Хронічні гепатити

Актуальність теми. Хронічний гепатит – хронічне дифузне запальне захворювання печінки, яке триває без ознак поліпшення не менше ніж 6 міс, при цьому відбувається дифузний деструктивно-запальний процес, який перебігає з розростанням сполучної тканини при збереженні архітектоніки печінки. Спостерігається в дітей усіх вікових груп. Прогресуючі форми захворювання з переходом у цироз печінки мають суттєве значення в структурі дитячої інвалідності та смертності. При цьому вже на початку хвороби можуть бути виявлені ознаки ураження інших органів і систем, що значною мірою утруднює діагностику захворювання. Витоки декомпенсованих форм хронічного гепатиту дорослих часто починаються в дитинстві. Виявлення ранніх ознак гепатиту в дітей і своєчасне його лікування може суттєво покращити прогноз.

Мета заняття. На основі знань етіології, патогенезу, клінічних і лабораторних даних навчитися діагностувати хронічний гепатит, призначати лікування, профілактику.

Основна література

Медицина дитинства /За ред. П.С. Мощича: У 4 т. – К.: Здоров'я, 1994. – Т. 2. – С. 528-534.

Дитячі хвороби / За ред. В.М. Сидельникова, В.В. Бережного. – К.: Здоров'я, 1999. – С. 250-259.

Додаткова література

Шабалов Н.П. Детские болезни. – СПб. и др.: Питер, 1999. – С. 531-540.

Подымова С.Д. Болезни печени. Руководство для врачей. – М.: Медицина, 1993. – 543 с.

Допоміжні матеріали

• 1. Класифікація хронічних гепатитів.
• 2. Клінічні особливості хронічних гепатитів залежно від ступеня активності.
• 3. Серологічна діагностика хронічних вірусних гепатитів.
• 4. Діагностична програма для виявлення хронічного гепатиту.
• 5. Спрямованість терапевтичних дій при хронічному гепатиті.
• 6. Схема диспансерного спостереження хворих на хронічний гепатит.

Класифікація хронічних гепатитів (Лос-Анджелес, 1994)

• 1. Аутоімунний гепатит.
• 2. Хронічний гепатит В.
• 3. Хронічний гепатит Б.
• 4. Хронічний гепатит С.
• 5. Хронічний гепатит (який не характеризується іншим чином).
• 6. Хронічний гепатит (не класифікується як вірусний або аутоімунний).
• 7. Хронічний лікарський гепатит.

Хронічний гепатит О до класифікації не внесено, оскільки вірус було виявлено в 1995 р. після затвердження даної класифікації.

Дана класифікація використовується терапевтами і може бути застосована в педіатрії.

Клінічні особливості хронічних гепатитів залежно від ступеня активності

Серологічна діагностика хронічних вірусних гепатитів

Для верифікації вірусної природи гепатитів використовують тест-системи, які засновані на методиці імуноферментного аналізу (ІФА), а також полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).

Діагностика хронічного гепатиту В базується на виявленні в сироватці крові основного маркера – HBsAg (поверхневого антигену). Наявність HBeAg (антигену інфекційності) свідчить про активність вірусної реплікації. Зникнення HBeAg і поява антитіл до нього (анти-НВе) реєструє припинення реплікації віріонів вірусного гепатиту В і трактується як стан часткової сероконверсії. За відсутності HBeAg і наявності НВс хронічний вірусний гепатит може прогресувати. У цій ситуації за допомогою ПЛР у сироватці крові (і в печінці) виявляється ДНК вірусного гепатиту В, що свідчить про реплікативну фазу вірусного гепатиту В.

Хронічний гепатит С діагностується на підставі виявлення в сироватці крові антитіл до вірусного гепатиту С. Наявність інфекції підтверджує виявлення РНК вірусного гепатиту С у сироватці крові методом ПЛР.

Хронічний гепатит D обумовлений дією вірусу гепатиту D за участі вірусу вірусного гепатиту В як необхідного помічника для реплікації вірусу вірусного гепатиту D. Тому наявність хронічного гепатиту D документується в разі виявлення в сироватці крові HBsAg та антитіл до збудника вірусного гепатиту D – антидельта і може доповнюватися виявленням геному РНК вірусного гепатиту D методом ПЛР.

Діагностична програма для виявлення хронічного гепатиту (A.A. Баранов, 1998) Мінімальна:

• - збирання анамнезу;
• - біохімічне дослідження крові (визначення рівня білірубіну та його фракцій, трансаміназ; виявлення маркерів вірусних гепатитів, маркерів функцій печінки);
• - аналіз крові загальний;
• - аналіз сечі загальний;
• - аналіз сечі на визначення вмісту жовчних пігментів;
• - ультразвукове дослідження печінки. Максимальна:
• - коагулографія;
• - гепатосцинтиграфія;
• - ендоскопія стравоходу, шлунка;
• - термографія;
• - комп'ютерна томографія;
• - пункційна біопсія печінки.