Прояви, види, стали та рівні девіантної поведінки

За поведінкою особистості можна визначати успішність її соціалізації, тобто процесу входження до різних спільнот людей.

Поведінка особистості – взаємодія з довкіллям, опосередкована зовнішньою і внутрішньою активністю у формі цілеспрямованої послідовності вчинків.

Важливою складовою процесу соціалізації людини є виникнення і розвиток уявлень про правила поведінки, що співпадають чи не співпадають з традиціями і звичаями людської спільноти, про моральне чи аморальне, таке, що схвалюється або засуджується, що дозволено або заборонено тощо.

Оцінка будь-якої поведінки передбачає порівняння її з певною нормою (від лат. norma – точний припис, зразок).

При цьому за норму можна брати:

• • статистичну норму (особливості поведінки, що властиві більшості людей у популяції);
• • соціальну норму (моральні, правові, професійно-організаційні або інші вимоги до поведінки, що висуває суспільство в певний період розвитку);
• • норми психічного здоров'я, психічну норму особистісного розвитку тощо.

Нормальна, або гармонійна, поведінка характеризуєшся:

• 1) збалансованістю попонних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вища нервової діяльності);
• 2) адаптивністю та самоактуалізацією (на рівні характерологічних особливостей);
• 3) духовністю і самоактуалізацією (на особистішому рівні).

За результатами порівняння з нормою визначають нормальну (таку, що відповідає нормі) та аномальну девіантну поведінку особистості.

Девіантна поведінка – система вчинків особистості, що відхиляються від загальноприйнята норми (норми психічного здоров'я, права, культури, моралі тощо).

Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства, девіантна поведінка поділяється на п'ять типів (табл. 1).

Таблиця 1

Теорії девіації

Ризикологія – наука про основні закономірності, принципи та інструментарій виявлення, врахування, оцінювання й управління ризиком, який відображає характерні особливості сприйняття зацікавленими суб'єктами господарювання об'єктивно наявних невизначеності, конфліктності, іманентних процесам цілепокладання, оцінювання, управління об'єктами ризику, котрі обтяжені можливими загрозами й невикористаними можливостями.

Фактори ризику девіантної поведінки дітей і молоді:

• • соціально-економічні: зниження життєвого рівня населення, майнове розшарування суспільства, обмеження можливостей соціально схвалених способів заробітку, безробіття, доступність алкоголю і тютюну;
• • соціально-педагогічні: криза інституту сім'ї, зростання кількості сімей з конфліктним стилем виховання, проблеми, пов'язані з навчанням, конфлікти з вчителями, низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі, слабка система позашкільної зайнятості дітей і молоді;
• • соціально-культурні: зниження морально-етичного рівня населення, поширення кримінальної субкультури, руйнація духовних цінностей, наростання неформальних молодіжних об'єднань, в яких домінує культ сили;
• • психологічні: акцентуації характеру, реакція емансипації, реакція групування, потяг до самоствердження, задоволення почуття цікавості, бажання виглядати дорослим, потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації, інфантилізм, підвищений рівень тривожності;
• • біологічні: порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму, вроджені психопатії, мінімальні мозкові дисфункції унаслідок органічного враження головного мозку, наслідки спадковості, вплив природного середовища.

Відхилення від цієї норми (девіації) у поведінці можуть трактуватися як позитивні, так і негативні. У разі позитивних девіацій йдеться про нестандартну особистість, для якої характерними є оригінальні, творчі ідеї, що мають суспільну значущість і свідчать про успішний процес соціалізації та відіграють позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства.

Негативні девіації поведінки пов'язані з тим, що особистість не засвоює позитивного соціального досвіду, не може адаптуватися до моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства, хоча й може досить добре знати ці норми. У цьому випадку процес соціалізації особистості є порушеним, що проявляється у незбалансованих психічних процесах, неадаптованості, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді уникання морального і естетичного контролю за власною поведінкою, яка стає соціально дезадаптованою. Мова йде про девіантність особистості – сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванняхі та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричинює девіантний спосіб життя.

