КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Абат (сирійськ. abba – батько) – настоятель монастиря в католицькій церкві.

Абатство – монастир у католицькій церкві.

Абсолют (лат. absolutus – безумовний, повний, необмежений, досконалий) – нічим і ніким не зумовлена, самосутня, самодіяльна, вічна і нескінченна, повністю вільна і досконала духовна сутність, яка є джерелом і першоосновою світу. Християнство рисами абсолюту наділяє Бога.

Аватара (літер, сходження) – втілення божества на землі.

Автокефалія (rp. autos – сам і kephale – голова) – повне самоврядування церкви, її незалежність від інших єдиновірних церков.

Автономія церковна – у православ'ї – незалежність церкви з питань внутрішнього управління, що надається тією чи іншою автокефальною церквою, до складу якої ця церква входила раніше на правах екзархату чи єпархії.

Авторитаризм церковний – ієрархічна форма церковного управління, що затверджує відповідну субординацію, підпорядкування нижчого духовенства вищому, мирян – клірові.

Автохтонні культи – корінні, місцеві культи населення певної країни.

Агіографія (гр. hagios – святий і grapho – пишу) – різновид церковної літератури; життєписи (житія) святих.

Агностицизм (гр. agnostos – незнаний) – філософське вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності, істини, абсолютизуючи відносний характер людського пізнання.

Адам (староєвр., досл. – земля) – за Біблією, перша людина, створена Богом із пороху земного за його образом і подобою на шостий день творіння.

Адвентизм (лат. adventus – пришестя) – течія пізнього протестантизму, яка виникла в 30-х роках XIX ст. у США шляхом відокремлення від баптизму. Його засновник – Вільям Міллер (1782 -1849).

Аксіологія (гр. axios – цінний або ахіа – цінність і logos – вчення) – вчення про ціннісне ставлення людини до світу (релігійне, етичне, естетичне).

Алілуйя (староєвр. халлелу – хваліть, ях – Ягве) – хвалебний приспів у християнському богослужінні.

Аллах (араб, альїлах – божество, Бог) – ім'я Бога в ісламі.

Амінь (гр. і лат. amen, давньоєвр. – хай буде істинно) – слово, що вживається наприкінці християнських молитов, священних текстів тощо.

Амітабха (санскр.) – будда в міфології махаяни і ваджраяни, уособлення "невимірного світла".

Амулет (араб, hamula – носити) – предмет, який за допомогою уяви наділяється надприродною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від усіляких нещасть і приносити вдачу.

Анафема (гр. anathema – прокляття) – у християнстві прокляття від імені Бога, найвища кара для віруючого.

Ангели (гр. angelos – вісник) – згідно з віровченнями іудаїзму, християнства та ісламу створені Богом безтілесні надприродні істоти, що повідомляють людям волю Всевишнього.

Аніматизм (лат. animatus – живий) – віра в єдину безособову силу, що керує явищами природи та впливає на життя людей.

Антропоморфізм (гр. antropos – людина, morphe – вид, форма) – надання предметам і явищам природи, міфічним істотам людських рис.

Антропософія (гр. antropos – людина і sophia – мудрість) – релігійно-містичне вчення, яке на місце Бога ставить людину.

Апостоли (гр. apostolos – посланець) – у християнстві група учнів, обрана Ісусом Христом для поширення його ідей.

Архієпископ (гр. arhi – старший, episkopos – наглядач) – старший єпископ, один із найвищих титулів у християнській церкві, середній між митрополитом і єпископом.

Архієрей (гр. arhiereus – старший священик) – у православ'ї загальна назва вищих церковних ієрархів (єпископів, архієпископів, митрополитів, патріарха) з числа чернецького (чорного) духовенства.

Аскетизм (гр. asketes – добре навчений) – моральне вчення, яке пропагує крайнє обмеження потреб людини, відмову від життєвих благ.

Астральні культи (гр. astron–зірка)–релігійні дії, пов'язані з обожненням небесних тіл.

Атеїзм (гр. а – не і teos – Бог) – форма вияву таких світоглядних орієнтацій людини, які утверджують її в бутті, вільному від необхідності апелювати до надприродного.

Атрибут (лат. attributum – додане) – невід'ємна властивість предмета чи явища. Наприклад, за Р. Декартом, атрибутом матерії є протяжність, а душі – мислення.

Баптизм (гр. baptizo – занурювати, хрестити у воді) – протестантський напрям, що виник на початку XVII ст. в Англії. Першим баптистом вважається Джон Сміт (1554 -1612). Членами баптистських общин є приблизно 35 млн. осіб зі 122 країн світу.

Берегині – поліморфні образи добрих духів у давніх східнослов'янських віруваннях.

Біблія (гр. biblia – книги) – священна книга християнства та іудаїзму (Старий Завіт). Має дві частини – Старий Завіт (50 книг) і Новий Завіт (27 книг). Складалася протягом І тис. до н. е. та II – Ш ст. н. е. шляхом відбору, редагування та канонізації текстів.

Благодать – термін християнського богослов'я, що позначає дію Бога в людині як дар.

Бог – першооснова реальності, верховна надприродна сутність, яка обдарована вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу і причиною всього, що в ньому відбувається. Передбачає неосяжну віру і виступає як об'єкт культу.

Богослужіння – сукупність дій, обрядів, церемоній, пов'язаних із системою релігійних уявлень, що відтворюють певний аспект віровчення.

Брахманізм – релігія, що виникла на поч. І тис. до н. е. в Індії, продовження релігії Вед.

Брестська унія (1596 р.) – унія православної церкви в Україні та в Білорусі з католицькою на умовах прийняття кат. догматики і підпорядкування Ватикану за збереження прав обрядовості. Див. Греко-католицька церква.

Будда – (буд.) особа, що досягла просвітлення. Як власне ім'я закріплене за засновником буддизму Сідхартхою Гаутамою (VII – VI ст. до н. е.).

Буддизм – світова релігія, що виникла на півночі Індії в VI ст. до н. е., в основі якої лежить Дхарма, відкрита Буддою Шак'ямуні.

Булла (лат. "кулька, печатка") – назва документів, що мають печатку Папи Римського.

Ватикан – держава-місто, що виникла внаслідок підписання 11 лютого 1929 р. угоди між Піем XI і урядом Італії; центр Римської католицької церкви, офіційна резиденція (з 1870) пап і Римської курії. Має всі державні атрибути, зокрема дипломатичні відносини з понад 100 країнами світу. Площа – 44 гектари.

Велес – (слов.) бог, покровитель скотарства.

"Велесова книга" – пам'ятка слов'янської дохристиянської релігійності (IX – X ст.), відкрита в 1919 році, однак автентичність В. к. багато хто з науковців піддає сумніву.

Вівтар – жертовник, стіл для приготування жертви та частина храму (христ.), де він знаходиться. У православних храмах В., як правило, відділено іконостасом.

Вселенські собори – (прав., кат.) зібрання вищого духовенства християнської церкви, що відбувались в IV – VIII ст. (усього сім); пізніші зібрання визнає за В. с. лише католицька церква.

Гедонізм (від грецьк. "задоволення") – принцип, згідно з яким вищою метою та основним стимулом людської поведінки є насолода та задоволення; Г. протилежний аскетизмові.

Геєна (євр.) – (іуд., христ., ісл.) – одна з назв пекла, синонім вічної загибелі грішників.

Глосолалія (гр. glossa – незрозуміле слово і lalien – говорити) – розмови віруючого з Богом "незнайомою" ("іншою") мовою при сходженні на нього Духа Святого, що досягається системою тривалих постів, особливих настанов і молитов.

Греко-католицькі церкви – церковні організації, що підпорядковані Ватикану, але зберігають православну обрядовість. Гр.-к. ц. існують в Україні, Білорусії, Ефіопії та інших країнах.

Далай-Лама (монг., тиб. "вчитель-океан") – з XV ст. титул духовного та політичного керівника тибетського народу, який вважається втіленням Авалокітешвари. Зараз цей титул носить Д.-л. XIV (нар. 1935 р.).

Даосизм – кит. релігія, виникла у VI – II ст. до н. е., засновником Д. вважається Лао-цзи, автор "Дао де цзин".

Деїзм (лат. deus – Бог) – релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог, що є безособовою першопричиною світу, не втручається в процеси і явища, що відбуваються в ньому.

Демон (гр. diamon – божество, дух) – у давньогрецькій міфології – надприродна істота, дух, що володіє надлюдською силою, належить до невидимого світу і має вплив на життя і долю людей. У християнстві – злий дух, Диявол.

Джихад (араб, "зусилля") – (ісл.) зусилля в справі віри. Розрізняють великий Д. – духовне самовдосконалення, та малий Д. (або газават) – війну з невірними.

Догмати релігійні (гр. dogmatos – думка, вчення) – основні положення віровчення певної конфесії, що вважаються вічними і незмінними істинами, встановленими Богом, і є обов'язковими для визнання їх усіма віруючими.

Духовенство – спільна назва професійних служителів культу в деяких сучасних релігіях.

Духовний суверенітет – активно-творча, незалежна духовна діяльність індивіда, який усвідомлює власну унікальність.

Євангелія (гр. euangelion – блага вість) – ранньохристиянські твори, що оповідають про життя Ісуса Христа та розкривають зміст його вчення. Окрім чотирьох, які ввійшли в канонічний текст Нового Завіту (Євангелія від Матфея, Марка, Луки, Іоана), були ще Євангелія від інших авторів (Петра, Андрія, Филипа тощо). Нині їх відомо понад 30.

Єпархія (гр. eparchia – володарювання) – церковно-адміністративний округ у християнській церкві на чолі з архієреєм.

Ієрарх (гр. hieros – священний, arche – влада) – представник вищого християнського духовенства (папа, патріарх, митрополит, кардинал, архієпископ, єпископ).

Імам (араб. амма – стояти попереду) – духовний керівник; галова мусульманської громади; керівник колективної молитви у мечеті. Не є ні саном, ні професією.

Індиферентний (лат. indifferens – бездіяльний, байдужий) – той, хто байдужий до світоглядних питань, зокрема до релігійних та атеїстичних.

Індуїзм – поширена в сучасній Індії релігія, в основу віровчення якої покладено релігійно-філософські ідеї брахманізму та ведичні традиції.

Індульгенція (лат. indulgentia – милість) – папська грамота, свідоцтво про відпущення як скоєних, так і ще не скоєних гріхів, що видається за гроші або за особливі заслуги перед церквою.

Ірраціоналізм (лат. irrationalis – нерозумний, несвідомий) – вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання – інтуїція, почуття.

Ірраціональне – те, що перебуває за межами розуму, недоступне раціональному пізнанню і не може бути виражене в логічних поняттях.

Іслам – одна зі світових релігій, що виникла в VII ст. в Аравії. Нині поширена серед значної частини населення Азії, Африки і частково Європи.

Іудаїзм – одна з найдавніших етнонаціональних релігій, яка започатковує ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту; поширена здебільшого серед євреїв.

Канон – зведення положень, які мають догматичний характер. Установлене християнською церквою догматичне правило, що не підлягає сумніву.

Канонічне право – у православній церкві – сукупність законів (канонів), установлених головним чином на вселенських соборах. Значну частину цих правил було введено до церковного права, що діяло в Україні ще за часів Російської імперії. Канонічне право підтримується церковним примусом, а в деяких країнах – силою державного примусу. Визначає структуру церков, культ, побут духовенства, ченців, пересічних віруючих тощо.

Карма – особлива містична сила у брахманізмі, індуїзмі, буддизмі; такий, що автоматично діє, "закон відплати" за реальне життя людини, який визначає її долю у процесі перевтілення душі після смерті індивіда.

Клір – сукупність священнослужителів та церковнослужителів, богослужебний штат церкви.

Конгрегація – 1) у католицизмі – релігійні братства, від членів яких замість звичайних чернечих обітниць вимагають лише участі у доброчинних заходах або благочестивих вправах; 2) основні установи Римської курії, що здійснюють управління католицькою церквою; 3) у католиків – також об'єднання кількох монастирів, члени яких живуть за спільними правилами.

Конклав – зібрання кардиналів для виборів нового глави католицької церкви.

Конкордат – договір між Папою Римським і урядом певної держави, згідно з яким визначаються становище та привілеї католицької церкви у цій країні.

Конфесія – певне віросповідання, релігійна течія.

Конфлікт релігійний – сутичка релігійних індивідів або груп віруючих з приводу відмінностей у позиціях віровчення, релігійної діяльності та правил створення релігійних організацій, незгоди під час поділу майна, культових споруд тощо. Може відбуватись у формі суперечок, конкуренції, конфронтації та релігійного протистояння, міжконфесійної війни. Цей конфлікт може виникати всередині релігійної організації, конфесії, церкви, а також між окремими конфесіями та релігійними напрямами.

Конформізм релігійний – підкорення релігійних поглядів, ціннісної орієнтації, думок і поведінки індивіда поглядам, орієнтирам, думкам, канонам, нормам і авторитетам, що домінують у певній релігійній групі. Досягається під впливом групового примусу.

Легітимація (лат. legitimus – законний) – визначення або підтвердження законності якогось права чи повноваження.

Легітимізуюча функція релігії – здатність релігії виховувати у віруючих шанобливе ставлення до певних суспільних норм поведінки як до продукту Божого промислу, а не суспільного розвитку.

Лютеранство – деномінація в протестантизмі, основні принципи віровчення якої сформульовані М. Лютером (1483 – 1546) та його послідовниками. За Лютером, людину рятує тільки її особиста віра в Бога. Звідси й вчення про загальне священство, рівність усіх віруючих перед Богом, заперечення чернецтва тощо.

Медитація (лат. meditatio – міркування) – розумові дії, за допомогою яких досягається стан заглибленості, повного відволікання від зовнішніх впливів шляхом концентрації уваги на головному об'єкті.

Мекка – головне священне місто мусульман у Хиджазі (Саудівська Аравія), де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Це особлива святиня, куди немусульманину вхід заборонено. Вона – харам ("священна", "заборонена").

Меса (франц, messe, лат. missa, від mitto – посилаю) – богослужіння в католицькій церкві.

Мечеть (араб, масджид – місце поклоніння) – релігійно- культова споруда, храм у мусульман.

Митрополит (гр. metropolites – букв, людина з головного міста) –у церквах із патріаршою системою управління – другий після патріарха чин у церковній ієрархії.

Монастир (гр. monosterion – місце, житло усамітнених) – громада ченців, які об'єдналися на основі спільних релігійних поглядів, ідеалів для спільного мешкання відповідно до певних правил і норм, установлених церквою і зафіксованих у певних статутах.

Монотеїзм (гр. monos – єдиний, theos – Бог) – форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу.

Мормони – Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, що виникла в США в 1830 р. Нині поширена в понад 150 країнах світу. Для М. характерне змішання елементів християнства, ісламу, буддизму, давньогрецької релігії.

Мулла (араб, маула – пан, володар) – найнижчий сан служителя культу в ісламі.

Мухаммед (Мугаммад, Магомет, бл. 570 – 632) – засновник ісламу, "посланець Аллаха", головний і останній пророк істинної віри.

Неоязичництво – сукупність сучасних течій, що закликають до відновлення язичницьких уявлень, культів та обрядів.

Новий завіт – друга частина Біблії, складається з 4-х "Євангелій", "Діянь апостолів", "Послань апостолів" (22 книги) та "Одкровення Іоанна Богослова" ("Апокаліпсис"). Упорядкований в IV ст.

Нунцій (лат. "вісник") – (кат.) посол Папи Римського в державах, з якими Ватикан підтримує дипломатичні відносини.

Папа Римський (гр. papas, лат. papa – батько, наставник, вихователь) – глава католицької церкви і верховний правитель держави-міста Ватикан. Повний титул Папи: Єпископ Риму, намісник Ісуса Христа, намісник князя апостолів, верховний понтифік Вселенської церкви, патріарх Заходу, примас Італії, архієпископ і митрополит Римської провінції, монарх держави-міста Ватикан, раб рабів Божих. Обирається конклавом (зборами кардиналів) на все життя. У церковній реєстрації є 266 пап.

Парадигма (гр. paradeigma – приклад, взірець) – панівна система наукових ідей та теорій, що дає вченим – з їх допомогою і через систему освіти всьому суспільству – певне бачення світу. Дає змогу вирішувати світоглядні й практичні проблеми. П. служить еталоном наукового мислення. Розрізняють загальнонаукову, спеціалізовану, локальну парадигму.

Природне право – право кожної людини задовольняти свої потреби й боронити своє життя, яке випливає з її належності до людського роду зокрема й живого взагалі.

Провіденціалізм (лат. providenda – провидіння) – релігійно- філософська концепція історії як промислу Божого.

Прозелітизм – намагання навернути у свою релігію послідовників інших вірувань.

Протестантизм – третій, поряд із православ'ям і католицизмом, напрям у християнстві, виникнення якого пов'язано з Реформацією.

Реінкарнація (франц. "перевтілення") – існуюче в багатьох релігіях уявлення про посмертну зміну душею тілесної оболонки й народження у новому тілі; заперечується християнством, ісламом.

Релігія (лат. "відновлення зв'язку" або "благочестя, святиня, предмет культу") 1) форма суспільної свідомості, що базується на вірі в існування священного (як правило, Бога або богів) і необхідності керуватися в житті певними нормами, що пов'язують людину із сакральним світом; 2) конкретна форма Р. (1), що має свою догматику, священні тексти, іноді – організаційну єдність.

Реформація (лат. "перетворення") – суспільний та релігійний рух в XVI ст. в Європі, спрямований проти феодалізму та влади католицької церкви. Р. сприяла утвердженню буржуазного ладу та створенню протестантизму як нової конфесії в християнстві. Одним із головних ідеологів Р. був М. Лютер.

Сакральне (лат. sacer – священний) – наділене Божою благодаттю, релігійно санкціоноване. Такими є таїнства, церква, священнослужителі, речі і дії, що належать до релігійного культу.

Секта (лат. Seco – розділяти або лат. sehta – вчення, напрям) – релігійне об'єднання, що відокремилося від панівного в країні релігійного напряму і конфліктує з ним.

Секуляризація (лат. saecularis – мирський, світський) – процес звільнення різних сфер суспільних відносин, особистого життя, свідомості, діяльності, поведінки людей від впливу релігійного, сакрального.

Синод (гр. sinodos – зібрання) – дорадчі органи при православних патріархах і Папі Римському.

Синтоїзм (япон. синто – шлях богів) – національна релігія японців, що сформувалася в VI – VII ст. на основі анімістичних культів.

Скептицизм (гр. skeptikos – той, що розглядає, досліджує) – вчення, прибічники якого піддають сумніву можливість досягнення істини, здійснення ідеалів та ін.

Субстанція (лат. substantia – сутність) – вічна, незмінна першооснова всього сущого, його об'єднуюче начало.

Суиа (араб. – звичай, зразок) – святий переказ ісламу, викладений у формі висловів Мухаммеда та оповідей його діянь людьми, які близько знали пророка.

Сунізм – один із напрямів ісламу, прибічники якого визнають святість не лише Корану, а й Суни.

Тамплієри (від франц, "храм") – кат. військово-чернечий орден (з 1119 по 1312), заснований хрестоносцями поблизу місця, де колись стояв Єрусалимський храм.

Теоцентризм (грецьк., лат.) – принцип, згідно з яким Бог проголошується началом та центром Всесвіту. Притаманний європейській культурі Середньовіччя.

Тіара (грецьк.) – потрійна корона Папи Римського як священика, учителя і пастиря. Томізм – напрям у філософії й теології, що сформувався під впливом ідей Томи Аквінського. Особливість Т. – раціональне обгрунтування вічної сутності Бога як першопричини творення і мети людського буття.

Унія церковна – об'єднання однієї з церков православного Сходу чи її частини з Римо-католицькою церквою на засадах визнання першості Риму.

Феномен (гр. phainomenon – те, що з'являється) – явище, за яким приховується певна закономірність, сутність.

Філософія релігії – сукупність філософських понять, категорій і концепцій, які дають філософське тлумачення релігії.

Фрейдизм – загальна назва філософсько-антропологічних і психологічних концепцій 3. Фрейда та його послідовників, в основу яких покладено проблему несвідомого.

Хадж – один із основних обов'язків мусульманина, який полягає у відвідуванні Мекки (храму Кааби) або Медини (гробу Мухаммеда).

Халіф (араб, халіфа – спадкоємець, намісник) – духовний і світський глава теократичної мусульманської держави.

Храм – сакральна споруда для відправлення культу (у християн – собор, церква, костел, кірха; в ісламі – мечеть; в іудаїзмі – синагога).

Целібат (лат. callibatus, callibs – неодружений, самотній) – обов'язкова безшлюбність католицьких священиків і православних ченців.

Час – тривалість буття об'єктів, швидкість, ритм, темп їх розвитку.

Шаріат (араб, шаріа – правильний шлях до мети) – комплекс юридичних норм, принципів та вчинків мусульманина, дотримання яких вважається угодним Аллаху та таким, що приводить віруючих у рай.

Янтра (санскр. "амулет, магічний рисунок") – (інд.) діаграма, що допомагає засвоїти або посилити медитацію.

Яхве – (бібл.) одне з імен Бога в іудаїзмі.