ЗЕМЛІ ЛІСОВОГО ФОНДУ, ЇХ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОЦІНКА ЯКОСТІ

Еколого-стабілізуючі функції лісової рослинності в сучасних агроландшафтах

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні і виховні функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно Лісового кодексу України (введеного в дію Постановою ВР № 3853-ХІІ від 21.01.1994 р., в редакції Закону № 3404-IV (3404- 15 ) від 08.02.2006 р., із змінами, внесеними згідно із Законом № 1483- VI від 09.06.2009 р.), поняття "ліс" визначається як тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними грунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. У лісових екосистемах найпоширеніші й найбільш цінні лісові типи, бо це 80 % фітомаси Землі, або 1960 млрд, тонн, це 4 млрд, га, або 30 % площі суходолу із середнім запасом деревини 356 млрд. м3.

Екологічна цінність лісу в першу чергу в тому, що ліс – регулятор водного режиму. Зрозумілим стає, чому стік води в Світовий океан щороку катастрофічно збільшується. Ліс – відновлювач кисню. Він дає атмосфері 6% кисню. Це легені Землі, які очищають повітря від пилу та інших шкідливих елементів антропогенного походження. Ліс регулює інтенсивність сніготанення і рівень води в ріках, стабілізує склад атмосфери, знижує швидкість вітру, зберігає флору і фауну, мікроорганізми, виділяє фітонциди, оздоровлює довкілля, поглинає шум, має рекреаційне значення.

Корисними властивостями лісів є їх здатність зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати грунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо. На відміну від корисних копалин – нафти, газу, кам'яного вугілля, ліс – відновлюваний природний ресурс. У лісах планети налічуються тисячі видів дерев, кущів, ліан. Під пологом лісу знаходяться трава, мох, лишайник, плауни, хвощі, папоротник, гриби, підлісок, мікроорганізми. Щорічно в процесі фотосинтезу ліс дає 100 млрд, тонн органічної речовини, відтворюються кислоти, смоли, вітаміни, цукор, фітонциди, з лісової сировини отримують 200 тис. найменувань різної продукції.

Започаткована Конференцією ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) переоцінка поглядів на взаємини між людиною і лісом ставить на перше місце екологічне значення лісів у сучасному суспільстві. Серед прийнятих важливих екологічних угод на конференції було підписано Конвенцію про зміни клімату та Заяву про принципи глобального консенсусу щодо невиснажливого використання лісів. Лісові екосистеми розглядаються як головний компонент біосфери, здатний стабілізувати та відновлювати її природну рівновагу (Мігунова О.С., 1993).

Лісові формації як геологічно найдавніший і найпродуктивніший тип рослинності відігравали і відіграють пріоритетну екологічну роль в еволюції біосфери та підтриманні її природного стану. Ця роль особливо відчутна в сучасний технологічний період, коли почав порушуватись киснево-вуглецевий баланс на Землі, коли від антропогенних чинників порушився породний склад лісів, зазнала змін їх вікова структура, катастрофічно продовжує зменшуватися площа лісових ландшафтів планети. Лише за історичний період площа лісів Землі зменшилась майже на 65%, а в Україні, зокрема у Карпатах, за останні 500 років – утричі (Яцик А.В., 2001).

Понад половини площі лісового фонду України – це ліси штучного плантаційного походження зі зниженою природною ценотичною структурою. Істотні кількісні та якісні трансформації у структурі лісового біому в окремих районах зумовили екологічну дестабілізацію середовища. Тому важливим екологічним і соціально- економічним завданням є збільшення лісистості, забезпечення сталого розвитку лісових екосистем, поліпшення їх середовищетвірного та соціального значення.

Ліс, як відомо – це могутній природний фактор, який впливає на всю природу: клімат, Грунти, умови формування поверхневого стоку. За різноманітністю будови, силою впливу на природне середовище лісові масиви проявляють себе як найскладніше і наймогутніше рослинне угрупування, яке впливає на гідрологічний і кліматичний режими, грунтоутворення, флору і фауну. Лісовий покрив захищає грунти від промерзання, видування і перезволоження. Під ним значно зменшується поверхневий стік і помітно уповільнюється весняне танення снігу. Ліси помітно впливають на розподіл атмосферної вологи, місцеве випаровування і стік, а також на характер стоку. Відтворення лісів України в 70-90-х роках минулого століття носило розширений характер, тобто нові ліси створювали в обсягах, що перевищували площу їх вирубувань. Збільшення площі лісів відбувалось, насамперед, за рахунок заліснення непридатних для використання в сільському господарстві земель.

Ліси України мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні. Тим не менше за 50 повоєнних років в Україні суцільними вирубуваннями було знищено близько 550 млн. м3 деревини на площі 3 млн. га.

Лісове вкриття зумовлює краще проникнення води в ґрунт і зменшує таким чином поверхневий стік, а відтак оберігає землю від ерозії, повеней та інших стихійних лих. Важливу роль у цьому відіграє лісова підстилка і потужність грунту. Стиглі лісостани Карпат можуть регулювати стік при добовій кількості опадів до 100- 175 мм. Паводки у Закарпатті формуються у високогір'ї, де випадає щорічно 1600-1800 мм опадів. Там беруть початок гірські річки. Саме тут нагромаджуються великі маси снігу товщиною до 2 м. Однак раціональне ведення лісового господарства тривало до 1945р. З 1945 по 1990 р. лісове господарство в Карпатах провадилося безсистемно. В 1945-1960 pp. вирубування лісів суцільно концентрованими вирубуваннями досягало трьох розрахункових норм, з 1960 р. – двох норм. Хоча темпи вирубування поступово знижувалися до однієї норми, навіть такі їх обсяги були екологічно не виправданими. Щорічний відпуск лісу у Карпатах становив 5,6 млн. м3. За неповними даними, в Закарпатській області лише за 1950-1960 pp. вирубано суцільними рубками 39,5 млн. м3 деревини; за 45 повоєнних років зрубано більше 120 млн. м3 деревини на площі 0,6 млн. га, з яких знесено більше 200 млн. т грунту. Такі великі обсяги суцільних рубок супроводжуються катастрофічними ерозійними процесами, внаслідок чого весь родючий шар грунту з лісосік зноситься у річкові долини. А лісовий грунт утворюється дуже повільно – 1 см за 500 років. За експертними оцінками, найбільш сприятливим гідрологічним режимом є гірські водозбори з лісистістю не менше 60- 70 %. Лісистість у гірських водозборах нижче 35% є критичною. Для поліпшення екологічної ситуації і підвищення водоохоронної ролі лісів потрібно збільшити лісистість Закарпаття на 10-15% шляхом заліснення неугідь і вторинних чагарникових заростей.

Багаторічні дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених свідчать про те, що характер і масштаби руйнівної дії повені зумовлені комплексом природних і антропогенних чинників (Фурдичко О.І., 2002). Це, передусім, зливові дощі, характер поверхні водозборів (крутизна схилів, потужність грунту, розвиток кореневих систем тощо). Головну водоохоронно-захисну роль у горах виконують стиглі ліси, які можуть регулювати до 175 мм добової кількості опадів. Зважаючи на складний екологічний стан басейнів гірських річок, їх лісистість, густу водну мережу Закарпаття, де формуються повені, проблему протипаводкових опадів треба вирішувати комплексно, охоплювати різні її аспекти екологічного, економічного та соціального характеру. Зокрема, збільшити лісистість гірської частини Карпат і Закарпаття мінімум на 15%; систематично проводити заходи сприяння природному лісовідновленню; підняти верхню межу лісу на 200-250 м, поліпшити стан приполонинних лісів та субальпійського криволісся – надійних регуляторів повеневих вод; будівництво житла, шляхів сполучення, ліній електропередач здійснювати лише за наявності науково обгрунтованих проектів і їх екологічних експертиз; зменшити на 10% рівень розораності агроландшафтів тощо.

Особливості географічного положення України, рельєф, клімат та історичний розвиток зумовили формування на її території багатої рослинності, представленої лісами, луками, болотами, степами, чагарниковими заростями. Наймісткішими оберегами й осередками біорізноманітності є ліси. Вони є також найважливішими екосистемами як для функціонування біосфери, стабілізації її функцій, підтримання екологічної рівноваги навколишнього середовища, так і для усіх форм діяльності людини. Проте, за останні 10-15 років склалася ситуація, коли темпи вивчення ценорізноманітності лісів та її стабілізація почали відставати від її антропогенної трансформації.

Про різноманітність та цінність лісів свідчить і значна частка рідкісних видів, занесених до Червоної книги України. З 541 таких видів рослин в лісах зростає 128 видів. Головними антропогенними факторами їх рідкісності є суцільні рубки, зривання на продаж, випасання худоби, рекреація, заготівля лікарської та харчової сировини і, крім того, регіональні зміни екологічних умов (осушення, забруднення, підтоплення, розорювання тощо). Найбільша кількість рідкісних видів зосереджена в Криму та Карпатах (відповідно, 87 та

85), трохи менше їх в Лісостепу (71), значно менше на Поліссі (35) і ще в Степу (10). Рідкісних видів для лісів всієї України лише 4; Ценотична різноманітність лісів складає 1279 асоціацій. Найбільшими за кількістю асоціацій є Querceta roboris (233), Fageta sylvaticae (169), Pineta sylvestris (117), а найменшими – Betuleta borysthenicae (5).

Вже у XIII ст. було відомо, що ліси позитивно впливають на навколишнє середовище. Проте лише наприкінці минулого сторіччя захисна, гідрологічна і культурна роль лісу набула певного визнання. Значний вклад у вивчення гідрологічної ролі лісу внесли В.Р. Вільямс, Г.М. Висоцький, В.В. Докучаев, О.О. Молчанов, Н.С. Нестеров та інші. Узагальнення наукових досліджень дало можливість виявити залежність між лісовою рослинністю, умовами її росту та гідрологічними властивостями лісу, а також розробити заходи, спрямовані на підсилення гідрологічної ролі лісових площ у різних умовах середовища.

Лісові масиви вкривають значну частину суші, вони протягом багатьох років дають надземний приріст, у зв'язку з чим їх пертиненція існує тривалий час і поширюється на великі віддалі. Отже, ліс виступає як біологічний фактор, тісно зв'язаний з навколишнім середовищем: з одного боку, з атмосферою, а з другого – з педосферою. Ліс, дренуючи грунт, осушує його, знижує ступінь заболочування, а в посушливих районах додатково зволожує. Встановлено, що у північних районах болота можуть зникати в міру росту лісу, а після вирубки його ґрунт знову заболочується. Слід пам'ятати, що вплив лісу на грунти значною мірою залежить від його географічного положення, територіального розміщення, особливостей і будови грунту, клімату району та інших факторів.

Численними дослідженнями встановлено також особливості впливу лісів різного складу і віку на гідрологічні умови району, що дає можливість відповідно цілеспрямовано регулювати гідрологічний режим місцевості в цілому. Доцільним є створення двох'ярусних з підліском різновікових високоповнотних (0,7-0,8) насаджень з добре розвиненою кореневою системою і потужним шаром лісової підстилки. За даними О.О. Молчанова (1973), вирішальне значення в цих насадженнях має стан ґрунту. Ліс виконує гідрологічні функції за умови, що ґрунт його структурний.

Надзвичайно важливе значення для степових умов півдня України має створення лісових смуг на зрошуваних полях. Тільки при захисті зрошуваних полів лісовими смугами можна запобігти шкідливому впливові суховіїв і забезпечити високі врожаї сільськогосподарських культур. Лісові смуги затримують повітряні потоки, зменшують їх швидкість на міжсмугових ділянках, внаслідок чого волога затримується довше, а випаровування зменшується (Долгілевич М.І., 1981). За таких умов норму поливу можна знизити на 25%.

