< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА І УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ

  • 16.1 .Державна фінансова політика та напрями їі проведення.
  • 16.2. Бюджетна політика та їі інструменти.
  • 16.3. Державний фінансовий апарат і його структура.
  • 16.4. Функції Міністерства фінансів України.

Державна фінансова політика та напрями її проведення

Важлива роль у фінансовому розвитку країни належить фінансовій політиці. В широкому значенні фінансова політика – це управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. Фінансова політика проводиться на різних рівнях: держави, підприємств і установ, об'єднань, домогосподарств, міжнародних організацій та ін. На кожному рівні мобілізація і використання фінансових ресурсів спрямована на досягнення певних цілей.

Особлива роль в розвитку економіки належить державній фінансовій політиці, яка є діяльністю державних органів управління, що спрямована на забезпечення розвитку фінансово-кредитної системи країни. Вона передбачає проведення заходів із залучення фінансових ресурсів у розпорядження держави, розподіл їх та використання з метою забезпечення реалізації державних програм. Зокрема, грошові кошти, що залучаються державою, використовуються для фінансування соціальних програм, забезпечення розвитку державного сектору економіки, регулювання економічного розвитку, міжнародної діяльності та ін.

Державна фінансова політика проводиться на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському та місцевому. Заходи, пов'язані з мобілізацією і використанням фінансових ресурсів, здійснюються також державними підприємствами та об'єднаннями в процесі управління державними корпоративними правами та ін. Задачі фінансової політики залежать від того, на якому рівні вона проводиться. Особливості її реалізації визначаються також суб'єктами її виконання. Залежно від рівня проведення фінансової політики і задач, що поставлені перед її суб'єктами, застосовують різні способи мобілізації державних коштів.

Основною метою проведення державної фінансової політики є забезпечення стабільного розвитку фінансової системи країни. Її реалізація досягається шляхом вирішення конкретних задач, що виникають в процесі розвитку фінансової системи. До них, зокрема, належать: забезпечення фінансовими ресурсами державних програм, фінансування державних видатків, розподіл грошових коштів між галузями і регіонами, стимулювання підприємницької діяльності, кредитування юридичних та фізичних осіб, забезпечення розвитку міжнародних відносин та ін. З метою вирішення поставлених задач у процесі проведення державної фінансової політики використовують відповідні інструменти: податки, ціни, тарифи, інвестиції, кредити, цінні папери, валютні ресурси, оренда і лізинг, концесії, дотації, пільги, гарантії та ін.

Проведення державної фінансової політики здійснюється за певними напрямами. Кожний напрям – це особливий сегмент державної фінансової політики, в процесі виконання якого вирішуються певні задачі і застосовуються визначені інструменти. Усі напрями державної фінансової політики пов'язані між собою і в поєднанні мають забезпечувати реалізацію основних цілей фінансово-кредитного розвитку країни. Разом з тим, кожен із напрямів є відносно самостійним і передбачає використання відповідних організаційних структур.

Основними напрямками державної фінансової політики є:

  • – бюджетна політика;
  • – податкова;
  • – кредитна;
  • – інвестиційна;
  • – валютна;
  • – інші напрями фінансової політики (цінова, митна, амортизаційна та ін.).

Податкова політика охоплює заходи, спрямовані на залучення фінансових ресурсів до державного бюджету і державних цільових фондів, що передбачають забезпечення обов'язкових платежів та відрахувань. Основною метою податкової політики є формування достатнього рівня доходів до державного бюджету за рахунок податків, обов'язкових відрахувань та платежів за умов поступального розвитку ділової активності. У процесі проведення податкової політики здійснюється перерозподіл доходів між галузями, територіями та групами населення. До інструментів податкової політики належать: податки, збори, обов'язкові відрахування, платежі за ресурси, податкові пільги, податкові ставки, податкові знижки, податковий кредит, податкові санкції та ін. Оподаткування виконує декілька функцій: фіскальну, стимулювальну, обмежувальну та ін.

Основними напрямками удосконалення податкової політики в Україні є:

  • – підвищення стимулюючої ролі оподаткування;
  • – зменшення податкового тиску на фізичних і юридичних осіб;
  • – підвищення ролі прямого оподаткування;
  • – зменшення податкових пільг;
  • – спрощення системи оподаткування.

Кредитна політика охоплює заходи із залучення та надання кредитних ресурсів. Її суб'єктами є органи державного управління, які залучають кредити з метою фінансування дефіциту державного бюджету або платіжного балансу. Кредиторами є фізичні та юридичні особи (резиденти та нерезиденти), міжнародні фінансові організації, іноземні держави. Поряд з цим, державні органи управління з метою забезпечення розвитку територій, галузей, підтримки окремих груп населення надають державні кошти визначеним суб'єктам на умовах позики. До інструментів, що використовуються в процесі проведення кредитної політики, належать: процентні ставки, строки надання кредитів, пільги, порука, застава та ін.

Інвестиційна державна політика – це заходи державних органів управління, що здійснюються з метою залучення, розподілу та використання інвестиційних ресурсів. Проведення інвестиційної політики передбачає забезпечення фінансовими ресурсами розвиток народного господарства, соціальної сфери, впровадження інноваційних програм, проведення фундаментальних наукових досліджень та ін. У процесі реалізації державної інвестиційної політики визначаються напрями проведення капітальних вкладень та забезпечення ефективності їх упровадження. При цьому цілями інвестиційної політики держави є забезпечення пропорційності розвитку народного господарства, розподіл фінансових ресурсів між галузями і територіями, дотримання оптимальних співвідношень між розвитком матеріального виробництва і невиробничої сфери та ін.

До джерел фінансування державних інвестицій належать:

  • – кошти державного бюджету;
  • – фінансові ресурси державних цільових фондів;
  • – кошти державних підприємств і установ;
  • – кредитні ресурси, залучені державними органами управління;
  • – інші джерела.

З метою проведення державної інвестиційної політики використовують певні інструменти: державні інвестиції, капітальні вкладення, фінансові інвестиції, реальні та інтелектуальні інвестиції, прямі та портфельні інвестиції, іноземні інвестиції, проценти, дивіденди та ін.

Валютна та грошово-кредитна політика держави передбачає проведення заходів державних органів управління з урегулювання валютних і грошово-кредитних відносин. Основною метою реалізації таких заходів є стабілізація розвитку грошово-кредитної системи країни. Основними задачами проведення грошово-кредитної політики є: підтримка платіжного балансу, регулювання валютних курсів, організація проведення міжнародних фінансових розрахунків, формування і використання державних золотовалютних резервів, регулювання руху вітчизняного та іноземного капіталу та ін. Така політика охоплює певні сфери, до яких, зокрема, належать: регулювання облікових ставок (дисконтна політика), стримування темпів інфляції та оздоровлення платіжного балансу (дефляційна політика), регулювання валютного курсу (девізна політика), регулювання грошового обігу (антиінфляційна політика), регулювання обсягів банківського кредитування в країні (політика "дорогих" та "дешевих" грошей) та ін.

Державна фінансова політика проводиться певними способами, кожний з яких застосовується з метою досягнення певних результатів і з використанням відповідних методів. Для забезпечення проведення ефективної фінансової політики доцільно розробити певну їх систему. При цьому вони мають бути тісно пов'язані між собою і доповнювати один одного. В економічній теорії така система, як правило, зводиться до поняття "фінансовий механізм". Це сукупність форм і методів формування і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач.

До основних форм проведення державної фінансової політики належать:

  • – фінансове планування;
  • – управління фінансами;
  • – проведення фінансового контролю за діяльністю об'єкта;
  • – інші форми.

Важливу роль у процесі проведення фінансової політики відіграє фінансове планування. Фінансове планування – це діяльність суб'єкта з підготовки та прийняття до виконання проектів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів з метою вирішення поставлених задач. Основними складовими фінансового планування є: визначення джерел та обсягів мобілізації фінансових ресурсів для забезпечення запланованої діяльності; розробка плану розподілу залучених коштів за різними напрямами; запровадження раціонального й ефективного використання одержаних ресурсів. Як правило, фінансові плани передбачають використання певної системи управління проектами, а також проведення контролю за їх розробкою, прийняттям і реалізацією.

У процесі проведення фінансового планування використовують різні методи, основними з яких є: нормативний, балансовий, аналітичний методи і метод прогнозування. Балансовий метод дає змогу врахувати співвідношення між активами та джерелами їх утворення. Нормативний метод дає можливість розраховувати плани на основі врахування заданих норм і нормативів. Методи факторного аналізу використовують у процесі визначення впливу певних факторів на можливий розвиток об'єкта. В основу розробки фінансових планів з використанням методу прогнозування покладено визначення можливих варіантів майбутніх подій шляхом проведення розрахунків вірогідних моделей розвитку.

Фінансове планування проводиться в різних формах. До основних з них належать: стратегічне, поточне та оперативне планування.

Управління фінансами (фінансовий менеджмент) – це діяльність суб'єктів з метою організації раціонального і ефективного формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. З одного боку, фінансовий менеджмент є засобом реалізації фінансових планів. З іншого – фінансове планування використовують як один із способів управління фінансами. Управління фінансовим розвитком об'єкта передбачає вирішення таких основних задач:

  • – розробки (на основі використання методів фінансового аналізу) можливих способів залучення, розподілу та використання фінансових ресурсів;
  • – вибору найраціональніших шляхів фінансового розвитку об'єкта;
  • – реалізація прийнятих проектів;
  • – здійснення контролю за реалізацією прийнятих проектів;
  • – коригування розвитку об'єкта у процесі впровадження фінансових планів.

Наприклад, управління фінансовими ресурсами країни державними органами здійснюється у різних формах. До основних з них, зокрема, належать: прийняття законів і затвердження нормативних документів, що регламентують розвиток фінансової діяльності; управління обсягами грошової та кредитної емісії; коригування відсоткової політики та нормативів створення резервів; внесення змін в обсяги та напрями державних інвестицій; прийняття рішень щодо залучення іноземного капіталу та ін. Цілі, що переслідуються в процесі управління фінансами державою, це, насамперед, забезпечення розвитку ділової активності; стримування темпів інфляції; досягнення повної зайнятості, поглибленого співробітництва з іншими державами та ін.

Прикладом може бути управління розвитком грошово-кредитної системи держави. Збільшення обсягу грошових емісій центральним банком має певні межі. їх подолання зумовлює зростання темпів інфляційних процесів і порушення фінансових відносин між суб'єктами господарювання. За таких умов зростає інфляційний тиск і на громадян. Разом з тим, проведення занадто жорсткої грошової політики має наслідком збільшення негативних явищ розвитку фінансів.

Зокрема, при цьому зростають обсяги неплатежів між суб'єктами господарської діяльності, збільшується обсяг "пов'язаних" грошей (запасів нереалізованої продукції, кредиторської заборгованості), поширюється бартеризація економіки. А ці явища є передумовою зменшення обсягів виробництва, скорочення зайнятості, зниження купівельної спроможності населення, звуження внутрішнього ринку, скорочення рівня доходів державного бюджету. До похідних явищ, пов'язаних з проведенням жорсткого курсу в грошово-кредитній сфері, належать: підвищення процентних ставок, скорочення обсягів кредитування економіки, зменшення заощаджень населення та ін.

Контроль займає особливе місце в системі фінансової політики. Фінансовий контроль – це сукупність заходів з організації нагляду за проведенням фінансових операцій суб'єктами господарювання, а також перевірки результатів їх діяльності. Нагляд передбачає втручання органів контролю у процес формування, розподілу і використання фінансових ресурсів під час проведення фінансових операцій. При цьому розглядаються і затверджуються фінансові плани, прогнози розвитку об'єкта, звіти про виконання тих чи інших проектів. З метою здійснення контролю створюються спеціальні органи управління.

Перевірка діяльності суб'єктів господарювання в процесі проведення контролю має за мету визначення законності та доцільності виконання фінансових операцій. При цьому проводять аналіз способів мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та напрямів використання. Залежно від того, які суб'єкти проводять фінансовий контроль, використовуються певні способи. Так, державні органи управління в процесі перевірки діяльності суб'єктів господарювання визначають законність та правильність проведення обов'язкових платежів до бюджету, порядок формування резервних та обов'язкових фондів, відповідність використання коштів державного бюджету затвердженим видаткам, правильність використання коштів цільового державного кредитування, відповідність проведення обліку та складання фінансової звітності встановленим правилам та ін.

Власники підприємства здійснюють контроль за фінансовою діяльністю об'єкта для визначення раціональності та ефективності проведення фінансових операцій. Основними показниками, що використовуються в процесі такого контролю, є обсяги прибутку підприємства, формування фондів виплати дивідендів, рентабельність власного капіталу, використання та обслуговування позикового капіталу, обсяги та динаміка адміністративних витрат, строки окупності вкладеного капіталу та ін. Контроль фінансової діяльності акціонерних товариств доповнюється аналізом динаміки ринкових курсів акцій, змін у структурі акціонерної власності, створення та ліквідації дочірніх підприємств та ін.

Фінансовий контроль проводиться в певних формах, до яких, зокрема, належать бюджетний та банківський види контролю; валютний і галузевий (відомчий) контроль; контроль з боку власників підприємств; контроль менеджерів та ін. Бюджетний контроль здійснюється в процесі складання, затвердження і виконання бюджетів усіх рівнів. Він спрямований на проведення операцій з нагляду та перевірки процесів формування доходів і видатків бюджету. Поширюється бюджетний контроль не тільки на суб'єктів, залучених до бюджетного процесу, а і на підприємства і установи, які є платниками податків і зборів. Об'єктами такого контролю є також суб'єкти фінансової діяльності, що використовують бюджетні кошти.

Банківський контроль – це контроль, що здійснюється банківськими установами. Він охоплює контроль центрального банку країни за операціями комерційних банків, а також ті контрольні функції, що здійснюють комерційні банки відносно підприємств, установ і громадян. Контроль за діяльністю суб'єктів господарювання проводиться комерційними банками в процесі виконання банківських операцій. До його складу входять як наглядові операції (дотримання умов цільового використання кредитів, стан і використання застави, планування фінансової діяльності підприємства), так і перевірка кредитоспроможності та надійності клієнтів. Банківський контроль проводиться з метою здійснення впливу на діяльність кредиторів з питань забезпечення зобов'язань боржниками.

До валютного контролю належить проведення нагляду та перевірки діяльності суб'єктів фінансових відносин з питань залучення, обігу та використання іноземної валюти на території країни. Це контроль за надходженням до країни валютних коштів, використанням валюти, відтоком валютних коштів за межі країни та ін. Галузевий (відомчий) контроль – це контроль за діяльністю підприємств і установ міністерствами та відомствами. Контроль власниками – це нагляд і перевірка діяльності правління з боку власників підприємств. До контролю менеджменту відносять контроль правління за діяльністю суб'єкта господарювання.

Однією з важливих задач державного контролю за проведенням фінансових операцій в Україні є боротьба з відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом. За визначенням Міжнародної групи з розробки фінансових санкцій з боротьби із відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом (РАТР), в Україні фінансова система є недосконалою. Відмивання "брудних" грошей здійснюється за участю банків, страхових компаній, торговців цінними паперами та інших фінансових посередників. Причиною неврегульованості процесів відмивання грошей є великий обсяг готівки у структурі грошової маси. Можливість здійснення значних внесків у готівковій формі та зняття готівки з банківських рахунків призводять до вільного переливання капіталу з фінансового ринку до кримінального сектору і навпаки.

Важливу роль у проведенні фінансової політики відіграють розробка та реалізація фінансових планів, що приймаються на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському, місцевому підприємствами і установами та іншими суб'єктами фінансової діяльності. За допомогою фінансових планів здійснюється прогнозування фінансового розвитку об'єкта. Прийняті й затверджені плани розглядаються як керівний документ, що є основою проведення фінансового планування об'єкта. Особливе місце в проведенні державної фінансової політики займають загальнодержавні плани.

Фінансовий план – це обов'язкове завдання з формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, прийняте на визначений період з метою забезпечення діяльності об'єкта. У фінансовому плані містяться завдання з визначення обсягів і джерел доходів, напрями їх розподілу, структура витрат, обсяги і джерела інвестиційної політики, формування та використання резервних фондів та ін. Фінансовий план розробляється у формі балансу доходів і витрат і має декілька розділів: надходження коштів і структура доходів; витрати і відрахування фінансових ресурсів; фінансові результати (сальдо доходів і витрат).

До фінансових планів, що виконуються на загальнодержавному рівні, належать:

  • – зведений бюджет держави;
  • – державний бюджет;
  • – баланс фінансових ресурсів і витрат держави;
  • – бюджети державних цільових фондів;
  • – баланс грошових доходів і витрат населення;
  • – інші плани.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави – це план надходжень фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки країни. В ньому відображена система показників, що характеризує утворення, розподіл, перерозподіл та використання фінансових ресурсів держави. Такий план складають з метою здійснення прогнозів економічного та соціального розвитку, що є основою розробки багатьох державних планів і програм: державного бюджету, балансу грошових доходів і видатків населення, платіжного балансу країни та ін.

Баланс фінансових ресурсів і витрат складають не тільки на загальнодержавному, а і на регіональному рівні. В першому розділі балансу відображають фінансові ресурси, створені в регіоні, та надходження коштів до регіону від інших суб'єктів. Зокрема, тут фіксують доходи бюджетів області, фінансові ресурси господарських структур, кошти централізованих і децентралізованих державних цільових фондів, кредитні ресурси комерційних банків, а також кошти, що залучаються на умовах позики. Другий розділ балансу містить витрати, що здійснюються різними суб'єктами фінансової діяльності: місцевими бюджетами, державним бюджетом, суб'єктами підприємництва, державними цільовими фондами та ін.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >