< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Спеціальні інформаційні операції в економічному протиборстві

Економічна сфера здавна слугувала як полем зіткнення протилежних інтересів різного роду супротивників (ворогуючих держав, виробників-конкурентів), так і об'єктом підриву з їх боку. Форми І способи боротьби, які застосовувалися на цьому терені були самими різними: від промислового шпигунства І фальшування грошей до оголошення економічної блокади, як було під час англо-французького протистояння в часи наполеонівських війн. З плином часу в арсеналі економічного протиборства з'являються нові, найвитонченіші методи підриву, якими є і методи психологічного впливу, тобто засоби ІВ.

Зі вступом суспільства в еру капіталізму засоби з арсеналу ІВ дедалі активніше починають застосовуватися в економічному протиборстві конкуруючих фірм, корпорацій та держав. З одного боку, це обумовлювалося зростанням у суспільному житті ролі виробничої сфери, де загострюється конкуренція між підприємцями, які часто не гребують і жорсткими методами для усунення небажаних конкурентів. З іншого, - появою у сфері міждержавного суперництва нових форм і способів підриву потенціалу держави-супротивника, шляхом розхитування, руйнування її економіки.

Причому, якщо в попередні епохи економічна сфера в умовах міждержавного протистояння розглядалася лише як допоміжний, хоча і важливий чинник для забезпечення військових акцій, то за капіталістичної доби спостерігається зміна акцентів: тепер військова кампанія, експансія на чужі території, їх анексія дедалі більше виступають лише засобами забезпечення економічного процвітання окремих капіталістичних держав, їх фінансових установ, торгівельних об'єднань, провідних фірм. Відтак акції суто військового характеру виступають як похідні стосовно таких заходів, як торгова війна, економічна експансія, економічна інтервенція тощо.

Але застосування зброї для вирішення економічних проблем залишається все ж крайнім заходом до якого звертаються, коли у інший спосіб нейтралізувати конкурента вважається вичерпаним. А таких способів є чимало. Це і різноманітні обмежувальні заходи, як, наприклад, економічна блокада, І використання методів запозичених із арсеналу спецслужб (промислового шпигунства і вчинення диверсій). Широкого застосування набувають і суто економічні методи підриву: фінансові махінації, таємні оборудки, в результаті яких противній стороні завдається щонайбільших збитків.

Відтепер "цивілізовані" країни, що відпрацювали технології ведення нетрадиційних воєн, застосовують збройну боротьбу лише при тому співвідношенні сил, при якому не тільки ризик поразки цілком виключено, але Й виключено великі втрати, тобто питання війни вирішуються на принципах ринкової ідеології: війна має бути прибутковою.

Приблизно цей же період характеризується зростанням ролі інформації в життєдіяльності буржуазного суспільства, зокрема певним чином змінюється роль преси в суспільному житті. Відтепер преса виступає як самостійна галузь діяльності та політичний інститут, піднявшись з ролі слуги у правлячої верстви до стану рівноправного, а в деяких випадках і досить впливового чинника для механізму розробки і коригування політичної лінії держави та у формуванні громадської думки. Тобто відбувається процес інституціоналізації ЗМІ.

Завдяки останньому відбувається зародження того виду інформаційно-пропагандистської діяльності, який прийнято називати англійським словосполученням "паблік рилейшнз". ПР дослівно перекладають як "зв'язки з громадськістю", розуміючи насамперед зв'язки з громадськістю певної організації. Основне завдання фахівців, котрі працюють у галузі ПР, - створення досконалих комунікативних технологій, тобто таких варіантів організації подачі інформації суспільству, які зможуть гарантувати, або, принаймні, обіцяти досягнення програмованого ефекту, наприклад, перемоги свого кандидата на виборах, підвищення попиту на рекламований товар тощо.

Реально ПР виник внаслідок індустріальної революції, коли монополісти відчули недостатність для досягнення успіху у застосуванні методів управління тільки виробничою сферою. Адже існують конкретні буденні проблеми, що пов'язані із збільшенням капіталу, але не залежать безпосередньо від росту продуктивності на підприємствах як-то: свобода вибору клієнта, який може бажати чи не бажати одержати певну послугу, купити той або інший товар, чи страйки робітників, що порушують прийняту систему управління, з якою якось необхідно працювати. Вперше на такі проблеми звернули увагу капіталісти США, оскільки саме в цій країні наприкінці XIX - початку XX ст. і виникли перші варіанти реалізації ідеї ПР.

Основними напрямками застосування ПР є галузь реклами та передвиборча боротьба, але поступово і в інших сферах суспільного та державного життя цей інститут впевнено завойовує позиції. Поява ПР, окрім іншого, означала ще й привернення уваги вчених, підприємців і політиків до такої серйозної справи, як робота з інформацією. Внаслідок цього вдосконалилися комунікативні технології, що застосовувалися в зовнішньополітичній сфері, зокрема у війні звичайній та війні економічній.

На початку XX ст., коли передові капіталістичні країни вступили у стадію імперіалізму, виникли передумови найефективнішого використання комунікативних технологій, що було пов'язано, як вже зазначалося, з певними змінами у ролі преси в суспільному житті. Ці зміни влучно характеризує сучасник тих подій, видатний ідеолог анархізму П. Кропоткін. У своїй роботі "Сучасна наука і анархія", яка побачила світ у 1913 р. він пише: "Взагалі, чим далі ми просуваємося у нашій буржуазній державницькій цивілізації, тим більше преса, перестаючи бути вираженням того, що називають громадською думкою, докладає усіх зусиль до того, щоб самій фабрикувати громадську думку найогиднішими способами. Крупна преса у всіх великих державах є вже ніщо інше, як два або три синдикати фінансових ділків, які формують потрібну їм, в інтересах їх підприємств, громадську думку. Великі газети належать їм, а все інше не рахується: їх можна купити майже за ніщо".

Далі в своїй праці видатний анархіст показує, як, нагнітаючи в суспільстві завдяки купленій пресі істерію наближення масштабної війни, завзяті ділки "стрижуть купони", наживаючись на підвищенні цін, викликаному ефектом чітко спланованої інформаційно-пропагандистської кампанії. Зокрема, він підкреслює залежність ціноутворення від таких акцій, оскільки "проста близька можливість нової війни призводить у всіх наших промислових галузях потрясіння і кризи, які зачіпають нас усіх. Ви, я, усі ми відчуваємо вплив їх у найменших подробицях життя. Хліб, який ми їмо, дрова, якими ми палимо, залізничний квиток, який ми купуємо, ціна кожної речі залежить від чуток про можливість війни в недалекому майбутньому, що розповсюджуються спекулянтами".

Цей факт лише один із численних прикладів у застосуванні спеціальних інформаційних кампаній для забезпечення економічного зростання суб'єктів цієї діяльності. В наведеній історії таким суб'єктом виступала група представників фінансово-промислових кіл Англії. Але часто суб'єктом таких дій можуть виступати і значно дрібніші діячі (окремі фірми, організації чи підприємства).

Так, на початку XX ст. фірма "Марконі" - виробник засобів радіозв'язку,- намагаючись виграти конкурентну боротьбу з іншими фірмами за проникнення на російський ринок, вдалася до безсоромного підкупу газети "Новое время". Отримавши певну суму грошей газета взяла активну участь у кампанії з підтримки інтересів іноземних підприємців. Це так званий білий ПР - подача чималого обсягу виключно позитивної інформації щодо суб'єкта господарювання.

Прикладом "чорного" ПР, тобто інформаційної кампанії для дискредитації є епізод з конкурентної боротьби у США наприкінці

XIX ст. між фірмою, очолюваною відомим винахідником і підприємцем Т. Едісоном, і фірмою Дж. Вестінга стосовно будівництва електростанцій. Справа у тому, що Т. Едісон, маючи монополію на будівництво електростанцій постійного струму, намагався запобігти конкуренції з боку будівника гідростанцій струму перемінного. Він розгорнув широку медіакампанію в газетах, намагаючись дискредитувати саму ідею використання трифазного перемінного струму як противного людській природі, моралі і біблії, оскільки його застосовували для виконання страт злочинців на електричному стільці.

На сьогодні медіакампанії застосовуються, як правило, у вигляді СІО. Такі операції дуже різняться за об'єктами спрямування і схемами здійснення, але за змістом І завданням вони єдині і полягають у поширенні певним чином організованої інформації з метою вигідного психологічного впливу на дружню або ворожу аудиторію для досягнення тих чи інших переваг (військовик, політичних, економічних).

Яскравим прикладом застосовування спеціальної інформаційної операції, спрямованої на підрив потенціалу держави-супротивника шляхом розхитування, руйнування її економіки періоду "холодної війни", може бути операція США по дезінформації СРСР у сфері розробок космічної зброї, пов'язана з програмою "Стратегічної оборонної ініціативи" (COI). Дезінформаційні заходи були спрямовані на вище воєнно-політичне керівництво колишнього СРСР.

Основними цілями дезінформації були:

  • o послаблення обороноздатності Радянського Союзу через підрив економіки;
  • o нав'язування керівництву СРСР думки про перевагу американської воєнної науки в галузі космічної зброї;
  • o змушування СРСР до витрат значних коштів на розробку нереальної програми.

Для реалізації дезінформаційної програми було сфальсифіковано експериментальні випробування. "10 червня 1984 року експериментальна ракета-перехоплювач, яка була запущена американцями у рамках проекту COI з атолу Кваджалейн в Тихому океані, безшумно досягла висоти 150 кілометрів, буквально рознесла вщент боєголовку міжконтинентальної балістичної ракети "Мінітмен". Таке повідомлення мало викликати стрес і перегляд майже всієї стратегії Радянського Союзу, але завдяки використанню комплексних методів збору, перевірки та аналізу всієї отриманої інформації керівництво СРСР було проінформовано стосовно справжнього перебігу подій з цього приводу.

Слід підкреслити, що фахівці США подаючи таку Інформацію, дотрималися майже всіх вимог щодо успішного впровадження дезінформації і навіть провели експериментальний запуск ракети. Крім того, навіть американські конгресмени не були проінформовані про реальний задум цього проекту. Щоб забезпечити видимість успіху, випробування насправді сфальсифікували шляхом встановлення на ракеті-мішені радіомаяка. На ракеті-перехоплювачі встановили приймач. Влучення в ціль виглядало блискуче і у Конгресу питань не виникло.

Для доказу неймовірності втілення такої ідеї в життя керівництво Радянського Союзу виділило значні кошти на наукові розробки в галузі космічної зброї та здійснило велику кількість заходів щодо перевірки факту запуску та перехоплення ракети. Дезінформацію було виявлено, але той факт, що СРСР був змушений відволікатися від розробок основних програм та виділити додаткові (значні) кошти у відповідь на інформацію такого роду, вже підтверджував частковий успіх проведення дезінформаційної операції.

Механізм впровадження дезінформації базувався на практичній імітації успішного випробування і розгляді результатів експерименту у державних установах США для можливого витоку цієї інформації до розвідувальних служб (СРСР та дружніх з ним держав). Цікаво, що ЗМІ було використано як для підтвердження вірогідності "таємної інформації" для розвідувальних служб СРСР, так і для введення в оману власного уряду.

Бурхливий розвиток інформаційних технологій в економічно розвинутих країнах, що відбувався з кінця 1980-х рр., викликав кардинальні зміни в загальному поступі світової цивілізації. Вчені-футурологи дедалі впевненіше мовлять про прихід давно передбачуваного ними інформаційного суспільства. В більш популярному варіанті ці зміни називають процесом глобалізації (найширша Інтеграція ринків, фінансів, технологій тощо).

Головною особливістю глобалізації є швидкість дієвості в торгівлі, пересуванні, в комунікаціях, інноваціях і просуванні їх на ринок. Рушійною силою глобалізації виступають такі технології як комп'ютеризація, мініатюризація, супутникові комунікації, волоконна оптика та Інтернет, тобто технології з отримання, зберігання, обробки та передачі інформації.

Але розвиток економіки у всесвітньому масштабі, поштовх якому надали глибокі зрушення у сфері Інформаційних технологій, хоча і базується на найширшій інтеграції ринків і національних економік, не позбавлений конкурентної боротьби, а навпаки, характеризується загострення останньої. І це є одна з прикмет глобалізації поряд з Інформатизацією і економізацією в більшості сфер людської діяльності.

У сучасних умовах конкуренція існує між гігантськими монополістичними об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополізованого сектору економіки та різних форм власності. Особливістю сьогодення є те, що центр боротьби переміщується переважно зі сфери обігу в сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні. І як не парадоксально, інформаційні технології, яким завдячує своє зростання економіка західних країн, водночас приховують у собі загрози для їх руйнації. Останній момент водночас значною мірою впливає на зміни у сфері протиборства конкуруючих сторін. Ряд західних спеціалістів у сфері інформаційних технологій вважає, що на зміну небезпеці у виникненні ядерної катастрофи може з'явитися загроза у розв'язанні війни нового Гатунку. Це буде боротьба, спрямована проти країн, що володіють передовими технологіями, для створення хаосу в інформаційних структурах і породження економічної катастрофи.

У такому зрізі дуже ефективною за ступенем руйнації може бути "інформаційна диверсія". Проникнення в комп'ютерні системи і шляхом цього виведення з ладу систем енергозабезпечення країни, автоматичного телефонного зв'язку і системи управління повітряним рухом може призвести до незворотних процесів в економіці, системах управління і життєзабезпечення цілих держав і регіонів.

Але підрив економіки певної країни є небезпечним не лише під час відкритого збройного конфлікту. Ті ж експерти вважають, що збір економічної інформації про конкурентів і захист власних інформаційних ресурсів - головне завдання для забезпечення безпеки економіки. Відтак набуло поширення використання методів і технологій інформаційної боротьби в системі ринкових відносин. Швидкими темпами розвивається промислове шпигунство. Існує та розвивається окремий напрям інформатики, що обслуговує діяльність і розробляє законні та незаконні методи і засоби одержання інформації про секрети конкурентів.

Серед таких операцій слід звернути увагу на так звану офсетну розвідку і інформаційно-аналітичні дії за допомогою комп'ютерних текстово-аналітичних систем у мережі Інтернет.

Комп'ютерні текстово-аналітичні системи широко застосовуються в різних країнах світу для переробки дуже великих обсягів інформації з метою виявлення та акумуляції необхідних "сирих" даних, з яких логічним шляхом може бути отримана інформація про конкурентів, їхню продукцію та діяльність, про можливі загрози і ризики для власної продукції, вихідні дані для проведення піар-акцій та багато іншої інформації.

Взагалі, комп'ютерна боротьба стала звичайним явищем у світі ринкових відносин, зокрема у зовнішній торгівлі. Західні спеціалісти переконані: у разі повного розсекречення інформаційної мережі, більшу частину компаній буде розорено конкурентами за дуже короткий відтинок часу.

Це лише один з аспектів інформаційного протиборства, а саме: технічний. Крім нього широко використовуються технології здійснення небезпечного інформаційного впливу, об'єктами якого є свідомість, психіка людей. Тобто якщо в першому випадку деструктивному інформаційному впливу підкоряються технічні об'єкти (комп'ютерні мережі, засоби комунікації тощо) то в другому - соціальні: особистість, колектив, суспільство, світове співтовариство.

Така інформаційна агресія, як зазначалося вище, дедалі частіше здійснюється у формі СІО. Особливо часто такі операції проводяться з метою нейтралізації або ж усунення конкурента в економічній сфері. Відтак такі дії можна охарактеризувати як прояв недобросовісної конкуренції (concurrence dйloyale), тобто нецивілізованої форми боротьби з конкурентами, перешкоджання їхньому входженню в галузь, на інші ринки тощо. До речі, до таких форм конкурентної боротьби належить і промислове шпигунство, яке здійснюється з широким застосуванням інформаційних технологій технічного характеру.

Навіть звичайна реклама ефективно використовується з метою недобросовісної конкуренції. Скажімо, у міжнародній організації по захисту прав споживача "Consumers International" дійшли висновку, що європейські фармацевтичні компанії витрачають удвічі більше коштів на маркетинг, чим на наукові дослідження. Оскільки на більшості світових ринків, за винятком США, пряма реклама рецептурних препаратів заборонена, то використовують шляхи поза рекламою: переконують потенціальних покупців у тому, що вони мають те чи інше захворювання, підкуплюють лікарів, вводять в оману про ефективность препаратів. Серед методів "реклами хвороб" - організація конференцій з окремих захворювань, спонсорська підтримка яких не афішується.

Отже, з усієї сукупності дій, які характеризуються як прояв недобросовісної конкуренції, питому частку складають операції З інформацією. Так, на міжнародному рівні до проявів недобросовісної конкуренції насамперед належать:

  • o поширення неправдивих, неточних чи спотворених зведень, які здатні завдати збитків іншому господарюючому суб'єкту або зашкодити його діловій репутації;
  • o уведення споживачів в оману стосовно характеру, способу і місця виготовлення, споживчих властивостей, якості товару;
  • o некоректне порівняння господарюючим суб'єктом в процесі його рекламної діяльності товарів, які ним виробляються або реалізуються, з товарами аналогічних господарюючих суб'єктів;
  • o самовільне використання товарного знака, фірменого найменування або маркування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення товару іншого господарюючого суб'єкта;
  • o отримання, використання, розголошення науково-технічної, виробничої інформації, включаючи комерційну таємницю, без згоди її власника.

Враховуючи зазначене, а також те, що Україна дедалі впевненіше починає торувати собі шлях на світовий ринок, можна, поза сумнівом, очікувати на загрози такого характеру і, зокрема, проведення проти нашої держави спеціальних Інформаційних операцій по усуненню небажаного конкурента, або, принаймні, ослаблення її позицій. Що ситуація може розвиватися саме так, свідчать події останніх 10 років.

По-перше, шляхом широкої реклами імпортних товарів йде цілеспрямована кампанія дискредитації продукції вітчизняного виробництва, незважаючи нате, що значне число виробів, особливо харчової промисловості, за своїми споживчими якостями не поступається зарубіжним, а в багатьох випадках і перевищує їх.

По-друге, у ряді гучних скандалів, пов'язаних з просуванням на міжнародний ринок продукції вітчизняного виробника, неважко відшукати як ознаки СІО, так І зацікавлених осіб в їх здійсненні.

Для прикладу наведемо декілька таких випадків. У випадку зі скандалом з українською пшеницею в Бразилії восени 2002 року українську сторону звинуватили в поставках зараженого грибком зерна. В ході неодноразових експертиз та перевірок фахівці так і не знайшли підстав для обґрунтування висунутих претензій. Однак, завдяки галасу піднятому ЗМІ навколо цієї ситуації, постраждав імідж України як експортера хліба: ряд потенційних клієнтів відмовився від її послуг. Водночас зміцнили свої позиції на ринку зерна Аргентина і США.

Важливою сферою діяльності держави України на міжнародній арені є участь у операціях з торгівлі зброєю. Як стверджує Елізабет Скенс, експерт Стокгольмського міжнародного інституту з вивчення проблем світу, на сьогодні військові затрати планети з урахуванням інфляції такі ж, як і в 1987 р. - у самий пік "холодної війни". Скориставшись цією тенденцією, Україна активно поставляє зброю до чужих армій. В 2005 р., заробивши на експорті зброї 650 млн доларів, держава увійшла в першу десятку світових торговців зброєю.

Щоправда, утримати цю позицію вітчизняному оборонно-промисловому комплексу (ОПК) буде складно. Під приводом скорого вступу України в НАТО, Росія витісняє українців зі свого ринку і відмовляється від кооперації з українським ОПК. В результаті ряду вітчизняних промислових підприємств загрожує повна або часткова зупинка.

Успіх у цій важливій сфері залежить від ряду чинників, до яких належать:

  • o спроможність активно протистояти спробам конкурентів витіснити або не допустити Україну до сегментів ринку зброї;
  • o забезпечення якості та конкурентноздатності озброєння й військової техніки на етапах розробки і виробництва;
  • o кваліфікація та спроможність менеджерів довести угоди про покупку зброї до завершення;
  • o відомості про характеристику та недоліки озброєння й військової техніки, які конкурують, а також про дії конкурентів та арсенал засобів контрпродуктивної боротьби;
  • o лобіювання державою своїх інтересів на ринках зброї;
  • o вірогідність прогнозування розвитку подій під час просування контрактів;
  • o обґрунтованість планування, організації та забезпечення операцій з торгівлі зброєю.

Як бачимо, процес щодо підготовки операцій з торгівлі зброєю у своїй аналітично-прогностичній частині має враховувати ризики негативних дій конкурентів, зокрема, і шляхом застосування прийомів ІВ.

Цілями інформаційної війни на світовому ринку озброєнь насамперед є:

  • o посилення власного політичного та економічного впливу на міжнародній арені та одночасне ослаблення впливу держав-конкурентів;
  • o послаблення або повна нейтралізація окремих ініціатив у міжнародних організаціях з метою висування своєї країни для участі у великих і найприбутковіших міжнародних проектах;
  • o блокування підписання великих контрактів з країнами-"новачками" на ринку та переукладання угод на користь традиційних гравців світового ринку озброєнь та продукції подвійного призначення;
  • o контроль за економічним, політичним та оборонним розвитком країн, недопущення до елітного клубу "законодавців мод" у торгівлі зброєю, технологіями, спеціальними матеріалами та сировиною.

Для досягнення зазначених цілей використовуються такі основні методи:

  • o політичний тиск як на країну-експортера, так і на країну-імпортера;
  • o інформаційно-психологічний вплив на свідомість усіх людей: від звичайних громадян до глав держав;
  • o операції "чорного" ПР стосовно конкурентів;
  • o звинувачення в корупції, порушенні міжнародних угод, санкцій, домовленостей;
  • o промисловий шпіонаж та офсетна розвідка;
  • o провокування внутрішньодержавної конкурентної боротьби за іноземні контракти;
  • o "недружнє поглинання" підприємств, які мають стратегічне оборонне значення підставними фірмами, корпораціями і приватними особами з метою "розпилення" виробництва та знищення невідновлюваних високих технологій;
  • o безкоштовна передача або субсидії у вигляді збройного імпорту з метою отримання прибутків від обслуговування після продаж.

Найбільш розповсюдженим методом конкурентної боротьби на міждержавному рівні є політичний тиск. Так, наприклад, у 1990-х pp. Україна мала підписати з Перу контракт на поставку великої партії озброєнь. Однак після погроз США заморозити американську допомогу на 1,5 млрд дол., Україна відкликала свій пакет пропозицій. У результаті Перу підписала аналогічний контракт з Білорусією.

Іншим прикладом СІО є безпрецедентне використання "чорного" ПР проведеного стосовно України в період її становлення на світовому ринку озброєння.

У червні 1996 p. "Washington Times" опублікувала серію статей, присвячених таємним контрактам України з урядом Лівії у воєнно-технічній сфері. Газета, посилаючись на дані ЦРУ, стверджувала, що Президент України підписав указ про створення комітету по встановленню стратегічного партнерства з Лівією. Хоча українська сторона спростувала тоді усі обвинувачення, а керівництво США погодилося з її аргументами, але серія публікацій не пройшла непоміченою для американських законодавців. У вересні 1996 р. Конгрес США прийняв поправку до федерального закону про іноземну допомогу, яка могла пов'язати допомогу Україні з таємним співробітництвом України і Лівії. Згідно з цією поправкою, у разі отримання незаперечних доказів такої співпраці, Президент США був зобов'язаний подати до Конгресу подання про припинення економічної допомоги Україні.

Вже тоді спостерігачі відмічали, що реалізується широкомасштабна добре продумана інформаційна операція з дискредитації України напередодні пленарного засідання міжнародного форуму щодо режиму контролю над експортом звичайних озброєнь та товарів подвійного призначення. Метою серії публікацій у "Washington Times" була спроба в котрий раз витиснути Україну з цивілізованих ринків в рамках Вассенаарських домовленостей, а також створення політичної напруги між США та Україною.

У квітні 1998 p. "Washington Times" знов обвинуватила Україну у порушенні міжнародних санкцій на торгівлю зброєю і воєнною технікою, зокрема у поставках танків Т-62 і літаків АН-32 афганським талібам. На цей раз обвинувачення було зроблено буквально напередодні приїзду у Київ держсекретаря США Мадлен Олбрайт, після якого Київ несподівано відмовився від Бушерського контракту, що передбачав участь української сторони у будівництві АЕС в Ірані. Ця інформація також була спростована. Однак проблема полягала аж ніяк не у спростуванні інформації або своєчасності виправдань України. Вона скоріш за все в тому, що спроби підірвати вже сформований імідж країни-експортера перетворюється в добре відлагоджену систему Інформаційної боротьби, в основі якої лежить використання СІО шаблонного характеру. Отже, тенденційні статті запускаються або перед відповідальними візитами, або при підготовці та реалізації крупних контрактів по постачанню ОВТ.

Факти арештів в ряді країн протягом 2003-2004 pp. українських літаків "Руслан" експерти з Центру досліджень армії, конверсії і роззброєнь однозначно розцінили як чітко сплановану акцію по дискредитації марки "Антонов". На думку фахівців Центру "прямим поштовхом до арешту літака став підписаний раніше протокол про наміри 12 держав НАТО використовувати парк національної авіакомпанії "Авіалінії Антонова" для стратегічних перевезень військових контингентів, озброєнь і техніки країн Альянсу".

Важлива деталь: перший арешт літака в Канаді відбувся влітку 2003 p., коли контракт з НАТО ще не було підписано. Можлива мета такої дискредитації - подати українську сторону як ненадійного партнера: "чи варто використовувати літаки, які в будь-який момент можуть затримати в будь-якому аеропорту?" Таким чином, на думку фахівців Центру, літаки марки "Антонов" намагалися витіснити з європейського ринку крупногабаритних авіаперевезень і зіпсувати стосунки України з НАТО.

Зовсім недавно, на початку червня 2006 p., мав місце інцидент із затриманням українського вантажного судна в турецькому порту Деріндже, на підставі, начебто виявленої контрабанди зброї, який міністр оборони розцінив не інакше ніж піар-акцію, спрямовану проти вітчизняного збройного бізнесу.

Слідом за цим, через декілька тижнів міністр оборони Російської Федерації С. Іванов заявив, що має дані про поставку 12 крилатих ракет великої дальності в Китай і Іран однією з українських фірм. За словами С. Іванова, Україна ще у 2000-2001 pp. грубо порушила режим з контролю над ракетними технологіями, учасником якого є сама. Своє звинувачення С. Іванов створив на гучній "ракетній" справі, яку Служба безпеки України розслідувала у 2004 р. Тоді ЇЇ працівникам вдалося припинити діяльність міжнародної злочинної групи з торгівлі зброєю, яка працювала на території України. До неї входили громадяни Російської Федерації, України і Австралії. Верховодив у групі російський бізнесмен і саме Йому приписували контракт про 6 крилатих ракет для Китаю і 12 -Ірану.

Водночас неодноразові ретельні розслідування, проведені як компетентними відомствами України, так і спеціальними групами експертів ООН, підтверджували безпідставність та бездоказовість таких заяв. Очевидно, що така інформація створюється "на замовлення" і є проявом недобросовісної діяльності конкурентів

України на світовому ринку озброєнь. Можливості ж України в поширенні якісної об'єктивної інформації обмежуються її слабкими позиціями в світовому інформаційному просторі.

Хоча справедливості заради відмітимо: іноді акції чорного ПР можуть мати і зворотній ефект. Нема сумніву, що найбільш резонансним був так званий "кольчужний" скандал, коли Україну звинуватили у нелегальному продажу Іраку комплексу пасивної радіоелектронної розвідки "Кольчуга", завдяки якій, нібито, був збитий американський літак-невидимка. Піднятий галас навколо цієї інформації послугував як реклама для українських військово-технічних виробів, піднявши тим самим імідж українського військово-промислового комплексу.

Проведення таких СЮ, як провокування внутрішньодержавної конкурентної боротьби за іноземні контракти, також може приносити досить непогані дивіденди третій стороні. Поки ведеться внутрішня конкурентна боротьба за вигідні контракти серед підприємств однієї країни, чи навіть поміж дочірніми підприємствами держкомпаній, інша країна своєчасно просуває свій товар, який найчастіше є менш якісним та дешевим.

Як приклад можна навести медіа-війну у 2001 р. між Укрспец-експортом і заводом ім. Малишева, що розгорілася через контракт з йорданською фірмою "Defence Project" на поставку партії бронетранспортерів, винесши чимало "сміття з хати" і створивши привід конкурентам для дискредитації українського озброєння і військової техніки. Не поділивши смішну (щодо масштабів міжнародних угод у сфері експорту озброєнь) суму, учасники конфлікту опублікували документи, зміст яких становить комерційну таємницю.

Слід зазначити, що після перемоги "помаранчевої революції" урядовими та неурядовими структурами Російської Федерації були проведені добре організовані АЗА та СЮ, масштаби яких значно знизилися після обрання Прем'єр-міністром України В. Януковича. Ними було використано для проведення широкомасштабної інформаційної агресії проти правлячої еліти нашої держави у першому півріччі 2006 р. не тільки політичні чинники (статус російської мови, вступ України до НАТО, зокрема проведення спільних військових навчань, приєднання Криму до РФ, існування в Україні таємних в'язниць США, "маякові" проблеми), але і економічні ("газове питання", експорт українських продовольчих товарів у РФ, радіоактивна забрудненість українських металовиробів). Проведення цих АЗА і СЮ нанесли значну шкоду іміджу "помаранчевих" та економіці нашої держави.

Спрямований негативний інформаційний вплив на Україну та її суб'єктів, особливо в результаті проведення СЮ та АЗА, може призвести до втрат політичного, економічного, воєнного та іншого характеру. Запізнення із проведенням державою відповідних контрзаходів призводить до погіршення репутації України та її економічних суб'єктів, до фінансових втрат у зовнішньоекономічній діяльності. Цьому значною мірою сприяє той факт, що міжнародний імідж України формується переважно зарубіжними ЗМІ, які діють в інтересах інших держав або економічних конкурентів України.

Історичний досвід також свідчить, що небезпека порушення економічної стабільності в результаті проведення СЮ може виходити не лише з боку іншого економічного конкурента, а й від суб'єктів інших сфер діяльності. Таких, як різноманітні політичні радикальні угруповання чи терористичні організації. Як приклад можна навести виписку з бойової диспозиції "Союзу національних терористів" (CHT), створеного в 1927 р. на базі білоемігрантського Російського визвольного військового союзу, який боровся за визволення Росії від більшовицького панування: "Після перших ударів по живих цілях центр ваги має бути перенесений на промисловість, транспорт, склади, порти і елеватори, щоб зірвати експорт хліба і тим підірвати базу радянської валюти... Після перших же виступів необхідно широко опублікувати і розіслати усім хлібним біржам і крупним хлібно-фуражним фірмам повідомлення CHT в якому їм повідомляється, що всі члени CHT, які знаходяться в Росії, не тільки будуть здавати радянським зсипним пунктам і елеваторам свій хліб отруєним, але отруюватимуть і хліб, який здаватимуть інші. ... навіть часткове отруєння 3-4 пароплавів, завантажених радянським хлібом, незалежно від того, де це буде зроблено, утримає всі солідні фірми від купівлі радянського хліба... Те ж саме можна буде зробити з іншими радянськими експортними харчовими продуктами, наприклад, з сибірським маслом. При введенні своїх людей у вантажники, портові і митні службовці, це буде зробити неважко. Цим завдано було б радянській владі удару, майже рівнозначного блокаді".

Отже, тут хоча і йдеться про реальне завдання шкоди (отруєння хліба), але найбільший ефект від таких дій очікується завдяки проведенню СЮ (розсилка погроз відповідним об'єктам), тобто теж маємо спеціальну інформаційну операцію, хоч і з використанням реальних деструктивних акцій. У розділі 2 було наведено достатньо підстав розглядати терористичний акт як один із варіантів СЮ, оскільки тероризм є не просто деструктивною діяльністю. Головна зброя тероризму - це його медіатехно-логія, призначена для створення найширшого громадського резонансу.

І терористичні акти, і СЮ досить часто розглядаються як шлях зрівняння можливостей при протиборстві сторін, одна з яких значно перевищує іншу потенційно, причому (і в цьому їх привабливість) такі агресивні дії можуть вчинюватися як у воєнний, так і у мирний час. Остання обставина, а також той факт, що при мінімумі затрат можна досягти значного ефекту, сприяють залученню цих методів у арсенал економічного протиборства.

Зрозуміло, теракт, вчинений з використанням вибухівки, горючих чи отруйних речовин може призвести до руйнації певного об'єкту чи навіть декількох, і тим самим завдати відчутних матеріальних збитків. Яскравий приклад про масштабність утрат від терористичних актів дають події 11 вересня 2001 р. в США. Рудольф Джуліані, що був тоді мером Нью-Йорка, вважає, що спочатку збиток міста склав близько 60 млрд доларів. З роками ця цифра може зрости до декількох трильйонів. Відновлення ж зруйнованої частини будинку Пентагона у Вашингтоні обійдеться в 800 мли доларів.

Але не це головне. Крім прямого економічного збитку, тероризм здійснює опосередкований негативний вплив на світовий економічний процес, економіку окремих країн і регіонів, на окремі сектори економіки цілих країн. На думку відомого економіста Бенджамена Зичера, найбільший збиток тероризм завдає, не ушкоджуючи або знищуючи майно, а створюючи атмосферу страху і невпевненості.

Той факт, що результати терористичної діяльності можуть суттєво впливати на курс цінних паперів біржі, стимулювати попит або навпаки викликати його падіння на певні товари, послуги, зрештою становити загрозу розвитку економіки в регіоні чи країні, не міг не зацікавити (і події останніх років цьому є яскраве підтвердження) лідерів світового бізнесу, особливо представників потужних транснаціональних корпорацій, які в терористах вбачають перш за все ефективний засіб забезпечення своїх інтересів, зокрема в конкурентній боротьбі.

Дії ісламістів обійшлися економіці Алжиру в 16 млрд доларів. У 1996-2001 рр., після того як палестинські терористи провели серію терактів у Кенії, країна зіткнулася з такою проблемою, як відтік іноземних туристів. До речі, Кенія заробляла на туристах близько 500 млн на рік. А після терактів збитки туристичної індустрії складали 1 млн на добу. Аналогічні процеси було відзначено в Індонезії після теракту на острові Балі.

У 2000 р. Єгипет відвідало понад 5 мільйонів туристів, Йорданію - 1,4, Ізраїль - 2, Туніс - 5, ОАЕ - 3,5 мільйонів туристів. Наслідки теракту 11 вересня 2001 р. для туризму цих країн неважко було передбачити. їхня економіка недорахувалася мільйонів і мільйонів доларів, число зайнятих в інфраструктурі туризму скоротилося, чисельність безробітних зросла. Були закладені основи для розширення терорного середовища в цих країнах.

Мабуть, справедливе твердження, що саме активність баскських терористичних угруповань є причиною того, що країна басків залишається економічно найменш розвинутою областю Іспанії. Показники економічного росту в ній на 10% нижче, ніж у середньому по Іспанії. У Колумбії, де активно діють декілька терористичних угруповань, іноземні інвестиції стали рідкістю, а рівень життя населення на 45% нижче, ніж у середньому по Латинської Америці. У Ізраїлі в 2000-2002 pp. від рук терористів загинуло 606 осіб і близько 4,5 тис. поранено. Від повсякденних атак арабів постраждав насамперед туризм. За підрахунками банку Ізраїлю, за останні роки терористи завдали країні збиток у розмірі 4% ВНП.

Тероризм сам перетворився в прибутковий бізнес - бізнес на крові тих нещасних, котрі гинуть у результаті проведених терактів. "Створена Усамою бен Ладеном терористична мережа складається не тільки зі збройних екстремістів: у нього е декілька хитрих і проникливих фінансових радників", - заявив в інтерв'ю Рейтер Стивен Емерсон, керівник Антитерористичного інституту у Вашингтоні.

За інформацією агентства "Bloomberg", за кілька днів до терористичних актів різко підскочили обсяги торгів акціями корпорацій UAL і AMR, що володіють авіаційними компаніями "United Airlines" і "American Airlines'*. Літаки саме цих компаній терористи використовували при проведенні терактів у Нью-Йорку і Вашингтоні. Причому обсяги торгів у 12-25 разів перевищували звичайний рівень.

Хтось намагався в терміновому порядку позбутися від акцій на той момент досить прибуткових фірм. Як відомо, такі ф'ючер-сні продажі в розрахунку на зниження курсу акцій (short selling) біржові спекулянти здійснюють тоді, коли ставлять на зниження в майбутньому ціни. За оцінками західних фахівців, цей "хтось" за пару днів до теракту на короткострокових продажах цінних паперів американських авіакомпаній тільки на нью-йоркській і чікагській фондових біржах "заробив" більше ЗО млн доларів.

Франкфуртська фондова біржа вивчила хід торгів акціями, опціонами і ф'ючерсами незадовго до 11 вересня 2001 р. Наприклад, активність торгів акціями страхової компанії "Munich Re" 6 і 7 вересня того ж року виросла майже вдвічі в порівнянні із середнім рівнем за останні півроку. Про подібні незвичайні продажі на фондових біржах заявила влада Франції й Швейцарії, де за два-три дні до атаки відбулися масові короткострокові продажі акцій страхових компаній. Аналогічні заходи було почато на токійській фондовій біржі і на фондовій біржі Осаки. Про значний вплив тероризму на бізнес свідчить і те, що приватні компанії усе частіше у своїх маркетингових розрахунках окремо розглядають терористичні ризики.

Ефективна протидія зовнішнім і внутрішнім загрозам національній безпеці в економічній сфері значною мірою залежить від наявності в Україні загальнодержавної системи інформаційної безпеки, яка передбачає розробку і впровадження комплексу правових, організаційних та інженерно-технічних заходів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >