та балансу інтересів;
  • o дослідження взаємовідносин моралі та політики, прояснення етичної структури конкретних політичних проблем та ситуацій;
  • o моральний вибір у політиці та ін.

Проте чи є політична етика лише сукупністю моральних цінностей та норм, що мають відношення до політичного світу - до його інститутів, відношень, політичного світогляду та поведінки членів того чи іншого суспільства, та використовуються у вигляді оцінки політичного курсу в цілому та політичної діяльності окремих осіб зокрема? Варто звернутися до трактування політичної етики не лише в сфері політичної філософії, в якій вона часто сприймається як більш раціоналізована версія моралі. Чи можна розглядати політичну етику як самостійну складову етичної науки як такої?

Для цього потрібно відповісти на питання, чи важливим є звернення до політичної дійсності для вирішення власних етичних теоретичних проблем. Думки з цього приводу можна віднайти серед філософських поглядів попередників та сучасників.

Так, свого часу стверджувалось, що "етика є пустою наукою, якщо вона не пов'язана з політикою" (К.А. Гельвецій); "наука про мораль людини як таку, взяту поза державної організації, не може бути побудованою"; "політика "актуалізує" мораль і запліднює її життям" (Т. Гоббс); "політична філософія є етикою, що є прикладеною до суспільства" (І. Берлін). Ці думки засвідчують необхідність, зокрема, політики як матеріалу для наповнення етики як теорії моралі тією практичною змістовністю, яку вона розглядає як практичну філософію.

Це показово. Адже при специфічній ситуації навколо моралі у сучасному плюралістичному суспільстві, де вона як поняття все більше оточується байдужістю, саме політичні проблеми є тим об'єктом, щодо якого піднімаються власне моральні питання. Ніщо так не збурює моральні почуття як несправедливість та конфліктність політичної ситуації. Бо саме в цій сфері наочною стає залежність людей, їх добробуту від прийняття рішень, що стосуються кожного. У сучасних умовах зростає роль моральних критеріїв і координат політики через те, що стократно збільшується вартість багатьох політичних рішень, підвищується значення впливу суспільної думки на політику і політиків.

Політичні конфлікти, що посилюють невпевненість, безпомічність та страх все більш викликають моральну забарвленість політичних проблем. Але при цьому моральному навантаженні можливого публічного обурення з приводу реальної політики важливим залишається "уникнути загрози в ідеалістичному дусі висувати зовні до політики піднесенні та прекраснодушні вимоги, які розіб'ються від зіткнення із суперечливою, а часто і злою реальністю, а потім стечуть з неї як з гуски вода"91.

Для конструктивного підходу до розв'язання проблеми співвіднесення моралі та політики необхідним є розгляд етики не як політизованої, що обслуговує вузький політичний інтерес, моралізації, а як дослідження механізмів та способів дії у політичній сфері у відповідності до етичних масштабів.

Розуміючи, що простором дослідження проблематики політичної етики є власне політика, необхідно виокремлювати цю проблематику із кола професійної етики, загальнолюдської моралі, прикладної етики, політичної філософії92.

Так, професійна етика - це правила, що регулюють поведінку людей в їх "особливій якості", яка визначається їх приналежністю до тієї чи іншої професійної групи. Вони не є універсальними, бо не розповсюджуються на тих, хто не входить до такої групи. Не передбачають вільної саморефлексії, яка невіддільна від моралі як такої. В більшій мірі є партикулярним визначенням, з одного боку, допустимого для членів даної групи, з другого - "правилами безпеки". Водночас мораль є універсальною, бо виступає від імені "усіх добропорядних (розумних, нормальних та ін.) людей" і виносить судження про справи, що торкаються усіх. Тому і як політична мораль вона має зберігати притаманну їй універсальність, що буде сприяти компенсації неусувної у політиці партикулярності (як партійність, наприклад).

Прикладну політичну етику розуміють як нормативні вимоги громадян до наділених владою професійних політиків, чиновників і всіх тих, хто виявився залученим до цієї сфери. Але важливішим є не вимоги до політиків, а сама здатність громадян до діяльності - як вони можуть висувати та реалізувати свої вимоги.

Політична етика - це нормативні орієнтири, що реалізуються у колективних діях і завдяки загальній приналежності до певної політичної асоціації. її носії - громадяни, її простір - сфера публічності.

Політична мораль - це нормативне мислення індивідів як приватних осіб. її практикують ті, хто виносить судження про політику не залишаючи приватної сфери. Якщо загально людська мораль в теоретичних інтерпретаціях - це різноманіття теоретичних нормативних моделей, то різноманіття політичної моралі - це різність життєвих позицій тих сил, які дають оцінку політичним явищам.

Політична мораль в актуальный соціально-політичній практиці - це власне формування моральнісного виміру політики, моральнісне орієнтування сили, що є іманентною політиці проблемою без якої не можна зрозуміти, що є власне політика.

Такий підхід обумовлений розумінням політики як організуючої сили щодо розв'язання та стримування тих конфліктів, які не можуть бути стриманими чи розв'язаними іншими засобами, крім політичної сили. Власне наявність і неодмінність такої сили і актуалізує моральний аспект політичної діяльності.

Мораль у політиці - це свідоме індивідуальне самовизначення і самопримус до певного нормативного стандарту поведінки, в силу якого саме індивід наділений тою критичною креативністю, яка, з одного боку, дає можливість розрізняти допустиме та недопустиме в політиці, зокрема, а з другого - не стає пустим нігілізмом чи завищеною абстрактною моралізацією щодо конкретних ситуацій та соціально-політичних обставин.

Таке поєднання цілком виправдане через те, що конфлікт як типова політична ситуація, типовий вимір політики провокується протистоянням та зіткненням приватних інтересів, рівноправних у своїх ціннісних обґрунтуваннях. Тому розв'язання такої ситуації можливе через свідоме приборкання індивідуального егоїзму на користь загальній справі єдності та гармонії соціального буття. При цьому активним важелем моралі як політичної виступає домінантна риса - імперативність обов'язку.

Мораль як самостійне мислення з приводу взяття на себе обов'язку є невід'ємної складової власне політичного мислення, особливо з огляду на притаманній їй можливості бути "брудною справою". Саме тому розуміння політичної етики має бути ширшим за нормативний підхід до політики. Так, у ширшому підході в політичній етиці виділяються питання мотивації в політиці етичних принципів (основи), норм (закони і правила) та чеснот (настанови і диспозиції відносин)93.

Також до етичної проблематики політики відносять питання обґрунтування системи базисних цінностей суспільства, формування соціального порядку, який відповідає цим ціннісним уявленням, питання інституціональних взаємовідносин, стосунків соціальних груп та рухів, відносин суспільства та особи і т. ін. .

Таке розуміння політичної етики пов'язується із тематикою соціальної етики, яка не стільки задає орієнтири спеціальним соціальним галузям, скільки вивчає притаманний їм етос - стиль і спосіб ладу життя, зокрема політичного.

Якщо розуміти головним завданням соціальної етики сьогодні інтеграцію розірваного спеціалізацією соціального цілого - світу та цілісності людства, то і політична етика як складова соціальної етики має перейматися тими моральними колізіями політики, які виникають на межі спеціальних політичних інтересів та загального інтересу людини та суспільства як таких.

Саме в такому розумінні завдань політичної етики можна трактувати мораль у сфері політики як необхідну сторону власне політичної діяльності, деякі проблеми якої, що не вирішуються політичними засобами, вимагають етичного масштабу. Тому найпродуктивнішим підходом сьогоднішні дослідники політичної етики вважають вияв того, як мораль приймає участь у роботі політики. "Осягнення цієї проблеми починається з осмислення необхідності відношення моралі та політики, поза яким неможливі вони обидві"95.

Більш прозорою стає ситуація суперечливих відносин моралі та політики при деталізації розуміння самого єства політики. Зокрема, Б. Сутор спирається в своєму викладові проблем політичної етики на розрізненні в політичній сфері: 1) проблеми виправдання цілей та програм (policy); 2) проблеми виправдання засобів, що представлені інститутами, правилами та законами політичного порядку (polity); 3) проблеми політичного діяння політиків та громадян у їх взаємодії (politics). В такій деталізації виявляється змістовна варіативність політичної етики у її відповідності як етики цілей, етики інститутів та етики дій.

В аспекті політичних цілей етичною проблематикою стає ціннісне виправдання інтересів в ситуації їх конкуренції та знаходження засобів розв'язання їх конфліктності через віднесення до загального інтересу як всезагального блага. В такому контексті проблематика політичної етики обертається навколо проблеми співвіднесення конкретної політики з її специфічними інтересами та спрямованістю до безпосереднього втілення певних інтересів та об'єднуючими спільноту цілями-цінностями - мир, свобода, справедливість. Останні, будучи лише принципами, які задають ціннісні орієнтири та масштаб політичної діяльності, а не нормують детально дії, перебувають не як метафізичні абстракції, а як постійні запити у процесуальності політичного розвитку. Цим вимірюється політичний порядок в його відповідності балансу цих цілей-цінностей.

В аспекті інститутів політична етика зорієнтована до питань продуктивної соціальної інтеракції. Остання напряму залежить від певного ступеню надійності очікувань щодо поведінки діючих осіб. Більше того, чим складніше соціальне ціле, чим більш розгалужені соціальні зв'язки, чим вища анонімність у групових взаємодіях, тим більш надійними мають бути правила дій. Тому безсумнівно зростає необхідність обов'язкового регулювання відносин в соціальних об'єднаннях, між ними та у їхніх стосунках із державою, реалізувати яку саме і покликаний інститут.

Причому на відміну від організації як певної складової соціальної системи, що підкорена відповідній меті і тим детермінує і обмежує індивідуальність, інститут є нормативною структурою, що нормує певні соціальні стосунки, які постійно відтворюються в соціальному бутті і вимагають певної сталості та стабільності як гарантії безпеки індивідів. Інститути є історичними результатами людської інтеракції, в яких втілено загальні сенси. Вони є типізацією звичного, що сприяє спільній дії в актуальності нових інтеракцій. У такий спосіб політичні інститути забезпечують та регулюють співіснування у великих групах та між ними, встановлюють межі та орієнтацію дій людини та груп.

Звідси зрозумілим є те, що моральна якість політики не може обмежуватись індивідуально-перфекціоністським виміром як моральністю політичних діячів. Моральна якість політики залежить значною мірою і від її здатності та готовності забезпечувати успішну реалізацію політичної діяльності засобами інституціонального порядку. Мають на увазі соціальні, політичні, правові інституційні умови для гуманної інтеракції між групами та їх представниками, які б забезпечували її в незалежності від моральної спроможності чи неспроможності людей.

В аспекті ж політичної діяльності етичні дискусії розгортаються щодо саме моральної спроможності діячів у контексті ситуативної конкретики. В такому ракурсі предметом політичної етики стають моральні якості політично діючої особи та їх роль у нестандартних ситуаціях, які постійно супроводжують політику в її дійсності та які мало продуктивно розв'язуються суто інституціональними засобами. При цьому моральні якості мають відповідати характеру саме "політичної справи": бути тим мінімумом людяності та моральності, який є можливим в певних політичних ситуаціях, які є завжди обумовленими інституціональними чи груповими інтересами. До таких якостей відносяться політична розумність як політична совість, політична мужність, політична поміркованість.

Отже, політична етика на шляхах свого самовизначення являє сьогодні досить широке проблемне поле. Сам факт її актуалізації засвідчує, що на сьогодні головним є не питання чи має політика спиратися на етичні підґрунтя. Запити реальної соціально-політичної практики є наочними свідченнями такої необхідності. Сучасна соціокультурна ситуація як загострення геополітичних суперечок, міжетнічних та міжнаціональних відносин, прав людини, екологічної безпеки та багатьох інших проблем потребує для можливостей їх розв'язання та подальшого нового соціального розвитку продуктивного синтезу інтересів та цінностей на основі визнання необхідності цивілізаційно-ціннісного простору для сучасної політичної практики.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >