Взаємозалежність внутрішньополітичного і зовнішньополітичного іміджів України

К. Боулдінг виокремив у структурі національного іміджу зовнішній імідж – уявлення про одну націю в громадській думці інших країн – і внутрішній – уявлення нації про саму себе [522, с. 28]. Характер уявлень про себе і про своє місце у світі ("внутрішній" образ країни) справляє неоднозначний вплив на сприйняття країни за її межами ("зовнішній" образ). "Зовнішній" образ орієнтований на перед-уявлення про країну, сформовані за межами національного культурного поля (що "інші" думають про "нас"), і визначає її "репутацію". "Внутрішній" – відбувається на самооцінці, але доповнюється проекцією внутрішнього сприйняття за межі національно-державної спільності (що "ми" хочемо і вважаємо за потрібне розповісти про себе "іншим") [380, с. 9].

Як зазначає Е. Торопова, основна відмінність зовнішнього і внутрішнього іміджу – аудиторія, з якою здійснюються комунікації. Зовнішній імідж країни формується у громадській думці мешканців інших держав, внутрішній – у громадській думці її власних громадян. Внутрішній і зовнішній іміджі мають бути не просто співзвучні, а змістово однакові. Найважливішим їх елементом є національна ідентичність. Те, як населення країни сприймає себе, справляє істотний вплив на уявлення інших народів про цю країну [422, с. 6].

У цьому контексті логічно з'ясувати, у чому сутність понять "думка" і "громадська думка". Витоки поняття "думка" сягають Давньої Греції, де думка (грец. doxa) позначала імпульсивну оцінку, чуттєве ставлення і навіть оксюморон – "нерозумне" знання, яке протиставлялося істинному знанню – логосу. Звідси випливає, що сутність думки становить недодумане, недоосмислене, тобто те, що не є предметом наукових роздумів. Французький дослідник С. Московічі вважає: "Думка – це миттєві й більш-менш логічні судження, які, відповідаючи на актуальні питання, відтворюються в безлічі варіантів у людей однієї країни, одного часу та одного суспільства" [256].

Що стосується громадської думки, то як явище вона з'явилася у XVIII ст. Значення громадської думки в житті людства відзначив французький філософ Ж. Кондорсе. Він з'ясував відмінності громадської думки від думки приватної. Якщо громадська думка має стійкість, надійність і універсальний характер, то думка приватна є локальною, мінливою, а значить, сумнівною. Розвиток громадської думки він пов'язував із винаходом книгодрукування і читання, які дали людям змогу обмінюватися думками і почуттями за відсутності співрозмовника. Отже, індивіди, не пов'язані між собою відносинами, утворюють публіку, що володіє "освіченою думкою", яка стає обов'язковою для всіх.

Міжнародна громадська думка про Україну неоднозначна. Причиною цього є насамперед нечіткість зовнішньої політики. Має рацію Г. Патарай, який зазначає, що найважливіші внутрішньополітичні події країни, які перебувають у центрі уваги світової спільноти, справляють істотний вплив на імідж держави на міжнародній арені. Від того, з яким результатом, позитивним чи негативним, відбувається розвиток цих подій, наскільки адекватно з погляду міжнародного права і морально-етичних норм долаються проблеми внутрішньої політики, залежить у кінцевому підсумку поліпшення або погіршення репутації. Це, у свою чергу, об'єктивно впливає на іміджеві позиції країни [315, с. 13].

У 2012 р. на процес формування іміджу України впливали дві події – Євро-2012 і парламентські вибори. Відповідаючи на запитання журналістів, голова представництва ЄС в Україні зазначив, що Євро-2012 – це нагода привернути увагу до України загалом та окремих подій зокрема. Тому політичній ситуації в державі належить важлива роль у створенні іміджу за результатами проведення Євро. "Питання, які турбують Євросоюз, можуть негативно вплинути на позитивний імідж України після проведення Євро. Адже футбольних уболівальників цікавлять не лише футбол та пиво. Саме завдяки цьому чемпіонату європейці зможуть побачити контраст між українським суспільством, яке, на жаль, досі перебуває на стадії пострадянського розвитку, та європейською спільнотою", – зазначив Ж.-М. Тейшейра. "Очевидно, що через проведення Євро в Україні приділятиметься більше уваги політичній ситуації. Неправильно думати, що вболівальників цікавить лише футбол. Адже політична ситуація відіграє для них важливу роль, як і для політиків, які планують приїхати в Україну", – додав посол Республіки Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гаймзьот. "Ми друзі України, і хочемо допомогти українцям у перетворенні їхньої країни на європейську державу. Ми очікуємо, що українська влада дослухається до рекомендацій Європейського Союзу. Якщо Україна хоче бути частиною європейської сім'ї, вона має поважати європейські цінності", – наголосив Ж.-М. Тейшейра [131]. Президент Польщі 1995– 2005 рр., голова наглядової ради Ялтинської європейської стратегії Олександр Кваснєвський, зауважив: "Чемпіонат – це чемпіонат. Місяць минув – і не можна зупинятися, треба продовжувати рух вперед. Тепер найголовніше, після цього успіху, провести чесні, прозорі й добре організовані вибори. Це буде впливати на імідж України навіть більше, ніж Євро [12].

З наближенням парламентських виборів в Україні міжнародні організації, у т. ч. Парламентська Асамблея Ради Європи уважно відстежували розвиток українських політичних подій. 4 вересня 2012 року у Страсбурзі засідав моніторинговий комітет ПАРЄ з метою обговорення політичної ситуації в Україні та шляхів взаємодії з українською владою. Співдоповідачка ПАРЄ по Україні шведка Маріетта де Пурбе-Ландін, оцінюючи політику української влади, висловила таку думку: "Багато слів і мало дій. Це найбільша проблема України. Вони обіцяють і не виконують зобов'язань, узятих на себе при вступі. Справи йдуть у неправильному напрямку. Я б навіть сказала, що Україна скочується в канаву, роблячи крок уперед і два назад. Ми можемо допомогти, але для цього треба до нас дослухатися. Якщо ж говорити відверто, не тільки цей уряд не виконує зобов'язання, а й інші, які перебували при владі в останні 17 років" [404].

Співдоповідач Парламентської асамблеї Ради Європи Майліс Репс вважає, що Україна відрізняється від інших країн, що перебувають під моніторингом ПАРЄ, своєю непередбачуваністю. На її думку, в цьому Україна відрізняється від Росії: "Візьмемо, наприклад, вибори в Росії – вони викликали так мало дискусій не тому, що там не було проблем, і вже точно не тому, що там ситуація краща, ніж у вас, а тому, що всі розуміли, що там станеться. І очікування цілком виправдалися! В Україні все інакше. І в цьому сенсі у вас демократія непогано функціонує" [440].

Відомий американський журналіст, історик Енн Еплбаум вказала на залежність міжнародного іміджу України від обставин проведення парламентських виборів у жовтні 2012 року. Таку думку вона висловила, спілкуючись з українськими журналістами та експертами під час відеоконференції в Інституті світової політики. "Від парламентських виборів зараз залежить, як надалі будуть сприймати Україну в ЄС і в СІЛА. Нас не цікавить, кого обере український народ, це його право. Нас цікавить, чи забезпечить виборчий процес рівні можливості всім громадянам, і чи буде процес передачі влади мирним і безболісним" [501].

Після президентських виборів 2010 р. були підстави вважати, що вільні демократичні вибори в недалекому майбутньому зможуть стати візитною карткою України. Так, наприклад, на думку представників Європейського Союзу, президентські вибори 2010 р. продемонстрували "важливі досягнення" української демократії. Про це йшлося в заяві верховного представника ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки, віце-президента Європейської комісії Кетрін Ештон, зробленій 8 лютого 2010 року у Брюсселі: "Я вітаю завершення другого раунду голосування на президентських виборах в Україні й позитивну оцінку, дану цьому процесу міжнародною наглядовою місією ОБСЄ. Загалом спокійна атмосфера, в якій були проведені вибори, відкрита кампанія в ЗМІ і факт, що було зроблено справжній вибір, свідчать про важливі досягнення в розвитку української демократії", – заявила Кетрін Ештон. Крім того, вона привітала народ України з високою явкою в обох турах виборів і продемонстрованим "демократичним процесом і зобов'язаннями", а також запевнила, що ЄС залишається відданим зобов'язанню поглиблення відносин з Україною та підтримці в імплементації реформ, що стоять на порядку денному [129].

Позитивну оцінку виборам Президента України дав посол Іспанії в Україні Хосе-Родрігес Мояно: "Для ЄС дуже важливо, щоб Україна розвивалася як стабільна, демократична і відкрита країна. Останні вибори показали, що Україна може визначати свою зовнішню політику без якогось зовнішнього втручання. Вона показала, що розвивається як європейська країна, і надалі Україна, коли пройде цей шлях до кінця, продемонструє всім, що самостійно реалізовує свою власну політику" [59].

Уже в 2012 р. Верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Кетрін Ештон, говорячи про Україну, заявила, що якщо керівництво держави не забезпечує своїм громадянам основних демократичних цінностей, то це – реальна проблема для ЄС. Після засідання міністрів у рамках Східного партнерства, яке відбулося в Брюсселі в липні 2012 року, відповідаючи на запитання журналістів щодо політичних ув'язнених, Кетрін Ештон констатувала, що тема верховенства права порушується "в кожній розмові, які у нас є". "Українським колегам ми наголошували багато разів: це – не про особистості, це про верховенство права, якщо є гарантія, що правосудця здійснюється ефективно і правильно і застосовується не тільки до Тймошенко, а й до інших, хто був затриманий", – нагадала вона позицію ЄС. Верховний представник ЄС також констатувала, що Україні "добре відомо, що це – фундаментальна частина проблеми, яка у нас є". "Що я хочу сказати сьогодні – значно ширше. Це – про роль керівництва, яке здійснюється від імені людей, і якщо це від імені людей, ви маєте забезпечити всім основні цінності, які об'єднують вас. Це – демократія, свобода, права людини. І якщо хтось у це не вірить, або виглядає так, що це не забезпечується, тоді це – реальна проблема для нас, це – проблема для цієї країни", – заявила вона.

Європейський комісар з питань розширення та Європейської політики сусідства Штефан Фюле повідомив, що під час зустрічі з міністром закордонних справ України Костянтином Грищенком він зазначив, що є проблеми, у вирішенні яких зацікавлені держави-члени ЄС. "Це – вирішити проблему використання виборчого правосуддя, друге – гарантувати, що наступні парламентські вибори справді будуть вільні і справедливі, і третє – здійснити конкретні кроки в процесі реформ, зокрема щодо порядку денного асоціації", – позначив Ш. Фюле три питання, які ЄС хотів би бачити вирішеними [506].

Однак, на думку міжнародних спостерігачів, парламентські вибори 2012 р. істотно погіршили демократичний імідж України. Про регрес демократії в Україні заявив Президент ПАРЄ Жан-Клод Міньйон. Він зазначив, що цілком згоден з негативними оцінками міжнародних спостерігачів, які вони висловили щодо виборчого процесу в Україні. "За словами спостерігачів, демократія занепадає. Це означає, що вона не в стані застою, а насправді регресує". Оскільки Україна є одним із 47 членів Ради Європи, вона на його думку, має виконувати свої зобов'язання перед організацією. "Очевидно, що Україна є членом Ради Європи, а не ЄС, і це конкретний приклад того, що ЄС відіграє міжнародну роль. Не наша справа ставати на чийсь бік, коли йдеться про порушення, недотримання, наша роль у проведенні парламентської дипломатії" [341].

Про те, що Європа розчарована тим, що відбувалося в Україні після виборів, на першій конференції Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства заявив глава Представництва ЄС в Україні Ян Томбінський. Він, зокрема, наголосив, що вибори є основою демократії. І не так важливо, краще чи гірше пройшли ці вибори порівняно з попередніми. Важливо, щоб під час підрахунку голосів було враховано волю громадян України [58].

Директор політичного планування державного департаменту США Джейк Салліван заявив, що Вашингтон хоче бачити реальне просування демократії в Україні. На прес-конференції 15 січня 2013 року, присвяченій питанням пріоритетів і цілей зовнішньої політики США в XXI столітті, відповідаючи на питання про Україну, Дж. Салліван нагадав, що раніше США вже висловлювали свою стурбованість політичною ситуацією в країні: "Ми озвучили це публічно, державний секретар Клінтон озвучила це у своїх листах керівництву України. Ми абсолютно чітко позначили, що готові підтримувати демократизацію в Україні, і поки цього не відбудеться, ми будемо продовжувати висловлювати незгоду. Ми дуже прозорі й постійні в нашій політиці щодо цього питання".

Як наголосив директор політичного планування Державного департаменту США, у Вашингтоні вірять у необхідність вжити "багато заходів, щоб створити більш прозоре, відкрите і підзвітне керівництво та інституції". Разом з тим він зазначив, що "тільки українські люди і українське керівництво будуть приймати рішення щодо впровадження фундаментальних параметрів демократичного суспільства і вживати щодо цього необхідні дії" [55].

Невтішними для України стали результати щорічного звіту Міжнародної неурядової організації Freedom House, згідно з якими за рівнем демократії Україна перебуває поряд з Руандою, Єменом і Бахрейном. Тобто Україна опинилася серед країн, де в 2008–2012 рр. найбільше знизилися демократичні показники. Freedom House називає три причини цього: погіршення якості проведення парламентських виборів, посилення тиску уряду на опозицію, а також "мовний" закон, який, на думку організації, захищає права російськомовної частини населення, ігноруючи інші, менш чисельні національні меншини [333].

Як відомо, процес демократизації держави не може здійснюватися без волі та участі його громадян, виражених через громадську думку. Самі українці оцінюють рівень демократії в країні по-різному. 45% опитаних Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) на замовлення Міжнародного фонду виборчих систем (IFES) вважають, що Україна – недемократична держава. Про це ведеться в результатах опитування 1512 респондентів у всіх регіонах України, що проводилося з 15 по 27 вересня 2012 року. Респондентів попросили оцінити Україну на демократичність. При цьому 25% опитаних вважають, що Україна – демократична держава, 15% – що в Україні спостерігаються демократичні та недемократичні тенденції і 14% – відповіли, що не знають. Крім того, респондентів попросили вибрати 5 тверджень, які, на їх думку, дають найточніше визначення поняття "демократична держава". 59% опитаних обрали твердження, що демократична країна передбачає захист прав людини, 48% – забезпечення роботою громадян, 43% – чесне і справедливе дотримання законів, 38% – свободу слова, 37% – відсутність корупції в органах влади, по 28% – державну підтримку непрацездатних, пенсіонерів, а також свободу голосування. На запитання, чи задоволені вони діями Адміністрації Президента Віктора Януковича у сфері забезпечення прав і свобод, респонденти відповіли так: 37% – стурбовані певним згортанням прав і свобод, 23% – задоволені діями влади в цій сфері, 21% – стурбовані істотним погіршенням поваги до прав і свобод [336].

Українські вчені В. Бебик і К. Цветкова зазначають, що імідж держави, її міжнародний авторитет насамперед залежать від внутрішнього становища всередині країни – рівня економічного добробуту, розвитку демократичних інститутів, зрілості громадянського суспільства, політичної культури тощо [25]. Таких самих висновків дійшов дослідник іміджу Росії Е. Галумов, який наголошує на взаємозв'язку зовнішнього і внутрішнього іміджу. Він вважає, що перш ніж формувати позитивний імідж країни за кордоном, потрібно домогтися позитивного сприйняття Росії її громадянами [78, с. 43]. Є. Шевченко зазначає: "Формування позитивного іміджу країни починається з його утвердження в середині саме цієї країни. Будь- яка інформація про Україну, яка готується світовими аналітичними центрами, а також ЗМІ, значною мірою ґрунтується саме на внутрішньодержавній інформації офіційного і неофіційного характеру, яка має і позитивні, і негативні фактори впливу на імідж" [493, с. 119].

Однією з основних причин, що ускладнюють процес формування позитивного іміджу України за кордоном, є незавершеність процесу демократизації, що зумовлює нестабільність та непередбачуваність внутрішньої (політична криза) і зовнішньої політики (відмова від вступу до НАТО, намір здійснювати політику нейтралітету). Крім цього, імідж України активно занижується українською опозицією. Виїжджаючи до країн Європи, українські опозиційні політики користуються нагодою, щоб розповісти про продажність українських судів, згадати про високий рівень корупції і неможливість легально вести бізнес в Україні.

Член фракції Партії регіонів, член постійної делегації Верховної Ради в ПАРЄ, член Комітету ПАРЄ з юридичних питань та прав людини Сергій Ківалов заявив, що представники опозиції, переслідуючи свої політичні інтереси, не втрачають можливості виставити Україну в найгіршому світлі: "Так, депутати від “Батьківщини”, члени української делегації ПАРЄ, при обговоренні доповіді щодо політв'язнів в Азербайджані істерично закликали згадати в резолюції і Україну, хоча це... не вписується ні в які норми". За його словами, "манера все ставити з ніг на голову на догоду своїм корисливим, вузькополітичним цілям в очах парламентаріїв інших держав та преси" підриває імідж України [300].

Після Давоського форуму 2013 р. Прем'єр-міністр Микола Азаров під час зустрічі з членами секретаріату Національної спілки журналістів заявив, що опозиція "опустила" Україну. Він звернув увагу на те, що українська опозиція була єдиною поміж інших країн, представники якої виступали і говорили: в Україні корупція, туди не можна вкладати гроші, там править злочинний режим [445].

Однак на шкоду іміджу України діють не лише опозиціонери, а й представники державної влади. Так, на думку екс-президента Леоніда Кравчука, яку він висловив під час зустрічі зі студентами Національного університету імені Тараса Шевченка, Голова Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами Владислав Каськів принизив Україну, допустивши скандал навколо будівництва LNG-терміналу (26 листопада Держінвестпроект підписав угоду про співпрацю з компанією Gas Natural Fenosa (Іспанія) в межах будівництва LNG-терміналу в Одеській області). Зокрема, Л. Кравчук зазначив: "Я хочу поставити запитання: ті наші люди, які готували меморандум до підписання, якщо б вони були професіоналами, той же Каськів, він що, не повинен був перевірити – хоча б по телефону – хто буде підписувати меморандум?". Л. Кравчук зазначив, що такі безвідповідальні дії, зокрема з боку Каськіва, призвели до зниження іміджу України. "Це – факт приниження України. Він (Каськів) принизив, опустив Україну нижче ватерлінії" [209].

Отже, приймаючи до уваги взаємозалежність внутрішньополітичного і зовнішньополітичного іміджів в України, варто враховувати відмінність суб'єктів, на яких спрямовуються комунікаційні дії, відмінність громадської думки й окремих суб'єктивних поглядів, адекватність повідомлень про успіхи країни, гнучке реагування на зауваження ззовні, що стосуються дотримання демократичних стандартів.