Технології соціальної роботи у правоохоронній сфері

У роботі з попередження і пом'якшення криміналізації значну роль можуть і повинні зіграти соціальні інститути суспільства як історично сформовані стійкі форми організації спільної життєдіяльності людей. Всі вони (економічні, політичні, у сфері культури та ін.) виконують функції контролю поведінки людей в різних сферах суспільного життя, в тому числі і в сфері, що стосується відхилень в поведінці. Особливо важливе значення таких соціальних інститутів, як держава, партії, громадські організації та рухи, суд, сім'я, освіта і культура; вони впливають на поведінку людей, в основному на формування молодого покоління.

Соціальна та економічна кризи спровокували зростання злочинності. Остання стала ледве не повсякденним фоном життя і навряд будь-кого можуть здивувати повідомлення про малолітніх вбивць, наркоманів чи алкоголіків. Законодавство України передбачає такі покарання, що застосовуються до осіб, які вчинили злочин:

– педагогічного і громадського характеру;
– примусові заходи виховного характеру;
– адміністративна відповідальність (унаслідок припинення кримінального слідства);
– кримінальна відповідальність.

Залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки правопорушень до особи, яка вчинила таке діяння, застосовуються міри покарання, що передбачають цивільну, адміністративну чи кримінальну відповідальність.

Завданням соціальної роботи в правоохоронній сфері є, в першу чергу профілактика скоєння правопорушень, особливо неповнолітніми особами, що стикаються зі всіма проблеми правопорушників вже на початку життя.

Робота з неповнолітніми правопорушниками є обов'язковим компонентом загальної соціальної роботи в Україні та багатьох країнах Західної Європи й США. Таких дітей відносять до "групи ризику", тобто, такий, у якій висока ймовірність здійснення протиправних дій. До цієї групи відносяться діти, що тікають із будинку, школи, кинуті батьками, що стали жертвами насильства, що вживають алкоголь і наркотики, що займаються проституцією. Робота з ними будується, як правило, на основі цілого ряду програм.

Однак запобігання злочинності неповнолітніх має й свою специфіку, обумовлену особливостями даного виду злочинності. Ці відмінні риси пов'язані, насамперед, з віком злочинців, який визначає соціально- психологічні особливості цієї категорії осіб та їх статус у суспільстві.

Профілактична робота повинна проводитись насамперед у неблагополучних сім'ях, де виявлені умови для формування негативних якостей неповнолітніх та які сприяють прилученню їх до злочинної діяльності. Трагедія неповнолітнього правопорушника полягає не стільки в тому, що він народився від соціально занедбаних батьків, скільки в тому, що він повинен жити разом з ними.

Ураховуючи те, що кожний правопорушник характеризується індивідуальними особливостями характеру та умов виховання, можливо дійти висновку про те, що вирішення проблеми виправлення такої категорії осіб передусім в індивідуалізації процесу їх виховання.

Можна виділити такі принципові положення у роботі з правопорушниками:

– по-перше, цілісне комплексне вивчення особистості не заради вивчення, а для вдосконалення даної особистості загалом;
– по-друге, вивчення соціального оточення вихованця, в якому він реально виховується;
– по-третє, на цій основі індивідуальний підхід до виховання особистості неповнолітнього.

Важливим є виховання за системою "перспективних ліній", у якій розробляються для кожного неповнолітнього конкретні завдання, вибір шляху їх виконання, сприяння в реалізації завдань, допомога неповнолітньому в подоланні труднощів. Необхідною умовою виправлення правопорушників є розуміння ними перспективи свого життя та шляхи її досягнення [158].

Соціальний контроль є історично сформованою системою впливу на особистість, який спрямований на організацію її діяльності в рамках прийнятих правил і соціальних цінностей, що виражають суспільні інтереси.

Існує безліч підходів до форм і методів соціального контролю, але найбільш поширеними підходами є:

– інформаційний;
– соціально-профілактичний;
– медико-біологічний;
– репресивний (застосування санкцій).

Інформаційний підхід ґрунтується на уявленні про те, що порушення соціальних норм відбуваються через їх незнання: законодавство значною мірою невідоме більшості населення і часто довільно застосовується особами, що володіють спеціальними знаннями в галузі права. Даний підхід знайшов своє відображення в міжнародних документах: в резолюції VI Конгресу ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками вказано, що знання права допомагає формуванню свідомого ставлення до життя, заснованого на принципах права, і підвищенню рівня громадського порядку. На V Конгресі ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками підкреслювалося, що з діяльністю юридичних органів необхідно знайомити все населення. Володіння особою своїх прав, обов'язків і відповідальності у відносинах з державою є суттєвою гарантією нормального функціонування будь-якого суспільства. Інформаційний підхід представляється досить цікавим і плідним при реалізації методів соціального контролю, проте не може замінити інші форми соціального впливу. Його використання можливе лише у поєднанні з останніми.

Соціально-профілактичний підхід має на меті виявлення та усунення причин, що викликають антисоціальна поведінка за допомогою системи різноманітних заходів, які проводяться державою і суспільством для усунення зазначених причин та формування правомірної поведінки. Соціально-профілактична діяльність має різні організаційні форми.

Існує:

– загальна профілактика, тобто комплекс заходів, спрямованих на підвищення рівня життя населення, його правової культури та свідомості;
– спеціальна профілактика – це система заходів, що проводяться для попередження конкретних актів соціально негативної поведінки.

Реакція суспільства на поведінку, що відхиляється може включати в себе медичний елемент в тому випадку, якщо має місце порушення одночасно соціальної та біологічної норми, а саме:

1) вчинення правопорушень за наявності психічних аномалій, що не виключають осудності;
2) пов'язані з порушеннями соціальних норм зловживання спиртними напоями, ранні стадії алкоголізму та наркоманії;
3) стресові стани.

Застосування медичних заходів впливу для здійснення соціального контролю допустимо в залежності від природи злочинності:

1) оскільки злочинність детермінована соціальними умовами життя людей, медичні заходи не можуть на неї вплинути;
2) якщо злочинність притаманна біологічній природі людей, медико- біологічні заходи є основними.

Застосування санкцій – найбільш відомий і традиційний спосіб забезпечення соціального контролю. Покарання, так само як і застосування санкцій за відхиляння від норми поведінку в цілому, реалізується в рамках, визначених найчастіше суперечливими цілями і можливостями, у зв'язку з чим виникають деякі проблеми.

Отже, у забезпеченні соціального контролю кожен з наведених методів має свої переваги і недоліки. Інформаційний – орієнтований на свідоме сприйняття норм і цінностей суспільства. Застосування санкцій захищає встановлені правила поведінки, використовуючи примус. Соціальна профілактика усуває зовнішні причини та умови антисоціальної поведінки. Медико-біологічний вплив допомагає суб'єкту подолати внутрішні причини відхилення від норми. Разом дані методи утворюють систему взаємодії, що протистоїть негативним явищам і яка повинна узгоджено функціонувати в усіх ланках. Але необхідно з'ясувати, яке значення має криміналізація для кожного з розглянутих методів з тим, щоб визначити її місце в системі соціального контролю.

Основними напрямками діяльності фахівців в установі соціальної роботи з особами з високою ймовірністю до криміналізації, є психодіагностика, психокорекція, експертиза, консультування, просвітництво, профілактика, координація, посередництво.

Завданнями роботи з особистістю, схильною до правопорушення, виступають:

– посилення адаптивної поведінки;
– ослаблення або усунення неадекватної поведінки;
– усунення реакцій тривоги;
– розвиток вміння розслаблятися;
– розвиток здатності самостверджуватися, розвиток ефективних соціальних навичок, розвиток здатності до саморегулювання;
– формування особистісної композиції соціально-ціннісних відносин.

Криміналізація – це законодавче визнання тих чи інших діянь злочинними, встановлення за них кримінальної відповідальності. Існує дві форми соціально-профілактичної діяльності криміналізації: загальна та спеціальна профілактика. Якщо казати про напрями діяльності фахівців соціальної роботи з особами з високою ймовірністю до криміналізації, то це психодіагностика, психокорекція, консультування, просвітництво, профілактика, координація, посередництво. Вчасно не проведена робота з особами схильними до криміналізації призводить до позбавлення волі, що в свою чергу потребує соціальну роботу з такими особами, а в подальшому, після звільнення, реабілітацію.

Проблема соціальної адаптації осіб, які повернулися з місць позбавлення волі, завжди є гострою і актуальною. Адже, від того наскільки вдало відбуватиметься процес прискорювання колишнього в'язня до нових соціальних умов, наскільки швидко він засвоюватиме нові життєві цінності, норми, правила поведінки в домінуючому соціумі, залежить не лише його подальша доля, а й доля інших індивідів.

Особливу увагу соціальні працівники приділяють ув'язненим, яким належить скоро вийти на волю, вони контактують з родиною ув'язненого, його рідними, використовують інші соціальні ресурси, щоб допомогти людині легше адаптуватися до життя в суспільстві. Багато соціальні працівники використовують в пенітенціарних установах системну модель соціальної роботи, що передбачає цілеспрямовані дії у відношенні, як самих ув'язнених, так і тюремного персоналу, який часто не має соціальних знань і навичок гуманних міжособистісних стосунків з ув'язненими.

Центр соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі є соціальною установою для надання соціальних послуг особам, звільненим з місць позбавлення волі, та їх тимчасового перебування. Основною метою Центру є ресоціалізація, реінтеграція та соціальна адаптація клієнтів. Особам, які відбули покарання у вигляді позбавлення волі, надається мінімальний гарантований перелік соціальних послуг: соціально-обутові, соціально-педагогічні, психологічні, соціально- медичні, юридичні, інформаційні, послуги з працевлаштування.

Основними проблемами осіб, звільнених з місць позбавлення волі, є потреба:

– в інформації щодо соціальних послуг, які можна отримати за місцем реєстрації місця проживання (перебування);
– в психологічній підтримці;
– в працевлаштуванні;
– у відновленні /отриманні документів та житла;
– в налагодженні / відновленні стосунків з членами родини;
– в лікуванні;
– в організації побуту;
– інші.

Під час роботи з особами, які повертаються з місць позбавлення волі, соціальні працівники найчастіше виступають у ролі:

– брокера громадських послуг (виконувані функції: оцінка становища клієнтів, надання інформації, посередництво, сполучення сервісної системи);
– керуючого справами клієнта (планування послуг, зв'язок з необхідними сервісними службами, контроль за наданням послуг клієнтам);
– професіонала (особистісний професійний розвиток, підвищення рівня професійних якостей).

З відомих методів соціальної роботи – індивідуальної, групової та роботи в громаді – у процесі роботи з особами, які повертаються з місць позбавлення волі, найчастіше застосовують методи індивідуальної роботи, значно рідше – групової та роботи в громаді. Найголовнішими функціями соціальної роботи при роботі з особами, які повертаються з місць позбавлення волі, є: діагностична, прогностична, перетворювальна; важливими є й комунікативна, соціально-педагогічна, рекламно-пропагандистська, превентивна, правозахисна, соціально-медична, соціально-економічна, організаторська; меншою мірою – психотерапевтична.