< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Головні стратегічні напрями перехідного періоду

Утвердження нової моделі господарювання, побудова соціально орієнтованої ринкової економіки мали відбуватися на підставі комплексного, взаємозв'язаного розвитку як економічного змісту перетворень, так і їхньої соціальної форми, тобто продуктивних сил і економічних відносин. Проте реформаторські зусилля були спрямовані не на зміст, а на форму через упевненість, що самі ринкові інститути автоматично розв'яжуть усі проблеми й суперечності перехідного періоду. Однак це було помилкою, бо Україна, перебуваючи в складі СРСР, не мала економічної самостійності. її спочатку потрібно було завоювати, створивши свій національний народногосподарський комплекс, який потім на основі вже ринкових важелів забезпечував би достатні темпи економічного зростання.

Народногосподарський комплекс — це сукупність взаємозв'язаних галузей народного господарства, які забезпечують економічну незалежність країни, стабільність і ефективність розвитку її економіки. Розвиватися народногосподарський комплекс у перехідному періоді може за рахунок двох факторів: перший — структурна перебудова економіки; другий— активний інвестиційний процес.

Структурна перебудова означає зміну співвідношення в розвитку галузей і підгалузей. Україні було б корисно зменшити обсяг деяких виробництв (наприклад металу) і, навпаки, стимулювати розвиток інших (автомобілебудування, радіоелектроніка, галузі II підрозділу, галузі групи "Б"). Це потрібно для того, щоб збалансувати міжгалузеву структуру народного господарства відлові дно до стратегічних завдань.

Така перебудова економіки має забезпечити реалізацію й ви конання пріоритетних національних програм, наприклад таких:

  • 1) національна космічна програма й інформатизація;
  • 2) транспортні засоби (повітряні, морські, залізничні, автомобільні та ін.);
  • 3) електроніка, системи автоматики та управління, приладобудування, комп'ютерні технології, медичне обладнання та приладобудування;
  • 4) військова техніка та сучасні види звичайної зброї;
  • 5) машино та верстато будування, обладнання й інструменти, енергомашинобудування;
  • 6) агропромисловий комплекс: сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив і засобів захисту рослин, переробна та харчова промисловість, виноградарство, виноробство й садівництво;
  • 7) легка промисловість;
  • 8) паливно-енергетичний комплекс;
  • 9) хімія й хімічні технології, ліки;
  • 10) гірничодобувна промисловість, металургія, матеріалознавство.

Головну роль у цьому процесі має відігравати держава, ефективно використовуючи бюджетні кошти. Наприклад, треба обмежити фінансування з бюджету України тих іноземних фірм, продукцію яких ми можемо виробляти самі. Імпорт товарів і послуг в Україні в 2001 р. становив 20,5 млрд. дол. США, що перевищує половину ВВП країни. Особливо небезпечна експансія на наш ринок товарів, аналогічних українським. Імпорт одягу, взуття, деяких видів харчової промисловості збільшився з 30 до 40 % обсягу їх споживання. Імпорт м'яса виріс за 2001 р. у 3,4 раза, молока і яєць — у 1,9 раза. Як не дивно, Україна тепер імпортує з Польщі навіть сало — цей суто український бренд.

Міжгалузеві й внутрішньогалузеві замовлення мають орієнтуватися на внутрішню кооперацію. Нові технології можна дозволити передавати за кордон тільки після того, як в Україні налагодиться своє серійне виробництво. Конче треба запровадити жорсткий контроль за проникненням в Україну застарілих технологій, обладнання, ліків, неякісних товарів.

Прикрим прикладом утрачених можливостей є закупівля великої партії комбайнів фірми "Джон Дір" 1996 року на 40 трлн грн. Адже ж лише 5 % цієї суми було достатньо, щоб налагодити серійне виробництво комбайнів на Херсонському й Дніпропетровському заводах і створити завдяки цьому 23 тис. робочих місць.

У процесі структурної перебудови потрібно насамперед розвивати наукомісткі та енергоощадні технології, мікроелектроніку, телекомунікаційний бізнес, комп'ютеризацію, біотехнології і т. ін.

На жаль, економічна політика численних урядів України, які тісно співпрацювали з МВФ, була політикою деіндустріалізації України, політикою "вимивання" її капіталів, інтелекту, науково-технічного та технологічного потенціалу. До речі, тільки вчених виїхало з України понад 600 тис. Отже, ураховуючи все викладене, можна пересвідчитися, що такий довгий час "реформи" в Україні неухильно ведуть до національного краху. Про загрозу національної катастрофи говорив і Президент України у своєму зверненні до народних депутатів України 8 липня 1997 р.

З-поміж багатьох причин такого сумного стану не останньою є та, що реформатори в Україні виходили з монетаристської економічної політики, яка в принципі не годиться для країн перехідного періоду з нестабільною економікою. Між тим, подолати глибоку економічну кризу за зруйнованої фінансової системи лише за допомогою грошової політики неможливо. Тут потрібні радикальні дійові чинники, які забезпечували б здійснення структурної перебудови як магістрального напрямку економічної політики.

Головним постійно діючим фактором економічного зростання є науково-технічний прогрес. Ще К. Маркс майже 150 років тому зазначав, що технічний базис капіталістичної організації виробництва потребує такого стану, коли наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу суспільства. Це значить, що потреби виробництва штовхатимуть розвиток науки з метою вдосконалення продуктивних сил: засобів праці, предметів праці, освіченості й кваліфікації робочої сили, новітніх технологій і засобів комунікацій — сильніше, ніж десятки університетів.

Нині ми є свідками бурхливої науково-технічної революції, коли у високотехнологічних галузях оновлення основного капіталу відбувається через кожні 3—4 роки. Додержуючись цієї закономірності, США навіть свої секретні космічні технології через З—5 років пускають у цивільне виробництво, за рахунок чого й досягли чільного місця в розвитку новітніх технологій і забезпеченні конкурентоспроможності своїх товарів. До речі, у колишньому СРСР, де буквально все було засекречено, новітні технології не запроваджувались у виробництво по ЗО років, коли вони вже 5-6 раз знецінювалися.

Швидке моральне зношування основного капіталу за умов сучасної НТР змусило передові розвинуті країни перейти до так званого інноваційного суспільства, за якого економічне зростання відбувається способом нагромадження капіталу та його інвестування в нові технології. Сьогодні на світовому ринку виграє той, хто перемагає в науково-технічному прогресі, а занепад науки тягне за собою те, що країна залишається на узбіччі науково-технічного прогресу і назавжди зараховується до відсталих країн.

На жаль, і дотепер Україна здійснює реформи за ідеологією, яка майже цілковито виключає інноваційний процес, що приречує нашу економіку на занепад.

За даними німецького "Дойчебанку", 1990 року Україна за своїм науково-технічним і виробничим потенціалом посідала 10 місце у світі. А аналітичне управління ЦРУ США ставило Україну навіть на 8-ме місце з-поміж найрозвинутіших країн світу. Ось минуло 13 років — і де ми тепер?

Зрозуміло, що інноваційний процес потребує скерованого фінансування саме нових технологій, інвестицій у виробництво нових конкурентоспроможних наукомістких виробів. Але світові фірми-лідери не заінтересовані одержати потужного українського конкурента. їхня мотивація проста; нехай Україна пасе задніх — постачає сировину й розвиває екологічно шкідливі виробництва.

Отже, інвестування в науково-технічний прогрес має забезпечуватися власними джерелами фінансування. На жаль, в Україні ситуація протилежна. Якщо 1992 року чисте нагромадження основного капіталу в країні становило 8,3 % ВВП, то 1995 — 0,5 % ВВП, а 1997 року— 0,27 %, тобто зменшилось у 18 разів тільки за 5 років. При цьому частка кредитів відносно ВВП знижувалась з 53,4 % у 1991 р., до 7,8 — у 1995 і до 0,4 % — у 1998 р.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >