< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРУКТУРНИХ ЗРУШЕНЬ, ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Сутність та характеристика структури економіки України

Економіка будь-якої країни як об'єкт досліджень є складною системою, тобто сукупністю якісно визначених елементів або підсистем, між якими існує закономірний зв'язок. Провідною серед таких підсистем є виробнича. Системі притаманні специфічні ознаки. Головними ознаками економіки є її цілісність, ієрархічна побудова, ендогенний характер і безперервність розвитку.

Співвідношення, які відбивають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки в процесі її розвитку, характеризуються поняттям "структура економіки".

Характеризуючи сучасний стан економіки України, слід зазначити, що серед багатьох факторів формування негативних тенденцій її розвитку дуже вагому, якщо не головну, роль відіграють структурні диспропорції. Структурні диспропорції в економіці України нагромаджувалися роками під впливом централізованої системи управління, яка "узаконювала" незбалансований розвиток окремих частин економіки внаслідок нерівномірного розподілу ресурсів і політики пріоритетного розвитку окремих галузей, серед яких головним вважався військово-промисловий комплекс і галузі, безпосередньо з ним пов'язані. Структурні деформації, притаманні економіці УРСР за часів командно-адміністративної системи, залишилися у спадщину незалежній Україні. На цьому етапі структура економіки України характеризувалася такими диспропорціями:

  • o втратою прогресивної соціальної орієнтованості, невідповідністю потребам людини. Питома вага предметів споживання у загальному обсязі продукції промисловості 1988 р. становила лише 33,1 %, тоді як у країнах із високорозвиненою ринковою економікою цей показник сягає 50-60 %;
  • o порушенням оптимальних відтворювальних пропорцій, передусім переважним розвитком виробництва засобів виробництва (група "А") порівняно з виробництвом предметів споживання (група "Б");
  • o різкою диференціацією технічного рівня виробництва у різних галузях, а також на підприємствах однієї галузі, що є наслідком диспропорцій у сфері інвестування, розподілі матеріальних ресурсів, ціноутворенні, які панували в адміністративно-командній системі. Це так звана проблема технічно відсталих підприємств, які успадкувала Україна;
  • o ресурсномістким і переважно витратним характером виробництва, який значно знижує конкурентоспроможність українських товарів на світовому ринку;
  • o обмеженістю паливно-енергетичних і мінеральних ресурсів. Це на 60-80 % стосується таких важливих ресурсів, як нафта і газ, пальне для атомних електростанцій, кольорові метали та ін. За умов порушення господарських зв'язків обмеженість паливно-енергетичних і мінеральних ресурсів поруч із втратою багатьох ринків збуту продукції виявилася для економіки України однією з найбільших проблем;
  • o високим рівнем концентрації та монополізації виробництва. За даними 1991 р., 85 % номенклатури промислової продукції вироблялося поодиночними підприємствами, що характеризує високий ступінь монополізації виробництва;
  • o низькою "товарністю" кінцевої продукції, сировинною та напівфабрикатною спрямованістю експорту. Практично всі галузі

промисловості України були технологічно пов'язані з підприємствами країн колишнього Союзу. Лише 20 % вітчизняних промислових підприємств на початку 90-х років мали замкнений цикл виробництва в межах України. Після проголошення цими країнами незалежності технологічні зв'язки почали різко розриватися, а підприємства (надалі й цілі галузі) зазнавали виробничих криз, пов'язаних, з одного боку, з відмовою колишніх замовників від кінцевої продукції, що виготовляється в Україні, а з іншого - припиненням виробництва комплектуючих виробів і сировини, що надходили на українські підприємства.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >