< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ГРОШОВЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ МІЖ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ (1921—1939 рр.)

Стабілізація грошової системи радянської України та особливості її розвитку у 20—30-х роках

Внаслідок громадянської війни грошове господарство України було зруйноване. В обігу перебувала величезна кількість найрізноманітніших грошових знаків: царські рублі, випуски російських Тимчасового та радянського урядів, українські емісії часів Центральної Ради, Української Держави гетьмана П. Скоропадського та Директорії УНР, валюта іноземних держав, воєнні гроші білогвардійських армій, місцеві бони окремих областей, міст, національних громад, промислових підприємств та різноманітних організацій тощо. Після встановлення радянської влади і проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки, яка хоча й вважалася незалежною і перебувала в союзних відносинах з радянською Росією, питання грошових відносин та емісійної політики стали винятковою прерогативою Москви. А там у той час існували різні погляди на роль та значення грошей в житті суспільства. В умовах панування доктрини "воєнного комунізму" і переходу до комуністичного виробництва та розподілу гроші вважались не лише зайвими, а й шкідливими. Саме тому ще У 1919 р., коли планова виробничо-розподільча система лише зароджувалась, різноманітні проекти відміни грошей дістали можливість для реалізації. В той час їх підтримували відомі діячі більшовицької партії М. Бухарін, Ю. Ларін та ін. Після видання декрету "Про продовольчі комуни" ринкові відносини в житті окремих груп населення перестали відігравати більш-менш важливу роль. Якщо у 1918 р. робітник 53 % свого заробітку отримував грішми, а решту — натурою, то у 1919 р. ця цифра становила 21 %, а в 1920 р. — ще менше — 7 %. З 25 березня 1920 р. для радянських підприємств, організацій та господарств було встановлено безкоштовне користування поштою, телефоном та телеграфом. 20 квітня 1920 р. Рада

Народних Комісарів прийняла декрет "Про запровадження трудового продовольчого пайка", згідно з яким вводився єдиний принцип розподілу продуктів харчування серед "трудового" несільськогосподарського населення. Це ще більше звузило сферу використання грошей. Наступний крок — заборона всім радянським та громадським установам, підприємствам та організаціям купувати на ринку будь-які необхідні їм предмети (декрет Раднаркому від 20 липня 1920 р.). 11 жовтня 1920 р. прийнято декрет "Про відміну деяких грошових розрахунків", а 29 листопада цього ж року — декрет "Про спрощення грошових розрахунків", які відмінили всі грошові операції в рамках державного господарства.

Наступний крок на шляху до повної відміни грошей передбачав зведення нанівець їх значення серед населення. З цією метою 4 грудня 1920 р. було видано декрет "Про безкоштовне надання населенню продовольчих продуктів", а 17 грудня цього ж року — декрет "Про безкоштовне надання населенню предметів широкого споживання". Згідно з цими правовими актами, населення мало безкоштовно отримувати продовольство та промислові товари. При цьому в окремих регіонах вводилися певні обмеження для так званого "нетрудового населення". З 23 грудня 1920 р. запроваджувалося безкоштовне користування населення поштою, телеграфом, телефоном та радіотелеграфом. 27 січня 1921 р. відмінено оплату за житло, за користування водогоном, каналізацією, газом, електричною енергією, міським транспортом, лазнями, пральнями. 5 лютого ці ж засади були поширені на отримання ліків за рецептами лікарів. З 23 березня 1921 р. безкоштовною стала поліграфічна продукція (книги, газети, журнали, портрети вождів тощо) і нарешті, з 20 травня — перегляд кінофільмів. Крім перелічених рішень центральних органів, влада на місцях приймала величезну кількість рішень з метою повної ліквідації грошей. Багато з них були чинними й на Україні, уряд якої нерідко просто дублював рішення, прийняті в радянській Росії. Разом з тим усі ці зміни стосувалися переважно промислових регіонів, а Україна на той час була в основному аграрною державою з високим рівнем розвитку товарного виробництва. Саме неможливість запровадження на селі прямого і всезагального обміну продуктів стала причиною швидкої відміни безгрошового господарства. Весною 1921 р. були встановлені норми обміну продуктів на промислові товари. Так, пуд пшениці (16 кг) вважався еквівалентом 10 фунтів солі, 30 голок, 20 ложок, 8 фунтів гасу, 1/3 коси і т.д. Однак ці норми встановлювалися без врахування попиту селян та пропозиції промислових підприємств, тому зворотної віддачі від товарообміну не було. Крім того, в умовах безгрошового господарства зменшувалась продуктивність праці, занепадали транспорт та комунальне господарство. З метою виходу з даної ситуації робилися спроби заміни грошових одиниць трудовими одиницями обліку. Одну з них, за дорученням

Малого Раднаркому, розробляв С. Струмілін. Упродовж першої половини 1921 р. йому вдалося розробити систему так званих "тредів", яка передбачала наявність правил переведення різних видів праці до єдиного мірила, а також обліку всіх благ та послуг у "тредах". Однак підготований проект декрету Раднаркому "Про трудову одиницю обліку" прийнятий не був. Цікавими в цьому плані є паперові та металеві бони київської кооперативної організації "Розум і совість", які були спробою зробити мірилом вартості матеріалізовану працю у формі хліба за формулою "пуд хліба — рубль праці".

Усі спроби запровадження ефективного безгрошового господарства виявилися невдалими. Саме тому відразу ж після переходу до нової економічної політики відбулося повернення до грошових відносин. Вже 4 серпня 1921 р. Раднарком знову дозволив державним та громадським організаціям, установам та підприємствам купувати необхідні їм товари на ринку, 25 серпня відновлено оплату за надані комунальні послуги, а в листопаді почали продавати газети та іншу поліграфічну продукцію. 5 листопада 1921 р. голова Раднаркому радянської Росії В. Ленін написав статтю "Про значення золота тепер і після повної перемоги соціалізму", в якій доводив, що в майбутньому радянська влада буде використовувати золото для будівництва туалетів, але зараз вона не може відміняти гроші. Це твердження свідчило про визнання більшовицьким керівництвом хибності доктрини безгрошового господарства.

Наприкінці 1921 р. у Народному комісаріаті фінансів розпочалася підготовка проектів проведення грошової реформи. Особливо активною ця робота стала після призначення наркомом фінансів Г. Сокольникова, який був прихильником зміцнення рубля і боротьби з інфляцією. Один із перших кроків у цьому напрямі — відновлення карбування монет. Для цього було реставровано частково демонтований раніше Медальноафінажний завод (Монетний двір) у Петрограді. Тут наприкінці 1921 р. розпочалося карбування срібних монет номіналом 1 рубль, 50, 20, 15 та 10 копійок. Метрологічні показники цієї емісії — діаметр, вага, проба, гурт, ремедіум (допустиме відхилення від встановленої ваги монети) — відповідали останнім емісіям царської Росії. На аверсі монет вміщено зображення герба РСФРР, навколо якого — лозунг "Пролетарі всіх країн, єднайтеся !". Реверс монет вартістю 1 рубль та 50 копійок відрізнявся від реверсу розмінних номіналів. На першому було вміщено обрамлену вінком з лаврового та дубового листя п'ятикутну зірку, в центрі якої — цифрове позначення номіналу — "1" або "50". Вгорі,

РСФРР. 1 рубль. Срібло. 1921 р.

РСФРР. 1 рубль. Срібло. 1921 р.

над зіркою — назва номіналу "РУБЛЬ" або "50 КОПЕЕК", внизу — дата карбування. На реверсі розмінних монет зображення зірки відсутнє. У 1921 р. було відкарбовано такі монети наступних номіналів: рубль — 1 млн шт., 50 копійок — 1,4 млн шт., 20 копійок — 0,825 млн шт., 15 копійок — 0,933 млн шт., 10 копійок — 0,950 млн шт. У 1922 р. ці цифри суттєво зросли. Лише рублів з ініціалами "АГ" на гурті було випущено 2,05 млн шт., а монет вартістю 50 копійок цього ж типу відкарбували 8,244 млн шт. Однак значно більше зросло виробництво розмінних номіналів: десятикопійкових монет — до 18,64 млн шт., п'ятнадцятикопійкових — до 13,633 млн шт., двадцятикопійкових — до 14,22 млн шт. У 1923 р. рублевих та п'ятдесятикопійкових монет не емітували, натомість, знову збільшилося карбування білону (10 копійок — 33,424 млн шт., 15 копійок — 28,504 млн шт., 20 копійок — 27,58 млн шт.). Виготовлені монети не запроваджувалися в обіг, а нагромаджувались на Монетному дворі для створення запасу, необхідного для забезпечення потреб внутрішнього ринку під час проведення грошової реформи. Вони з'явилися на ринку лише у 1924 р.

Одночасно відбувалося впорядкування обігу паперових грошових знаків. Декрет Раднаркому від 3 листопада 1921 р. передбачав обмін усіх раніше випущених купюр, у т.ч. царських кредитних білетів, емісій Тимчасового уряду та перших радянських випусків на нові державні грошові знаки — так звані "совзнаки", забезпечені "всім надбанням республіки", В обігу з'явилися купюри номіналом 50 копійок, 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100, 250, 500 та 1000 рублів. Обмін старих грошей на нові відбувався у співвідношенні 1:10 000. Разом з тим дозволявся обіг грошових знаків попередніх емісій. Виконання даного декрету призвело до укрупнення грошової одиниці і спрощення розрахунків. З 1 травня 1922 р. всі підприємства та організації переходили на ведення обліку лише в державних грошових знаках 1922 р. Однак ця операція не зупинила знецінення рубля і не ви

РСФРР. 5000 рублів. 1921 р.

РСФРР. 5000 рублів. 1921 р.

рішила всіх проблем грошового обігу. Ціни на товари продовжували зростати. Так, пуд білої муки коштував 10 млрд рублів, жита, гороху чи фасолі — 5 млрд рублів, ячменю — 4 млрд руб. Це викликало необхідність випуску купюр дедалі більшої номінальної вартості. 12 червня 1922 р. на ринку з'явилися грошові знаки по 5000 і 10 000 рублів. На руках населення знову нагромадились величезні суми грошей. Інфляційні процеси продовжували наростати. Знецінені "совзнаки" не сприяли економічному розвитку країни і створювали труднощі у формуванні товарного і грошового ринку.

Відчуваючи нестачу грошових знаків, особливо розмінних номіналів, чимало підприємств та організацій знову розпочали широко практикований у роки громадянської війни випуск найрізноманітніших грошових замінників: бон, чеків, квитанцій тощо. Такими були, наприклад, внутрішні розрахункові знаки — талони Харківського споживчого товариства. У 1921 р. їх номінал становив 5000,10 000, 25 000, 50 000,100 000, 250 000 та 500 000 рублів. У 1923 р., незважаючи на урядові заборони щодо випуску локальних грошових знаків та їх замінників, це ж товариство здійснило чергову емісію своїх талонів номіналом від 50 коп. до 1000 рублів. У цьому ж році власні талони вартістю від 5 до 100 рублів випустило Бахмутське споживче товариство. І таких прикладів на Україні в той час було немало.

За цих обставин було прийнято рішення про встановлення умовного мірила вартості товарів та послуг. Ним став так званий золотий рубль. Ним позначалася вартість товарів та послуг у довоєнних золотих рублях з переведенням їх у "совзнаки".

З метою підвищення вартості радянського рубля 24 жовтня 1922 р. було прийнято декрет про деномінацію грошових знаків. Згідно з ним, обмін грошових знаків зразка 1923 р. здійснювався у такому співвідношенні: 1 рубль зразка 1923 р. = 100 рублям 1922 р. = 1 млн рублів попередніх випусків. Передбачалось випустити в обіг нові грошові знаки наступних номіналів: 1, 2, 3, 5, 10, 20, 25, 50 копійок, 1, 2, 5, 10, 25, 50, 100 рублів. Однак невдовзі розвиток інфляції змусив випустити нові купюри номіналом 250, 500, 1000 та 5000 рублів. Одночасно було дозволено обіг грошових знаків зразка 1922 р. Дещо раніше, 8 вересня 1922 р., був прийнятий декрет Раднаркому "Про встановлення одноманітності грошового обігу", який заборонив усім касам Наркомфіну пускати в обіг грошові знаки будь-яких емісій, крім державних грошових знаків зразка 1922 р. Обмін купюр попередніх випусків на знаки 1922 р. проводився до 1 жовтня 1922 р. Згодом цей термін було продовжено до 31 січня 1923 р.

У 1923—1924 рр. Державний банк запровадив в обіг нові грошові знаки великих номіналів — 10 000 рублів (жовтень 1923 р.), 15 000 рублів (грудень 1923 р.) та 25 000 рублів (лютий 1924 р.). Це були перші грошові знаки, які містили символи новоствореного Радянського Союзу: герб СРСР, написи мовами республік, які увійшли до його складу (РСФРР, Українська СРР, Білоруська СРР та Закавказька Федерація).

СРСР. 25 тисяч рублів. 1923 р.

СРСР. 25 тисяч рублів. 1923 р.

11 жовтня 1922 р. постановою Раднаркому Державному банку РСФРР (після утворення Радянського Союзу — Державний банк СРСР), який став емісійною установою, було надано право випуску повновартісних грошових знаків — червінців, які стали першими радянськими стабільними грошовими знаками. Золотий вміст червінця встановлювався на рівні царської золотої десятирублевої монети — 1 золотник 78,24 долі щирого золота. Передбачався випуск банкнот номіналом 1, 2, 3, 5, 10, 25 та 50 червінців. Більшість з них з'явилася на ринку у грудні 1922 р. Відтоді в країні склалася система обігу двох паралельних валют — "совзнаків" та червінців, які не були пов'язані між собою будь-якими вартісними співвідношеннями. Вартість банківських білетів постійно зростала. Якщо 1 січня 1924 р. 1 червінець коштував 30 000 рублів грошовими знаками 1923 р., то 1 лютого ця сума становила вже 86 000 рублів. Роль розмінних номіналів щодо червінця виконували казначейські білети номіналом 1, 3 та 5 рублів золотом (10 рублів дорівнювали 1 червінцю), які були запроваджені декретом ЦВК та РНК СРСР 5 лютого 1924 р. Вони випускалися Наркомфіном залежно від потреб грошового ринку у купюрах менших, ніж 1 червінець, а їх сума не могла перевищувати половини всієї суми

СРСР. 1 червінець. 1926 р.

СРСР. 1 червінець. 1926 р.

банкнот, випущених в обіг. З 1925 р. функція емісії казначейських білетів була передана Державному банку СРСР. Казначейські білети 1924 р. згодом обмінювалися на випуски 1925—1938 рр., але офіційно вони залишалися законними засобами платежу аж до грошової реформи 1947 р.

З метою зміцнення довіри населення до нової валюти у 1923 р. було відкарбовано 2751 млн золотих радянських червінців. На їх реверсі вміщено зображення постаті сіяча за скульптурою І. Шадра. Аверс повторював зображення на срібних монетах випуску 1921—1923 рр.

Важливим кроком на шляху грошової реформи стала відміна з 4 квітня 1922 р. обов'язкової здачі населенням виробів, злитків та монет з дорогоцінних металів. А 27 липня цього ж року золоті монети царського карбування було дозволено приймати при здійсненні різноманітних платежів.

Упродовж перших місяців емісії червінець, курс якого до червня 1923 р. щоденно гарантувався державою шляхом оголошення його вартості у "сов-знаках", відігравав незначну роль в процесі грошового обігу, однак його місце на ринку постійно зміцнювалось. Цьому сприяло, насамперед, вирівнювання курсів червінця та найважливіших іноземних валют — долара США та англійського фунта стерлінгів. Населення повірило новій валюті і використовувало її для своїх заощаджень. У другій половині 1923 р. "совзнаки" дедалі більше витіснялись з обігу червінцями, вони втратили більшість функцій, властивих грошам. Ними переважно здійснювали дрібні платежі. Крім того, надмірне зростання емісії "совзнаків" вело їх до швидкого знецінення. Великих втрат від цього зазнавали як громадяни, так і держава.

На початку 1924 р. уряд визнав стан підготовки до здійснення грошової реформи задовільним і розпочав її проведення. 5 лютого 1924 р. був виданий декрет про випуск казначейських білетів номіналом 1, 3 та 5 рублів. 4 лютого було заборонено емісію "совзнаків", а їх залишки на фабриці та базах Народного комісаріату фінансів підлягали знищенню. "Совзнаки", випущені до 14 лютого, залишались в обігу до видання окремого розпорядження як законні засоби платежу.

Декрет Раднаркому від 22 лютого 1924 р. зобов'язував Наркомфін забезпечити до 1 січня 1925 р. виготовлення срібної монети на суму не менше 100 млн рублів. Дане розпорядження було викликане тим, що станом на 1 січня 1924 р. запасів готівки, яка зберігалася на Монетному дворі, було недостатньо для забезпечення потреб грошового обігу. Декрет передбачав емісію срібних монет номіналом 1 рубль, 50 копійок (полтинник),

РСФРР. 1 червінець. Золото. 1923 р. (нове карбування, 1980 р.)

РСФРР. 1 червінець. Золото. 1923 р. (нове карбування, 1980 р.)

20, 15 та 10 копійок, а також мідних монет вартістю 5, 3, 2 та 1 копійка. Було встановлено монетну стопу для мідних монет — 50 рублів з пуда червоної міді. Метрологічно нові монети повністю відповідали дореволюційним номіналам царського карбування. Змінено було лише зовнішній вигляд монет та набір номіналів. Було визнано недоцільним карбувати срібні 25 та 5 копійок, а також мідні 1/4 копійки. У зв'язку з труднощами щодо швидкого випуску великої кількості монет Наркомфіну було дозволено випустити тимчасові казначейські розмінні бони вартістю 1, 2, 3, 5 та 50 коп., які мали бути обміняні до 1 січня 1925 р. на монету за номінальною вартістю. Однак вони залишалися в обігу до 31 серпня 1926 р.

Казначейські білети, а також срібні та мідні монети були обов'язковими для прийому при здійсненні всіх платежів підприємствами, організаціями та приватними особами, однак з певними обмеженнями. Так, банківське срібло (рублеві та п'ятдесятикопійкові монети) було обов'язковим до прийому на суму до 25 рублів, а срібний білон та мідні монети — до 3 рублів. Загальна сума казначейських білетів та срібних і мідних монет не повинна була перевищувати половини випущених в обіг банкнот Державного банку. З метою запобігання зростання інфляції надалі передбачалось, що кожну нову емісію казначейських білетів можна здійснювати лише після спеціальної постанови Ради Праці та Оборони.

8 березня 1924 р. урядовим рішенням було закріплено співвідношення між червінцем та "совзнаком", яке становило 50 000 рублів "совзнаками" випуску 1923 р. за 1 рубль казначейськими білетами. 10 травня обіг "сов-знаків" було заборонено, а вже 31 травня припинено і їх обмін (для іноземців цей термін продовжено до ЗО червня). На грошовому ринку залишалась також незначна кількість транспортних сертифікатів.

Для досягнення мети грошової реформи — створення єдиної стабільної грошової системи — необхідно було здійснити низку заходів економічного характеру. Найголовніші з них: загальний розвиток народного господарства, розширення товарообігу, бездефіцитність державного бюджету, денатуралізація платіжно-обмінних відносин, відміна натурального податну, досягнення активного зовнішньоторговельного платіжного балансу.

Значне зростання потреби в розмінній монеті, особливо мідній, змусило Наркомфін розмістити замовлення на їх виготовлення не тільки на Монетному дворі, а й на деяких інших підприємствах. Одним із них був завод "Красная заря" у Петрограді, на якому впродовж жовтня 1924 р.— лютого 1925 р. випускались монети номіналом 2 та 3 копійки і велась підготовка до карбування 1 та 5 копійок. Усього у 1924 р. лише двокопійкових монет було виготовлено понад 120 млн шт. Монети нової емісії були оформлені з урахуванням нових політичних реалій: на реверсі — герб та абревіатура назви Союзу Радянських Соціалістичних Республік; решта елементів оформлення нагадували російські радянські випуски 1921— 1923 рр.

20 травня 1925 р. постановою Раднаркому СРСР в обіг було запроваджено новий номінал — півкопійки (вага — 1,638 г, а діаметр — 16 мм). Мідні радянські монети карбувалися лише у 1924 р. (1 копійка— у 1925 р., а півкопійки— у 1925, 1927—1928 рр.). Невдовзі з'ясувалося, що монетна стопа цих монет завищена. Монети виявились надто великими та важкими (один рубль мідними монетами важив 328 г), а монетний метал — червона мідь — задорогим. Тому вирішено було значно зменшити вагу та розміри розмінних номіналів. Постановою від 6 січня 1926 р. оголошено про випуск нових бронзових монет номіналом 1, 2, 3 та 5 копійок, вага яких відповідала номіналу: 1 копійка — 1г тощо. Відтоді метрологічні параметри радянських бронзових монет не змінювалися аж до розпаду СРСР у 1991 р. Зовнішнє ж оформлення мінімально модифіковувалося. Найчастіше це стосувалося кількості стрічок у перев'язі вінка на державному гербі, що мало відповідати кількості республік, які на даний час перебували в складі Радянського Союзу. У 1926—1936 рр. їх було 7, у 1937—1946 рр.— 11, у 1946—1956 рр. — 16, у 1957—1991 рр. — 15. Щоправда, з 1940 р. до складу СРСР входило 16 союзних республік, а відповідні зміни в оформленні монет відбулися лише у 1948 р.

У 1925 р. на Ленінградському монетному дворі відкарбовано 600 тис. золотих червінців, які метрологічно були такими ж, як і однотипні монети, випущені у 1923 р. Подібним було й зовнішнє оформлення, але на аверсі, замість герба РСФРР, був вміщений герб СРСР. Золоті червінці даного типу запроваджені в обіг не були.

Карбування банківського срібла зосереджувалося на Монетному дворі. Лише у 1924 р. Тут було виготовлено 12 998 млн шт. рублів та 26 559 млн шт. полтинників. Потреба у великій кількості срібних монет змусила уряд розмістити замовлення на карбування полтинників в Англії. Тут на Бірмінгемському монетному дворі у 1924 р. відкарбовано 40 млн монет цього номіналу, які відрізнялися від ленінградського карбування літерами "Т. Р." — ініціалами начальника монетного переділу англійських королівських монетарень Томаса Росса. Одночасно фірма "Бірмінгем Лімітед" у корпорації з "Кінгс Нортон Метал Корпорейшн Лімітед" отримала замовлення на виготовлення п'ятикопійкових монет.

У 1925—1927 рр. велика кількість полтинників карбувалась на Ленінградському монетному дворі: у 1925 р. — 43,558 млн шт., у 1926 р. — 24,374 млн шт. На гуртових написах рублів та полтинників, відкарбованих на Монетному дворі у 1921—1927 рр., вміщено літери "А. Г." та "П. Л.", які є ініціалами монетних майстрів А. Гартмана та П. Латишева. Оформлення

СРСР. Півкопійки. Мідь. 1925 р.

СРСР. Півкопійки. Мідь. 1925 р.

радянських рублів та полтинників, випущених у 1924 р., суттєво змінилося. На їх аверсі у верхній частині поля монети вміщено герб держави, по боках від нього абревіатура її назви: СССР, нижче — позначення номіналу, навколо поля монети — кругова легенда "Пролетарии всех стран, соединяйтесь!". На реверсі рубля зображено постаті робітника та селянина та вказана дата карбування. Реверс полтинника також мав певне ідеологічне навантаження: на ньому — постать коваля, під нею — дата емісії.

Упродовж 1925—1931 рр. великими тиражами регулярно карбувалася розмінна срібна монета. Так, лише у 1925 р. було випущено 101,013 млн шт. десятикопійкових монет; 112,709 млн шт.— п'ятнадцятикопійкових та

135,188 млн шт. — двадцятикопійкових. Подібна тенденція спостерігалася і в наступні роки. У 1931 р. уряд прийняв рішення про вилучення з обігу срібної монети. Причина цього — необхідність акумуляції коштів для здійснення надзвичайно амбітних, але мало реалістичних планів партійного керівництва на чолі з Й. Сталіном щодо виконання першого п'ятирічного плану. Дорогоцінні метали необхідні були державі для підтримки важливих економічних проектів, а для забезпечення потреб країни у розмінній монеті міг використовуватися й нікель.

Результати грошової реформи 1924 р. стали відчутними доволі швидко. На перших порах різко зменшився розмір банківської емісії, що стримувало розвиток інфляційних процесів. Повновартісна радянська валюта стала засобом тезаврації. Сприяло цьому, насамперед, те, що в перші місяці 1924 р. помітно впали ціни на золото, срібло, коштовності та іноземну валюту. Завдяки позитивному зовнішньоторговельному балансу в країні відчувався реальний надлишок іноземної валюти. Станом на 1 вересня 1924 р. в обігу перебувало грошей на суму 648 234,1 тис. черв, рублів, утому числі банкнот— 312115,8 тис. руб., казначейських білетів — 181043,9 тис. руб., срібної монети — 42 321,9 тис. руб., мідної монети — 29,2 тис. руб., розмінних бон — 22 723,3 тис. руб. Однак через хибну емісійну політику Державного банку вже з літніх місяців 1924 р. відбулося падіння купівельної спроможності червінця. В грошовому господарстві почали спостерігатися негативні тенденції: з одного боку, зростав грошовий обіг, а з другого — знижувались ціни на промислові товари. Це призвело до появи в країні товарного голоду на промислові товари. У середині 20-х років відчувалася необхідність проведення в країні реконструкції промисловості — так званої індустріалізації. Певним виходом з ситуації, що склалася, могло бути вільноринкове зростання цін на промислові то

СРСР. 50 копійок. Срібло. 1927 р.

СРСР. 50 копійок. Срібло. 1927 р.

вари, яке привело б до вилучення надлишку грошей від населення. Однак у той час партійно-державне керівництво Радянського Союзу не хотіло вдаватися до такого непопулярного кроку. В жертву політичній кон'юнктурі було принесено грошову систему, впорядковану реформою 1924 р. З урахуванням готівкових та безготівкових розрахунків з 1 жовтня 1924 р. до 1 грудня 1925 р. загальна кількість грошової маси зросла у три рази. Водночас вартість рубля зменшилась на 4 копійки. З 70 % до 40 % скоротилось золотовалютне забезпечення емісії. Разом з тим на внутрішньому ринку курс червінця залишався високим як щодо золотої десятирублевої монети царського карбування, так і щодо долара США. Високий рівень довіри до червінця був і за кордоном. У 1924 р. він належно цінувався у Латвії, Естонії, Китаї та Персії. З березня 1925 р. розпочалося котирування червінця у Туреччині, з квітня — в Італії, а з червня — в Литві, а також в Австрії та Монголії. В низці інших країн (Польща, Німеччина, Англія, США та ін.) при проведенні міжнародних розрахунків червінець прирівнювався до царської золотої десятки.

Здійснення щораз нових емісій банкнот та казначейських білетів призводило до появи на ринку нових зразків паперових грошей. Так, у 1925 р. випущено казначейські білети нового зразка номіналом 3 та 5 рублів; у 1926 р. емітувався банківський білет номіналом 1 червінець, а в 1928 р. — 2 та 5 червінців. Крім того, з другої половини 1924 р. Центральна каса Наркомфіну випускала короткотермінові платіжні зобов'язання номіналом 100, 250, 500 та 1000 рублів, які вчасно не погашалися і на кінець 1926 р. заборгованість за цими цінними паперами перевищила 100 млн рублів.

У другій половині 20-х років в Радянському Союзі розпочалося згортання ринкової системи, створеної новою економічною політикою. Н. Брюханову, який очолював Народний комісаріат фінансів у 1926—1930 рр., зі значними труднощами вдавалося підтримувати стабільність радянської валюти. Незважаючи на всі його зусилля, наприкінці 20-х років вартість рубля суттєво зменшилась, притому вона значно відрізнялась у столиці та в провінції. У січні 1931 р. вартість рубля в провінції становила лише 8 дореволюційних копійок. В умовах тотального державного планування та розподілу рубль дедалі більше ставав символічним засобом платежу. Звичайним явищем стало проведення "бартерних" операцій між підприємствами. Наприкінці 20-х — на початку 30-х років всезростаюча інфляція призвела до краху грошової системи, що базувалася на повновартісному, забезпеченому золотовалютними запасами червінцю. Короткий період існування ринкових відносин, хоча й обмежених, доказав неможливість їх існування в умовах державної власності на основні засоби виробництва та командно-адміністративного диктату і волюнтаризму в економіці.

У після непівській економіці роль грошей була незначною. Комерційний і вексельний банківський кредит було замінено плановим цільовим кредитом. Кредитування проводилось автоматично, незалежно від наявності у підприємств власних коштів, їх рентабельності. Гроші випускались з огляду на існуючий на них попит. Розміри емісії визначалися розміром фондів заробітної плати та обсягом товарообороту. Це було однією з найбільш важливих причин, що призвели до падіння внутрішнього значення рубля, хоча він продовжував відігравати певну роль у регуляції доходів, купівельної спроможності населення тощо.

Через різке зменшення обсягів зовнішньої торгівлі радянський рубль втрачав свої позиції за кордоном. Протягом 1932—1934 рр. обсяг експорту скоротився втричі, а імпорту — в чотири рази. За цей же період (з 1 січня 1981 р. до 1 січня 1934 р.) кількість грошей на руках у населення зросла у 2,6 раза. Загалом обсяг грошової маси у 1929—1937 рр. збільшився у вісім разів. На ринку з'являлися нові випуски грошових знаків: у 1932 р. в обіг запроваджено купюри номінальною вартістю 3 червінці; у 1934 р. здійснено новий випуск казначейських білетів вартістю 1, 3 та 5 рублів. Нова серія банкнот номіналом 1, 3, б та 10 червінців побачила світ у 1937 р., а в 1938 р. було видруковано новий випуск казначейських білетів вартістю 1, 3 та 5 рублів. Із запровадженням в обіг нових емісій старі випуски не вилучались, а використовувались паралельно з новими.

СРСР. 10 червінців. 1987р.

СРСР. 10 червінців. 1987р.

У 1931 р. розпочалося карбування розмінної монети номіналом 10, 15 та 20 копійок з нікелю. Переваги цього металу полягали в тому, що його твердість забезпечувала набагато більший період перебування нікелевих монет в обігу, порівняно зі срібним білоном. Крім цього, нові монети було значно важче підробити чи знищити. Вага та розміри нових монет не відрізнялися від попередніх срібних емісій, лише змінено було зображення їх реверса: на ньому вміщено поясне зображення робітника, який обома руками підтримував щит з позначенням номіналу монети, над щитом — дата емісії. Навколо монети розміщено кругову легенду з повною назвою держави "СОЮЗ СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК". Натомість, з аверса усунено абревіатуру "СССР". Автором проекту цих монет був О. Васютияський. Нова нікелева монета ввійшла в обіг з 27 лютого 1932 р. Широкомасштабна емісія розмінних нікелевих монет велася у 1931—1934 рр. на Монетному дворі. Про її розміри та потребу країни в розмінній монеті свідчить те, що лише у 1933 р. було відкарбовано монет номіналом 10 коп. — 163,125 млн шт., 15 коп. — 127,591 млн шт., 20 коп. — 143,927 млн шт.

У 1935 р. знову було змінено зовнішній вигляд нікелевих монет, які тепер більше нагадували радянські білонні емісії другої половини 20-х років. На аверсі монет було вміщено зображення герба та абревіатуру назви держави — СССР, на їх реверсі — позначення номіналу та дата емісії, навколо яких — колосок та дубове листя. Такий дизайн не змінювався аж до 1961 р. Зростала лише кількість стрічок на вінку з колосся, що був елементом герба: 1935—1986 рр. їх було 7, у 1937—1946— 11, у 1948—1956рр. — 16, а з 1957р. — 15.

Завдяки неймовірним зусиллям уряду в країні вдалося подолати значні труднощі економічного розвитку. її промисловий потенціал значно зріс.

Дещо гіршою залишалася ситуація у сільському господарстві, яке ніяк не могло подолати наслідків сталінської колективізації (одним з її результатів став жахливий голодомор на Україні та в інших регіонах у 1932— 1933 рр.). Труднощі зі забезпеченням населення продовольством змусили уряд у 1929 р. ввести карткову систему. Водночас у країні існувала система "торгсинів", де товари продавалися не за знецінені рублі, а за валюту та золото. Лише з 1 січня 1935 р. було відмінено карткову систему на хліб, муку та крупи, а 1 жовтня цього ж року перестали існувати картки на м'ясо, рибу, цукор, картоплю.

У період між двома світовими війнами радянське грошове господарство пройшло складний шлях розвитку. Завдяки вчасному переходу до нової економічної політики, країні за короткий час вдалося подолати труднощі, пов'язані з розрухою народного господарства, і перебуваючи в міжнародній ізоляції, закласти основи ринкової економіки. Свідченням цього є впорядкування грошового господарства. Протягом декількох років було пройдено шлях від майже повної відміни грошей, через одну з найбільших в Європі інфляцій, до повно вартісної стабільної грошової одиниці — червінця. Однак дуже швидко здобутки грошової реформи 1924 р. були зведені нанівець запровадженням планово-адміністративного господарювання.

СРСР. 20 копійок. Нікель. 1985 р.

СРСР. 20 копійок. Нікель. 1985 р.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >