Грошове господарство українських земель у складі Російської імперії (XVІІІ — початок XX ст.)

Після смерті Петра І за підтримки найближчих соратників покійного імператора на чолі з О. Меншиковим та вірних їм гвардійських полків престол перейшов до Катерини І (1725—1727 рр.). Нова імператриця не надто переймалася державними справами, які перебували у віданні осіб, яким вона завдячувала своїм не цілком законним, на думку багатьох представників російської аристократії, царюванням. Саме тому державні реформи, започатковані Петром І, продовжувалися, хоча темп їх значно сповільнився. Монетно-грошове господарство імперії надалі залишалося одним із пріоритетів у діяльності уряду, бо потреба грошей для покриття величезних державних видатків постійно зростала. Оскільки у країні відчувався брак срібла та золота, для казни монетні двори випускали дедалі більше мідної монети — найприбутковішої: з пуда міді карбували монет на 40 рублів. Збільшився і набір мідних номіналів, яких стало п'ять: полушка, копійка, 2 копійки, 5 копійок та 10 копійок. У 1725 p., з урахуванням досвіду скандинавських країн, було вирішено розпочати емісію грошей у вигляді квадратних мідних плит. При цьому збільшувалася монетна стопа: з пуда міді випускали монети на 10 рублів. На монетному дворі у Катеринбурзі карбували 1, 5 та 10 копійок, полуполтину, полтину та рубль. Однак експеримент виявився невдалим — важкі квадратні монети були непрактичними і після смерті Катерини І їх емісію припинено, а самі мідні кліпи викуплено.

Зі срібних номіналів для широкого обігу випускалися гривенники, полуполтини, полтини та рублі. Крім цього, було відкарбовано невелику кількість грошів (2 копійки) та дворублевиків. Гостра нестача монетного срібла, а також жадоба до наживи з боку О. Меншикова стали причиною емісії неякісних гривенників. За три місяці 1726 р. їх проба понижувалася тричі — у травні, червні та липні. При цьому як лігатуру почали використовувати миш'як, що призвело до швидкого їх псування. Нова монета була настільки неякісною, що у 1730-х роках цю так звану меншиковську монету, нарівні з фальшивою, державні каси не приймали.

За царювання Катерини І засади карбування золотої монети не змінилися: обов'язковою залишалася монетна стопа, запроваджена у 1718 р., при якій з фунта золота виготовляли 100 дукатів. Однак у 1725—1727 рр. монет цього номіналу не емітували. Єдиним номіналом, який випускався з золота, були 2 рублі, при цьому через невеликі запаси цього дорогоцінного металу в казні розміри емісії були незначними. Так, у 1726 р. їх було відкарбовано лише 9 156 шт. Срібне та золоте монетне виробництво в цей період велося на Московському та Петербурзькому монетних дворах. При цьому останній, через розташування у столиці, набував дедалі більшої вагомості.

Суттєво не змінився й зовнішній вигляд золотих та великих срібних номіналів. На їх аверсі вміщувався портрет імператриці, а на реверсі — державний герб Російської імперії — двоголовий орел. На аверсі срібних гривенників (10 копійок) бачимо цей же герб, а на реверсі позначення номіналу — десять крапок, дату та місце емісії. Значно зміненим було оформлення мідних монет. Попередній вигляд зберегли лише 5 копійок, натомість, на 1 копійці зобразили герб Москви — св. Георгія у вигляді вершника, який поборює змія.

Після смерті Катерини І новим правителем став малолітній внук Петра І Петро II (1727—1730). Дванадцятирічний імператор проводив час на полюваннях та бенкетах, а реальні важелі управління державними справами перебували в руках Верховної Таємної Ради, яка виконувала регентські функції. На перших порах найбільш впливовою особою залишався всесильний фаворит покійної імператриці князь О. Меншиков. Однак через декілька місяців влада перейшла до аристократичної верхівки, яка прагнула відмовитись від петровських нововведень і повернутись до старих порядків. Саме цим пояснюється перенесення столиці з Санкт-Петербурга до Москви, а також ліквідація низки установ, створених Петром І. Певні зміни відбулися також у справі випуску монет. Вже 1727 р. було закрито Катеринбурзький монетний двір, а наступного року така ж доля спіткала петербурзьку монетарню. Через послаблення уваги уряду до розвитку гірничої справи в країні відчувався брак дорогоцінних металів. Саме тому масштаби емісії срібних рублів та полтин були незначними, хоча якість їх не змінилася. Небагато було виготовлено золотих червінців та дворублевих монет. Натомість, мідні монети, які приносили державній скарбниці найбільші доходи, виготовлялися у великій кількості. Головним номіналом тут продовжували бути п'ятаки, для продукції яких у Москві було відкрито новий монетний двір, переобладнаний з порохового млина на р. Яузі. Крім того, карбувались полушки та копійки. При цьому з пуда міді виготовляли монет на суму 40 рублів.

Після смерті Петра II імператрицею стала донька царя Івана Олексійовича — брата і співправителя Петра І — курляндська герцогиня Анна Іванівна (1730—1740). За її правління відбулося часткове повернення до здобутків петровських реформ, одним із проявів якого стало зміцнення основ самодержавства. Росія знову почала вести активну зовнішню політику. Столицею знову став Санкт-Петербург. Незважаючи на це, суттєво погіршилося фінансове становище держави. Надмірні воєнні видатки, кількарічний неврожай, широкомасштабна корупція, засилля німецьких та курляндських фаворитів імператриці (так звана Біронівщина), відсутність цілеспрямованої політики в розвитку промисловості та торгівлі призвели до надмірного зростання бюджетного дефіциту, який у 1732 р. сягнув величезної на той час суми — 15 млн рублів. За цих умов уряд шукав усе нових джерел прибутків. Вагоме місце серед них посідали доходи від карбування монет. Як і в попередній період, найбільш масштабною залишалася емісія мідних монет. Одним із перших кроків нового уряду стала зміна монетної стопи. З пуда міді почали карбувати монети на суму 10 рублів. Основними номіналами, що випускалися з цього металу, були полушка та денга. Крім цього, монетні двори у Москві та Петербурзі (відновлений у 1738 р.) випустили незначну кількість копійок, грошів (2 копійки) та п'ятаків. Поліпшилась якість срібних та золотих монет. З фунта монетного сплаву, як і раніше, карбували монети на суму 15 рублів 84 копійки, але, згідно з імператорським указом від 22 січня 1731 р., було підвищено його пробу. Петербурзький та Московський монетні двори випускали срібні рублі, полтини, полуполтини та гривенники, а також невелику кількість монет вартістю 1 (1730 р.) та 5 (1740 р.) копійок. Указ від 23 грудня 1730 р. передбачав також поліпшення проби золотих монет. Червінці надалі емітувалися з золота 93-ї золотникової проби. Суттєво не змінилося й оформлення монет.

Наступником Анни Іванівни став її тримісячний племінник Іван Антонович (1740—1741). Після усунення Бірона влада в державі фактично перейшла до рук сановників німецького походження — Остермана, Мініха та батька молодого царя герцога Антона Ульріха. Зайняті двірцевими інтригами, нові правителі не приділяли належної уваги питанням грошової емісії. Монети Івана Антоновича вважаються одними з найрідкісніших. Невелика кількість срібних рублів, полтин, полуполтин та гривенників відразу ж після його усунення була вилучена з обігу. Частіше трапляються мідні полушки, денги та гроші цього періоду. Золотих монет за Івана Антоновича не випускали.

У результаті двірцевого перевороту 25 листопада 1741 р. на російський трон вступила донька Петра І Єлизавета (1741—1762). її воцаріння знаменувало закінчення правління т. зв. "временщиків" і повернення до політики часів Петра І. На перший план державної політики повернулися питання участі Росії в європейській політиці та зміцнення її військової могутності. Переможна війна з Швецією, а згодом участь у Семилітній війні (1756—1762), втручання у внутрішні справи Речі Посполитої призвели до того, що на позицію Російської імперії змушені були зважати всі політичні сили тогочасної Європи. У внутрішній політиці Єлизавета Петрівна продовжувала починання свого батька. Вона відновила петровську систему органів державної влади, знову почали функціонувати Сенат та колегії. Відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, чому сприяла відміна у 1753 р. внутрішніх митних кордонів та різноманітних місцевих оплат. У країні впродовж 1725—1760 рр. понад вдвічі — з 200 до майже 500— збільшилась кількість мануфактур. З 6,3 млн рублів у 1726 р. до 19,3 млн рублів у 1760 р. зросли обсяги зовнішньоторговельної діяльності імперії. Все це не могло не позначитися на монетно-грошових стосунках. За час правління імператриці Єлизавети основними емісійними центрами залишалися Москва та Петербург. З огляду на необхідність збільшення випуску мідної монети було відкрито монетарні у Катеринбурзі та Сестрорецьку, створювалися монетні двори у Нижньому Новгороді, Воронежі, Оренбургу, Бєлгороді та інших містах, але через смерть імператриці ці починання завершені не були. Під час Семилітньої війни функціонувала також монетарня у Кенігсбергу, яка емітувала монету для прибалтійських провінцій.

Ефективна економічна діяльність уряду дала змогу у 50-х роках стабілізувати ситуацію на грошовому ринку країни, забезпечити достатню кількість готівки, необхідну для повноцінного обігу. Впродовж 1741— 1754 рр. основними мідними номіналами залишалися полушка та денга, яких карбували на суму 10 рублів з пуда міді. Завдяки поліпшенню економічної ситуації у 1755 р. було змінено монетну стопу: з пуда міді випускали монет на суму 8 рублів. Цей крок зменшив надходження до скарбниці, але ринок отримав вартіснішу монету, номінальна вартість якої дедалі більше наближалася до реальної ринкової ціни міді. Основним номіналом, який карбували згідно з новими засадами, була копійка. Зростання воєнних видатків в перші роки Семилітньої війни змусило уряд переглянути засади монетарної політики. Вже у 1757 р. було вдвічі зменшено вартість мідної монети. її почали карбувати на суму 16 рублів з пуда міді. Одночасно було розширено систему номіналів. Окрім полушки, денги та копійки, почали випускати 2 та 5 копійок. У пошуках дешевої монетної сировини уряд звернув свою увагу на старі мідні гармати, які зберігалися в арсеналах. Ця ідея сподобалась імператриці, яка 28 вересня 1756 р. підписала відповідний указ. Всього з цієї сировини було відкарбовано монет на суму 1912 000 рублів.

Невдовзі уряд змушений був знову знизити монетну стопу мідних монет: з 1760 р. їх карбували на суму 32 рублі з пуда. Надалі виготовляли денгу, 1, 2 та 4 копійки, а також гривенники (10 копійок). При цьому часто старі номінали перекарбовувалися на нову монету.

Майже незмінною залишилась якість срібної монети. Лише в 1746 р. дещо поліпшилася проба монет, але одночасно змінилась монетна стопа. Надалі з фунта срібла випускали монет на суму 16 рублів 94 копійки. Як і раніше, срібну монету карбували у Москві та Петербурзі. Розширився набір монетних номіналів: якщо до 1755 р. емітували срібні рублі, полтини, полуполтини та гривенники, то після видання царських указів від 25 травня та 4 липня 1755 р. на ринку з'явилися ще й срібні 5, 15 та 20 копійок.

За правління Єлизавети Петрівни найбільш суттєвих змін зазнали золоті монети. Це проявилось у зростанні масштабів монетної емісії, запровадженні до обігу нових номіналів та зміні метрологічних параметрів золотих монет. До 1749 р. основним номіналом залишався червінець, який випускали з металу 93-і золотникової проби. Згідно з царським указом від 9 липня цього ж року, розпочалась емісія монет вартістю 2 червінці з золота дещо вищої проби— 93% золотника. З 1757 р. для цього використовували сплав 94-ї золотникової проби. Однак найбільш вагома подія відбулась у 1765 р. — на московському та петербурзькому монетних дворах розпочалась емісія монет вартістю 5 та 10 рублів, які отримали назву "півімперіал" та "імперіал". Для них було встановлено 88-му золотникову пробу монетного сплаву. Крім перелічених номіналів, випускали золоті полтини та рублі. Використовувалися вони переважно для двірцевих потреб, зокрема, для гри у карти.

Цікава сторінка історії грошового господарства Російської імперії часів панування Єлизавети Петрівни — розгляд проекту запровадження в обіг, за зразком інших європейських країн, паперових грошей. Його представив у Сенаті в 1744 р. генерал-фельдмаршал Мініх. Однак після розгляду його було відхилено як збитковий для держави.

Основи монетної системи Російської імперії, формування якої загалом було завершене за часів правління Єлизавети Петрівни, з незначними змінами та доповненнями були збережені її наступниками на імператорському троні.

Упродовж першої половини XVIII ст. грошове господарство Лівобережної та Слобідської України дедалі більше інтегрувалося в загальноросій

Російська імперія. Єлизавета І. 10 рублів. Золото. 1755 р.

ський грошовий ринок. Російські срібні копійки та інші монетні номінали, участь яких в обігу в перші десятиріччя була спорадичною, а їх частка в загальній монетній масі незначною, поступово зміцнюють своє становище. Вони витісняють з ринку звичні для населення польсько-литовські та західноєвропейські монети, а лічба грошових сум на рублі та копійки з 30—40-х років стає домінуючою. Разом з тим, за свідченням актових джерел, населення аж до останніх десятиліть XVII ст. використовувало іноземну монету. Особливо це стосувалося земель на прикордонні з Річчю Посполитою. У повсякденному вжитку тут найчастіше використовувалися "чехи" (півтораки), відкарбовані ще за часів Сигізмунда ПІ. Ці монети остаточно вийшли з обігу лише у 1760-х роках. Дещо рідше послуговувалися трояками — шагами, вартість яких відповідала двом російським копійкам, а також шостаками, що коштували по 4 копійки. З великих номіналів писемні джерела згадують про тимфи, курс яких стабілізувався на рівні 16 копійок. На території Гетьманщини кількість цих монет продовжувала залишатися доволі значною. Так, серед документів Генеральної військової канцелярії, що датуються 1763 р., згадується сума 2500 тимфів, які за вартістю дорівнювали 400 рублям. Найдовше на грошовому ринку Гетьманщини функціонували повновартісні західноєвропейські талери, котрі у писемних джерелах згадуються під назвою "єфимки". Курс талера у російських срібних копійках визначався вмістом у них срібла. Так, у 1724 р. він коштував 60 старих допетровських копійок, або 100 монет цього ж номіналу, випущених у 1698—1718 рр. Через зменшення вмісту срібла у російському рублі до 18 г вартість талера з 1760-х встановилася на рівні 1 рубль 25 копійок. Серед різновидів монет цього типу найчастіше виділялися "крижові" — патагони іспанських Нідерландів та "леви" — голландські левендаальдери. На грошовому ринку Лівобережжя талерна монета перебувала аж до кінця XVIII ст.

Тривалий час населення Лівобережної України використовувало також золоті монети іноземного карбування. Стандартні дукати (вагою бл. 3,48 г), як правило, фігурують під назвою "червоні золоті". Натомість, "дукатами" називали кількакратні "червоні золоті" — 2, 5, 10 тощо. Ціна червоного золотого у 1720—1730 рр. становила 2 російських рублі. Згодом через зменшення вартості рубля вона почала зростати і у 60-х роках стабілізувалася на рівні 2 рублі 50 копійок.

Серед російських номіналів найчастіше траплялися високопробні срібні копійки та їх фракції — денга та полушка. Так, у 1732 р. в скрині глухівського цеху калачників містилось "двадцять рублєй срібних дєнєг і сім коп подушок". З 1720-х років дедалі частішими є записи, що стосуються використання срібних рублів. У перших роках XVIII ст. населення, звичне до повноцінної монети, неохоче приймало мідні номінали, але до середини століття вони стали повноправними учасниками грошового обігу.

Засвідчують це як письмові джерела, так і монетні скарби. У складі останніх вони найчастіше представлені емісіями Петра І, Анни Іоанівни та Єлизавети Петрівни.

В другій половині XVIII ст. розвиток грошової системи Російської імперії продовжувався. Відразу ж після смерті імператриці Єлизавети Петрівни (січень 1762 р.) новий цар Петро III (січень—червень 1762 р.), уклавши союз з королем Пруссії Фрідріхом II, змінив політичну орієнтацію країни. Низка нововведень відбулася і в організації монетного карбування. Основна кількість монет почала виготовлятися на Петербурзькому монетному дворі. Карбування мідних номіналів на Московській монетарні було припинене, натомість, його було зосереджено у Сєстрорєцьку. Для них було збережено стопу 32 рублі з пуда міді, одночасно велося перекарбування монет попередніх випусків, що емітувалися за стопою 16 рублів з пуда. До обігу було запроваджено денги, копійки, гроші, чотири копійки та гривенники, які перекарбовувалися з полушок, денг, копійок, грошів та п'ятаків Єлизавети Петрівни. Відбулася зміна метрологічних параметрів срібних номіналів. Нова стопа передбачала карбування з фунта срібла монет на суму 17 рублів 6% копійки. Дещо зменшено було й пробу монетного сплаву, яка стала 72-золотниковою. Монетарні у Санкт-Петербурзі та Москві емітували рублі, полтини, півполтини, 20, 15, 10 та 5 копійок. Засади карбування золотих монет — імперіалів, півімперіалів та червінців — залишалися незмінними.

Цікавою сторінкою короткотривалого панування Петра III була спроба запровадження паперових асигнацій з метою ліквідації надмірного дефіциту державного бюджету імперії (1 млн 152 тис. рублів), спричиненого зростанням воєнних видатків та коштів на утримання царського двору. 29 травня 1762 р. Сенат ухвалив рішення про випуск паперових грошових знаків, які мали прийматися без будь-яких обмежень. Передбачалось випустити купюри номіналом 10, 50, 100, 500 та 1000 рублів. Загальний обсяг емісії мав становити 5 млн рублів. Обмін асигнацій на мідну монету мали здійснювати спеціально створені для цього банки у Петербурзі та Москві. На перешкоді успішного завершення цього нововведення стали раптові зміни, котрі відбулися на політичній арені Російської імперії.

28 червня 1762 р. у Санкт-Петербурзі стався двірцевий переворот, в результаті якого з трону було усунено Петра III, а імператрицею проголошено його дружину, яка правила під іменем Катерини II (1762—1796). На час її царювання припадають події, пов'язані з активною зовнішньою політикою, результатами якої було значне збільшення території імперії, участь у війнах з Туреччиною та Францією, поділи та ліквідація Речі Посполитої тощо. У внутрішній політиці імператриця прагнула до встановлення абсолютизму. В цьому вона опиралася на дворянство, яке отримало численні привілеї. За Катерини II було змінено систему органів державного управління, реформовано адміністративно-територіальний устрій, досягнуто економічного піднесення країни, яке проявилося у зростанні кількості мануфактур, розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі. При цьому уряд чітко дотримувався засад меркантилізму. Впродовж 1762—1796 рр. обсяг зовнішньоторговельних операцій зріс з 21 млн рублів до 71,2 млн рублів. При цьому у 1795 р. вивіз товарів перевищував ввіз на 9,5 млн рублів. І все ж фінансове становище імперії продовжувало залишатися важким. Дефіцит державного бюджету став хронічним явищем. Його розміри за 1762—1796 рр. сягнули астрономічної суми— 200 млн рублів. Все це змушувало уряд шукати додаткові джерела поповнення державної скарбниці: підвищувати податки, брати іноземні позики. Важливим джерелом поповнення бюджету були доходи від карбування монет. Спочатку принципи їх емісії не змінювалися — випуск золотих, срібних та мідних номіналів вівся на старих метрологічних засадах. Однак уже 27 січня 1763 р. було видано імператорський указ, згідно з яким запроваджувалась нова монетна стопа для мідних монет — 16 рублів з пуда міді. Всезростаюча потреба у новій монеті, яка, за задумом цариці, мала стати основним платіжним засобом щоденного вжитку для тогочасного російського суспільства, вимагала впорядкування організації її емісії. Сенатові було доручено організувати випуск мідних номіналів — полушок, денг, копійок, 2-х копійок та 5-ти копійок на суму 5,5 млн рублів. Для цього було задіяно петербурзький та московський монетні двори, а також відкрито монетарні у Катеринбурзі та Сєстрорєцьку. У зв'язку зі зростанням обсягів видобування міді на Уралі катеринбурзький монетний двір дедалі більше розбудовувався, і згодом саме тут було зосереджено виготовлення основної маси мідної монети. Передбачені обсяги монетної продукції вдалося виконати до 1767 р., після чого карбування міді на короткий час припинилося.

Розв'язання російсько-турецької війни 1768—1774 рр. і пов'язане з цим зростання видатків та державного боргу, який сягнув 1 880 100 рублів, реактивували давні плани запровадження асигнацій, які цього разу завершилися успішно. Для здійснення цієї операції необхідною була значна кількість мідної монети, яка мала становити покриття паперових грошей. Згідно з проектом генерал-прокурора князя Олександра Вяземського, передбачалось створення Асигнаційного Банку зі статутним капіталом 2 млн рублів міддю, які мали забезпечувати асигнації, яких до кінця 1768 р. передбачалось випустити на суму 2,5 млн рублів. У випадку нагальної потреби ця сума могла зрости до 3 млн рублів. Царський указ про запровадження

Російська імперія. Катерина II. 2 копійки. Мідь. 1765 р.

в обіг асигнацій було видано 29 грудня 1768 р., і вже у січні наступного року розпочали свою діяльність Московський та Петербурзький Асигнаційні Банки (у 1786 р. вони були об'єднані в один — Державний Асигнаційний Банк), яким було доручено випуск асигнацій, скуп мідної монети та її обмін на паперові гроші. У 1769 р. на ринку мали з'явитися асигнації на суму 1 млн рублів номіналом 25, 50, 75 та 100 рублів. Перші емісії асигнацій, розділені поміж кількома колегіями, швидко розійшлися поміж населенням. Вільний обмін на мідну монету сприяв зростанню довіри населення до нових грошей. Дуже швидко вони поширились на всій території імперії, і до кінця 1770 р. на ринку функціонувало асигнацій на суму 6 млн рублів, що на 5 млн перевищувало передбачений указом розмір емісії. Одночасно на ринку з'явилися підроблені асигнації вартістю 75 рублів, для виготовлення яких використовувалися 25-рублеві купюри. У зв'язку з цим з 20 липня 1771 р. було припинено випуск 75-рублевих асигнацій і вилучено їх з обігу. В наступні роки зростання державних видатків змусило уряд збільшувати обсяги випуску паперових грошей.

Наступні емісії асигнацій (у 1772 та 1773 рр.) здійснювались у московській та санкт-петербурзькій друкарнях. Імператорським указом від 31 січня 1774 р. було дещо змінено зовнішній вигляд паперових грошових знаків, на них з'явився номер купюр. У 1785 р. на ринку налічувалось асигнацій на суму 45 млн рублів, хоча імператорський указ 1774 р. встановлював максимальну кількість паперових грошових знаків у розмірі 20 млн рублів. В цій ситуації на ринку став відчутним брак мідної монети, яка нагромаджувалася в Асигнаційних банках. З'явилися симптоми інфляційних явищ, розпочався спад вартості асигнацій. Попри це, зростання видатків державного бюджету змусили уряд нарощувати їх емісію. 16 березня 1786 р. в обіг було зведено купюри нового зразка, які суттєво відрізнялися від знаків першої емісії. їх друкували на папері різних кольорів. Змінився і зовнішній вигляд купюр. Всього було випущено асигнацій на суму 50 млн рублів. Випуск паперових

Російська імперія. Катерина ІІ. Асигнація 25 рублів. 1777 р.

грошових знаків цього типу без значних змін відбувався аж до 1818 р. У червні 1786 р. утворено Державний асигнаційний банк, який акумулював активи Петербурзького та Московського асигнаційних банків. Тоді ж було збільшено обсяг емісії асигнацій до 100 млн рублів, а також розширено асортимент номіналів — в обігу з'явилися знаки вартістю 5 та 10 рублів. Окрім того, уряд спочатку обмежив можливість обміну асигнацій на мідну монету, зменшивши сітку провінційних пунктів обміну, а наприкінці 1787 р. припинив його зовсім. Це спричинило різке падіння вартості асигнацій. Якщо у 1784 р. курс паперового рубля становив 99 срібних копійок, то у 1789 р. — 92,75 копійок, а в 1794 р. — 68,5 копійки. Не виправило ситуації і збільшення емісії мідних монет, для чого було відкрито кілька нових монетних дворів. Адже зростання масштабів їхньої продукції відставало від збільшення емісії асигнацій, кількість яких у 1796 р. сягнула астрономічної суми — 158 млн рублів. Ці кошти були необхідні для покриття великих військових видатків імперії.

Головну роль на російському грошовому ринку продовжувала відігравати срібна монета. У Москві та Петербурзі випускали рублі, полтини, півполтини, а також 20,15 та 5 копійок. На початку правління Катерини П їх метрологічні показники залишалися незмінними. Зі срібла 74-ї золотникової проби карбували монети на суму 17 рублів 6% копійки. Вміст чистого срібла у рублі становив 4 золотники 21 долі (близько 18 г). У1764 р. він дещо зменшився — до 4 золотників 16,599 долі. Тоді ж припинилась емісія срібних п'яти-копійкових монет, замість яких на ринку з'явилися гривеники (10 копійок). Після цього і до кінця правління Катерини II засади карбування срібних номіналів не змінювалися. Це ж стосується їх іконографії. Великі масштаби карбування повновартісних російських срібних монет (всього у 1762—1796 рр. їх було випущено на суму 70 942 613,95 млн рублів) сприяли поширенню їх за кордоном. Писемні джерела з українських земель, що перебували у складі Речі Посполитої, засвідчують присутність на її грошовому ринку великої кількості рублів, курс яких дорівнював 6 польських срібних злотих.

Важливою складовою монетної маси, що перебувала на грошовому ринку імперії, були золоті монети. Як і раніше, обидві столичні монетарні емітували імперіали (10 рублів), півімперіали (5 рублів) та червінці, які коштували дещо більше 2-х рублів. Не змінилися й їхні метрологічні показники. Як і раніше, з фунта золота 94-золотникової проби карбували 118 червінців, а з фунта 88-золотникової— 31 імперіал або 62 півімперіали. У 1764 р. вага золотих монет дещо зменшилася — імперіала з 12,8 г

Російська імперія. Катерина IІ. Дукат. Золото. 1796 р.

до 11,95 г тощо. Крім вищезгаданих номіналів, за часів Катерини П було випущено золоті полтини, рублі та дворублеві монети. Однак їх емісія не приносила значних прибутків, тому була незначною. Ці номінали використовувалися переважно для двірцевого вжитку. Всього ж у 1762—1796 pp., переважно на Петербурзькому монетному дворі, було випущено золотих монет на суму 15 711 788 рублів.

Цікавою сторінкою історії російського золотомонетного карбування був випуск дукатів голландського зразка. Ці монети — так звані "лобанчики", "арапчики" чи "пучкові" — використовувалися переважно для потреб міжнародної торгівлі, де на них був значний попит, а також для фінансування закордонних видатків російської армії та дипломатичної служби. Особливо багато цих монет випускалося в часи російсько-турецьких воєн 1768—1774 та 1787—1791 pp. Незважаючи на протести голландського уряду, емісія цих монет постійно зростала. Так, у 1770 р. петербурзька монетарня виготовила 90100 дукатів, кожний з яких тоді коштував 2 рублі 65 копійок. Всього ж протягом 1762—1796 pp. було відкарбовано 343 737 дукатів. Зовнішній вигляд російських наслідувань повністю відповідав оригінальним голландським зразкам, через що розпізнати їх було майже неможливо.

Наприкінці панування Катерини II було здійснено спробу проведення грошової реформи, ініціатором якої виступив князь Платон Зубов. Передбачалось максимально збільшити емісію мідної монети при одночасній зміні її монетної стопи з 16 до 32 рублів з пуда. При цьому пропонувалось здійснити перекарбування раніше випущеної монети на суму близько 50 млн рублів. Цей крок мав забезпечити зменшення державного боргу імперії та створення її фінансових резервів. Одночасно передбачалось упорядкувати структуру грошової маси, що обслуговувала ринок. Загальна сума готівкових засобів мала становити 600 млн рублів, у тому числі 150 млн рублів асигнаціями, 150 млн — мідною монетою та 300 млн — золотою та срібною монетою. У травні 1796 р. Катерина II затвердила проект реформи, і відразу ж розпочалася її реалізація. На Петербурзькому, Московському, Нижньоновгородському та Коливанському монетних дворах перекарбовувалася випущена раніше мідна монета (всього на суму понад 1 млн рублів). На Катеринбурзькому та Аннинському монетних дворах було налагоджено емісію нових полушок. Одночасно карбувались нові монети номіналом полушка, денга, копійка, 2, 4, 5 та 10 копійок. Велась також підготовка до відкриття нових монетарень у Полоцьку, Архангельську та Херсоні. Смерть імператриці 6 листопада 1796 р. зупинила подальшу реалізацію реформи, а вже 10 грудня новий цар Павло І (1796—1801) видав указ про припинення перекарбування мідної монети і повернення 16-рублевої монетної стопи.

У другій половині XVIII ст. в різних частинах Росії випускалися монети, призначені для регіональних потреб. Найбільш відомими з них були сибірські, кримські та молдавські емісії. Зовнішнє оформлення цих випусків відзначалося розташуванням на них місцевих гербів та відповідних легенд. Сибірські монети — срібні 10, 16 та 20 копійок, а також мідні— полушка, денга, 1, 2, 5 та 10 копійок— випускалися на Коливанському монетному дворі у 1763—1781 pp., але на грошовому ринку українських земель їх не зафіксовано.

Після включення у 1783 р. Кримського ханства до складу Російської імперії відразу ж постало питання про уніфікацію монетних систем обох держав та запровадження в Криму російської монети. Перші кроки в цьому напрямі здійснив ще останній кримський хан Шагін-Гірей, який заснував у Кафі в 1780 р. стаціонарний монетний двір, де з сировини, яка надходила з Росії, карбували монети, що нагадували окремі російські номінали (так, татарський кирмиз відповідав п'яти копійкам тощо). Відразу ж після встановлення російського панування розпочалася підготовка до карбування монети у Феодосії (давня Кафа). Для цього, за розпорядженням князя Григорія Потьомкіна, сюди були скеровані фахівці з Петербурга, яким лише на початку 1787 р. вдалося налагодити діяльність місцевої монетарні. Сировину для неї закуповували у Туреччині в обмін на сіль, нею слугувала також викуплена у місцевого населення мідна російська монета старого зразка. Основну продукцію феодосійського монетного двору становили п'ятаки, позначені літерами "Т. M.”, яких до початку квітня 1788 р. було відкарбовано на суму 55 950 рублів. Значно менше — на суму 1201 рубль — було випущено двокопійкових монет. Дрібні номінали — полушка, денга та копійка — не емітувалися, хоча пробні зразки для їх карбування були виготовлені.

До приїзду цариці Катерини П на південь імперії та в Крим у 1787 р. було підготовано серію срібних монет — 2, 5,10 та 20 копійок. їх іконографія повністю відрізняється від загальноросійських зразків. На аверсі вміщено увінчаний короною вензель імператриці, навколо якого легенда "ЦАРИЦА ХЕРСОНИСА ТАВРИЧЕСКАГО". На реверсі — позначення номіналу, довкола якого кількість крапок, яка йому відповідала, а також початкові літери виразу "таврическая монета" — „Т. М.". Після закриття феодосійської монетарні її обладнання було законсервоване і згодом, у 1796 p., використане на монетному дворі у Херсоні.

Під час російсько-турецької війни 1768—1774 pp. російська армія окупувала територію двох васальних володінь Туреччини — господарств Молдови

Російська імперія. Катерина II. 20 копійок. Срібло. 1787 р.

та Волощини. Оплата видатків, пов'язаних з утриманням армії та адміністрації на окупованих територіях, потребувала значних коштів. З метою їх отримання було вирішено розпочати емісію монет. Для цього уряд уклав контракт а Петром Гартенбергом, який зобов'язувався організувати монетарню у Ясах, де мав випускати три номінали мідних монет: 5, півтори та 1/2 копійки. Загальний розмір емісії— 500 тис. рублів. Незабаром ця сума збільшилася ще на 1 млн рублів. Остаточно монетарня зафункціонувала неподалік Хотина на Буковині — у містечку Садогура, яке було власністю Гартенберга. Довелось змінити й номінали, які передбачалось випускати. Адже місцеве населення було незнайоме з російськими п'ятаками та денгами. Впродовж 1771—1774 рр. на цьому монетному дворі карбувались два основних номінали — пара (3 денги) та 2 пари (3 копійки). При цьому було запроваджено монетну стопу, при якій з пуда міді випускали монет на суму 21 рубль 66 копійок (у Росії з пуда міді карбували монети на 16 рублів). Саме тому ці так звані російсько-молдавські монети не були запроваджені до загальноросійського грошового обігу. Цілком відмінною була і їх іконографія: на аверсі — герби Молдови та Волощини, на реверсі — позначення номіналу. Всього на Садогурському монетному дворі було випущено монет на суму 681 630 рублів 63 копійки. Після завершення війни і відновлення турецького панування їх відразу ж було вилучено з обігу.

За Павла І (1796—1801) відбулися значні зміни у монетному господарстві Росії. Крім повернення до стопи 16 рублів з пуда міді, було здійснено перекарбування мідних 10-копійкових монет 1796 р. на п'ятаки старими катерининськими штемпелями. При цьому імператорі з міді карбували полушку, деньгу, 1 та 2 копійки. Зовнішній вигляд павлівської мідної монети повністю відрізнявся від випусків його матері. На аверсі вміщено лише увінчаний вензель царя, на реверсі — позначення номіналу, дату емісії та ініціали монетного двору. Асортимент та метрологічні параметри срібних монет при Пав лі І не змінювалися. На Петербурзькому монетному дворі випускали 5 та 10 копійок, полуполтинник, полтину та рубль. їх іконографія також відрізнялася від аналогічних номіналів емісій попереднього панування. На аверсі банківського срібла, замість портретного зображення імператора, було вміщено хрест, укладений з чотирьох увінчаних імператорською короною літер "П", навколо якого кругова легенда з позначенням номіналу та дати випуску. На реверсі державний герб Росії — двоголовий орел — замінено біблійним висловом "Не намь, не намть, а имяни твоєму", який був давнім гаслом Ордену тамплієрів. З 1798 р. на гурті, замість косої насічки, почали вказувати пробу монетного сплаву. Оформлення розмінних срібних і мідних монет було однаковим. Не зазнало метрологічних змін і виробництво золотих монет. На Петербурзькому монетному дворі карбували переважно червінці та півімперіали, зображення на яких нагадувало іконографію рублів.

За Павла І уряд продовжував використовувати асигнації для покриття видатків державної скарбниці. Царським указом від 18 грудня 1797 р. було оголошено, що паперові грошові знаки є загальнодержавним боргом. Одночасно передбачалось здійснювати обмін асигнацій на мідну та срібну монету за курсом 100 копійок сріблом на 130 асигнаційних копійок. Однак брак мідної та срібної монети не дав змоги реалізувати цей указ. Невдовзі обмін було припинено. Кількість асигнацій на ринку продовжувала зростати: до кінця 1800 р. їх було випущено на суму 212 689 335 рублів, а курс паперового рубля опустився до 66,3 срібних копійок.

У перші роки панування Олександра І (1801—1825) грошове господарство Росії зазнало суттєвих змін. Прагнучи у всьому повернутися до часів Катерини II, новий імператор вже у 1802 р. відновив карбування мідних п'ятаків за стопою 16 рублів з пуда. Крім того, на Катеринбурзькому та Коливанському монетних дворах випускали полушку, деньгу, 1 та 2 копійки. Замість вензеля імператора на аверс мідних монет знову повернувся державний герб. Надмірне зростання державних видатків, спричинене участю Росії у війнах з наполеонівською Францією, Туреччиною, Персією та Швецією, змусило уряд у 1810 р. змінити монетну стопу мідних монет. Надалі з пуда цього металу карбували монети на 24 рублі. Одночасно було переглянуто систему номіналів. Іжорський, коливанський, петербурзький та коливанський монетний двори випускали лише деньгу, 1 та 2 копійки.

Певні зміни відбулися й у виробництві срібних монет. Згідно з указом від 20 червня 1810 р., срібний рубль оголошувався головною монетною одиницею на території імперії. Всі інші монети перебували в обігу за курсом, встановленим щодо срібного рубля. Заборонялось ввезення та обіг іноземної розмінної монети. Тоді ж було запроваджено систему відкритого карбування золотих та срібних монет, при якій кожний бажаючий міг принести на монетний двір злиток благородного металу і безкоштовно перекарбувати його на монети. Зазнав змін і зовнішній вигляд монет. На аверсі було вміщено російський державний герб. На реверсі у 1802— 1810 рр. містився напис "ГОСУДАРСТВЕННАЯ РОССІЙСКАЯ МОНЕТА", який згодом було замінено позначенням кількості дорогоцінного металу в монеті. Наприклад, на реверсі рубля вказувалось, що в ньому міститься "ЧИСТАГО СЕРЕБРА 4 ЗОЛОТНИКА 21 ДОЛЯ". Емісія срібних монет була зосереджена на Петербурзькому монетному дворі. Набір номіналів залишився майже незмінним: 5,10 та 20 копійок, полуполтинник, полтина та рубль. З 1810 р. карбування полуполтинників припинилося. Золоті монети Олександра І становили незначну частку у загальній монетній масі. У 1802—1806 рр. емітувались імперіали та півімперіали, а з 1817 р. — лише півімперіали. При цьому декілька разів змінювався стиль оформлення монет, зокрема, зображення державного герба. Масштаби карбування

М. Сперанський

срібних та золотих монет часів Олександра І були доволі значними. Так, у 1818 р. випущено 16 275 тис. рублевих монет, загалом же середньорічний розмір емісії цього номіналу становив 2—4 млн шт.

Крім монет, на російському грошовому ринку продовжували використовуватись асигнації, кількість яких постійно зростала. До кінця 1810 р. в обігу було 579 873 880 рублів. Невпинно падав і їх курс щодо монети. Тоді за 1 рубль асигнаціями давали лише 25,4 коп. сріблом. Інфляційні процеси продовжували наростати, що вело до знецінення грошових заощаджень. Розміри дефіциту державного бюджету були величезними — у 1809 р. він становив 55,8 млн рублів. У цих важких умовах імператор Олександр І доручив М. Сперанському (1772—1839) підготувати проект реформування державних фінансів. 2 лютого 1810 р. цар підписав маніфест, який передбачав здійснення наступних кроків: скорочення державних видатків; припинення випуску нових асигнацій та повернення їм номінальної вартості. Для цього передбачалось розпочати їх викуп за кошти, отримані від збільшення податків, мит, цін на монопольні товари, а також від продажу частини державного майна. Для успішного результату реформи необхідно було вилучити з обігу асигнацій на суму 286 млн рублів. Однак через військові приготування Росії до війни з Наполеоном та відставку М. Сперансько-го на початку 1812 р. намічені заходи не були здійснені. Новий міністр фінансів Д. Гур'єв припинив реалізацію грошової реформи і відмовився від повного вилучення з обігу асигнацій. Імператорський маніфест від 9 квітня 1812 р. визнав їх законним та обов'язковим засобом платежу на всій території імперії, у тому числі на українських землях, котрі увійшли до складу Росії у 1798 та 1795 рр. Досі платіжні операції здійснювалися тут переважно у срібній монеті.

Упродовж 1812—1815 рр. для фінансування війни з Наполеоном та закордонних походів російської армії уряд здійснив нову емісію асигнацій. У 1818 р. їх кількість в обігу перевищила 836 млн рублів. Тоді ж ринок отримав купюри нового зразка. Спочатку це були 25 та 50 рублів, а у 1819 р. — б, 10, 25, 50, 100 та 200 рублів.

Крім офіційних випусків, на ринку було також немало підроблених купюр, у тому числі й завезених військами Наполеона під час війни з Росією 1812 р. Ще на початку 1810 р. гравер головного військового керівництва французької армії Лалу отримав доручення виготовити мідні кліше ДЛЯ друкування російських асигнацій. З цією метою в Парижі було створено спеціальну друкарню" якою керував брат особистого секретаря Наполеоне Фен. Підроблені асигнації були дуже подібними до справжніх. Різнилися вони лише тим, що при виготовленні кліше на них були допущені граматичні помилки, а підписи, замість власноручних, було видруковано. Французи підробляли переважно асигнації номіналом 25, 50 та 100 рублів. Про масштабність цієї операції свідчить те, що у 1815 р. у Варшаві було вилучено фальшивих асигнацій на суму 214 900 рублів. Всього ж упродовж 1813—1817 pp. Державний асигнаційний банк виявив підробок на суму 5 614 380 рублів. Щоб припинити поширення підроблених грошових знаків, ввезення асигнацій у Росію було заборонено.

Імператорськими указами від 1 травня та 20 жовтня 1819 р. в обіг запроваджувалися асигнації нового зразка номінальною вартістю 5, 10, 25, 50, 100 та 200 рублів з датою емісії "1819", а також 25 та 50 рублів — з датою емісії "1818". Купюри нової емісії мали нове графічне оформлення. На них вміщувались підписи керуючого банком та касира. При цьому перший з них — був віддрукований, а другий — виконувався від руки.

Курс асигнаційного рубля у 1814—1815 pp. опустився до рекордно низького рівня і становив 20 копійок сріблом. Зміцнення рубля розпочалося у 1817р., після прийняття розробленого Міністерством фінансів "Плану фінансів", який передбачав поетапне зменшення в обігу кількості асигнацій і зрівняння їх курсу зі срібною монетою. Було створено спеціальну комісію, яка займалася ліквідацією державного боргу. Щорічно їй передавалося 30 млн рублів монетою і 30 млн рублів облігаціями державної позики. Завдяки цьому впродовж 1818—1822 рр. вдалося викупити асигнацій на суму 229 283 130 рублів, що становило 28,7 % загальної грошової маси паперових грошових знаків. Однак наслідки цієї операції очікуваних результатів не дали: курс асигнаційного рубля зріс лише на 1,4 копійки. У зв'язку з цим вилучення паперових грошових купюр було припинено, і їх кількість залишалася незмінною аж до грошової реформи 1839—1843 pp.

У 1823 р. міністром фінансів став Є. Канкрін, який відзначався дуже обережним ставленням до реформування державних фінансів імперії. Він відразу ж припинив вилучення асигнацій, вважаючи за недоцільне витрачати на це значні грошові засоби, отримані часто від дорогих закордонних позичок. Припинення емісії нових паперових грошей привело до певного зростання їхнього курсу. Одночасно на ринку дедалі частіше використовували золоті та срібні монети. Цьому сприяло зростання масштабів їх емісії. За Миколи І (1825—1855) емісія срібної монети була зосереджена

Російська імперія. Олександр І. Рубль. Срібло. 1822 р.

на петербурзькому монетному дворі. Крім того, монету загальноросійського зразка у 1842—1857 рр. карбували у Варшаві. Набір монетних номіналів суттєво не змінився. Майже щорічно накладом у декілька мільйонів штук (наприклад, у 1830 р. — 6010 тис. шт., а у 1851 р. — 2400 тис. шт.) виготовлялись рублі та полтини. У 1827 р. замість колишніх полуполтинників розпочалось карбування монет номіналом 25 копійок. Розмінними монетами надалі залишалися 5,10 та 20 копійок. У 1832 р. було внесено зміни до іконографії великих срібних номіналів. На їх реверсі почали позначати номінал — "МОНЕТА РУБЛЬ" тощо. Аверс, як і раніше, містив зображення державного герба та дані про вміст чистого срібла.

Міністр фінансів Є. Канкрін

Карбування золотих монет регулювалося царським указом від 14 лютого 1817 р. Основною золотою монетою залишався півімперіал, який випускався з золота 917 проби вагою 6,54 г. Тоді ж було відновлено карбування наслідувань голландських дукатів. Суттєвих змін за часів Миколи І зазнало виробництво мідних монет. У 1830 р. було змінено монетну стопу. З пуда міді почали випускати монети на 36 рублів. За цими метрологічними показниками катеринбурзький та сузунський (коливанський) монетні двори карбували 1, 2, 5 та 10 копійок.

Цікава сторінка російського монетного карбування першої половини XIX ст. — емісія платинових монет. Поклади цього дорогоцінного металу розроблялися в Сибіру на рудниках, що належали родині Демидових, однак платина на той час не мала широкого застосування. Це було зумовлено, насамперед, її тугоплавкістю. З 1828 р. на Петербурзькому монетному дворі карбували монету номіналом 3, 6 та 12 рублів. Реальна вартість платинових монет, що встановлювалась залежно від ринкової вартості платини, була значно нижчою, ніж номінальна. Так, платинових 3 рублі коштували 1 рубль 63 копійки сріблом. Поширення цих монет приносило уряду значні прибутки. Однак через неприйняття платинових номіналів за кордоном їх почали масово здавати до державних кас, і 22 червня 1845 р. карбування цієї монети припинилося.

Після утворення у 1815 р. Царства Польського, наділеного широкими правами автономії, у ньому склалась своя монетно-грошова система. Вона була біметалічною, базувалася на раціо між золотом та сріблом як 1 до 15, яке відповідало загальноросійському співвідношенню між дорогоцінними металами. Грошова одиниця — польський злотий, що поділявся на ЗО грошів і містив 0,1799 г золота та 2,697 г срібла. На Варшавському монетному дворі емітували з міді 1 та 3 гроші, з білону — 5 та 10 грошів, зі срібла -

1, 2, 5 та 10 злотих, із золота — 25 та 50 злотих. У 1828 р. в обіг ввійшли паперові грошові знаки — касові білети номіналом 5, 10, 50 та 100 злотих. Після придушення польського повстання 1830—1831 рр. російськими властями проводилася політика уніфікації польської та російської монетних систем. З цією метою у 1832—1841 рр. випускалися так звані польсько-російські монети з одночасним позначенням номіналу у польських грошах чи злотих та російських копійках чи рублях. Виробництво дрібних розмінних монет— 1, 3, 5 та 10 грошів— продовжувалося на старих засадах з позначенням номіналу лише у грошах. Але іконографія їх була змінена: замість польського герба, на них вміщено герб Російської імперії. Крім того, карбувалися монети вартістю 1 злотий— 15 копійок, 40 грошів — 20 копійок, 50 грошів — 25 копійок, 2 злотих — 30 копійок, 5 злотих — 3/4 рубля, 10 злотих — 1½ рубля та 20 злотих — 3 рублі. Оскільки російський уряд почав поступово обмежувати монетно-грошову автономію Царства Польського, карбування польсько-російських номіналів поетапно припинялося, замість них виготовлялися монети загальноросійського зразка. Незмінним залишалося лише виробництво білонних розмінних монет. Остаточно функціонування Варшавського монетного двору припинилося у 1867 р., а випущені ним монети вилучалися з обігу до 1 січня 1891 р.

У першій половині XIX ст. російські монетні двори емітували переважно обігову монету. Карбування пам'ятних монет велося незначними тиражами вкрай рідко. Так, у 1834 р. було випущено рубль з нагоди спорудження пам'ятника Олександру І в Петербурзі (так званий олександрійський стовп), у 1839 р. — рубль на честь побудови пам'ятного меморіалу на полі Бородінської битви та у 1859 р. — монету цього ж номіналу з приводу відкриття пам'ятника Миколі І в Петербурзі.

Стабілізація фінансового господарства Російської імперії дала змогу міністру фінансів графу Є. Канкріну розпочати проведення грошової реформи, їй передував тривалий підготовчий період, під час якого обговорювалися проекти, підготовані членами Державної ради Грейгом, Морд-виновим, Друцьким-Любецьким, Сперанським та Канкріним. За основу (з певними поправками) було прийнято план, запропонований міністром фінансів. Першим кроком на шляху проведення реформи стало видання 1 липня 1839 р. Миколою І маніфесту "Про облаштування грошової системи". Він проголосив головною платіжною монетою срібну монету російського карбування, а незмінною монетною одиницею імперії— срібний рубль. Державні асигнації оголошувались додатковими знаками вартості, і для них встановлювався обов'язковий і незмінний курс обміну на срібну монету: 1 срібний рубль = 3 рублям 50 копійкам асигнаціями.

Було також врегульовано обіг золотої та мідної монети. Першій з них було надано обіговий курс на 3 % вищий, ніж номінальна вартість. Курс мідної монети визначався аналогічно до срібної монети та асигнацій: 1 срібна копійка = 3,5 мідним копійкам. З 1 січня 1840 р. всі платіжні операції мали здійснювати лише срібною монетою або асигнаціями за фіксованим курсом. Повітові казначейства зобов'язувалися проводити обмін асигнацій на срібло і навпаки на суму 100 рублів сріблом чи 350 рублів асигнаціями.

Ще один імператорський указ передбачав створення з 1 січня 1840 р. депозитних кас для срібної монети. Особи, які зробили вклади, отримували білети депозитних кас. Вони випускались номіналом 3, 5, 10, 25, 50 та 100 рублів. Різні номінали білетів друкувалися на папері різних кольорів: 3 рублі — на зеленому, 10 рублів — на червоному і т. ін. Всього до кінця 1843 р. було випущено депозитних білетів на суму 31,5 млн рублів. З допомогою депозитних білетів, на 100 % забезпечених срібною монетою, уряд намагався відродити довіру до паперових грошових знаків. їх можна було використовувати у повсякденному обігу за курсом, паритетним срібному рублю.

Остаточною метою реформи, розпочатої у 1839 р., була заміна державних асигнацій на нові паперові гроші — кредитні білети, які мали бути лише частково забезпечені срібною монетою. Перехідною ланкою на шляху до цього повинні були стати депозитні білети, кількість яких мала дорівнювати сумі державних асигнацій, що перебували в обігу. Згодом передбачалось обміняти депозитні білети на кредитні білети. Вперше вони були випущені, згідно з імператорським маніфестом від 1 липня 1841 р., під заставу державного майна. Номінальна вартість перших кредитних білетів становила 50 рублів. їх було випущено на загальну суму 10 млн рублів, хоча царський указ дозволяв видрукувати 30 млн рублів. Таким чином, на грошовому ринку Росії перебували три види паперових грошей: асигнації (близько 600 млн рублів), депозитні білети (30 млн рублів) та кредитні білети (10 млн рублів). Перші з них були інфляційними грішми, вартість яких становила 25 % від номінальної. Депозитні білети були своєрідними квитанціями на срібну монету, у зв'язку з чим їх вартість була стабільною. Нові грошові знаки — кредитні білети — запроваджувалися в обіг поступово і невеликими партіями. Уряд вважав за недоцільне їх знецінення, через це на перших порах вони в повному обсязі забезпечувалися срібною монетою. Це, а також незначні масштаби емісії (всього до 1843 р. було випущено кредитних білетів на суму 10 млн рублів) зміцнило становище цих грошових знаків, довіра до яких у населення була доволі високою.

Російська імперія. Микола І. Кредитний білет 3 рублі. 1847р.

Важливе місце у грошовій реформі посідала монетна емісія. Царським указом від ЗО жовтня 1840 р. для мідної монети було запроваджено нову монетну стопу. її почали карбувати на 16 рублів з пуда, що відповідало актуальній ринковій вартості міді. Петербурзький, Катеринбурзький, Сузунський та Варшавський монетні двори випускали монети номіналом 1/4, 1/2, 1, 2 та 3 копійки. Зазнала змін іконографія мідних монет. Замість державного герба, на їх аверсі було розміщено увінчаний імператорською короною вензель Миколи І. Не реверсі містився номінал у срібних копійках, дата емісії та ініціали монетного двору.

На завершальному етапі грошової реформи, згідно з імператорським маніфестом від 1 червня 1843 р. "Про заміну асигнацій та грошових представників кредитними білетами", передбачалось запровадити в обіг кредитні білети номінальною вартістю 1,3, 5,10,25, 50, а згодом ще й 100 рублів. На їх лицевій стороні вказувалася назва банкнотів — "Государственный кредитный билеть", а також текст, який засвідчував їх вільний обмін на срібну та золоту монету. Номінал подавався арабськими та римськими цифрами, а також словами. Кожну купюру підписували керуючий банку або його заступник, директор та касир. Тут же містилися герб Російської імперії, дата емісії та номер банкноти. На звороті купюр наводилися витяги з імператорського маніфесту від 1 червня 1843 р. та зображення двоголового імперського орла. Тоді ж було запроваджено кольори кредитових білетів, які з незначними змінами використовувалися як у царській Росії, так і в радянський час: 1 рубль — жовтий, 3 рублі — зелений, 5 рублів — синій, 10 рублів — червоний і т.д. Загальний розмір емісії цих грошових знаків встановлювався на рівні 170 221 800 рублів. Вони забезпечувались усім майном держави і мали безперешкодно обмінюватися на дзвінку монету. Один кредитний рубль дорівнював 4 золотникам 21 долі чистого срібла. Для цього в Експедиції державних кредитних білетів створювався фонд золотої та срібної монети, який мав становити 1/6 від суми випущених кредитних білетів.

Обмін депозитних білетів на кредитні у співвідношенні 1:1 розпочався з 1 вересня 1843 р., азі листопада — у співвідношенні 1:3,5 почали обмінювати асигнації. Без жодних обмежень обмін кредитних білетів на золоту та срібну монету проводився лише у Санкт-Петербурзі. У Москві одноразово можна було обміняти до 3 тис. рублів, а в провінційних містах — лише до 100 рублів. Саме тому цей процес розтягнувся майже на десятиліття і завершився для асигнацій 14 квітня 1851 р., а для депозитних

Російська імперія. Микола І. Копійка. Мідь. 1844 р.

білетів — 1 березня 1853 р. На ринку залишилися лише державні кредитні білети, які обмінювалися на срібну монету за номінальною вартістю. Всього до 1853 р. було випущено кредитних білетів на суму 311,4 млн рублів, 40 % яких були забезпечені монетами та злитками дорогоцінних металів.

Результатом грошової реформи 1839—1843 рр., ініціатором якої був міністр фінансів Є. Канкрін, стало запровадження в Росії системи срібного монометалізму. Грошовий обіг країни стабілізувався, що сприяло економічному розвитку країни.

Позитивні тенденції на грошовому ринку, який не похитнувся під час революційних подій 1848—1849 рр. у Європі і спричиненої ними фінансової кризи, дали змогу уряду у 1849 р. змінити порядок карбування мідних монет. Країна знову повернулася до монетної стопи, при якій карбували монети на 32 рублі з пуда. Незначних змін зазнала їх іконографія. Іншими стали назви найдрібніших номіналів. Замість 1/2 та 1/4 копійки почали випускати полушку та дєнєжку, а також 1, 2, 3 та 5 копійок.

Важким випробовуванням для грошової системи, створеної у 1839— 1843 рр., виявилася Кримська війна (1853—1856 рр.). Видатки на оплату воєнних потреб призвели до неймовірного збільшення державних видатків. У 1852 р. вони становили 280,3 млн рублів, а в 1856 р. — вже 619,4 млн рублів. За цей час доходи бюджету зросли з 252,4 млн рублів до 361,8 млн рублів. Пошук джерел доходів для покриття дефіциту державного бюджету проходив у несприятливій обстановці. Можливість отримання закордонних позик була мінімальною, адже основні фінансові донори Росії — Англія та Франція — перебували в стані війни з нею. Через надзвичайне зубожіння народу не було змоги й збільшити податки та інші побори в середині країни. За таких умов новий міністр фінансів П. Брок змушений був вдатися до надмірної емісії державних кредитних білетів: якщо станом на 1 січня 1853 р. їх перебувало в обігу на суму 311,4 млн рублів, то до 1 січня 1858 р. — вже 735,3 млн рублів. Уряд взяв на себе зобов'язання розпочати вилучення надмірної кількості кредитних білетів через три роки після укладення мирного договору. Однак маховик інфляції було запущено. Розпочалося підвищення цін на золото, срібло та інші товари. Наростали інфляційні явища. До 1858 р. вартість кредитного рубля впала на 20 %. З обігу зникла монета, відкарбована з дорогоцінних металів. У 1854 р. уряд змушений був припинити обмін кредитних білетів на золоту, а в 1858 р. — і на срібну монету. Брок, який не справився з наростанням кризових явищ, у тому ж році був відправлений у відставку, а на його місце був призначений досвідчений фінансист, прихильник і помічник Є. Канкріна О. Княжевич, який керував Міністерством фінансів до кінця 1861 р. Усвідомлюючи кризовий стан державних фінансів і намагаючись

подолати його, новий міністр не зміг домогтися поліпшення ситуації на грошовому ринку. Низка помилкових кроків, пов'язаних з відновленням дозволу на обмін кредитних білетів на золото та ін., змусили Княжевича подати у відставку. Його наступником став М. Рейтери, який перебував на посаді головного фінансиста держави до 1878 р. Йому вдалося на перших порах дещо поліпшити ситуацію на ринку шляхом відновлення обміну кредитних білетів на дзвінку монету, хоча він відбувався не за номінальним курсом. Так, з 1 серпня 1862 р. півімперіал обмінювався за курсом 5 рублів 60 копійок кредитними білетами, а срібний рубль — 1 рубль 8,6 копійок. Це стало можливим завдяки отриманню Росією у квітні

• 1862 р. закордонних позик на суму 15 млн фунтів стерлінгів. Ці гроші було використано на ліквідацію дефіциту державного бюджету, а також на збільшення обмінного фонду кредитних білетів, який зріс до 120 млн рублів. Саме тому на перших порах обмінний процес протікав успішно і мав певні позитивні наслідки. До 1 січня 1864 р. було вилучено з обігу паперових грошей на суму 77,1 млн рублів. Однак наступні події, спричинені загостренням політичної ситуації у Царстві Польському, загальмували позитивні тенденції у фінансовому господарстві імперії. З 5 листопада
• 1863 р. обмін кредитних білетів вкотре було припинено. Нові видатки державного бюджету, необхідні для забезпечення започаткованих імператором Олександром II (1855—1881) широкомасштабних реформ — селянської, судової, земської, військової, міської, витрати на промислове будівництво, зокрема, залізничне та ін., знову погіршили фінансовий стан у державі. Бюджетний дефіцит сягнув 20,6%, і уряд знову був змушений запустити друкарський верстат. У 1865 р. було випущено паперових грошей на суму 43 млн рублів, а в 1866 р. — 59,5 млн рублів. Спадав курс кредитного рубля, який у 1864 р. становив 83,4 %, у 1865 р. — 81,6, а в 1866 — 76,4 % від встановленого у 1843 р. паритету до срібного рубля. У 1865 р. було припинено емісію кредитних білетів зразка 1843 р. На нових купюрах вперше зображено вензель правлячого імператора, а також портрети великих князів московських та російських царів. На 5-рублевій купюрі було вміщено погруддя Дмитрія Донського, на 10-рублевій — Михайла Федоровича Романова, на 25-рублевій — Олексія Михайловича, на 50-руб-левій — Петра І і на 100-рублевій — Катерини II. Всі банкноти друкувалися на папері з водяними знаками, що поліпшувало їх захист від фальшування. Впродовж панування Олександра II вони емітувалися у парні роки (1866—1880 рр.), а за царювання Олександра III (1881—1894) — у 1882, 1884 та 1886 рр.

Лише наприкінці 60 — на початку 70-х років вдалося поліпшити економічну ситуацію в державі і досягти позитивних тенденцій у балансі доходів та видатків державного бюджету. Нагромадження золотого запасу та зростання курсу кредитного рубля давали підстави сподіватися на оздоровлення грошового господарства країни. Станом на 1 січня 1876 р. Державне казначейство накопичило вільної готівки на суму 40,5 млн рублів. Однак несприятлива економічна ситуація в середині країни і загострення зовнішньополітичного становища зруйнували досягнення діяльності М. Рейтерна. Під час російсько-турецької війни 1877—1878 рр. воєнні видатки знову покривалися за рахунок емісії державних казначейських білетів. Державний борг Росії сягнув астрономічної цифри — 6 млрд рублів. Наростали інфляційні процеси. Курс кредитного рубля з 80,7 копійки золотом у 1876 р. впав до 64,8 копійки золотом у 1880 р. На ринку було нерозмінних кредитних білетів на суму близько 420 млн рублів. Держава опинилася на межі банкрутства.

З 1881 р. заходами, спрямованими на оздоровлення грошового господарства імперії, керував міністр фінансів М. Бунге — колишній професор університету св. Володимира у Києві. Він домігся припинення емісії кредитних білетів і розпочав часткове їх вилучення з обігу. Однак замість запланованої суми у 400 млн рублів до 1886 р. вдалося вилучити паперових грошових знаків лише на 87 млн рублів. Це не змінило курсу кредитного рубля, який на 1 січня 1885 р. становив 63,3 копійки золотом.

М. Бунге одним із перших поставив питання про необхідність відмовитися від системи срібного монометалізму і перейти до золотої валюти. Розпочалася підготовча робота, передусім, створення відповідного золотого запасу шляхом збільшення видобутку золота в середині країни та отримання значних іноземних позик. У 1886 р. золотий запас Росії становив 311,1 млн рублів.

Наприкінці 1886 р. Бунге пішов у відставку, однак його наступник І. Вишнєградський також був прихильником запровадження золотого монометалізму. Своїм основним завданням як міністра фінансів він вважав збільшення золотого запасу країни. Для цього він використовував всі можливі засоби. Одним з них була відмова від оплати понадбюджетних асигнувань і повне дотримання бюджетної дисципліни. Одночасно запроваджувалися нові та збільшувалися існуючі податки та платежі. При ньому Росія запровадила протекціоністську політику. Країна стала найбільшим експортером хліба та інших товарів. Додатне торговельне сальдо у 1891 р. становило 335,8 млн рублів. Значно зріс російський золотий запас, який у 1893 р. досягнув 581 млн рублів. Значною мірою це стало можливим завдяки збільшенню обсягів іноземних позик до 1050 млн рублів у 1881—1897 рр. Все це

Міністр фінансів І. Вишнєградський

сприяло зростанню курсу кредитного рубля — з 55,7 копійок золотом у 1887 р. до 72,6 — у 1890 р. Однак на перешкоді реалізації задумів Вишнєградського щодо запровадження золотої валюти став небувалий голод, який спіткав Росію у 1891 р. Для ліквідації його наслідків з нагромаджених засобів було використано понад 160 млн рублів. Одночасно вступила в період депресії промисловість Росії.

Все це змусило важкохворого І. Вишнєградського у травні 1892 р. піти у відставку. Його наступником став С. Вітте, який очолював міністерство фінансів до 1908 р. Він був прихильником ідей свого попередника і, користуючись підтримкою імператорів Олександра III (1881—1894) та Миколи II (1894—1917), активно проводив підготовку до запровадження золотого монометалізму. У 1896 р. склалися сприятливі обставини для здійснення грошової реформи. Розмінний фонд було доведено до 500 млн рублів. Наприкінці 1897 р. золотий запас держави становив 1315 млн рублів.

Важливе місце у реформуванні грошової системи Російської імперії належало питанням монетного карбування. У другій половині XIX ст. єдиним емісійним центром став Петербурзький монетний двір, де було зосереджено виробництво мідної, срібної та золотої монети. До 1876 р. функціонувала ще Катеринбурзька монетарна, де продукували мідну монету. Потреба у розмінній монеті часто змушувала уряд замовляти її за кордоном. Так, у 1861 р. на Паризькому та Страсбурзькому монетних дворах було відкарбовано російських монет номіналом 10,15 та 20 копійок на суму 7 млн рублів. У 1896 р. у Парижі карбували 25, 50 копійок та рубль, а у 1897—1899 рр. на Паризькому та Брюссельському монетних дворах велася емісія монет вартістю 1 рубль та 50 копійок. У 1896—1897 рр. російські мідні монети (крім 5 копійок) випускалися в Англії.

Упродовж цього періоду набір російських монетних номіналів залишався незмінним. З міді карбували 1/4, 1/2, 1, 2, 3 та 5 копійок; зі срібла— 5, 10, 15, 20, 25, 50 копійок та 1 рубль; із золота — З, 5 та 10 рублів. У 1867 р. метрологічні параметри мідної монети було змінено. її почали карбувати на суму 50 рублів з пуда. Змінилось іконографічне оформлення мідних номіналів. На аверсі 1/2 та 1/4 копійки вміщено вензель імператора, на

Міністр фінансів С. Вітте

реверсі — позначення номіналу, дати та місця емісії. На аверсі решти мідних номіналів — державний герб Російської імперії, напис "Медная россійская монета" та словесне позначення номіналу. Таке оформлення мідних монет залишалося незмінним до 1917 р.

Зазнали певних змін і розмінні срібні монети. 31867 р. вони стали білонними. 5, 10, 15 та 20 копійок почали карбувати зі срібла 500-ї проби. До того вони випускалися зі срібла 868-ї проби, а в 1859—1866 рр. — 750-ї. їхнє оформлення впродовж XIX ст. залишалося незмінним. На аверсі — двоголовий орел та ініціали мінцмайстра; на реверсі — позначення номіналу, дата та місце емісії. Банківське срібло — 25,50 копійок та 1 рубль — карбували з металу 868-ї проби, а з 1886 р. — 900-ї проби. При цьому метрологічні показники рубля залишалися незмінними ще з середини ХVШст. — 4 золотники 21 доля (18 г) чистого срібла. З 1886 р. на аверс великих срібних монет було повернено портретне зображення імператора, яке не поміщалося на них від часів Катерини II. На реверсі залишились державний герб, номінал та дата карбування. На гурті містилась інформація про вміст чистого срібла в монеті, а також ініціали мінцмайстра чи окремі знаки закордонних монетних дворів (наприклад, одна зірка на продукції Паризького монетного двору, дві зірки — Брюссельського).

Як і в попередній період, в Росії рідко випускалися пам'ятні монети. У 1883 р. та 1896 р. були відкарбовані рублі з нагоди коронації Олександра III та Миколи II, у 1898 р. та 1912 р. — з приводу відкриття пам'ятників Олександру II та Олександру III. Невеликими тиражами були випущені рублі до 100-річчя перемоги у Вітчизняній війні 1812 р. та 200-річчя битви біля мису Гангут. Лише монета цього ж номіналу з нагоди 300-річчя династії Романових, яке урочисто святкувалося у 1913 р., була виготовлена великим тиражем — близько 1,5 млн шт.

Золотомонетне карбування другої половини XIX ст. представлене головним чином півімперіалами, які випускалися великими, часто кілька-мільйонними тиражами (наприклад, у 1863 р. — 7,2 млн шт.; у 1875 р. — 5 млн шт.; у 1889 р. — 4,2 млн шт.). У 1868 р., після протесту уряду Нідерландів, було припинено випуск наслідувань голландських дукатів, на яких з 1850 р. незмінно поміщали дату "1849". Замість них у 1869—1885 рр. карбували монету номіналом 3 рублі, метрологічно наближену до дукатів. У 1886 р. зазнали змін метрологічні показники та іконографія золотих монет. Імперіали та півімперіали почали карбувати з металу 900-ї проби. При цьому вага імперіала становила 12,903 г, що відповідало французькій золотій 40-франковій монеті. Іконографія золотих монет була такою ж, як і срібних.

У процесі підготовки до запровадження золотої валюти використанню та карбуванню золотих монет відводилась особлива роль. Першим етапом реформи став дозвіл на проведення ними платіжних операцій. Закон від

Російська імперія, Микола II. 3 копійки. Мідь. 1893 р.

8 травня 1895 р. передбачав використання півімперіалів — 5 рублів за курсом 7 рублів 50 копійок, а імперіалів — 10 рублів за курсом 15 рублів. Вартість кредитного рубля було встановлено на рівні 1/15 імперіала. З 24 травня 1895 р. установам Державного банку було дозволено купувати золоту монету за таким курсом. Фактично цей крок означав запровадження обміну кредитних білетів на золото. Наступні укази — від 20 липня та 8 листопада — передбачали дозвіл на відкриття банківських платіжних рахунків у золоті та сплату податків та інших платежів у золотій монеті. Важлива роль у ході запровадження золотої валюти належала емісії монет з позначенням номіналу у 7 рублів 50 копійок та 15 рублів. Вони карбувалися лише у 1897 р., але великими тиражами — 16 млн 829 тис. та 11 млн 900 тис. шт. Імператорський указ від 3 січня 1897 р., який дозволяв емісію золотих монет перехідного типу, законодавчо оформив девальвацію російського рубля. Надалі він мав містити 17,424 долі чистого золота. У цьому ж році розпочалося карбування монет номіналом 5 рублів, що відповідало 1/3 імперіала. З 1898 р. петербурзький монетний двір здійснював широкомасштабну емісію 10-рублевих монет.

Наступний крок на шляху здійснення грошової реформи— указ від 29 серпня 1897 р., який регулював емісію кредитних білетів. Державний банк мав право випускати лише паперові грошові знаки з золотим забезпеченням. При цьому до 600 млн рублів воно мало становити 50 %, а понад цю суму — 100 %. Надалі на кредитних білетах вміщувався напис, що засвідчував зобов'язання держави щодо вільного обміну кредитних білетів на золоту монету, а також вказував золотий вміст рубля.

Зміни, що відбулися внаслідок здійснення грошової реформи, змусили уряд відкоригувати монетний статут. Його нова редакція була схвалена Миколою II 7 червня 1899 р. Державною грошовою одиницею проголошувався золотий рубль, що містив 17,424 долі щирого золота. Дозволялось карбування золотої монети як із казенної сировини, так і з металу, що належав приватним особам. Срібна та мідна монета оголошувались допоміжними засобами обігу, обов'язковими до прийому при здійсненні фінансових операцій на суму до 25 рублів — банківським сріблом, і до 3 рублів — білонною та мідною монетою. Загальна кількість емісії срібної монети не повинна перевищувати суму з розрахунку 3 рублі на кожного мешканця імперії. Цей документ визначав метрологічні параметри мідної та срібної монети.

Політичне зближення Росії з Францією, від фінансового сприяння якої значною мірою залежав успіх грошової реформи, спричинило появу різноманітних проектів грошово-монетних змін. Так, була пропозиція змінити назву російської грошової одиниці на "рус", що мав відповідати французькому франкові. Були навіть відкарбовані пробні монети номіналом 5, 10 та 15 "русів". З метою зближення російської та французької валют у 1902 р.

Російська імперія. Микола II. 25 рублів. Золото. 1908 р.

було виготовлено незначну кількість монет з подвійним позначенням номіналу "37 ½ рубля — 100 франків". Ще раніше, у 1876 p., виготовили 100 шт. золотих монет номіналом 25 рублів, що відповідало 100 французьким франкам. Подібна емісія була повторена у 1896 та 1908 pp.

У ході реалізації грошової реформи велика увага приділялася впорядкуванню емісії кредитних білетів. Упродовж перших років після проведення грошової реформи на ринку перебували знаки вартістю 1, 3, 5, 10 та 25 рублів зразка 1887 р. їх зовнішнє оформлення суттєво відрізнялося від купюр зразка 1866 р. Так, на 25-рублевій купюрі вперше було вміщено водяний знак із зображенням Олександра II, а також постать жінки у вбранні княжих часів, яка символізувала Росію.

У ході грошової реформи у 1898 р. в обіг було запроваджено нову серію державних кредитних білетів номіналом 1, 3, 5 та 10 рублів, а в 1899 р. — 25 рублів, що зовнішнім виглядом не відрізнялися від емісії 1887 р. Одночасно на ринку з'явилися нові банкноти. У 1898 р. були виготовлені білети по 100 та 500 рублів, а в 1899 р. — 50 рублів. 50-рублева купюра містила зображення Миколи І, 100-рублева— Катерини II, а 500-рублева — Петра І. Новою практикою стало вміщення на банкнотах лише першого року емісії купюр даного зразка. Так, однорублеві купюри аж до 1917 р. випускалися з датою "1898". Дату їх виготовлення можна приблизно визначити лише за вміщеними на них підписами керуючих Державним банком. До 1903 р. цю посаду обіймав Е. Плєскє, у 1903—1909 pp. — С. Тімашов, у 1910—1912 pp. — А. Коншин, 1912—1917 pp. — І. Шипов. Купюри емісій, випущених до грошової реформи 1895—1897 pp., були вилучені з обігу у 1902 р. У 1905 р. з'явилися кредитні білети з новим іконографічним оформленням, і розпочався обмін купюр. У цьому році були виготовлені грошові знаки вартістю 3 рублі, у 1909 р.— 5, 10 та 25 рублів, у 1910 р. — 100 рублів, а у 1912 р. — 500 рублів. Усього станом на 1914 р. було випущено кредитних білетів на суму 1664,7 млн рублів (69,3 % загальної грошової маси). З них 28,6 % становили 100-рублеві купюри, 17,9 % — 10-рублеві, 17,5 % — 25-рублеві, 16,3 % — 5-рублеві, 13,8 % — 3-рублеві, 4,9 % — 500-рублеві, 0,8 % — 50-рублеві, 0,2 % — 1-рублеві. Тоді ж в обігу перебувало золотої монети на суму 494,2 млн рублів (20,6 % загальної грошової маси), банківського срібла — 122,7 млн рублів (5,1 % загальної грошової маси), а також білонної та мідної монети — 121,2 млн рублів (5 % загальної грошової маси).

Однією з причин появи нових грошових знаків були зміни, що відбувалися у мистецтві на зламі століть: на зміну романтизму, з його прив'язаністю до традицій допетровської Росії, прийшов модерн. На кредитних білетах високих номіналів вміщувались парадні портрети імператорів: на 25 рублях — Олександра III, на 50 — Миколи І, на 100 — Катерини II, на 500 — Петра І. Для дрібних купюр було залишено традиційні кольори: коричневий —для однорублевих, зелений — для трирублевих, синій — для п'ятирублевих, червоний — для десятирублевих.

Проведення грошової реформи було бездоганним. Вже у 1898 р. грошовий обіг імперії на 33 % обслуговувала золота монета, на 10 % — срібна. Золоте забезпечення рубля становило у 1898 р. — 118,6 %, у 1899 р. — 139 %, а у 1904 р. — навіть 144,3 %. Лише події російсько-японської війни 1904—1905 рр, та революції 1905—1907 рр. суттєво погіршили стан державних фінансів, але не знищили набутків грошової реформи 1895— 1897 рр. Міністрам фінансів В. Коковцову (1904—1914 рр., з перервою у 1905—1906 pp.) та І. Шипову (1905—1906 pp.), значною мірою завдяки іноземним запозиченням, вдалося зберегти вільний обмін кредитних білетів на золоту монету.

З самого початку Першої світової війни 1914—1918 pp. система золотого монометалізму, запроваджена в Росії внаслідок грошової реформи 1895—1897 pp., зазнала краху. 27 липня 1914 р. Микола II видав указ про призупинення обміну кредитних білетів на золоту монету. Одночасно було відмінено емісійний закон 1897 p., який не дозволяв Державному банку здійснювати надмірну емісію паперових грошових знаків без золотого забезпечення. На покриття воєнних видатків банк отримав дозвіл випустити незабезпечених кредитних білетів на суму 1200 млн рублів. Росія вступила в новий період історії грошового обігу.

Література

Базилевич К. В. Денежная реформа Алексея Михайловича и восстание в Москве в 1662 г. — Москва-Ленинград, 1936.

Борщак І. Franco-ukrainica XVII—XIX вв. // Стара Україна. — 1924. — №7—8.

Козубовський Г. А. Проблема карбування власної монети в Україні вХVІІст. // Магістеріум. Вип. 6. Археологічні студії. — Київ, 2001.

Котляр М. Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. — Київ, 1971.

Котляр М. Ф. Нариси історії обігу й лічби монет на Україні XIV— ХУЛІ ст. — Київ, 1981.

Котляр М. Ф. Чи карбував Богдан Хмельницький власну монету?// Українська нумізматика і боністика. — 2000. — № 1.

Крип'якевич І. П. Монети Богдана Хмельницького і Петра Дорошенка // Стара Україна. — 1924. — № 1.

Крип'якевич I. Український державний скарб за Богдана Хмельницького // Записки Наукового Товариства імені Шевченка. — 1920. — Т. СХХХ.

Малышев А. И., Таранков В. И., Смиренный И. Н. Бумажные денежные знаки России и СССР. — Москва, 1991.

Петровський М. Чи існувала в Україні власна монета за часів Богдана Хмельницького? // Записки історичної секції Всеукраїнської Академії Наук. — 1925. — Т. 19.

Русский рубль. Два века истории XIX—XX вв. — Москва, 1994.

Рябцевич В. Н. Российско-"польские" монетные эмиссии эпохи Петра I. — Тольятти, 1995.

Северин Г. М. Золотые и платиновые монеты Российской империи 1701—1911. — Москва, 2001.

Слабченко М. Е. Организация хозяйства Украины от Хмельниччини до мировой войны. — Одесса, 1923.

Слабченко М. Чи була в Гетьманщині своя монета? // Записки історичної секції Всеукраїнської Академії Наук. — 1926. — Т. 20.

Спасский И. Г. Русская монетная система. — Ленинград, 1970.

Спасский И. Г. Русские государственные награды 1654 г. для войска Богдана Хмельницкого // Сообщения Государственного Эрмитажа. — 1958. — Вып. 14.

Спасский И. Г. Талеры в русском денежном обращении. — Ленинград, 1960.

Шугаєвський В. До питання про грошовий обіг в Україні в ХУЛ віці (Чи була в Україні власна монета?) // Записки історичної секції Всеукраїнської Академії Наук. — 1925. — Т. 19.

Шугаевский В. А Монета и денежный счет в Левобережной Украине в XVII веке. — Чернигов, 1918.

Шугаєвський В. Чи була в Україні в XVII ст. власна монета? //Записки історичної секції Всеукраїнської Академії Наук. — 1926. Т. 21.