Протягом останніх десятиліть ліси, економічне значення яких не применшується, набули важливого значення як основний природний фактор збереження навколишнього середовища і природних комплексів. Зросло екологічне і соціально-культурне значення лісів. За нових умов суть лісової політики полягає в досягненні комплексного використання і розширеного відтворення лісових ресурсів з урахуванням збереження і посилення водоохоронних, ґрунтозахисних, кліматоутворюючих та інших корисних природних функцій лісу, які тісно переплітаються з інтересами промисловості і сільськогосподарського виробництва. Вирішення проблем лісокористування та відтворення лісів в Україні на принципах збалансованого розвитку набуває загальнодержавного значення.

Назріла необхідність в обґрунтуванні нової моделі лісового господарства України, яка б об'єднувала економічні, соціальні й екологічні цілі, розробці національної лісової політики України. Ця політика повинна враховувати рекомендації останніх міжнародних конвенцій з проблем охорони довкілля та базуватись на визнанні виключно важливої ролі українських лісів не тільки в економіці держави, а й в стабілізації навколишнього середовища.

В Україні постіймо високою є дія негативних факторів, які впливають на ліси. Вони пов'язані з природними катаклізмами останніх років, наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, промисловим забрудненням, надмірними рекреаційними навантаженнями на лісові екосистеми та, вірогідно, глобальними кліматичними змінами. До екологічно кризових належать південно- східні райони України. Найбільш техногенно порушеними є екосистеми Донбасу. Майже 40% порушених промисловістю грунтів України зосереджено в Донбасі – високо урбанізованому, промислово розвинутому регіоні. Потужна техносфера налічує близько 900 крупних підприємств гірничодобувної, металургійної, хімічної, будівельної, машинобудівної промисловості. Експлуатується майже 300 родовищ корисних копалин, внаслідок чого порушено понад 24 тис. га сільськогосподарських угідь. Породними відвалами (терикони та відвали розкривних грунтів) зайнято 25 тис. га, з яких 4,3 тис. га відпрацьовано і підлягає рекультивації.

Одним з найбільш ефективних з економічної та екологічної точок зору способів реабілітації техногенно порушених екосистем є створення лісових захисних, озеленювальних та меліоративних насаджень на териконах та зовнішніх відвалах розкривних порід відкритих розробок доломітів і вапняків у Донбасі (щільність населення 200 мешканців на 1 км2, кількість шкідливих викидів – 365 кг на людину за рік), яке сприяє поліпшенню санітарного стану довкілля, усуненню проявів водної та вітрової ерозії, зменшенню техногенного навантаження, відновленню продуктивності і господарської цінності порушених земель, збагачує видову різноманітність рослинного і тваринного світу регіону.

Варто переглянути відсоток участі лісової рекультивації в загальному обсязі робіт з біологічної рекультивації порушених екосистем. Раніше в нормативних документах він наближено дорівнював 12%. Основна маса порушених земель (близько 40%) підлягала сільськогосподарській рекультивації. Мала її ефективність, низький природоохоронний ефект та значна вартість цього виду рекультивації порушених екосистем, сучасний економічний стан та суспільно-економічні відносини, що склалися в державі, потребують корекції цих нормативів у бік збільшення частки лісової рекультивації та розроблення диференційованого підходу щодо напрямів та способів рекультивації.

Насадження, що зростають на порушених землях, потребують особливих заходів щодо своєї охорони, захисту та ведення господарства. Через відсутність науково обгрунтованої нормативної бази, лісовпорядкування та проведення лісогосподарських робіт (рубки догляду тощо) на рекультивованих лісових землях здійснюється за стандартними схемами, що іноді призводить до грубих помилок (визначення типу лісу, укрупнення виділів тощо) у плануванні і веденні господарства, а звідси – до зниження екологічних функцій та цінності лісу. Це особливо актуально з позиції відновлення та збереження біологічного різноманіття на таких рекультивованих землях.

Ефективним засобом у відновленні порушених екосистем є застосування економічних важелів через закладення в собівартість продукції часткової або повної вартості, необхідної на реабілітацію порушених підприємством екосистем, що практикувалося в колишньому СРСР на підприємствах, які видобували корисні копалини, та підвищення ролі і збільшення контролюючих прав громадських природоохоронних організацій.