Дослідник І. Кон класифікує девіантну поведінку особистості (в негативному розумінні цього поняття) на дві великі категорії: поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, коли йдеться про наявність психопатології; поведінка, що порушує соціальні та культурні норми і, особливо, правові.

У превентивній психології визначено ознаки девіантної поведінки:

• • багаторазові, тривалі порушення не будь-яких, а найважливіших норм для певного суспільства на цей час;
• • поведінка не є наслідком кризової, нестандартної ситуації, а зумовлена загальною спрямованістю особистості;
• • сама поведінка супроводжується різноманітними проявами соціальної дезадаптації, викликає негативну оцінку з боку інших людей;
• • поведінка не ототожнюється з психічними захворюваннями чи патопсихологічними станами, хоча може за певних умов набувати патологічних форм (алкоголізм, наркоманія тощо);
• • результатом поведінки є заподіяння реальної шкоди самій особистості чи оточуючим.

Девіантна поведінка є агресивною, при цьому агресія може бути спрямована як на інших людей, так і на самого себе.

Девіантна поведінка особистості часто пов'язана з її важковиховуваністю у дитинстві, що може бути зумовлено:

• • несформованістю особистісних структур, низьким рівнем моральних уявлень і соціально-прийнятих навичок поведінки (в цьому випадку йдеться про педагогічну занедбаність);
• • особливостями в розвитку вищої нервової діяльності (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність тощо);
• • невмілими виховними впливами (йдеться про хибну або ситуативну важковиховуваність);
• • функціональними новоутвореннями особистості (неадекватною самооцінкою і рівнем домагань, що ведуть до виникнення смислових бар'єрів стосовно вихователів, афекту неадекватності тощо, тобто до власне важковиховуваності).

Агресія (лат. aggressio – напад) – це фізична або словесна поведінка людини, спрямована на пошкодження або зруйнування. У випадку, якщо агресія виявляється в найбільш екстремальній і соціально неприпустимій формі, вона переростає у насильство.

Теорії пояснення агресії:

• – теорія Гобса витікає з твердження, що всі люди за своєю природою егоїстичні, брутальні й жорстокі, тобто агресія закладена у підсвідомості як інстинкт, саме через "тваринну" сторону людської натури;
• – теорія Зіґмунда Фройд загалом підтримував точку зору Гобса, але розвиває власну "теорію двох інстинктів" (у кожній людини існують інстинкт життя, який забезпечує енергію для існування росту і розвитку, та інстинкт смерті, який працює на самознищення індивіда. Інстинкт смерті часто спрямовується назовні, проти навколишнього світу у формі агресії. Енергія інстинкту смерті постійно акумулюється в людині. Якщо вона не реалізується в маленьких дозах, то в решті-решт виллється в екстремальній формі. Спосіб очищення від негативної енергії– катарсис (емоції виражаються через плач, слова, символічні діїіт. д.);
• – теорія Лоренса: агресія – це успадкована спонтанна готовність боротися за існування або захоплювати і захищати власність;
• – теорія впливу на агресію генетичних факторів, яка була неодноразово доведена за допомогою експериментів з близнюками. Гени можуть впливати на поведінку через кодування, вироблення специфічних білків, які функціонують в мозку і нервовій системі і прямо впливають на поведінку людини.

Загалом до психічних проявів девіантної поведінки особистості відносять такі:

• • духовні проблеми, зокрема, відсутність або втрату сенсу життя, переживання внутрішньої порожнечі, блокування самореалізації духовного потенціалу тощо;
• • деформація ціннісно-мотиваційної сфери – несформовані або редуковані моральні цінності (совість, відповідальність, чесність), переважання девіантних цінностей, ситуативно-егоцентричну орієнтацію, фрустрованість вищих потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;

У емоційні проблеми – тривога, депресія, переважання негативних емоцій, алекситимія (ускладнення в розумінні своїх переживань і невміння сформулювати їх у словах), емоційне огрубіння (втрата здатності визначати доцільність, доречність тих чи інших емоційних реакцій, дозувати їх), афективність тощо;

• • проблеми саморегуляції – неадекватні самооцінку та рівень домагань, слабкий розвиток рефлексії, надмірний або недостатній самоконтроль, низький рівень адаптивних можливостей;
• • викривлення у когнітивній сфері – стереотипність, ригідність мислення, неадекватні настановлення, обмеженість знань, наявність забобонів;
• • негативний життєвий досвід – наявність шкідливих звичок, психічних травм, досвіду насильства, соціальну некомпетентність тощо.

Залежно від виду норми, з якою співставляються особливості поведінки, та її негативних наслідків виокремлюють такі види девіантної поведінки:

• • антисоціальну (делінквентну і кримінальну) поведінку;
• • асоціальну (аморальну) поведінку;
• • аутодеструктивну поведінку тощо.

Антисоціальна поведінка суперечить соціальним і правовим нормам, загрожує соціальному порядку і благополуччю оточуючих. При цьому делінквентна поведінка полягає у здійсненні особистістю дрібних правопорушень, за які її не притягують до відповідальності. Може виявлятися у формі бешкетування, хуліганства, коли, наприклад, особистість бажає розважитися, але обирає для цього неприйнятні форми, насамперед, внаслідок недоліків у своєму вихованні.

Делінквентна поведінка (лат. delinquente – гріх, хибний вчинок, провина; delinquens – правопорушник, злочинець, бунтівник) – вид соціально неприйнятної поведінки, котра включає у себе типи відхилень від норми: асоціальність та антисоціальність.

До делінквентної поведінки можна віднести в певних випадках і прояви вандалізму як форми руйнівної поведінки, спрямованої на безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей. Спираючись на класифікацію мотивів вандалізму Д. Кантера, виокремлюють такі типи вандалізму:

• • вандалізм як спосіб придбання, коли мотивом руйнування є матеріальна вигода;
• • вандалізм як помста, відповідь на образу;
• • лють через переживання нездатності досягти певної мети і спроба справитися зі стресором;
• • нудьга і, відповідно, бажання розважитися, пошук нових вражень, гострих відчуттів;
• • вандалізм як спосіб самоствердження, привертання уваги до себе;
• • вандалізм як дослідження (у дитячому віці), бажання зрозуміти принципи і механізми функціонування певних речей;
• • графіті (від італ. graffito – надряпані, проведені лінії) як різновид комунікації, яке через анонімність звільняє особистість від соціального контролю тощо.

Останній з наведених типів часто слугує засобом вираження придушених внутрішньоособистісних конфліктів і проблем (коли, наприклад, особистість прагне ствердити у такий спосіб власну особистішу чи групову ідентичність, проявити свій протест проти "тиску" соціальних і культурних норм або ж через висловлювання на адресу відомих людей самоствердитися за їх рахунок).

Індикаторами делінквентності є:

• • брехня (навмисна, пов'язана з отриманням матеріальної користі; ухилення від виконання своїх обов'язків; шахрайські витівки);
• • дії, які не відповідають статусу неповнолітньої особи (купівля алкоголю; відвідування місць, вхід в які не рекомендований неповнолітнім;
• • тривалі втечі з дому, попри заборону батьків; шкільні пропуски);
• • бійки (наприклад, з використанням зброї чи з проявом жорстокості);
• • крадіжки (переважно предметів, котрі не мають значної матеріальної цінності);
• • адикції (вживання психоактивних речовин, пристрасть до азартних ігор (гемблінг);
• • нанесення шкоди іншим людям (зокрема матеріальної шкоди – навмисне псування чужого майна);
• • порушення адміністративного правопорядку (псування чужого майна, водіння мотоцикла, автомобіля у нетверезому стані).

Унаслідок здійснення делінквентних дій особистість може дедалі звикати до думки про їх дозволеність. При цьому, за дослідженням Л. Філонова, спрацьовують спеціальні захисні механізми, за допомогою яких людина може виправдовувати порушення норм. Це:

• • хибні уявлення про те, що існують люди, яким усе дозволено ("Правила існують лише д ля посередностей, а я не такий");
• • ігноруються, знецінюються самі соціальні норми (через смислові бар'єри, коли норми сприймаються як повчання, що вже набридли).

Поступово делінквентна поведінка може трансформуватися в злочинну.

Кримінальна (злочинна) поведінка особистості виявляється у вчинках, що суперечать нормам права і, водночас, нормам карного законодавства.

О. Дроздов, М. Скок виокремлюють декілька типів кримінальної поведінки залежно від тяжкості злочину:

• • злочини, що чиняться із застосуванням фізичної сили: вбивства (гоміцид), нанесення тілесних ушкоджень, побої і хуліганство, згвалтування, захоплення заручників та інші;
• • злочини, що відбуваються з погрозами застосування фізичного насильства: здирництво (рекет), погроза фізичної розправи, примус до дачі неправдивих свідчень та інші;
• • злочини, що чиняться через психологічне насильство: шантаж, образа, обмова та ряд подібних;
• • злочини, що відбуваються за допомогою "інтелектуального насильства", коли, наприклад, посадова особа перевищує владу або повноваження, здійснює незаконний арешт або затримання.

Залежно від особливостей спрямованості особистості Г. Міньковський визначає такі типи злочинної поведінки:

• • випадкова, що суперечить загальній спрямованості особистості;
• • ймовірна, але невідворотна з урахуванням загальної нестійкості особистісної спрямованості;
• • така, що відповідає антигромадській спрямованості особистості, але випадкова з боку приводу й ситуації;
• • така, що відповідає злочинному настановленню особистості й передбачає пошук або створення необхідних приводів і ситуацій.

Виокремлюють такі типи асоціальної поведінки особистості:

• • конфліктно-ситуативний – з переважанням позитивної спрямованості;
• • ситуативний – з незначною негативною спрямованістю;
• • нестійкий – з переважно негативною спрямованістю;
• • стійкий – з негативною спрямованістю.

До асоціальної поведінки можна віднести бродяжництво як наслідок соціальної дезадаптації, що спричинює прагнення уникнути соціального контролю, "втечу" від вимог суспільства через суб'єктивне переживання неможливості їхнього дотримання (з одного боку) і примирення з цим фактом (з іншого боку). Про бродяжництво йдеться, коли в особистості відсутнє постійне місце проживання, а вона існує на нетрудові доходи (йдеться про так званий "соціальний паразитизм").

Аморальна поведінка – сукупність вчинків, що характеризуються негативним ставленням індивіда до етики і моралі, насамперед, до загальнолюдських цінностей, зокрема, до дисциплінованості, почуття обов'язку, поваги до оточуючих, ввічливості, чесності, порушення яких передбачає громадський осуд.

Іноді аморальна поведінка, наприклад, статева розбещеність, супроводжується зниженням моральних критеріїв у суспільстві загалом. Виокремлюють такі групи форм аморальних вчинків:

• • стійкі форми, коли поведінка особистості зумовлюється стійкими аморальними мотивами, при цьому після скоєння аморального вчинку особистість відчуває задоволення собою, у будь- якому випадку не переживає негативних емоцій;
• • нестійкі форми, коли особистість здійснює аморальний вчинок через відсутність безпосередньої загрози покарання, хоча й добре знає, що такі дії заслуговують на осуд; разом з тим, маючи певні моральні переконання, через скоєний негативний вчинок особистість зазнає докорів сумління;
• • одиничні форми, коли особистість відчуває сором за свої вчинки, хоча й вважає, що в певній ситуації вчинила правильно (тобто спрацьовують захисні механізми, які формують псевдоморальні почуття).

Аутодеструктивна поведінка являє собою поведінку, що відхиляється від психологічної норми, часто медичних норм, загрожуючи цілісності й розвитку особистості.

• • даному випадку йдеться про:
• • суїцидальну поведінку;
• • поведінку з вираженою загрозою для життя, коли особистість віддає перевагу екстримапьним видам діяльності;
• • віктимну поведінку (поведінку жертви);
• • адиктивну поведінку, зокрема, фанатичну поведінку (сліпе слідування певним ідеям, наприклад, релігійному культу деструктивної спрямованості).

Суїцидальна поведінка (від лат. sui – само, caedare – вбивати) – самогубство або його спроба, спрямована на виведення особистості із кризової ситуації, усвідомлення перебування в якій є для не) нестерпним і з якої вона не бачить іншого виходу (хоча об'єктивно такий вихід можна знайти).

Людина переживає безнадійність, безпомічність через фрустрацію надзвичайно важливих для неї потреб вищого порядку і через звуження свідомості мислення працює за логікою: або негайне вирішення проблеми, або смерть. Через амбівалентне ставлення до смерті (бажання смерті, яке поєднується з бажанням допомоги з боку інших людей) самовбивця часто подає відповідні сигнали про допомогу, залишаючи повідомлення – листи, наводячи лад у справах тощо.

Розрізняють:

• • істинний суїцид, викликаний бажанням померти через втрату сенсу життя;
• • демонстративний суїцид як засіб привернути до себе увагу, закликати на допомогу в несприятливих життєвих ситуаціях;
• • прихований суїцид – дії, що супроводжуються високою ймовірністю летального наслідку через їх невиправдану ризикованість, екстремальність тощо.

Для особистості з адиктивною поведінкою характерним є звуження часової перспективи, вона висуває перед собою цілі, досягнення яких може відбутися найближчим часом. При цьому у людей, які є близькими до цієї особистості, може виникнути так зване співузалежнення – особистісне новоутворення, що розвивається в результаті надмірної сконцентрованості уваги на проблемах особистості із залежною поведінкою, часто ;– самозречення і ігнорування власних потреб через довготривалу дію стресу.

Терміном адиктивна поведінка (від англ, addiction – схильність, згубна звичка) позначають поведінку особистості, обтяжену хімічною залежністю через вживання певних речовин (алкоголь, паління, наркотики тощо).

Адиктивна поведінка маже виявитися у.

• – порушеннях харчової поведінки (переїданні, голодуванні, відмові від їжі тощо);
• – гемблінгу (игровій залежності) – залежності від азартних, а останнім часом – і від комп'ютерних ігор;
• – релігійному фанатизмі – сліпому наслідуванні ідеї релігійного культу деструктивної спрямованості та ін.

Наближеною до аутодеструктивної поведінки є віктимна поведінка (від англ. victim – жертва), що являє собою активність

особистості, за якої вона певним чином сприяє скоєнню злочину проти неї, свідомо чи підсвідомо нехтуючи запобіжними заходами, обираючи спосіб життя, який привертає до цієї особистості увагу агресивних осіб, злочинців тощо.

Виокремлюють два типи віктимних особистостей:

• • пасивна жертва, для якої характерним є підвищена тривожність, невпевненість у собі, низька самооцінка, поведінка, якою вона виявляє нездатність опиратися тиску інших;
• • активна жертва, яка виявляє схильність до конфліктного стилю спілкування, незважаючи на ситуацію, часто – підвищену товариськість, нерозбірливість у знайомствах, емоційну ригідність, імпульсивність, демонстративність у поведінці тощо.

Розрізняють кілька етапів розвитку девіантної поведінки:

• • на першому етапі – ситуативному – виявляються лише окремі симптоми девіантної поведінки, зокрема, неслухняність, невиконання окремих соціальних вимог з боку сім'ї та інших соціальних спільнот;
• • другий етап – стійких порушень – можна охарактеризувати через стійке порушення соціальних та моральних норм, вимог та першими проявами делінквентної поведінки, що поступово наближається до межі правопорушень;
• • на третьому етапі – делінквентний – девіантна поведінка характеризується накопиченням соціального досвіду в здійсненні делінквентних дій і наближається до кримінальної (крадіжки, насилля, проституція та ін.);
• • четвертий – кримінальний – пов'язаний із багаторазовими проявами стійкої, соціально небезпечної поведінки, входженням до груп з яскраво вираженим характером асоціальної і антисоціальної спрямованості;
• • на п'ятому – деструктивному – йдеться про стійку, особливо небезпечну девіантну поведінку, тяжкі соціальні відхилення, стабільне відчуження особистості від суспільства, його норм і цінностей.