< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Прогнозування - необхідна умова економічного зростання

Передбачення завжди було одним з атрибутів людського мислення, критерієм відбиття матеріального і реального. Постійне прагнення людини зазирнути в майбутнє пов'язане, перш за все, з вибором рішення з багатьох можливих. Зрозуміло, що правильний вибір не можна зробити, не передбачивши всіх його бажаних і небажаних наслідків, не зіставляючи очікуване з інформацією, що змінюється. Бачення перспективи дозволяє своєчасно виявити ризики і вжити заходів запобігання негативних результатів, розкрити невизначеність у системі, обґрунтувати фактори, за яких можливе досягнення цілі. Таким чином, основна мета прогнозування - створити наукові передумови для прийняття оптимальних господарських чи інших рішень.

Роль прогнозування незмінно зростає у зв'язку з прискоренням науково-технічного прогресу, а особливо при ускладненні завдань управління, посилення невизначеності, що пов'язане з переходом до ринку.

Прогнозування (грец. - знання наперед) у широкому розумінні означає передбачення, що випереджає відображення дійсності. За характером і міцністю зв'язків з об'єктом прогноз знаходиться між гіпотезою та планом. Гіпотеза служить науковим передбаченням на рівні загальної теорії. Теорія є підґрунтям прогнозу, але він більш визначений і достовірний, має якісні та кількісні параметри. Прогнозування можна вважати і стадією планування, оскільки воно характеризує контури майбутнього, без чого не можна розробити програму дій.

Сьогодні основні завдання в процесі побудови макроекономічних прогнозів в Україні в умовах нестабільності цін полягають у всебічному обґрунтуванні, надійності прогнозів як інструменту прийняття управлінських рішень, а також відповідності вимогам сучасної економічної практики.

Макроекономічна розбалансованість у країні позначається на загальній спроможності економіки розвиватись. Тому програми макроекономічної стабілізації передбачають розробку та здійснення набору заходів, зокрема з інструментарію монетарної політики, з метою зрівноваження основних макроекономічних показників.

Сьогодні з метою формування зваженої економічної політики у більшості країн світу створені і діють спеціальні структурні підрозділи, які займаються аналізом виробничого та фінансового секторів економіки, провадять та обґрунтовують прогнозні розрахунки. У більшості країн, і в Україні також, існує такий орган - Міністерство економіки, який:

вивчає, аналізує та прогнозує стан економіки країни;

розробляє структурні макроекономічні прогнозні моделі;

  • • проводить дослідження міжнародного економічного та монетарного розвитку, стану світових фінансових ринків та їх впливу на економіку країни;
  • • бере участь у розробці концепцій, стратегій, програм уряду з економічних питань і т.ін.

Важливість діяльності Мінекономіки в сучасних умовах пояснень не потребує. Адже протягом декількох останніх десятиріч багато економістів сперечались щодо сполучуваності плану та ринку. Коли ринкові відношення стали реальністю, прийшло й розуміння того, що план та ринок - це дійсно взаємопов'язані елементи економічної системи.

Оскільки зміни в економічній політиці впливають на розвиток економіки не відразу, а через певний проміжок часу, метою керівництва є отримання необхідної інформації щодо поточної ситуації в економіці, а також припущення щодо майбутнього розвитку економіки країни.

Уряду України вкрай необхідно також орієнтуватись у можливих наслідках окреслених змін у політиці, порівнювати певні перспективні оцінки, що базуються на різних передбаченнях.

Побудова досить точної моделі ринкової економіки є досить непростою справою. Відомо, що ринкова економіка регулюється не державними замовленнями, а рішеннями мільйонів споживачів, інвесторів, підприємців.

На практиці економетристи можуть накопичувати корисну інформацію, вивчаючи минулий досвід поведінки економіки в цілому або її великих секторів, заміть того щоб вивчати поведінку окремих людей.

Не можна також розраховувати на проведення контрольного експерименту. Тож частково може бути використаний іноді навіть теоретичний підхід. Можливі випадки, коли за відсутності задовільної теорії можна припустити, що якщо в минулому ряд економічних змінних демонстрував відносно один одного певну арифметичну залежність, то досить ймовірно, що цей взаємозв'язок простежуватиметься і в майбутньому. Однак слід мати на увазі, що виявлені взаємозв'язки в минулому, що не підтверджуються теорією, більш схильні до випадкових змін завдяки структурним змінам в економіці з урахуванням широкомасштабних змін, які відбувались у структурі минулих планових економік. У цих країнах сьогодні досить обачно підходять до визначень розвитку економіки тільки на основі теоретичних взаємозв'язків.

Ось чому для проведення прогнозування розвитку економіки в тому чи іншому напрямку чи галузі слід спиратись не тільки на теоретичні розробки, а й на розробки, проведені на основі аналізу досить потужної бази статистичних даних. Ще більша вірогідність наукових розробок у тому випадку, коли в процесі роботи було розроблено декілька моделей для прогнозування окремих макроекономічних показників. У першу чергу заслуговують на увагу моделі прогнозування валового внутрішнього продукту та інфляції, які дають досить вагомі результати. Деякі моделі, зокрема частина моделі для прогнозування ВВП, будуються на основі аналізу розвитку та продовження тенденцій на прогнозний період шляхом використання трендів.

Дійсно метод екстраполяції застосовується при стабільній системі, сталості явищ, коли динаміка процесів та показників у перспективі визначається тенденціями їх зміни в минулому періоді. Тож у такому випадку прогноз виявляється проекцією минулого в майбутнє.

Важливим елементом екстраполяції є аналіз часових рядів, обробка ретроспективного ряду. Часовий ряд охоплює упорядковані в часі показники та характеристики. Результат багато в чому залежить від того, за який період побудовано ряд, тобто скільки років велося спостереження.

Протягом останніх років темпи зростання ВВП в Україні характеризуються досить сталими показниками зростання, тож використання зазначеного методу в цьому випадку повністю виправдане.

ВВП є системостворюючим показником, усі інші показники відображають його зміни. При стабільному зростанні ВВП країні можна більш упевнено почуватись навіть за наявності дефіциту бюджету, а також державного боргу.

Більшість моделей, які використовуються економістами, побудовані на основі сучасних економетричних підходів до вирішення проблеми складання узгодженого прогнозу. Визначення та використання, зокрема, досить стабільних причинно-наслідкових зв'язків дозволяє будувати прогнози з до- …

Наприклад, якщо розбалансованість виявляється у порівняно швидких темпах інфляції, то основним напрямом економічної стабілізації виступає необхідність проведення заходів, спрямованих на забезпечення ринку товарами та стримування грошової маси в обігу.

Інфляція, як раніше зазначалося, руйнуючи купівельну спроможність грошей, призводить до поглиблення кризового стану в економіці.

Оскільки характерною ознакою дійсного стану розвитку економіки є показник зростання чи зниження обсягів ВВП, прогнозування економічного розвитку країни має спиратись на передбачення показника експорту та імпорту товарів.

Ось чому прогнозування стану зовнішньої торгівлі України повинне мати за основу порівняльну характеристику та оцінку експорту і імпорту товарів та послуг у контексті додатного чи від'ємного сальдо торгового балансу. При цьому основу передбачень складає конкурентоспроможність продукції або послуг України на зовнішньому ринку.

Таким чином, при прогнозуванні проведення зовнішньої торгівлі України та розгляду основних економічних показників торговельних партнерів України з метою визначення конкурентоспроможності продукції та послуг на світовому ринку головним є визначення позитивного сальдо в торговому балансі як основного каналу поповнення валютних резервів держави. Саме цими міркуваннями і обумовлюється нарощування обсягів зовнішньої торгівлі, зокрема, обсягів експортних операцій. У свою чергу, пожвавлення у зовнішньоекономічній діяльності викликає до життя головний стимул, яким є нарощування виробництва продукції, а кінцевим є показник зростання доходів бюджету та економічного розвитку України.

Чітке прогнозування зовнішньоекономічної діяльності України дало можливість передбачити фінансову кризу, на відміну від інших країн, яким довелося суттєво відчути економічну залежність від світового ринку наприкінці літа 1998 року в період, коли спалахнула фінансова криза, від якої постраждали не тільки країни Азії, а й Росія. Україна не тільки передбачила фінансову кризу, а й знайшла можливість практично безболісно перенести цей важкий тягар, задіявши важелі фінансово-кредитного впливу на подолання і зменшення наслідків фінансової кризи.

Проте процес входження України у світовий торговельний простір виявився непростим, адже у торговому балансі нашої держави переважає експорт сировини, труб та продтоварів замість високонаукоемких технологічних машин і механізмів та обладнання.

Країни далекого зарубіжжя, і не тільки після фінансового колапсу 1998 року, зробили висновки і вжили низку заходів до зниження попиту на металургійну продукцію, яку закуповували в Україні, навіть більше, це зниження попиту маємо і в країнах ближнього зарубіжжя, наприклад, Росія знизила попит на продукцію, яка поставлялась на традиційні для українського виробника російські ринки. До того ж внутрішня фінансова криза послабила потенціал підприємств-експортерів. Одним із чинників економічного зростання Росії у 2000 році виступило зростання у тому ж 1998 році світових цін на нафту, які підвищились з 8 доларів за барель до ЗО доларів за барель. Звісно, такий стрибок ціни на нафту дав можливість позитивно вплинути і на збільшення обсягів експорту.

Україна не належить до країн-експортерів нафти, а сама купує нафту і як така повинна пропонувати конкурентоспроможну продукцію, що користується попитом на світовому ринку.

Натомість однією з важливих проблем експорту з України труб і прокату металургійної промисловості, у якої висока енергоємність, а значна частина валютної виручки іде не на технологічне оновлення підприємств, а на оплату імпортних енергоносіїв, є посилення залежності вітчизняної промисловості від Росії. До речі, як США, так і Росія запровадили практику квотування поставок української продукції металовиробників.

Загальновідома практика, коли країни світу експортують ті товари, які є конкурентоспроможними і виробляються з меншими витратами, а імпортують ті товари, виробництво яких в інших країнах виявляється дешевшим. Цим можна пояснити втрату Україною в останні роки світових аграрних ринків, оскільки сільськогосподарське виробництво в Україні не витримує конкуренції ціни та якості зі світовими. Прикладом можуть бути зовнішні ринки зерна. На них Росія, Білорусь, Польща, Словаччина, що раніше в значних обсягах купували українську пшеницю, з різних причин скорочують її імпорт. Слід підкреслити, що 2003 рік став для України роком неврожаю, через природні катаклізми держава повинна закуповувати зерно за кордоном.

Негативні ризики полягають ще й у нещодавній зміні правил обкладання ПДВ між Росією та Україною, низці протекціоністських заходів, введених Росією, а також антидемпінгових процедур в Росії, США, Канаді та країнах ЄС відносно експорту української товарної продукції, зокрема металургійної промисловості.

Загальноєвропейський ринок, що характеризується стабільністю, твердою конкуренцією, поки що недостатньо освоюється українськими виробниками, які ще й досі не мають розвиненого сектору торгівлі відповідними товарами. Що стосується продукції, яка експортується, а особливо тієї, що характеризується як "напівфабрикати", то вона не може зайняти відповідну нішу і не може бути довготривалою у часовому вимірі - лазі. Постачання з України металопрокату чи іншої продукції металургійної промисловості - це проблема структури української економіки, залишена у спадщину ще з радянських часів, коли деталі для трактора чи машин вироблялись практично в усіх країнах колишнього СРСР. Ці запчастини, крім традиційного експорту, ще й сьогодні становлять значну частину українського експорту. Просуванню українських товарів на загальноєвропейський ринок перешкоджає і відсутність в експортерів досвіду у сфері маркетингу і сертифікації. Так, у Росії введено близько 5 тис. європейських стандартів, у той час як в Україні - тільки 500. При цьому ініціативи по взаємному визнанню стандартів виходять, як правило, з боку Євросоюзу і рідко - від України. З іншого боку, не слід очікувати, що розвинутий ринок ЄС, який охоплює 300 млн. чол. і багаторазово перевищує Україну по розмірах ВВП, орієнтуватиметься на експорт з України. Проте все ж таки існують можливості для виходу українського експорту на ринки Європи. Мова, насамперед, може йти про продукти харчування і сировину для їх виробництва, зрозуміло, за умови, що буде забезпечена висока якість українських продуктів відповідних стандартів, яка може забезпечити їх конкурентоспроможність на міжнародному ринку. У разі правильної маркетингової політики і вдалого партнерства з підприємцями країн ЄС на цьому ринку можна сподіватися на швидкі результати. Існують перспективи й у роботі за давальницькими схемами, наприклад, у текстильній і електротехнічній галузях промисловості. Важливо також, щоб Україна відкрила для себе ніші на ринку, які порівняно з розмірами загальноєвропейського ринку можуть бути дуже значними.

Значний негативний вплив на обсяги українського товарообігу може мати також і скорочення світової торгівлі, яке відбувається останнім часом. Не можна забувати у цьому аспекті європейську інтеграцію, а відповідно, і орієнтований внутрішній ринок, а також вплив негативного в останній час стану розвитку американської економіки, особливо враховуючи останні події - війну в Іраку, тероризм та інші негаразди, у тому числі витіснення з обігу в країнах Європи долара і заміни його стійкою валютою ЄВРО. Тому можна очікувати зниження темпів приросту зовнішньої торгівлі України.

Прогнозуючи стан торговельного балансу України в довгостроковій перспективі, слід зазначити, що без вжиття кардинальних заходів щодо виробництва конкурентоспроможної продукції, імовірно, можливе вичерпання експортного потенціалу України. Ось чому уже тепер країні потрібні якісні зміни: збільшення питомої ваги кінцевої продукції в загальному обсязі експорту; підвищення ефективності експортних операцій; відновлення присутності України на традиційних ринках і розширення торгових плацдармів у нових напрямках; удосконалення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Тож подальший розвиток системи аналізу та прогнозу показників розвитку економіки України надасть можливість відпрацювати та впровадити зважені механізми керування виробничим процесом та фінансово-кредитною системою України як основні інструменти відновлення економічного зростання в державі.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >