"Життя це сон"
Фабульний зміст п'єси досить простий. У відповідності до астрологічних пророцтв, Сехізмундо, який народився у сім'ї польського короля Базиліо, повинен в майбутньому стати страшним і зловісним тираном. Його свавільні і необдумані вчинки мають привести до загибелі польської держави і смерті батька-короля.
Поразмыслив, я понял ясно.
Что будет принц Сехизмундо
Заносчивым человеком,
Несправедливым владыкой
И нечестивым монархом,
Под властью коего станет
Королевство добычей раздоров.
Школой измены чёрной.
Академией всех пороков.
А он, влекомый безумьем.
Сжигаемый гневом и страстью,
И на меня поднимет
Руку, и пасть заставит
Короля к стопам его сына
(О чём о стыдом говорю я!)
и станут мои седины
ковром под его шагами.
Щоб якось запобігти цій страшній біді, король наказав збудувати у віддаленій від людей місцевості вежу, до якої він і помістив свого сина і де той зростав, перебуваючи на правах справжнісінького в'язня.
Коли ж Сехізмундо досяг юнацького віку, батько вирішив пересвідчитись у тому, чи правду віщували йому зорі.
Себя тепер царём увидев,
И вновь потом — в тюрьме,
Он может решить,
что это был лишь сон,
И если так он будет думать,
Не ошибётся он, Клотальдо,
Затем, что в этом мире каждый.
Живя, лишь спит и видит сон.
За наказом короля Сехізмундо дали снодійного, після чого переодягли його у вбрання принца і перенесли до королівського палацу. Після пробудження Сехізмундо— вже у ролі принца-спадкоємця. який має керувати батьківським королівством, — починає вести себе надзвичайно безвідповідально і просто нестерпно. За півдня, проведених у палаці, він встиг пересваритися мало не з усіма, хто траплявся на його шляху. Він виявив неповагу до жінки, одного з придворних викинув з вікна і дійшов до того, що почав погрожувати навіть власному батькові.
Меня ты, — будучи царём,
— К себе не допускал бездушно.
Ты для меня закрыл свой дом,
И воспитал меня, как зверя,
И как чудовище терзал,
И умертвить меня старался.
И что ж мне в том, что ты сказал?...
Я человеком быть хочу.
А ты стоишь мне на дороге.
Переконавшись, таким чином, у справедливості пророцтва, король наказує таким же способом повернути Сехізмундо до його в'язниці і після того, як він знову прокинеться, переконати його, що все, пережите ним, відбувалося не насправді, а уві сні.
Усі наступні роки свого життя Сехізмундо приречений бути у в'язниці.
О, я несчастный!
Горе мне!
0, небо, я узнать хотел бы,
За что ты мучаешь меня?
Какое зло тебе я сделал?
Впервые свет увидев дня?
Но раз родился, понимаю,
В чём преступление моё:
Твой гнев моим грехом оправдан,
Грех величайший — бытиё.
Тягчайшее из преступлений— родиться в мире...
Проте несподівано події набувають зовсім іншого спрямування. Дізнавшись про те, що у короля Базіліо є законний син, але королівську корону має успадкувати не він, а запрошений Базіліо із чужоземної Московії принц Астольфо, народ підіймається проти свого короля зі зброєю в руках. Звільненому з його темниці Сехізмундо пропонують очолити це повстання. Спочатку вій вагається, але потім погоджується і стає на чолі військ повстанців.
У боротьбі проти короля Сехізмундо перемагає, але на цей раз свій гнів обертає на милість і прощає не тільки батька, а й своїх безпосередніх тюремників і московського принца Астольфо, який намагався посісти його місце на батьківському троні. Таким чином, Сехізмундо повністю підпорядковує свої розбурхані пристрасті вимогам розуму та державної волі і з тирана перетворюється на ідеального правителя.
У подієвому розвитку змісту п'єси ми не знайдемо якихось несподіваних і стрімких сюжетних зламів, гострих перипетій чи складного розгалуження дії. Фабула п'єси, її подієвий ланцюжок розгортається спокійно і рівно, хоча, з іншого боку, дія п'єси не розслаблена і сконцентрована таким чином, щоб читач чи глядач не втрачав інтересу до її змісту. Логічно врівноважена і композиція п'єси, яка поділяється на три частини-дії, або, як називали їх у тодішньому іспанському театрі, хорнади, що буквально означає "денний етап".
Композиція п'єси внутрішньою логікою свого розвитку приведена у відповідність із трьома якісно відмінними, послідовними "етапами" духовної еволюції головного героя. У 1-й хорнаді образ Сехізмундо розкривається в атмосфері пристрасних і гнівних думок та почуттів, пов'язаних з його вимушеним ув'язненням. У 2-й хорнаді, дія якої пов'язана з "експериментом" Базіліо і перенесенням принца до королівського палацу, Сехізмундо постає в образі людини, яка повністю віддається на волю своїм розбурханим пристрастям і необдуманим та свавільним рішенням. У 3-й хорнаді, знову ув'язнений і знову повернутий до вежі, Сехізмундо змальований у процесі внутрішнього боріння і перемоги над власними душевними сумнівами і коливаннями.
Ще з часів Софокла (згадаймо хоча б його трилогію про безталанного Едіпа та його дітей) фінали драматичних творів, у яких люди є маріонетками, прив'язаними до мотузок, що тримає у своїх руках невблаганна зла доля, завше закінчувалися безвихіддю. Кальдерон знаходить інше продовження: здавалося б, непримиримі вороги, Сехізмундо і Базіліо, порозумілися. Треба зрозуміти голос Кальдерона-християнина: хіба може бути інакше, якщо люди почують Божий голос? Хіба не настане примирення ворогів, якщо вони зрозуміють, що однаково винні перед Богом? Хіба не огорне їхні душі й не зігріє почуття всепрощення, якщо вони зрозуміють, що життя, в якому вони ворогують, заздрять, ненавидять, принижують, страждають, сумують, є сон, а справжнє вічне життя попереду, і яким воно буде, вирішувати Богові?
Так сдержим же свирепость
И честолюбье укротим,
И обуздаем наше буйство,
Ведь мы, быть может, только спим.
Да, только спим, пока мы в мире
Столь необычном., что для нас -
Жить — значит спать, быть в этой жизни -
Жить сновиденьем каждый час.
Мне самый опыт возвещает:
Мы здесь до пробужденья спим.
Спит царь и видит сны о царстве,
И грезит вымыслом своим.
Повелевает, управляет
Среди своей дремучей мглы,
Заимообразно получает,
Как ветер, лживые хвалы.
И смерть их всё развеет пылью.
Кто ж хочет видеть этот сон,
Когда от грёзы о величье
Он будет смертью пробуждён?
И спит богач, и в сне тревожном
Богатство грезится ему.
И спит бедняк, и шлёт укоры.
Во сне уделу своему.
И спит, обласканный успехом,
И обделённый — видит сон.
И грезит тот, кто оскорбляет,
И грезит тот, кто оскорблён.
И каждый видит сон о жизни.
И о своём текущем дне.
Хотя никто не понимает,
Что существует он во сне.
Сам мотив життя як сну — один з вузлових мотивів барочної естетики. П'єса "Життя — це сон" у багатьох відношеннях, що торкаються як проблематики, так і поетики твору, — є взірцевою драмою барокового мистецтва.
Театралізована християнська проповідь— саме так можна охарактеризувати драму Педро Кальдерона "Життя — це сон" — мала навернути на шлях істини, шлях смирноти, благочестя, любові до ближнього, терпіння, доброчинності "блудних овець", які нехтували заповідями Божими. Чи досягла вона мети? Можливо. Або, принаймні, частково. З упевненістю можна сказати, що Кальдеронові зерна песимізму проростали в серцях його сучасників і змушували замислюватися над вічними проблемами, котрих часто не помічали або не хотіли помічати невиправні оптимісти. Здається, саме цього песимізму бракувало деяким митцям бароко, й "аутос" Кальдерона були необхідною противагою на терезах життя.
Запитання для самоконтролю
- 1. За якими напрямами розвивалася іспанська література протягом XVII століття?
- 2. Кого вважають засновником іспанського національного театру?
- 3. Який із напрямів літератури XVII століття репрезентує творчість Лопе де Веги? Підтвердіть це на прикладі вибраних творів.
- 4. Яким чином у творчості П. Кальдерона втілюються основні риси напряму бароко?
- 5. Завдяки якому образу увійшов в історію світової літератури Тірсо де Моліна?
