< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Козацько-селянські повстання 20-30-х рр. XVII ст.

Після смерті Сагайдачного козаки відмовилися від політики компромісів із Польщею. Посилення тиску з боку польського уряду (заборона нереєстрового козацтва, будівництво фортеці Кодак на Дніпрі для контролю над козаками та ін.) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань. Найбільш відомі з них - повстання 1625 р. під проводом гетьмана Марка Жмайла, повстання 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича (Трясила), повстання 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулими і повстання 1637-1638 рр. під проводом гетьманів Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина і Дмитра Гуні.

Придушивши повстання, Польща вжила жорстоких заходів проти козаків. У 1638 р. польський сейм ухвалив "Ординацію Війська Запорозького реєстрового", спрямовану на ліквідацію привілеїв козацтва:

  • - нереєстрові козаки оголошувалися підданими;
  • - втеча до козаків каралася смертю;
  • - скасовувалося самоуправління у реєстрових козаків (їх кількість становила 6 тис): замість виборного гетьмана король призначав комісара;
  • - проти українців здійснювалася політика жорстокого терору. Та спокій тривав в Україні лише десять років - у 1648 р. спалахнула грандіозна Національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького.

Значення повстань

Повстання, хоч і зазнали поразки, сприяли зростанню національної самосвідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутніх визвольних змагань.

Значення козацтва

Козацтво стало провідною суспільною силою в боротьбі за національне визволення України.

Діяльність козаків торкалася всіх сфер життя українського народу: вони боронили українські землі, освоювали південні степи, підтримували українську культуру і православну церкву, брали участь в антифеодальних виступах, зробили головний внесок у визволення України з-під влади Речі Посполитої. Козаки створили Запорозьку Січ, яка стала важливим етапом у формуванні української державності і витоком Української держави.

Українська культура XIV - першої пол. XVII ст.

Розвиток української культури після втрати незалежності Галицько-Волинським князівством відбувався у складних умовах:

  • - українські землі були роз'єднані і опинилися під владою іноземних держав. Над Україною нависла загроза, з одного боку, ополячення, з іншого - омосковлення;
  • - спустошливі ординські напади нищили край, вороги забирали тисячі людей у неволю;
  • - втратила своє привілейоване становище українська православна церква - важливий чинник культурного процесу. Проти неї і проти української культури вів уперту боротьбу католицизм, підтримуваний польською адміністрацією;
  • - поглиблювалася денаціоналізація української знаті, дедалі більша кількість якої переходила в католицизм і ополячувалася.

Незважаючи на це, українська культура продовжувала свій поступовий розвиток, і наприкінці XVI - поч. XVII ст. у ній відбуваються якісні зміни. Україна переживає справжнє національно-культурне піднесення. Обумовлене воно було різними чинниками, серед них:

  • - зростання ролі і значення козацтва, яке організувало оборону українських земель від татар, виступало проти колоніального гноблення селян польською шляхтою й окатоличення православних українців;
  • - діяльність братств, спрямована на захист і розвиток української культури, утвердження просвітництва як ідеології українського населення;
  • - ідеї Гуманізму та Реформації, що, проникаючи в Україну, впливали на середньовічну теоцентричну світоглядну систему, сприяли поширенню освіти, науки, пробуджували інтерес до української культури, мови. Виникнення і поширення гуманістичних, просвітницьких ідей зумовлювалося і визвольними рухами в Україні в XУІ-ХVIІ ст.

У цей період завдяки своєму геополітичному становищу Україна стає своєрідним містком між культурами Заходу і Сходу, між культурами православного, католицького і мусульманського світів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >