< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Формування системи управління інфляційними процесами

Розгляд інфляції як зростання надмірного попиту на товари та послуги і паралельно неконтрольоване зростання грошової маси виділяє надмірний попит на товари та грошову масу у взаємозалежні причинні фактори. Таке визначення інфляції надає змогу поставити її під контроль шляхом застосування як монетарних, так і податкових обмежень з метою зниження грошової маси; навіть якщо здійснення даних заходів викличе на деякий час застій ділової активності і навіть зниження виробництва товарів, у реальному вираженні такий підхід приведе, в кінцевому підсумку, до відносної стабільності. Подібний контроль за грошовою масою, за цією концепцією, буде ефективним незалежно від того, чи є безпосередньою причиною інфляції зайва грошова маса чи зростання цін, викликане збільшенням витрат на виробництво товарів. З огляду на це витрати виробництва потребують додаткової грошової маси.

Таким чином, ми можемо визначитись, що інфляція породжується появою зайвих грошей в обігу, проте вона може бути викликана також зростанням витрат виробництва. Підтвердженням цієї концепції може служити і те, що ціни на товари і послуги в останні роки мають тенденцію до стійкого зростання при збереженні (монетарними методами) стабільної грошової маси. Такий стан може бути кваліфікований як повзуча інфляція. Протидіяти такому стану економіки можна шляхом збереження максимального рівня виробництва, продуктивності праці і повної зайнятості населення, зрозуміло, із забезпеченням постійного контролю.

Сьогодні, у зв'язку з пожвавленням економіки країни, прогнозується інтенсивне надходження інвестицій у виробництво, що знаменує заміну фіксованих витрат на перемінні витрати на робочу силу, а це призводить до зростання постійних витрат і розвитку рівня критичного обсягу виробництва (беззбитковості), так що навіть при більш низьких коефіцієнтах використання виробничих потужностей зростання цін націлене на поглинання більш високих постійних витрат у певних секторах промисловості. У цьому випадку грошово-кредитна і податкова політика, спрямована на обмеження вже й без того низького сукупного попиту в цих секторах промисловості, може лише погіршити ситуацію, адже попит на фактори виробництва надлишковий і тому потребує відповідного регулювання.

Адже в період пожвавлення й оздоровлення економіки слідом за спадом або депресією відбувається кредитна експансія і загальний підйом торгівлі та зростання цін на реальній основі, тому можна очікувати прояв інфляційних тенденцій на цій завершальній фазі експансії, коли економіка досягає повної зайнятості і використання всіх ресурсів, а ціни продовжують рости внаслідок надлишкових спекулятивних пропозицій на покупку товарів, послуг, предметів широкого вжитку, акцій і т.д., тобто йдеться про чисту інфляцію, коли існує надлишковий сукупний попит на наявні, але обмежені фактори виробництва, продукцію і товарно-матеріальні запаси.

До речі, у світовій економічній теорії і практиці відомі два види інфляції: інфляція попиту та інфляція пропозиції".

Інфляція попиту виникає в результаті збільшення сукупного попиту в умовах повного завантаження виробничих потужностей, а отже, і неможливості відреагувати збільшенням випуску продукції. Причинами збільшення попиту можуть бути збільшення державних замовлень і ріст заробітної плати, а також зростання купівельної спроможності населення. Причина в тому, що в обігу з'являється маса грошей, не забезпечена товарами.

Інфляція пропозиції або витрат виникає внаслідок росту цін через збільшення витрат виробництва. Причинами росту витрат можуть бути збільшення цін на сировину, підвищення заробітної плати, монополістичне ціноутворення на ресурси та інші чинники. Зрозуміло, що підвищення продуктивності праці, за інших рівних умов, має вести до зниження цін. Інша річ, якщо підвищення продуктивності праці супроводжується випереджальним підвищенням зростання заробітної плати. Таке явище, як інфляція витрат справді супроводжується загальним підвищенням рівня цін. Стихійні лиха не можуть вважатися причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небудь місцевості зруйновано будинки, то це призведе до підняття цін на будматеріали, що стимулюватиме виробників будматеріалів розширювати пропозицію своєї продукції, і в міру насичення ринку ціни будуть знижуватися.

Інфляція розрізняється залежно від темпів, характеру перебігу і масштабу охоплення.

За темпами інфляції можна виділити помірну інфляцію (ріст цін не перевищує 10% за рік); галопуючу інфляцію (ріст цін складає від 10 до 200% за рік); гіперінфляцію (ріст цін перевищує 50% за місяць). Найбільш згубна для економіки гіперінфляція, яка виражається в астрономічному зростанні кількості грошей в обігу, що призводить до зменшення ролі грошей в економіці і змушує промислові підприємства переходити на інші форми розрахунків - бартер. Етап гіперінфляції Україна пережила у період з 1994 р. по 1997 р.

За ознаками інфляцію можна поділити на очікувану інфляцію, тобто таку, яка очікується і прогнозується урядом і населенням, і несподівану інфляцію, яка характеризується раптовим стрибком цін. Остання впливає на поведінку населення залежно від стану інфляційних очікувань. Адже якщо в країні відсутні інфляційні очікування, то населення, розраховуючи на короткостроковість росту цін, більше зберігає грошей в банках. Попит зменшується і тисне на виробників, спонукаючи останніх знижувати ціни. Макроекономічна рівновага відновлюється. Якщо ж у країні інфляційні очікування великі, раптовий ріст цін спонукає населення закуповувати товари. Попит зростає, що веде до подальшого росту цін і збільшення інфляції.

Рівень інфляції вимірюється за допомогою індексу цін. На практиці звичайно використовується індекс валового внутрішнього продукту, індекс оптових цін та індекс споживчих цін.

Індекс валового внутрішнього продукту, або дефлятор ВВП, виражає відношення обсягу ВВП у фактичних цінах до обсягу того ж ВВП у так званих базових цінах, найчастіше в цінах попереднього року.

Індекси оптових цін - це відносні показники, що характеризують співвідношення цін у часі (звичайно ціни базисного року приймаються за 100, а ціни наступних років перераховуються відносно базисного року).

При розрахунку інфляції за індексом споживчих цін (ІСЦ) вихідною точкою є "споживчий кошик" - набір товарів і послуг, які купуються середньостатистичним міським жителем протягом того чи іншого проміжку часу (рік, квартал, місяць). Вартість "кошика" за минулий рік, квартал, місяць береться за базу і зіставляється з вартістю "кошика", обчисленою в цінах даного місяця, кварталу або року.

Економічні і соціальні наслідки інфляції складні і різноманітні. Невеликі її темпи сприяють росту цін і норм прибутку і таким чином є фактором тимчасового пожвавлення економічної кон'юнктури. В міру поглиблення інфляція перетворюється на перешкоду для відтворення, загострює економічну і соціальну напруженість у суспільстві.

Галопуюча інфляція дезорганізує господарство, завдає шкоди як великим корпораціям, так і дрібному бізнесу, насамперед через невизначеність ринкової кон'юнктури. Інфляція утруднює проведення ефективної макроекономічної політики. До того ж нерівномірне зростання цін підсилює диспропорції між галузями економіки, спотворює структуру споживчого попиту. Ціна перестає виконувати свою головну функцію в ринковому господарстві - бути об'єктивним інформаційним компонентом поведінки ринку.

Інфляція активізує відплив від грошей до товарів, перетворюючи цей процес у неконтрольований, загострює товарний голод, підриває стимули до збереження грошей в банках, порушує функціонування грошово-кредитної системи, відроджує бартер.

Високі темпи зростання загального рівня цін негативним чином впливають і на фіскальну систему - знецінюються надходження від оподаткування, тобто при гіперінфляції падає реальне значення податкових надходжень у бюджет. В умовах гіперінфляції знецінюються заощадження населення, збитки несуть банки. Інфляція має і соціальні наслідки, веде до перерозподілу національного доходу, є так би мовити, подвійним, а то і потрійним податком на населення, що обумовлює відставання темпів росту номінальної, а також реальної заробітної плати від різко зростаючих цін на товари і послуги. Збитків від інфляції зазнають усі категорії найманих робітників, особи вільних професій, пенсіонери, доходи яких або зменшуються, або зростають темпами меншими, ніж темпи інфляції.

Негативні соціальні й економічні наслідки інфляції змушують уряд враховувати це явище у своїй економічній політиці. При цьому в першу чергу економісти намагаються знайти відповідь на таке важливе питання: ліквідувати інфляцію шляхом радикальних заходів чи адаптувався до неї. Ця проблема в різних країнах вирішується з урахуванням місцевої специфіки, переважно шляхом активної бюджетної політики - маневрування державними витратами і податками з метою впливу на платежі.

При інфляційному, надлишковому попиті держава обмежує свої витрати і підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Проте одночасно обмежується і зростання виробництва, що може привести до застою і навіть кризових явищ в економіці, до збільшення безробіття. Такою є суспільна ціна стримування інфляції.

Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду. Якщо попит недостатній, здійснюються програми державних капіталовкладень та інших витрат, знижуються податки. Низькі податки встановлюються, насамперед, для людей із середніми і невисокими доходами, які швидко витрачають свої доходи. Вважається, що в такий спосіб розширюється попит на споживчі товари і послуги. Однак стимулювання попиту бюджетними засобами може і підсилювати інфляцію. До того ж бюджетний дефіцит, як правило, обмежує можливості уряду маневрувати податками і витратами.

Натомість економісти висувають на перший план монетарне грошово-кредитне регулювання, яке хоч і побічно, але гнучко впливає на економічну ситуацію. Цей вид регулювання проводиться Центральним банком, який змінює кількість грошей в обігу та відсоткові ставки по кредитах і позиках, ефективно впливаючи в такий спосіб на економіку країни. До речі, економісти вважають, що держава повинна проводити дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного росту і штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над відсотками за позиками.

Таким чином, сучасна ринкова економіка інфляційна за своїм характером, оскільки в ній неможливо усунути всі причини інфляції, до яких належать бюджетний дефіцит, монополії, диспропорції в народному господарстві, інфляційні очікування населення і підприємців, перекидання інфляції по зовнішньоекономічних каналах та АН. У зв'язку з цим очевидно, що повна ліквідація інфляції неможлива. Тому багато держав ставлять перед собою мету зробити її помірною, контрольованою і не допустити її руйнівного розміру.

Великий досвід проведення антиінфляційних заходів у західних країнах показує доцільність сполучення довгострокових і короткострокових заходів. Комплекс заходів антиінфляційної політики може бути представлений такою схемою:

1. Довгострокові заходи щодо погашення інфляційних очікувань населення, які посилюють поточний попит. Для цього уряд повинен проводити чітку послідовну антиінфляційну політику і завойовувати в такий спосіб довіру населення. Для цього держава має стимулювати виробництво, вживати антимонопольних заходів, проводити лібералізацію Цін, послаблювати адміністративний митний контроль, сприяти ефективному функціонуванню ринку, що вплине на зміну споживчої психологи.

Заходи щодо скорочення бюджетного дефіциту, оскільки його фінансування за допомогою позик Центрального банку веде до інфляції. Забезпечується шляхом підвищення податків і зниження витрат держави.

Заходи щодо контролю грошового обігу шляхом установлення твердих лімітів на щорічний приріст грошової маси, що дозволить контролювати рівень інфляції.

Послаблення впливу зовнішніх факторів. Зокрема, завдання полягає в зменшенні інфляційного впливу на економіку переливів іноземного капіталу у вигляді короткострокових кредитів і позик уряду за кордоном.

Короткострокова політика спрямована на тимчасове зниження темпів інфляції. Тут успішний результат можливий у випадку розширення сукупної пропозиції без збільшення сукупного попиту. З цією метою держава надає пільги підприємствам, що випускають додатково до основного виробництва побічні товари і послуги. Держава може продати частину своєї власності і таким чином збільшити надходження в державний бюджет і полегшити вирішення проблеми його дефіциту, а також знизити інфляційний попит за рахунок продажу великої кількості акцій нових приватних підприємств. Сприяє росту пропозиції і збільшенню імпорту споживчих товарів.

Певний вплив на темпи інфляції має зменшення поточного попиту за незмінної пропозиції. Це може бути досягнуте внаслідок підвищення процентних ставок по внесках у банки готівки, що стимулює більш високу норму заощадження.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >