Підсумки розвитку православ'я в Україні в довоєнний час

Підбиваючи підсумки розвитку православ'я в Україні в довоєнний час, зазначимо, що поява тут різноманітних церков і течій православного коріння зумовлена багатьма причинами: політичними, національними, суто церковними потребами оновлення конфесії і навіть особистісними амбіціями деяких церковних лідерів. Найбільшими церквами були патріарша, або тихонівська, обновленська та автокефальної орієнтації. Поряд з ними було багато дрібних угрупувань, які скоріше можна віднести до течій православного коріння в Україні. А це Вільна прогресивна автокефальна українська церква (ВПАУЦ), що діяла на Чернігівщині, Православна євангельська апокаліпсистська церква (ПЄАЦ), що утворилася на Вінничині, Істинно-православна церква та ін. Деякі з цих новоутворень інколи і важко віднести до православ'я через нововведення, які широко практикувалися.

Окрім загальної й головної причини припинення діяльності церков і течій — адміністративний тиск і терор з боку радянських силових органів, були й внутрішні причини. Серед них можна назвати низький рівень освіти кліру, слабку дисципліну (в тому числі і фінансову) у церквах тощо. У деяких церквах значення священика як душпастиря нерідко зводилося парафіяльними радами до рівня требовиконавця, найманця для виконання обрядів. Не додавало авторитету, наприклад УАПЦ, і те, що було перервано загальновизнану апостольську спадкоємність. У конкурентній боротьбі з іншими церквами опоненти УАПЦ мали вагомий козир. Проте, за великим рахунком, причини богословського та дисциплінарного характеру, якими дехто із радянських дослідників намагався пояснити "саморозпуски" православних церков в Україні в довоєнний час, не є визначальними. Церква у своєму розвитку може виправляти навіть і свої установчі засади: Обновленська церква в Україні поступово відмовилася від одруженого єпископату, а в рядах УАПЦ почали з'являтися і єпископи традиційної висвяти. Детальний розгляд більшості внутрішніх причин безладдя в православних церквах показує, що майже всі вони викликані політикою влади, скерованою на знищення національних Церков в Україні — Української автокефальної православної церкви та Української греко-католицької церкви — в першу чергу. Чому був низький рівень освіти священиків? Чи не тому, що влада не дозволяла церквам відкривати навіть душпастирські курси, не кажучи вже про семінарії, заборонила випуск релігійної періодики та ін.?

Усе це дає підстави констатувати, що курс комуністичної партії та держави щодо православної церкви після захоплення України більшовицьким режимом визначався тут (як і в цілому по СРСР) партійними інтересами, політичними амбіціями партійного та державного апарату. Для виконання своїх завдань влада активно використовувала репресивно-каральний апарат, силу якого православні клірики та вірні повною мірою відчули на собі. Наприкінці 30-х років було здійснено практично повну ліквідацію православної церкви на території як радянської України, так і в СРСР у цілому. В Україні не залишилося жодного єпископа. Лише в грудні 1939 р., після приєднання Західної України, призначено екзарха України, митрополита Київського та Галицького Миколая (Ярушкевича), який також обслуговував і білоруські парафії. Отже, відкрито ворожий курс більшовиків щодо релігії і церкви — характерна закономірність існування СРСР довоєнних років.

Контрольні завдання і запитання:

1. Чим викликана репресивна політика більшовицького режиму щодо релігії?
2. Розкрийте особливості розвитку автокефального руху в 1917—1939 роках.

З* Чому національно зорієнтовані течії в Україні були приречені на невдачу?

4. Охарактеризуйте обновленський рух в Україні — які його особливості, причини виникнення.

Теми рефератів

1. Українська автокефальна православна церква в довоєнний період: історія й особливості розвитку.
2. Значення зародження й розвитку національно зорієнтованих церков у довоєнний період для сучасного розвитку православ'я в Україні.
3. Обновленський рух у православній церкві та його вплив на розвиток православ'я в Україні.

Рекомендована література

1. Власовський І. Нарис історії Української православної церкви: В 4 т. — Вид. 2-е. — Нью-Йорк; С. Бавнд-Брук; Київ, 1990. - Т.4. — Кн.1—2.
2. Воронін О. Автокефалія Української правосланої церкви. -Кінгстон, 1990.
3. Вороній О. Історичний шлях УАПЦ. — Кенсінгтон, 1992
4. Єленський В. Державно-церковні взаємини на Україні (1917 —1990). — К., 1991.
5. Зінченко Арсен. Визволитися вірою. Життя митрополита Василя Литовського. — К., 1997.
6. Історія релігії в Україні. — К., 1999. — Т.З: Православ'я в Україні.
7. Історія Православної церкви в Україні. — К., 1997.
6. Історія християнської церкви на Україні. — К., 1992.
7. Корзун М. Русская православная церковь (1917_1945 годы). — Минск, 1987.
8. Мартирологія Українських церков. — Торонто; Балтимор 1987. — Т.1.
9. Пащенко В. Православ'я в Україні. Державно-церковні стосунки. — Полтава, 1995.
10. Українська церква між Сходом і Заходом. — К., 1996.