< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Кіпріан

Український культурно-освітній діяч Кіпріан народився в Острозі. Навчався у Венеції, був на Афоні. В 1594 р. закінчив Падуанський університет, де крім вивчення комплексу тогочасного знання слухав курс лекцій Галілея. Людина з широкою ерудицією та блискучою освіченістю, в Острозі він зайнявся перекладацькою і поетичною творчістю. Як знавець мов під час Брестського собору був перекладачем, продовжуючи і після цього виступати організатором шкільної справи. Кіпріан переклав "Бесіди" Іоанна Златоуста та Макарія Єгипетського.

Вихованці зарубіжних університетів К. Лукаріс, Н. Парасхес, І. Лятош, С. Кіпріан мали не тільки ґрунтовну гуманітарну освіту, а й були знайомі з тодішнім станом розвитку науки та освіти у Західній Європі, новітніми течіями суспільно-політичної і філософської думки, зокрема аверроїстичних інтерпретацій Арістотеля, які виходили за межі католицької схоластики і досить часто в Європі використовувалися для критики католицизму та томізму. Цілком зрозуміло, що, займаючись педагогічно-викладацькою і науково-перекладацькою діяльністю, вони не могли не знайомити своїх слухачів з поглядами Арістотеля, Галілея, даючи приклади іх використання для критики ортодоксального католицизму та уніатства. Не могли не знати вони й тогочасних ідей італійського гуманізму та реформаційних вчень і течій, які, творчо осмислюючись, використовувалися ними в полеміці з католицькими та уніатськими авторами відповідно до цілей і завдань тогочасного етапу боротьби українського народу проти національного і релігійного гноблення, вироблення реформаційної ідеології антикатолицької та антифеодальної за своїм змістом і спрямованістю. Однак викладене знайшло найбільш чітко своє відображення в поглядах таких вітчизняних діячів, книжників Острозького центру, як Герасим Смотрицький, Христофор Філалет, Клірик Острозький, Дем'ян Наливайко та ін. З цими іменами пов'язано становлення нового етапу у розвитку української духовної культури, що був закономірним і логічним продовженням попереднього, ранньогуманістичного періоду, досягнення якого набули принципово іншого осмислення в процесі формування реформаційних ідей та нового типу світогляду.

Герасим Смотрицький

Український письменник, педагог, культурно-освітній діяч Г. Смотрицький народився в с. Смотрич (тепер смт. Дунаєвецького району Хмельницької області). Дата народження невідома. Освіту, імовірно, отримав від батька — досить освіченої людини того часу, упорядника одного із збірників XVI ст., що містив "Сказаніє Афридітіана", "Мениндрові мудрості", повісті про Яна Гуса, та в домашніх вчителів. Був міським писарем у Кам'янець-Подільському, де його шанували як вченого-книжника. У 1576 р. Г. Смотрицького запросили до Острогу для видання Біблії. Тут він очолив науковий гурток, став ректором колегії. У 1578 р. підготував "Буквар", за його участю видана в 1581 р. "Острозька біблія", до якої він написав прозову та віршову передмови. Автор полемічних трактатів "Ключ царства небесного", "Календар римський новий", написаних слов'яноруською та давньоукраїнською мовами і виданих у 1587 р. однією книгою в Острозі. Помер у 1594 р. в Острозі.

Виступаючи проти прагнення римського папи та єзуїтів католизувати український і білоруський народи, Г. Смотрицький засуджував політику полонізації, спрямовану на соціальне і національне гноблення українського народу. Ці мотиви особливо гостро звучать в його праці "Ключ царства небесного", яка написана у відповідь на книгу ректора єзуїтської Ярославської колегії Бенедикта Гербеста "Докази віри римської церкви. Історія грецького рабства заради єдності". На противагу католицькому експансіонізмові Г. Смотрицький в дусі реформаційних ідей виступив з обстоюванням рівних відносин між віруючими у ранньохристиянську епоху, гостро критикував католицьку церкву, на вершині якої стоїть уподобаний до Бога, відірваний від пастви і навіть від інших ієрархів своєї церкви папа. Подібний церковний устрій він називав "богопротивним человекобожием", "идолопоклонством". Цьому устрою Г. Смотрицький протиставляв рівність взаємовідносин ієрархів і пастви як рівноправного союзу віруючих.

Реформаційні ідеї Г. Смотрицького до певної міри поєднувалися з гуманістичними. Так, головними доброчестями людини він вважав славу, мужність, талант, активну діяльність, спрямовані на досягнення вищих цілей — благо рідного краю, його захист, турботу про розвиток освіти, культури свого народу, захист віри предків. На його думку досягти вищого блаженства можна тільки тоді, коли перенесеш себе зі старого, обмеженого гріхами і спокусами зовнішнього світу до нового, підпорядкованого внутрішній духовній суті. Внутрішнє, духовне оновлення людини відбувається через самопізнання, самозаглиблення, які здійснюються на самоті молитвою, під час якої вона здатна ввійти в контакт з Богом, досягти рівня обожнення, тобто відкрити в собі Бога. "Ты, — зазначав Г. Смотрицький, — коли ся молишъ войти в плƀть свою и затворивши двери твои помолися отцу твоєму втайне. А отец твой видяй втайне, отдасть тобƀ явне. Зри зри и пильно гляди бит же теперь отворивши обоє очи и очистивши всƀ смыслы в добрымь сумненемъ, а с боязню божею присмотрися пильно". Та все-таки, з його точки зору, вдосконалення людини йде не завдяки самозаглибленню у себе, відходу від світу, а за допомогою земного досягнення самоутвердження через активну діяльність, де основним є збереження православної віри як релігії предків, розвиток рідної мови і культури.

Звертаючись до історії, Г. Смотрицький розглядав її не як результат Божого промислу, а як історію діяльності видатних осіб, покликаних працювати над конкретними практичними цілями. В цьому питанні від додержував давньоруської традиції виходу за межі провіденціалізму, пошуку практичних причин історичних подій в діях самих їх учасників. Водночас як представник течії тодішньої реформаційної української думки він вважав, що здобути земну славу та успіх можна лише тоді, коли мета діяльності людини буде узгоджуватися з перетвореними у внутрішнє переконання основами християнського морального кодексу, зміцненням православної віри, розвитком вітчизняної культури, захистом свого народу від іноземного поневолення, конкретним взірцем чого вбачав діяльність князя Острозького.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >