Становлення організованого дитячого та молодіжного руху наприкінці XX - на початку XXI ст.

Із середини 80-х років XX ст. в Україні розпочався період відродження молодіжного руху, його становлення як складного явища, різноманітного за політичними, структурними ознаками, формами роботи з дітьми та молоддю. Упродовж 90-х років XX ст. утворилося майже 5 тис. дитячих і молодіжних об'єднань, різних за формою, статусом, територією діяльності.

Більшість науковців вважає середину 80-х років XX ст. моментом започаткування сучасного організованого молодіжного руху. Українські дослідники Віталій Кулик, Тетяна Голобуцька, Олексій Голобуцький виокремлюють у межах четвертого періоду історичного розвитку дитячого молодіжного руху шість етапів:

• 1. Середина 80-х років XX ст. - осінь 1989 р. Цей етап позначений зародженням організованого молодіжного руху, виникненням неформальних чи напів-формальних молодіжних об'єднань на основі спільних інтересів у галузі мистецтва, культури, науки, розв'язання екологічних, релігійних та суспільно-політичних проблем ("Товариство Лева" (Львів), "Оберіг" (Чернівці), "Поступ" (Самбір), "Паростки" (Стрий), "Берегиня" (Умань), "Щире братство", "Громада", "Спадщина" (Київ)). У серпні 1989 року в Україні налічувалось приблизно 20 тис. аматорських самодіяльних об'єднань, у 20 областях діяло понад 30 студентських дружин і 15 ініціативних груп з охорони природи.
• 2. 1989-1990 рр. На цьому етапі поширився масовий молодіжний і студентський громадсько-політичний рух, що оформився у великі молодіжні організації. Розпочали діяльність всеукраїнські молодіжні формування як альтернатива комсомолу, його громадсько-політичний суперник (Студентське братство, Українська студентська спілка, Союз українського студентства, Спілка української молоді, Спілка незалежної української молоді, Комітет української католицької молоді та ін.). З метою об'єднання зусиль, забезпечення підтримки з боку української діаспори було проведено Світові конференції українських молодіжних організацій: у 1990 р. в Білому Борі (Польща), 1991 р. - Києві, 1992 р. - Харкові. Кульмінацією цього етапу стало голодування студентів у жовтні 1990 року на площі Жовтневої революції в Києві, що ознаменувало переломний момент не лише у свідомості цілого покоління, а й у розвитку організованого молодіжного руху.
• 3. 1991-1992 рр. Ці роки позначились ідеологічною, політичною та організаційною кризою організованого молодіжного руху. Постала проблема нових форм роботи, відбувся масовий відхід частини молоді від активної громадської діяльності.
• 4. 1993-1996 рр. Це період пошуку і становлення організаційних форм роботи в дитячому й молодіжному середовищі та налагодження механізмів діалогу між молоддю і державною владою, підпадання частини молодіжних громадських організацій під вплив політичних партій (припартизації).
• 5. 1996-1999 рр. На цьому етапі активізувався процес консолідації дитячого та молодіжного руху в Україні, здійснювалися намагання створити єдиного репрезентанта інтересів дитячого та молодіжного руху перед державою та міжнародними організаціями.
• 6. Із 1999 р. Цей етап позначений створенням молодіжних партій, інтеграцією організованого та неформального молодіжного руху.

Цей поділ можна доповнити новим етапом, що розпочався наприкінці 2004 р. і пов'язаний з бурхливими громадсько-політичними подіями в українському соціумі, які стали поштовхом до активізації молодіжного руху і створення його нових осередків у різних регіонах України.

Пройшовши декілька історичних періодів розвитку, дитячий та молодіжний рух України нині володіє значним потенціалом для реалізації державної молодіжної політики, здійснення соціально-виховної діяльності. Дитячі та молодіжні громадські організації з кожним роком збільшують виховний та соціалізуючий вплив на все більшу частину дітей та молоді в Україні, активно співпрацюючи з ними або залучаючи до свого складу.