Графічне моделювання впливу дотацій на тінізацію офіційного сектора економіки України

Проблема детінізації економіки тісно пов'язана з основними проблемами економічного реформування в Україні, побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки, а суттєве зменшення обсягів тіньового сектору економіки неможливе без реалізації в країні податкової реформи, вдосконалення роботи банківської системи, забезпечення надійної правової захищеності суб'єктів підприємницької діяльності.

Саме через вищевказані причини, організовувати та розвивати власну справу в сфері виробництва і важко, і невигідно. Підприємці змушені або займатися більш мобільними видами діяльності, які приносять швидко високі доходи (фінансові операції, угоди з цінними паперами), або хоча б частину власного бізнесу “ховати” в тінь за допомогою різних фінансових схем з використанням недоопрацювань в законодавстві. Це питання, як свідчать дослідження, знаходиться в центрі уваги науковців та практиків, як в країнах з високим відсотком тіньової економіки, так і в країнах, де її частка незначна (5-10 %).

Особливий науковий інтерес, в цьому плані, представляють праці В. Предборського^[1], О. Усатюка^[2], Ю. Латова, С. Ковалева^[3], А. Скрипника, Г. Гендлера^[4] та ін.. Дослідження цих вчених є корисними для України, але в їх працях відсутнє графічне моделювання та аналіз соціально-економічної ситуації на основі тіньової діяльності, що базується на дотаціях та субсидіях.

Використовуючи теоретичні положення та практичні рекомендації дослідників, метою параграфу є виявити і графічно показати механізм, особливості і наслідки негативних зрушень на базі дотаційної тіньової діяльності в Україні.

При дослідженні проблеми нами ставиться завдання обґрунтувати і довести, що діяльність, яка базується на дотаціях, може стати тіньовою, перш за все, тому, що довготривалі дотаційні вкладення втрачають підконтрольний статус і можуть бути використані за іншим призначенням. Державні дотацій та субсидій – це сьогодні сфера потенційної тіньової діяльністі в економіці України.

Практика і теорія ринкової економіки свідчить, що рівновага в ній завжди здійснюється як момент у стабільному і довготривалому стані відхилення від цієї рівноваги, тобто в стані ринкової нерівноваги. Оскільки такий нерівноважний стан завжди супроводжується втратою марно витрачених ресурсів або частини купівельної сили грошових знаків, то теоретичні зусилля економістів і практичні зусилля уряду направлені на мінімізацію масштабів та тривалості нерівноважної деформації мікро- й макроринку^[5].

Проте, вже з часів Дж. Кейнса^[6] стало не менш загальноприйнятим розглядати критично і стан ринкової рівноваги, оскільки така рівновага ще не завжди означає досягнення поставленої соціальної мети. В подібному неспівпаданні “ринкового” й “соціального” (неринкового) оптимумів, закладена необхідність прямого соціального (державно-адміністративного) втручання з метою коректування фактичносталого об'єму ринкової нерівноваги.

Дійсно, саме встановлення ринкової рівноваги ще нічого не говорить про соціальну ефективність відповідності попиту й пропозиції. Так, на ринку медичних послуг може бути досягнута вартісна рівність об'єму цінових послуг на перебування в лікарні і число реальних пацієнтів. Але це ще нічого не говорить про реальну кількість потенційних пацієнтів, даний рівень цін, для яких може виявитися неприйнятним з погляду можливостей їх особистого бюджету.

Таким чином, факт ринкової рівноваги може як дезорієнтувати, так і дезінформувати суспільство, виробників та споживачів про реальний стан перебування справ на даному ринку, про видимість досягнення ринкової рівноваги, тоді як даний ринок й виникнувши на ньому ринкова рівновага потребують вельми серйозної корекції через їх приховані зміни.

Саме це спонукає уряд (державну адміністрацію) безпосередньо впливати на зміну рівня ринкової рівноваги (локального або глобального) з метою забезпечення більшої соціальної ефективності від продукції і послуг даного ринку.

Отже, за ситуації, коли стала на ринку рівновага не забезпечує необхідний, з позицій суспільних інтересів, об'єм попиту на соціальнозначущу продукцію (соціальнозначущі послуги), або бажаний об'єм пропозиції подібної продукції чи послуги, виникає потреба в прямому втручанні уряду у механізм стимулювання об'ємів попиту і пропозиції.

Звичайне стимулювання додаткового об'єму ринкової пропозиції досягається за допомогою дотацій, що спеціально виділяються урядом (субсидій, субвенцій, пільгового кредиту, гарантійної позики, умовного звільнення від податків і т.д.), виплачуваних виробникам з бюджету за додатково вироблену товарну продукцію. Подібне дотаційне стимулювання в практичному аспекті є одним із найпоширеніших і відпрацьованих інструментів впливу на стан справ на ринку, поведінку виробників та споживачів. Проте, в теоретичному аспекті необхідно звернути увагу на три моменти.

На сам перед, з двох головних суб'єктів будь-якого ринку, адміністрація віддає перевагу виробнику. Практика всіх країн світу показує, що споживач є активним суб'єктом, відстоює свої особисті економічні інтереси і його, зазвичай, важко умовити віддати частину тих додаткових доходів, що належать йому за законом. До того ж індивідуальні суми грошового стимулювання вкрай невеликі за своїми розмірами.

Інша справа, коли йдеться про стимулювання додаткового виробництва або недовироблення певної продукції: тут чиновникові протистоїть вже досвідченіший підприємець, та і сума, що виділяється на безповоротне дотаціювання, набагато більша.

Другий момент полягає в тому, що державне дотаціювання додаткової пропозиції соціальноважливої продукції здійснюється з бюджету. Тобто, з якогось фонду грошових коштів, що не мають конкретного власника, тобто належить якомусь абстрактному господареві. Така неконкретність та нецілеспрямованість бюджетного дотаціювання, та ще дбайливо прикрита чиновником непрозорістю витрачання бюджетних надходжень, зазвичай, дуже різко збільшує шанси на те, що провокує тіньову, а згодом і кримінальну діяльність.

Найважливіша третя особливість, яка полягає в об'сягах, термінах і напрямках дотаціювання, які визначає сам чиновницький апарат. Можна стверджувати, що дотаційна підтримка виробника – одна з небагатьох легальних можливостей чиновників прямого доступу до реальних грошових джерел і до їх безконтрольного витрачання^[7].

У ринковій економіці розрізняють два так звані технічні способи дотаціювання витрат товаровиробника соціальнозначущої продукції. Це повна оплата ціни проведеної продукції (у випадку, якщо держава – в особі того або іншого відомства – виступає її єдиним замовником та покупцем). Інший метод відшкодування тільки частини витрат виробників у вигляді покриття суспільної частки ринкової ціни. Оскільки другий спосіб дотаціювання є найбільш поширеним в Україні, подальший розгляд тіньового підприємництва, здійснюватиметься на прикладі саме такого дотаціювання.

Розглянемо ринкові параметри тіньового підприємництва, що виникає на основі і в межах дотаційної діяльності адміністративних органів. При цьому, слід враховувати, що дотаційне коректування є “неринковим” інструментом зміни ринкової рівноваги і, таким чином, ми маємо справу з класичним регулятором змішаного типу. Оскільки в сучасній економічній теорії пріоритетне місце як метод аналізу має графічна ілюстрація, ми приймемо за початкову графічну модель рівноважного стану локального ринку, що реалізує товар А.

Слід відмітити, що дотація – виступає як податок “навпаки”. Потоварна дотація також встановлюється або у визначеному проценті до ціни товару, або в абсолютній сумі у розрахунку на одиницю товару. Потоварні дотації, зазвичай, отримують виробники, хоча непоодинокі випадки, коли їх отримують безпосередньо і споживачі (як відшкодування за підвищення цін на окремі товари: хліб, дитячі товари, весільні обручки та інше).

Рівноважний стан будь-якого ринку зумовлюється співвідношенням цінорегулюючих величин попиту і пропозиції. На рисунку 4.1 показано рівноважний стан, визначений перетином кривих попиту і пропозиції, кут нахилу яких умовно береться за одиничну еластичність. Отже, крива попиту d і крива пропозиції Sl формують рівноважну ціну РА1 й визначений нею рівноважний об'єм попиту та пропозиції у розмірі QA1 (рис. 4.1).

Якщо припустити, що зображений на рисунку стан рівноваги не задовольняє суспільство, то під тиском суспільних запитів, уряд може перейти до політики активної дотаційної підтримки виробництва даного товару.

Припустимо, що така політика приймає вигляд дотації виробникам у формі відшкодування частини ціни товару (в розмірі V гривень з розрахунку на одиницю продукції). Іншими словами, частина ціни виготовленої продукції оплачується виробникові урядом з бюджетних коштів. Це призведе до зсуву лінії пропозиції вниз на V гривень.

Якщо раніше виробник згоден був запропонувати на продаж свій товар за різними цінами у відповідності з кривою , то тепер ті ж обсяги він може запропонувати за попередніми цінами, що зменшенні на величину потоварної дотації (крива). В тому числі, попередній рівноважний обсяг за ціною (). Але за цієї ціни попит на товар суттєво зросте (до ). Дефіцит, що виник може бути | подоланий через підвищення цін, ріст випуску і скорочення надлишкового попиту.

Рис. 4.1. Графічне мікроаналіз тіньової діяльності в Україні, що виникає на основі дотаціювання^[8],^[9]

Нова рівноважна ціна буде більше , але менше попередньої рівноважної . Рівноважний обсяг зросте (). Продавши покупцю товар в обсязі за ціною , продавець фактично з урахуванням дотації отримує цінуза кожну одиницю. В підсумку він отримує виграш в розмірі (), що менше всієї величини дотації. Це його частка дотацій. Отримає свій виграш і споживач, так як нова рівноважна ціна РА2 буде менше попередньої ΡΑλ. Таким чином, дотація, як і податок, розділиться між продавцем (виробником) та покупцем (споживачем), до того ж це саме відбудеться у випадку, якщо дотації будуть виплачуватись споживачу.

Центральним питанням тіньового бізнесу в сфері дотаційної діяльності залишається питання про те, хто ж отримує вигоду від дотаційної підтримки – продавці чи покупці? Вирішальне значення має для відповіді ступінь нахилу ліній попиту й пропозиції. І від цього ж залежать можливі масштаби виникнення тіньової дотаційної діяльності.

Якщо розглянути наслідки різного ступеня еластичності на рисунку рівноважного ринку, то стає зрозумілим, що чим еластичніший попит у порівнянні з пропозицією, тим більший виграш в ринковій ціні отримують виробники. У випадку, якщо пропозиція еластичніша попиту, то дотаційна підтримка виробників підсилює економічні позиції споживачів^[10].

Отже, у будь-якому випадку, економічна діяльність, що базується на дотаціях, може стати тіньовою. Це тому, що довготривалі дотаційні вкладення втрачають підконтрольний статус і можуть бути використані не за призначенням. Провівши графічний аналіз ми переконалися, що сфера державних дотацій в Україні може бути як офіційною, так і тіньовою діяльністю.

Своєрідною протидією такій тіньовій діяльності може стати політика посилення стимулювання споживчого попиту за рахунок переорієнтації одержувачів державних дотацій, тобто за рахунок дотаційної підтримки покупців даного соціальнозначущого товару. В цьому випадку, з'являються небезпеки іншого роду, але також тіньового характеру.

На сам перед, частина споживачів спокушатиметься витратити отримані грошові дотації на інші товари. Тому субсидії (допомоги, пільги) споживачам повинні виділятися не в грошовій, а в чітко цілеспрямованій формі, – наприклад, у формі спеціальних талонів, які не можна витратити на що-небудь інше.

Проте, ще радянський досвід свідчить про зловживання і в цьому випадку. Наприклад, відомо, що радянським спортсменам на змаганнях видавали талони на безкоштовне харчування в дні змагань. Здавалося б, враховано все – де, коли, хто і як харчуватиметься.

Однак, реальність звелася до одного і того ж: спортсмени віддавали свої талони працівникам з закладів громадського харчування, отримуючи за це готівку, що відповідала тільки частині передбаченого харчування. Спортсмен вигравав, отримуючи готівку. Але вигравав і працівник громадського харчування, оскільки продукти на змагання відпускалися за пільговими цінами.

Таким чином, віддавши спортсменові частину пільгової ціни продуктів, що не дісталися йому, працівник їдальні збував ці продукти за спекулятивною (в умовах товарного дефіциту) ціною.

Безсумніву, це був чистий тіньовий дотаційний бізнес, але цього разу його робили споживачі, а не виробники. Іншим тіньовим способом нажитися на дотаціях споживачам є пільговість, оскільки завжди можна дістати будь-яку довідку, підтверджуючу право саме на дану пільгу.

У умовах рівноважного ринку, дотації споживачам, означають, що для них ціна покупки стає менше ринкової ціни на величину дотаційної знижки. Це можна порівняти з раптовим зростанням доходів споживачів. Згідно всієї класичної теорії ринку, результатом стане переміщення кривої попиту “вправо-вгору”, що означатиме збільшення об'єму попиту за незмінних умов пропозиції.

Теоретично та графічно проаналізувавши загальну ситуацію дотаційного підприємництва, включаючи і субсидії споживачам, можна констатувати, що на графіку рівноважної ціни, вплив дотацій виробникам і субсидій споживачам показується в “чистому вигляді”, так неначебто вказані форми допомоги отримували всі виробники і споживачі. Але, в тому-то й справа, що в дійсності дотації отримують, як правило, лише збиткові виробники, і субсидуються лише малозабезпеченні споживачі. Цю особливість дотаційно-субсидіарної економіки дуже важливо відзначити, оскільки вона може багато пояснити в механізмі даного різновиду тіньової діяльності.

Очевидно одне, що в разі дотацій ринково-рівноважна ціна зменшується, а у разі субсидій – збільшується. Пояснюється це тим, що, в першому випадку, прибуток рентабельних виробників, неодержуючих дотації, падає, а в другому, ціна для звичайних споживачів росте. Тому, можна зробити слідуючий висновок – і дотації, і субсидії видаються не тільки за рахунок уряду, але й за рахунок рентабельних виробників та споживачів з достатніми доходами та заощадженнями.

• [1] Предборський В. А. Тіньова економіка як кризовий засіб санації, стабілізації процесів соціально-економічної структури / Предборський В. А. // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – № 9. – С. 45-48.
• [2] Усатюк О. Тшьова економіка в Україні / Усатюк О. // Справочник экономиста. – 2007. – №2. – С. 42-45.
• [3] Латов Ю. В., Ковалев С. Н. Теневая экономика: Учебное пособие для вузов / Под ред. д. п. н.. д. ю. н., проф. В. Я. Кикотя; д. э. н., проф. Г. М. Казиахмедова. – М.: Норма 2006. – 336 с.
• [4] Скрипник А., Гендлер Г. Оцінка податкового навантаження і детінізація фонду оплати праці // Економіка України. – 2007. – № 5(546). – С. 17–25.
• [5] Самуэльсон, Пол, Э., Нордхаус, Вильям, Д. Экономика: Пер. с англ.: 16-е изд.: Уч. пос. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2000. – С. 47.
• [6] Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. – М. : Прогресс, 1978. – 494 с.
• [7] Самуэльсон, Пол, Э., Нордхаус, Вильям, Д. Экономика.: Пер. с англ.: 16-е изд.: Уч. пос. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2000. – С. 55; 57-59; 271–275.
• [8] Самуэльсон, Пол, Э., Нордхаус, Вильям, Д. Экономика.: Пер. с англ.: 16-е изд.: Уч. пос. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2000. – С. 85.
• [9] Макконнелл К. Р., Брю С. Л., Флинн Ш. М. Эконмикс: принципы, проблемы и политика: Пер. 18-го англ. изд. – М.: ИНФРА-М, 2011. – XXX. – С. 234; 252; 260.
• [10] Самуэльсон, Пол, Э., Нордхаус, Вильям, Д. Экономика.: Пер. с англ.: 16-е изд.: Уч. пос. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2000. – С. 79.