< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Ринкові відносини в аграрному виробництві України

Кризовий соціально-економічний стан аграрної сфери України значною мірою зумовлений послабленням фінансового забезпечення товаровиробників, втратою державної підтримки оновлення матеріально-технічної бази; поглибленням диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію; втратою значних сегментів внутрішнього ринку продовольства, зниженням платоспроможності основної маси населення.

Становлення аграрного ринку України започатковано на початку 1995 р. з прийняттям Указу Президента України "Про заходи щодо реформування аграрних відносин" (18 січня 1995 р.).

Завдяки біржовій торгівлі, насамперед у сфері державних закупівель зерна, вже у 1995 р. ситуація стабілізувалася. Ціни на зерно майже подвоїлися, наростання диспаритету зупинилося.

Однак, у 2001 р. знову виявилися серйозні недоліки аграрного ринку і, зокрема, втрати від тіньових схем продажу продукції.

Відсутність скоординованих дій владних структур на ринку зерна та її наслідки підтверджуються кредитуванням. Так, у 2001 р. аграрний сектор отримав понад 5 млрд. грн. кредитів.

Недоліком функціонування ринку зерна є нерозвиненість транспортної інфраструктури, висока вартість перевезень та зберігання, операційних витрат експортерів низької зернопропускної спроможності морських портів та припортових елеваторів, швидкості навантаження зерна на судна. Все це знижує експортні можливості зернового ринку та ціни сільгоспвиробників.

Часто грубо порушуються загальноприйняті правила і ринкові форми цивілізованого збуту продукції. Основна маса продукції в Україні продається на позабіржовому ринку і з крупними втратами виробників.

В агарному секторі ще не навчилися реагувати на кон'юнктуру світового ринку. Так, у 2001 р. різко зріс попит на фуражне зерно, внаслідок чого змінилося співвідношення обсягів продажу і цін на продовольче і фуражне зерно. Європейський Союз практично зняв ввізне мито на фуражну пшеницю та вдвічі знизив на ячмінь і жито. Такі зміни вигідні Україні, але національне зернове виробництво до них виявилося не готовим.

Державна політика у сфері агропродовольчого ринку має бути спрямованою на перманентне формування ринкової культури збуту продукції сільськогосподарських виробників.

На ринку мобілізація зазначених процесів буде залежати від того, наскільки активно і масштабно спрямовуватимуться товаропотоки аграрної продукції.

Несприятлива економічна ситуація посилюється нестабільністю політичної ситуації, конфронтацією різних суспільних рухів та партій. Цим визначається потреба перманентного удосконалення законодавства та вжиття невідкладних антикризових заходів у сфері сільськогосподарського виробництва, його адаптації до умов ринкової економіки. Серед таких заходів чільне місце займає проект "Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села України на 1999-2010 роки".

Програма базується на низці Указів Президента України. Нажать, проект програми так і не був реалізований, що позбавляє можливості будувати цивілізований агропродовольчий ринок через відсутність комплексу правового забезпечення.

Формування та раціональне використання економічного потенціалу в аграрному виробництві відбувається під впливом системи чинників, серед яких найважливішим є науково обґрунтована політика забезпечення конкурентоспроможності виробників.

Сучасні методи планування та прогнозування дають змогу владі як на рівні держави, так і на рівні регіонів впроваджувати багатогранну політику, яка забезпечує стійкий економічний розвиток.

Система функціонування агропродовольчого ринку в Україні сьогодні відсутня. У системі слід передбачити, на основі чого формується виробництво аграрної продукції (традиції, попит населення, історичні вимоги до харчування), що складає образ виробництва, який, у свою чергу, впливає на рівень харчування. Є непоодинокі приклади: так, Львівська область зберегла обсяги виробництва молока завдяки тому, що 32 % сільськогосподарських земель області - це природні кормові угіддя. Тому і раціон харчування населення в області - переважно молочний, оскільки високі продуктивні результати молочного скотарства - це стиль Європи (як західної, так і східної).

Економічний потенціал аграрного виробництва є результатом відповідного науково-технічного розвитку; він виступає базовою передумовою для подальшого ефективного розвитку у ланцюжку держава - регіон -підприємство.

Основні ознаки несприятливого економічного стану аграрних підприємств, з нашої точки зору, є наслідком загальної кризи економіки, а саме: податкова заборгованість, значні взаємні борги підприємств, несвоєчасна виплата заробітної плати, низька купівельна спроможність. Тому поряд з економічними заходами важливого значення набувають нормативно-законодавча база, етичні норми, традиції господарювання тощо.

Продовольча безпека як важлива складова національної безпеки у концепції розвитку агропродовольчого виробництва має визначати мінімально необхідний рівень виробництва продовольчої сировини та продуктів харчування, підтримка якого повинна стати державним пріоритетом.

З метою виявлення власних джерел фінансування та залучення іноземних інвестицій суб'єкти господарювання аграрної сфери мають активізувати пошук партнерів у ближньому та дальньому зарубіжжі. Але для цього з боку Уряду України необхідне чітке і далекоглядне формування тарифно-податкової політики, підтримки стабільної економічної ситуації, яка і стимулюватиме цей пошук.

У становленні ринкової економіки у сфері виробничо-комерційної діяльності аграрних підприємств важливішого значення набувають:

  • 1. завершення земельної реформи та створення умов ефективного функціонування підприємств різних форм господарювання; формування багатоукладної економіки;
  • 2. повне усунення адміністративних структур державного управління безпосередньо сільськогосподарським виробництвом; посилення мотивації до праці;
  • 3. різнобічне заохочення державою підприємливості та здорової конкуренції товаровиробників агарної продукції; здійснення справедливої соціально-орієнтованої політики в аграрній сфері.

Новий Земельний Кодекс та інші законодавчі акти регулюють земельні відносини та умови надання земель тим, хто бажає і спроможний ефективно її використовувати відносно сільськогосподарського виробництва.

Земельне законодавство України регулює земельні відносини з орієнтацією на оптимізацію умов раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю та господарювання; стабілізації та підвищення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств та організацій на землю.

Використання землі в Україні є платним, що здійснюється на основі земельного податку або орендної плати, розмір яких визначається залежно від якості та місцезнаходження земельної ділянки, кадастрової оцінки земель.

Будь-які суб'єкти господарювання аграрної сфери мають дотримуватися законодавства щодо обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції, зокрема недопущенні втручання, крім випадків, передбачених законодавством, органів виконавчої влади у виробничо-комерційну діяльність підприємств, неправомірної заборони продажу аграрної продукції, обмеження на неї роздрібних цін.

Оскільки інфраструктура сільськогосподарської виробничо-комерційної діяльності є складовою інфраструктури ринку, основним змістом та умовою її формування є демонополізація сфери товарного обігу сільськогосподарських продуктів та сировини.

Світова практика свідчить, що у разі формування ринкової інфраструктури переважного значення набувають невеликі, оснащені сучасним обладнанням підприємства у місцях масового виробництва аграрної продукції. Переробні підприємства з розширенням ринкових відносин все більшою мірою здійснюватимуть діяльність як вільні товаровиробники, що закуповують сировину та виробничі ресурси, реалізують виготовлену продукцію на ринкових умовах. Відносно крупних переробних підприємств характерною є тенденція поступового їх перетворення в корпоративні формування, що самостійно просувають продукцію до кінцевого споживача за допомогою посередників (товарні, сільськогосподарські, товарно-сировинні, сировинні біржі; брокерські фірми; гуртові покупціпосередники; мережа комісійної торгівлі сільськогосподарською продукцією; ярмарки; аукціони; торги).

Обсяг кінцевої продукції АПК, що отримує споживач, набагато менший біологічної маси рослинництва та тваринництва. Це знижує ефективність виробництва, погіршує забезпеченість суспільства продуктами харчування, негативно впливає на освоєння ринкових відносин.

Підприємства технологічної переробки аграрної продукції не використовують багатьох цінних компонентів: білки, вуглеводи, вітаміни, зерно, насіння олійних культур, частина овочів, фруктів, субпродуктів у разі забою на м'ясо тварин і птиці, цукор молочної сироватки тощо. Лише зменшення втрат за рахунок поглиблення переробки аграрної продукції забезпечить додаткову кількість продукції з тієї ж сировини

Зараз науково-технічний прогрес ще недостатньо впливає на надання усім учасникам виробництва сучасних знань і специфічних навичок, на упередження негативного впливу людини на довкілля, на опрацювання шляхів раціоналізації виробництва і розвитку ринку.

Кожна попередня сфера АПК формує сукупність чинників щодо функціонування наступної: перша сфера (фондовиробнича) формує матеріально-технічну базу аграрного виробництва і переробної промисловості; друга (аграрне виробництво) - постачає продукцію технологічної переробки у третій сфері.

Але оптимізація поєднання і взаємовпливу зазначених складових повністю не використовуються, що й визначає негативну динаміку національного виробництва, а аграрний потенціал України використовується лише на третину.

Часто однакова забезпеченість підприємств ресурсами, однаковий біокліматичний потенціал зумовлюють різні наслідки економічної діяльності, якість виробленої та реалізованої продукції, витрати та рентабельність виробництва. Водночас трапляється, що наслідки діяльності підприємства менш забезпеченого матеріально-речовими чинниками кращі, залежно від рівня менеджменту, інтенсивності конкретної праці, раціональності використання засобів і предметів праці.

Ринкові умови передбачають економічну свободу: підприємці мають свободу вибору, вирішуючи, що і яким чином виробляти, скільки витрачати, де виробляти, реалізувати готову продукцію і яким чином здійснювати заощадження.

Ринкова система спирається на права власності: фізичні та юридичні особи мають чітко визначені права власності, включаючи право володіння, користування і розпорядження нею. Більша частина майна при цьому знаходиться у приватній власності, а державі належить лише незначна частка власності.

Ринкові інституції - свобода виробництва і обміну товарів підкріплюється правовою системою, що включає контрактне право, акціонерне право, законодавство щодо економічних асоціацій (відносно профспілок) і забезпечує право вільного створення нових компаній; правова система визначає не лише основні принципи укладання контрактів, створення компаній тощо, а й засоби забезпечення виконання економічних угод.

Визначальною характеристикою ринкової економіки є наявність конкурентного середовища, за якого у більшості галузей виробництва та обслуговування діють чисельні конкуруючі суб'єкти ринку: нові фірми за бажанням можуть ввійти у вже діючий ринок; робітники та службовці мають можливість вибору серед значної кількості працедавців тощо.

Важливою характеристикою ринкової системи є передбачувана державна політика: підприємства і населення мають можливість прогнозувати власний фінансово-економічний стан; інфляція утримується на низькому рівні, оподаткування відзначається стабільністю, а безпосереднє державне втручання у діяльність підприємств і ринків є обмеженим і передбачуваним.

Щодо економічної свободи, то уряд України обмежує право підприємств на здійснення зовнішніх торговельних операцій щодо багатьох видів товарів; місцеві органи самоврядування обмежують потік товарів між містами і регіонами; створення нових компаній та спільних підприємств жорстко регламентується і часто передбачає численні санкції державних органів, що створює умови процвітання кримінальних явищ (корупція).

Часто гальмом на шляху ринкових перетворень є і економічна політика уряду України, яка відзначається надмірною непередбачуваністю, збільшенням грошової маси, що супроводжується інфляційними явищами. Бюджетні обмеження не дотримуються, навіть якщо їм надано форми закону; розмежування економічних функцій між гілками влади залишається нечітким; значні повороти у банківській політиці, зовнішній торгівлі, ціновому регулюванні тощо.

Обмежуючись власним економічним простором, Україна має складнощі розбудови засад ринкової економіки.

Необхідним є економічне спілкування України з іншими країнами Європи і світу, що дозволить не лише запозичити позитивний досвід, але і залучити іноземні інвестиції на взаємовигідних умовах. З огляду на це, важливого значення набуває розвиток міжнародної торгівлі, у першу чергу продукцією аграрного сектору.

Національний продовольчий ринок України найтісніше взаємодіє з країнами Європейського Співтовариства, колишнього Радянського

Союзу (Росія, Білорусь), Східної Європи (Польща) і країнами Азії (Туреччина і Китай). У недавньому минулому переважний торговельний оборот України припадав на Росію і Білорусь. Таке спрямування торгівлі, з одного боку, є цілком природним, оскільки ці країни є найближчими її сусідами, а з іншого - неприродним, оскільки Україна торгувала з цими країнами тому, що українські підприємства практично не мали вибору. Тепер, за умов лібералізації торгівлі, характер української торгівлі зазнає кардинальних змін, і тому слід очікувати скорочення торговельного обігу з країнами колишнього Радянського Союзу й розширення з країнами Європи та Азії.

Розвиток економічних відносин з Європою вимагає від України попереднього вирішення низки проблем, по-перше, укласти специфічний блок торговельних угод з Європейським Співтовариством, подібних до ЄЄ та країн Східної Європи,, по-друге, заохочувати західноєвропейські інвестиції в Україну, що забезпечуватиме у майбутньому значну частку торговельного обороту; по-третє, найважливіша проблема полягає у тому, що Україна має заохочувати власні підприємства до виявлення нових торгівельних партнерів у Європі через здійснення сприятливої тарифно-податкової політики, підтримки стабільної макроекономічної ситуації, яка стимулює пошук нових іноземних ринків.

За умови існування відкритої системи зовнішньої торгівлі, Україна могла б досягти різкого зростання обсягів національного промислового експорту.

Розбудова національного продовольчого ринку потребує значних фінансових коштів, у першу чергу іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції в Україну стримуються у першу чергу через те, що її нинішня економіка є занадто нестабільною, що обмежує здійснення довготермінових інвестицій.

Соціально орієнтоване ринкове господарство усуває централізоване державне планування, але визнає необхідність державного регулювання економіки.

Ринкові регулятори достатньо ефективно оптимізують попит і пропозицію, постійно продукуючи можливості розширеного відтворення продовольства, створюючи умови підвищення якості продукції.

Організація та управління ринком продовольства здійснюється на всебічно аргументованій законодавчій основі.

Здатність складових аграрного виробництва - землі, робочої сили та капіталу надають ринковій системі переваг у виробництві продуктів харчування. Знаряддя і предмети праці аграрія послуговуються обробітку землі, від якості та інтенсивності використання якої залежить продуктивність рослинництва. Водночас і тваринництво може успішно розвиватися лише на основі ефективного використання земельних угідь.

Удосконалення аграрної політики України гальмується аграрною кризою - неспроможністю продуктивних сил і виробничих відносин забезпечити поступальний розвиток економіки.

Важливим засобом вирішення проблем розбудови національного продовольчого ринку є організаційний вплив як складовий елемент механізму його функціонування. Обґрунтовано передумови та теоретичні засади становлення ринкових відносин в аграрному виробництві України.

Основними причинами недосконалості національного продовольчого ринку є: розуміння ринкових відносин як простої системи купівлі-продажу, що автоматично регулює соціально-економічні процеси; нехтування сучасними світовими тенденціями в еволюції суб'єктів ринку; руйнація багатьох сільськогосподарських підприємств, гальмування формування високотоварного аграрного сектору.

Саме держава має стати тим організаційним чинником, що створює сприятливе середовище трансформації ринкових відносин. Світова практика переконує, що розвинені економічні системи поєднують ринкові засади, ґрунтуються на об'єктивних законах ринку і механізмі державного регулювання.

Ефективність формування та функціонування національного продовольчого ринку залежатиме від досконалості відносин власності у першу чергу в аграрному секторі.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >