< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Банківська звітність

Формування звітності і її роль у розвитку грошово-кредитної політики

Банківська звітність - це спеціальна звітність. її подають лише банки та фінансові посередники, які виконують банківські операції. Форми цієї звітності, порядок її складання та надання згідно з чинним законодавством визначає Національний банк України. На підставі банківської звітності розробляється грошово-кредитна і банківська статистика, оперуючи якою НБУ виконує свої регулюючі та наглядові функції.

Статистичні показники, які відображають здійснювані банківським сектором кредитні й депозитні операції, використовуються для аналізу діяльності цього сектору, результатів грошово-кредитної політики та політики банківського нагляду. Крім того, грошово-кредитна статистика надає змогу вивчати вплив банківського сектору на економіку держави.

Банківська звітність залежно від змісту і джерел її складання поділяється на фінансову та статистичну, офіційну й оперативну. Фінансова звітність відображає фінансовий стан банку та результати його діяльності за звітний період. Вона формується на підставі даних фінансового обліку. Характерною рисою цієї звітності є те, що її складають, дотримуючись балансового узагальнення облікової інформації.

Фінансова звітність становить систему взаємопов'язаних узагальнених показників, які відображають фінансовий стан і результати діяльності банку за звітний період. Вона складається шляхом підрахунку, групування і спеціальної обробки даних поточного бухгалтерського обліку.

Але сама лише фінансова звітність не дає змоги керівництву банку детально оцінювати, всебічно аналізувати і контролювати діяльність філій та інших структурних підрозділів, отримувати докладну оперативну інформацію, необхідну для прийняття рішень на різних рівнях управління банком. Тому, крім фінансової звітності, практикуються форми статистичної звітності, які ґрунтуються на даних управлінського бухгалтерського обліку і використовуються для створення системи грошово-кредитної та банківської статистики.

Складання звітності, як і ведення обліку, регулюється світовими стандартами та чинним законодавством України. До ведення звітності за міжнародними принципами бухгалтерського обліку висуваються ті ж вимоги, що н до бухгалтерського обліку, оскільки вона є його складовою. Водночас окремі вимоги щодо фінансової звітності мають свою специфіку. Насамперед подана в ній інформація повинна ґрунтуватися на даних аналітичного та синтетичного обліку, причому ці дані мають бути тотожними, як і показники балансів, бухгалтерських звітів. Ще до складання фінансової звітності в бухгалтерському обліку належить відобразити всі операції банку за звітний період.

Фінансова та статистична звітність є певним відображенням українських норм бухгалтерського обліку і міжнародних стандартів та практики. Загальна фінансова звітність - це звітність комерційного банку, яка використовується для ознайомлення та аналізу його діяльності Національним банком України, керівництвом комерційного банку, іншими зацікавленими юридичними та фізичними особами, а також для відкритого опублікування. Поряд з цим фінансова звітність має важливе значення для складання статистики грошової сфери, статистики платіжного балансу, податково-бюджетної статистики і статистики національних рахунків. Такі статистичні дані, як і інші дані, що готуються на базі інформації бухгалтерського обліку в центральному та комерційних банках, використовуються особами, відповідальними за розроблення політики, а також аналітиками для найрізноманітніших цілей, у тому числі для грошово-кредитного аналізу та досліджень, для планування і контролю у сфері грошово-кредитної політики, для виконання рішень з конкретного використання інструментів грошово-кредитної політики.

Звітність складається із форм фінансової звітності; статистичної звітності для складання грошово-кредитної статистики; статистичної звітності для складання платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції України.

До складу фінансової звітності в країнах з розвинутою ринковою економікою включають бухгалтерський баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух грошових коштів, додатки залежно від потреб користувачів. Річний фінансовий звіт супроводжується також пояснювальною запискою.

Статистична звітність для складання грошово-кредитної статистики має такі напрямки: загальнобанківська статистика; монетарна (грошово-кредитна) статистика; статистика банківського нагляду; статистика операцій з іноземною валютою; емісійно-кредитна статистика; статистика готівково-грошового обігу.

Особливу роль у державній статистиці відіграє статистика платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції України, яка є інструментом узагальнюючої оцінки економічного стану країни та ефективності її світогосподарських зв'язків. Функція складання платіжного балансу держави, розроблення методологічної і методичної бази для його аналізу і прогнозування та проведення відповідних розробок покладена на Національний банк України.

Інформація, яка використовується з метою розроблення політики, складається на базі різноманітних класифікацій та узагальнень даних про операції центрального банку. Можливості бухгалтерів та статистиків для складання необхідних даних залежать від наявності детальної інформації, яка враховується на базовому рівні у разі здійснення окремих операцій.

Банківську фінансову та статистичну звітність надають регіональні управління, установи Національного банку України, комерційні банки, що мають статус юридичної особи, дирекції та філії банків, що є резидентами і нерезидентами України, а також філії іноземних банків в Україні. Інформація щодо порядку, періодичності, термінів та способів надання форм міститься у Переліках файлів та форм звітності регіональних управлінь, установ Національного банку України і комерційних банків.

Звітність для складання платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції України надають уповноважені банки та підприємства, що мають рахунки в іноземних банках, а також здійснюють клірингові та холдингові операції з нерезидентами України. Інформація щодо порядку, періодичності, термінів та способів надання форм міститься у Табелі форм звітності для складання платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції України, що надаються Національному банку України.

Головне призначення міжнародних стандартів загальної фінансової та статистичної звітності банків - зробити її такою, щоб вона могла бути корисною найбільшій кількості користувачів для прийняття ними економічних рішень, наприклад, для оцінки безпеки депозитів у банку чи коштів, які надаються банку в тимчасове користування.

Форми звітності відповідають потребам значної кількості користувачів поза банком. Такими користувачами є ті, хто надає банку ресурси, тобто його дійсні та потенційні вітчизняні та зарубіжні акціонери (пайовики), вкладники та кредитори; співробітники банку, його позичальники, українські та міжнародні фінансові організації.

Така інформація потрібна Національному банку України як центральному банку держави для виконання регулюючих та наглядових функцій.

Грошово-кредитна та банківська статистична інформація характеризує економіку держави і використовується органами законодавчої та виконавчої влади, широким колом науковців, економістів, ділових людей. Відповідної інформації щодо грошового обігу та банківської діяльності в Україні потребують також міжнародні фінансові організації, такі, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, членом яких є Україна, та ін.

Своєчасні та достовірні статистичні дані про грошово-кредитну і фінансову діяльність банків та фінансових небанківських організацій дають змогу аналізувати стан і перспективи розвитку банківської системи; спостерігати за ходом реалізації грошово-кредитної політики держави та прогнозувати розвиток її грошово-кредитного ринку; стежити за розвитком валютного ринку та операцій з іноземною валютою; здійснювати заходи щодо забезпечення стабільності національної грошової одиниці; здійснювати нагляд за діяльністю комерційних банків та інших фінансових небанківських організацій; моделювати рішення Національного банку України при виконанні ним регулюючих і наглядових функцій; забезпечувати взаємозв'язок грошово-кредитної та банківської статистики з іншими макроекономічними системами даних; забезпечувати порівнянність із даними міжнародних фінансових і банківських організацій та центральних банків інших країн.

Методологія складання грошово-кредитної статистики передбачає розподіл між вимогами та зобов'язаннями відносно резидентів та нерезидентів. Вимоги до резидентів в подальшому класифікуються за секторами, до яких належать боржники, а зобов'язання перед резидентами класифікуються відповідно до виду інструменту та сектору, до якого належить кредитор.

Основний розподіл рахунків у грошово-кредитній статистиці проводиться між рахунками резидентів та нерезидентів. Цей розподіл ґрунтується на критерії резидентства, яке визначається в Керівництві з платіжного балансу МВФ. У більшості випадків інституційна одиниця, або суб'єкт економічної діяльності (підприємство чи фізична особа), належить до категорії резидентів, якщо вона знаходиться в даній країні впродовж одного року та більше і вважається, що центр її економічних інтересів розміщений у цій країні, і до категорії нерезидентів, якщо центр її економічних інтересів знаходиться в інших країнах.

Відповідно до цього резидентами є українські та іноземні юридичні особи, які знаходяться в Україні; фізичні особи з постійним місцем проживання в Україні; українські громадяни, які працюють в державних установах України за кордоном.

Нерезидентами є українські та іноземні юридичні особи, які знаходяться за кордоном; фізичні особи, які працюють за кордоном та іноземні працівники державних установ в Україні; фізичні особи з українським громадянством, за винятком громадян України, які працюють у державних установах України за кордоном, мають статус нерезидентів, якщо їх постійне місце проживання знаходиться за кордоном.

Депозитні та кредитні рахунки поділяються на резидентні та нерезидентні відповідно до таких принципів: прийняті депозити (у тому числі лоро-рахунки) - за належністю депонента; розміщені депозити (у тому числі ностро-рахунки) - за належністю підприємства, що відкрило рахунок; надані кредити (надані позички) - за належністю позичальника (боржника); отримані кредити (отримані позички) - за належністю позикодавця (кредитора); рахунки відділень за кордоном обліковуються як нерезидентні.

Інші активні рахунки (наприклад, іноземна валюта, чеки, цінні папери) поділяються на резидентні та нерезидентні відповідно до їх емітентів та місця отримання суми через погашення. Золото визначається як нерезидент та іноземна валюта. Облігації, випущені та деноміновані в іноземній валюті, визначаються як нерезидентні.

На другому рівні розподілу внутрішня економіка країни поділяється на п'ять секторів для визначення впливу кожного сектору на створення ліквідності в економіці. Це такі сектори:

  • - Нефінансові корпорації;
  • - Фінансові корпорації;
  • - Загальне державне управління;
  • - Домашні господарства;
  • - Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства. Сектори у свою чергу поділяються на підсектори. Нижче наведені пояснення щодо деяких з них.

Державні нефінансові корпорації (підсектор сектору І). Незважаючи на те що державні нефінансові корпорації не є частиною уряду, той факт, що вони належать державі та/або контролюються нею і, можливо, мають особливий доступ до фінансової системи, надає їм особливого значення, що є підставою для виділення їх в окрему категорію. Вони аналогічні нефінансовим приватним корпораціям у тому, що повинні виробляти товари та послуги для ринку і продавати їх за ринковими цінами, але в багатьох країнах вони відрізняються тим, що їх борги гарантуються державою, а у їхній політиці ціноутворення частіше всього враховуються цілі загальнодержавної політики.

Фінансові корпорації (сектор II). До них належать акціонерні та неакціонерні підприємства, які в основному виконують фінансові операції, що складаються як з прийняття на себе фінансових зобов'язань, так і придбання фінансових активів за власний кошт. Сюди входять центральний банк, депозитні банки та інші банківські установи (в Україні - Національний банк України, державні, акціонерні і приватні комерційні банки та Ощадний банк України).

Центральні органи державного управління (підсектор сектору НІ). Сюди входять усі державні міністерства, бюро, установи та інші органи, які с інструментами або органами центрального уряду в країні. Центральний уряд відіграє важливу роль в економічному та грошово-кредитному аналізі, оскільки в основному саме через централізоване фінансування податково-бюджетна політика має вплив на рівень національного доходу.

Регіональні та місцеві органи державного управління (підсектори сектору III). Регіональні органи державного управління є державними органами, які функціонують незалежно від центрального уряду, а місцеві органи влади складаються з самостійних державних органів у різноманітних міських і/або сільських районах на території країни.

Процес переходу до ринкової економіки потребує постійної, надійної та місткої інформації, яка характеризує стан грошово-кредитного ринку та діяльність банківської системи України.

Міжнародні стандарти призначені для уніфікації бухгалтерського обліку виходячи з таких вимог: зміст звітності; критерії внесення у звітність різноманітних її елементів; правила щодо оцінки цих елементів; обсяги інформації, що надається у звітності.

Подання якісної та достовірної картини операцій комерційного банку Національному банку України, а також юридичним та фізичним особам, які є позичальниками та вкладниками цього банку, необхідне для того, щоб створити та зберегти на тривалий час довіру до банку та кредитної системи в цілому.

На даний час ця довіра є особливо важливою для України як всередині, так і зовні країни. Наприклад, у зв'язку з розширенням економічних зв'язків з іноземними партнерами українській банківській системі необхідно складати та надавати достовірну фінансову звітність, яку можна було б зіставити зі звітністю зарубіжних партнерів.

Серед інших метою форм звітності є підтримання довіри до банку, показати, як він працює і захищає інтереси своїх вкладників. Отже, така звітність підтримує взаємну довіру між банком та його партнерами, що надає йому перевагу, у тому числі матеріальну, на тривалий час.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >