Закономірності та принципи виховання

Процес виховання, як і процес навчання, має об'єктивні закономірності і передбачає дотримання певних принципів.

Основні закономірності виховання

Щоб організувати виховний процес у вищому навчальному закладі на наукових засадах, керувати ним і досягти високої ефективності, необхідно знати й враховувати його закономірності.

Закономірність виховання – стійкий, об'єктивний, істотний зв'язок у вихованні, реалізація якого сприяє ефективному розвитку особистості.

Виховний процес ґрунтується на таких закономірностях:

• 1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами і умовами виховання. Значні зміни в житті суспільства спричинюють зміни в його виховній системі. Розбудова незалежної держави в Україні передбачає формування у майбутнього фахівця національної свідомості, любові до Батьківщини, української мови, історії, культури свого народу, готовності віддати свої знання і сили на його благо.
• 2. Виховання людини під впливом різноманітних чинників, найважливішим серед яких є виховний вплив людей, які оточують, насамперед батьків і педагогів.
• 3. Залежність результатів виховання від глибини і повноти врахування національного менталітету студента. З огляду на це виховний процес слід вибудовувати з використанням рідної мови, на національних звичаях, традиціях тощо.
• 4. Залежність результатів виховання від виховного впливу на внутрішній світ студента. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її думки, погляди, переконання, ціннісні орієнтири, емоції, мотиви, установки тощо).
• 5. Визначальна роль спілкування і діяльності у вихованні особистості. Різноманітна діяльність є головним чинником єдності свідомості й поведінки кожного. Лише за таких умов можливий всебічний розвиток.

Закономірності виховання виявляються в усьому різноманітті взаємозв'язків. Знання їх дає викладачу змогу цілеспрямовано проектувати виховний процес і втілювати в життя вимоги програми.

Основні принципи національного виховання

Оптимізація змісту, методів і форм виховання потребує всебічного врахування його принципів.

Принципи виховання – керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту і методів його організації.

Вони є системою вимог щодо всіх аспектів виховного процесу і спрямовані на формування цілісної особистості. Національні принципи виховання закорінені у виховній традиції народу, тісно пов'язані з його історичною долею і ментальністю. Серед них виокремлюють:

• 1. Принцип народності. Сутність його полягає в єдності національного й загальнолюдського. Йдеться про національну спрямованість виховання, оволодіння і використання рідної мови, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну.
• 2. Принцип природовідповідності виховання. Він передбачає врахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей студентів, їх психологічних, національних і релігійних особливостей.
• 3. Принцип гуманізації. Сутність його полягає у створенні умов для формування кращих якостей і здібностей молодої людини – гуманності, щирості, людяності, доброзичливості, милосердя тощо. Передбачає він також гуманізацію взаємин між викладачами і студентами, повагу до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї.
• 4. Принцип демократизації. Це усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості студента як вищої суспільної цінності, визнання його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності; глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю.
• 5. Принцип етнізації. Полягає він у наповненні виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Йдеться про створення можливості для всіх молодих людей навчатися рідною мовою, виховання в них національної гідності, національної свідомості, почуття етнічної причетності до свого народу, відтворення менталітету свого народу, виховання їх як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків.
• 6. Принцип культуровідповідності виховання. Він передбачає органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними та родинно-побутовими традиціями, народним мистецтвом, ремеслами та промислами, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь.
• 7. Принцип поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю студентства, утвердження життєвого оптимізму, розвиток навичок позитивного мислення. Він передбачає безпосередню участь студентів у плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів.
• 8. Принцип безперервності і наступності виховання. Він ґрунтується на тому, що формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки вимагає системи заходів, які застосовують у певній послідовності. Адже позитивних рис особистості не можна сформувати, якщо виховний процес буде випадковою сукупністю епізодичних впливів.
• 9. Принцип єдності свідомості і поведінки у вихованні. Сутність його полягає у правильному співвідношенні методів формування свідомості та суспільної поведінки,

запобігання відхиленням у свідомості та поведінці особистості, вироблення несприйнятливості до негативних впливів, готовності протистояти їм.

• 10. Принцип професійної спрямованості виховання. Вся виховна робота зі студентами повинна орієнтувати їх на майбутню професійну діяльність, формувати почуття гордості за обрану професію, виробляти необхідні здібності, уміння, навички.
• 11. Принцип диференціації та індивідуалізації виховного процесу. Він передбачає врахування у виховній роботі рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності розкриття творчої індивідуальності кожного.
• 12. Принцип цілеспрямованості виховання. Зорієнтований він на підпорядкування усіх виховних заходів загальній меті формування висококваліфікованого спеціаліста. Усвідомлення мети створює перспективу, дає змогу проектувати бажаний рівень вихованості особистості.
• 13. Принцип єдності виховних впливів усіх учасників виховного процесу. Реалізується він у постійній взаємодії, взаємному інформуванні учасників виховного процесу про результати виховних впливів.
• 14. Принцип превентивності (за І. Бехом). Дотримання цього принципу вимагає спрямування виховних впливів держави, усіх суспільних інститутів та суспільства на профілактику негативних проявів поведінки молоді, на допомогу у її захисті, вироблення імунітету до негативних впливів соціального оточення. При цьому має бути забезпечена система заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього характеру, спрямованих на формування позитивних соціальних установок, запобігання вживанню наркотичних речовин, різних проявів деструктивної поведінки, відвернення самогубств, формування навичок безпечних статевих стосунків.
• 15. Принцип технологізації. Виховний процес передбачає послідовні науково обґрунтовані дії педагога та відповідно організовані ним дії студентів, підпорядковані досягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, що узгоджуються із психологічними механізмами розвитку особистості та зумовлюють кінцеву мету виховання. За таких умов виховний процес певною мірою гарантує позитивний кінцевий результат.

Сукупність усіх принципів забезпечує успішне визначення завдань, добір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від викладача використання їх у взаємозв'язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.

Окрім зазначених закономірностей та принципів, які визначають стратегію виховного процесу, при побудові науково обґрунтованої виховної дії як компонента методу виховання слід дотримуватися певних вимог. До цих вимог академік І. Бех зараховує такі:

• 1. Усвідомленість дій вихователя. У виховному процесі має переважати наукова доцільність. Бажано, щоб вихованець чітко розумів доцільність дій вихователя. У нього має сформуватися розуміння того, що він виконує вимогу педагога насамперед з переконання у її необхідності, а не тільки з поваги до нього.
• 2. Дозованість моральних настанов. Перед вихованцем доцільно ставити таку кількість моральних вимог, яка є необхідною. Краще пред'являти небагато вимог, але стежити за їх виконанням. Після оволодіння вимогою і закріплення її у моральній поведінці вихованця можна додати нову.
• 3. Використання спрямованої на вчинок виховної дії. Педагог повинен постійно організовувати спільну діяльність, спрямовану на зміст позитивного і негативного вчинку. У дискусії, що неодмінно виникає з цього приводу, з'ясовують всі можливі наслідки певного вчинку вихованця для нього і його найближчого оточення. Важливо виявити внутрішні причини, які спонукали індивіда до цього вчинку.
• 4. Урахування у виховних діях спадковості вихованця. Якщо педагог хоче досягти успіху у виховній роботі з особистістю, він має знати її природні схильності та враховувати їх, будуючи систему виховних дій.
• 5. Культивування розвивально-оптимістичної позиції вихованця. Педагогові слід з вірою в позитивну сутність вихованця, упевненістю у наявності милосердя, закладених здібностей, які здолають негативні схильності, обґрунтовано довести, що студент здатний творити добро, спроможний на дружбу і справедливість, у такий спосіб підтримати віру суб'єкта у свої сили.
• 6. Запобігання міжсуб'єктним ситуаціям особистісної амбівалентності. Особистісна амбівалентність – це внутрішній стан "здаватися і бути", який виникає, коли людина починає здаватися не тією, якою вона є насправді. Виховні дії педагога з огляду на це мають відображати його високоморальну особистісну сутність, позбавлену лукавства. Його поведінка має демонструвати вихованцеві безумовну правдивість. Суб'єкт повинен знати, що його не обманюють і що він сам може говорити правду, відверто розповідати вихователю, що його хвилює, що з ним сталось.
• 7. Визнання особистості вихованця і недоторканості його особистості. З образом людини нерозривно пов'язане визнання її особистості та недоторканості. За такої виховної позиції неприпустимі образи і пригнічення вихованця. Виховна дія визнання особистості не сумісна з намаганням впливати на вихованця, орієнтуючись на власне задоволення і зручність. Тільки та виховна дія, яка поважає особисту гідність вихованця, може забезпечити його моральний розвиток.

Дотримання вимог щодо конструювання виховних дій як компонента методу виховання дасть змогу підвищити ефективність виховних впливів на студентів, їх активність у виховному процесі взагалі і у самовихованні кожного студента зокрема.