< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕТІНІЗАЦІЇ В СИСТЕМНІЙ МОДЕРНІЗАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕКОНОМІКИ

Інструменти протекціоністської політики як чинники тінізації економіки України

Стрімкий рівень зростання тінізації соціально-економічних відносин тісно пов'язаний із виконанням тіньовою економікою своєрідної позитивної “будівничої” функції як загального інструмента будь-якої кризи. Разом із руйнівною функцією, діє й “сануюча”, конструктивна функція тіньової економіки, що спрямована на формування нової, але деформованої соціально-економічної структури. Саме через це тіньова економіка негативно впливає на економіку, політику, управління, соціальну та правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини і, отже, створює реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави [1], [2].

В зв'язку з недостатнім системним вивченням явища тіньової економіки як органічної ланки дисфункційного розвитку державного управління, масштабних обсягів їх поширення в період фінансової кризи, сутність тіньової економіки на її функції у вітчизняних умовах потребує подальшого спеціального вивчення.

Зростання національної економіки будь-якої країни багато в чому залежить не тільки від стану вітчизняного бізнесу в сфері експортних операцій, але й від стану національного підприємництва у своїй власній країні, його захисту від імпортних операцій закордонного бізнесу. В традиціях української економіки завжди було надання підтримки українським виробникам, тим більше в межах української ж економіки[3].

На сьогодні погіршення позиції України за суб'індексом “Зовнішня торгівля” у рейтингу Doing Business 2013 на 1 пункт (144 місце – 2012 рік, 145 – 2013 рік), відбулось в основному, не через зростання вартості та терміну оформлення документів при експортно-імпортних операціях, а внаслідок більш динамічної лібералізації умов здійснення зовнішньої торгівлі в інших країнах світу[4].

Так, кількість документів, необхідних при експорті та імпорті залишилася незмінною (6 та 8 відповідно), так само як і тривалість та вартість проходження даних процедур (30 та 33 дні, $1865 та $2155 за контейнер відповідно) (рис. 6.1 й рис 6.2).

Варто зазначити, що в Україні при відносно невеликій кількості документі для оформлення експортно-імпортних операцій (6 та 8 документів відповідно), багато часу займає їх оформлення, а саме ЗО днів для експорту та 33 дні для імпорту.

Найменше витрачається часу на оформлення експортно-імпортних операцій та збирання необхідних документів у США: для експорту необхідно 4 документи, які оформляються 6 днів, а для імпорту потрібно 5 документів та 5 днів. В Грузії для оформлення експортних операцій необхідно 9 днів та 4 документи, а для імпортних операцій – 10 днів та 4 документи.

Високі зовнішні бар'єри хоча і можна розглядати як захист внутрішніх товаровиробників, своїм найбільшим недоліком мають надмірну протекцію від зовнішньої конкуренції та консервування внаслідок цього відносин на внутрішньому ринку.

У даний час, в усьому світі національні виробники знаходяться, як правило, під опікою своєї держави та міжнародних організацій, що запобігають митним конфліктам, а також демпінгу, монополізму, недобросовісній конкуренції і т.д.. Українське законодавство також має в цьому відношенні досить розвинену систему законів та указів. Таким чином, та обставина, що національний бізнес часто потребує захисту держави від іноземних конкурентів – загальновизнаний факт не тільки господарської практики, але і економічної теорії. Однак, протекціоністська торгова політика має не тільки тимчасові, як правило, короткострокові позитиви на мікрорівні, але й негативні наслідки на макрорівні, які проявляються в наступному:

Порівняльна характеристика експортних операцій України з іншими країнами в 2013 році

Рис. 6.1. Порівняльна характеристика експортних операцій України з іншими країнами в 2013 році

[5]

ü порушення внаслідок державного протекціонізму макроринкової рівноваги між окремими секторами народного господарства країни;

ü довготривалі циклічні наслідки порушення конкурентного середовища;

ü зростання тіньового потенціалу українського бізнесу, який може виникнути на базі пільгового оподаткування.

Саме ці аспекти розглядатимуться в даному параграфі. Вказані проблеми набувають особливої актуальності в міру посилення відкритості української економіки, реструктуризації українського бізнесу в плані посилення позицій тієї групи підприємців, які займаються імпортно-експортними операціями.

Порівняльна характеристика імпортних операцій України з іншими країнами в 2013 році

Рис. 6.2. Порівняльна характеристика імпортних операцій України з іншими країнами в 2013 році[6]

Важливо відзначити, що держава має в наявності два ефективні способи захисту національної промисловості – економічний і адміністративний[7],[8].

Перш за все, зазначимо, що в загальному плані тарифи є не що інше як податки, що стягуються державою з імпортованих товарів, а імпортні квоти – адміністративне обмеження кількості іноземних товарів, яке дозволено продавати на національному ринку (перевищення якого законом розглядається як контрабанда)[9].

В графічной моделі це виглядає наступним чином: тарифи – обов'язкові додаткові елементи ринкової ціни – впливають на динаміку “аргументу” (цінового незалежного параметра ринкової системи, що в економічній моделі знаходиться по осі ординат), імпортні квоти впливають на динаміку “функції” (продуктового залежного параметра ринкової системи, який на графіку знаходиться по осі абсцис).

Зрозуміло, що і квоти, і тарифи істотно впливають на рівень цін та реальну кількість ввезених в Україну імпортних товарів, а через них – на рівень цін й добробут споживачів. Вищезазначене дає можливість зробити висновок, що практично ніколи не виграють споживачі, незаслужено виграють вітчизняні виробники, а ще частіше – держава.

Розглянемо докладніше і з'ясуємо зв'язок процесів регулювання експортно-імпортних операцій, як основи до становлення та ведення української тіньової діяльності.

Квота на імпорт, як уже зазначалося вище, є адміністративним обмеженням величини пропозиції іноземних товарів. При введенні квоти крива пропозиції піднімається до встановленої квотою межі і зупиняється, штучно не дозволяючи величині пропозиції рости далі у відповідь на бажане підвищення ціни попиту[10].

Припустимо, що встановлена квота () спочатку відповідала ринковій рівновазі (- рівноважна ціна), відповідно, як наслідок, – крива пропозиції при досягненні встановленої квоти (рис. 6.3).

Однак, з часом попит збільшується. Цьому сприяє не лише зростання доходів покупців, але й той факт, що, зазвичай, імпортовані товари на національному ринку не мають субститутів (або мають субститути, але із значно гіршими якісними показниками).

Згідно з класичною моделлю ринку, якщо б не існувало перешкоди у вигляді встановленої державою квоти для імпорту даного виду закордонної продукції, то обсяг пропозиції збільшився б до () а рівноважна ціна – до . Але через квоти нова точка рівноваги може встановитися тільки на вертикальній ділянці кривої пропозиції (в точці G за ціною в ).

Отже, через квоту українські споживачі змушені сплачувати більше, ніж повинні були б, високу ціну (), тоді як при відсутності квоти ціна могла б зафіксуватися на позначці в . Своєрідна переплата на користь державного протекціонізму як системи захисту, вітчизняних виробників, коштує вітчизняним споживачам, які оплачують цю систему державного захисту в різницю .

Графічне моделювання рівноважного ринку при системі протекціонізму українського бізнесу

Рис. 6.3. Графічне моделювання рівноважного ринку при системі протекціонізму українського бізнесу[11]

Виходить, що іноземці виграли: хоча вони продали через квоти менше, проте за більш високою ціною. З рисунку 6.3 видно, що програвши прямокутник К, вони виграли прямокутник С. Останній і є збільшення доходів продавців у результаті введення квоти.

Ситуація змінилася б, якби замість квоти був би введений підвищений тариф, покликаний стримати натиск іноземних товарів. Тариф, здійснив би такий же вплив, як і будь-який податок.А саме, він підвищив би ціну пропозиції на величину тарифу і лінія пропозиції перемістилася б з положення в положенні , а ціна ринкової рівноваги встановилася в точці перетину і (тобто в точці ). Як тепер очевидно, ціна імпортних товарів опинилася б тією ж, що і при квотуванні, а українські споживачі втратили б (купуючи менше, ніж хотілося б, і сплачуючи більше, ніж могли б).

Зате в ситуації заміни квоти тарифом, набагато більше виграв би уряд країни. Це відбулося тому, що те, що раніше при квотуванні діставалося іноземцям, тепер у вигляді податку дістається державі, і навіть більше ().

Загальний висновок із вищерозглянутого такий: тариф – краще квоти тому, що доходи іноземців зменшуються, доходи держави зростають, і навіть частково повертаються програвшому українському виробнику.

Одне з важливих питань у ситуації, що розглядається – питання про те, за якою ж ціною будуть продавати свою захищену від іноземних конкурентів (від імпортованих товарів) продукцію виробники вітчизняні? Відповідь це діапазон цін в області точки М3.

А це значить, що український споживач буде переплачувати не лише іноземним, але і вітчизняним виробникам.

Досліджені вище аспекти дозволяють стверджувати, що тіньові складові у сфері експортно-імпортних операцій можуть зростати тільки на основі зміни цілей та завдань всієї системи державного протекціонізму українських виробників і проявлятися як її безпосереднє висловлювання.

Тіньова суть протекціоністського бізнесу проявляється у спотворені цілей й завдань протекціонізму. Пов'язана вона передусім із бюрократичним свавіллям, корумпованим зловживанням високопосадовців у встановленні навмисно завищеної величини митних платежів або перебільшеного розміру введеної квоти[12].

Не виключено, однак, і протилежний прояв тіньової протекціоністської діялльності, яка в цьому випадку буде носити характер протекціонізму вже не українським, а іноземним виробникам. Це в свою чергу, шкодитиме вітчизняним не тільки виробникам, але й споживачам. Саме такі факти демонструють, наприклад, закупки чиновниками великих партій тих видів товарів, які на диво покупців у надлишку виробляються й зникають на просторах України, не потрапляючи в магазини.

Масштабного розповсюдження цей “протекціонізм навпаки” набуває у сфері внутрішніх економічних відносин країни між інтересами різних груп виробників. Так, фактична заборона на доступ до місцевого ринку “чужих”, немісцевих виробників (з іншої області, іншого міста чи села) є прояв все того ж протекціонізму навпаки”[13].

Створення необгрунтованих привілеїв для одних груп виробників за рахунок нанесення матеріального збитку іншим групам виробників, погіршення бюджетного положення місцевих споживачів, перетворення конкурентного середовища між виробниками, покупцями, між виробниками та покупцями у монопольне становище обраної групи виробників, розлад локальної економічної системи і

порушення усталеної мікроекономічної рівноваги – далеко не всі наслідки недалекоглядної політики нерозумного протекціонізму[14].

Особливої уваги заслуговує характеристика економічної природи тіньової протекціоністської діяльності. Виходячи з вищесказаного, стає зрозуміло, що насправді її не можна віднести тільки до сфери тіньового підприємництва, але не можна і вивести за межі цієї сфери. Ця подвійність тіньового протекціоністського підприємництва пояснюється тим, що в його механізмі одним із істотних елементів реалізації виступає корупція чиновників.

Вся справа в тому, що сам собі підприємець не може, реалізацією своїх повноважень, забезпечити необхідні йому преференції (в силу особливостей протекціонізму ж системи державою встановлюваних нормативів), проте за допомогою корумпованих чиновників цього домогтися можна. Таким чином, тіньове підприємництво на базі оманливого протекціонізму є результатом спільної творчості недобросовісного підприємця і корумпованого чиновника.

Несумлінність виробника в даній сфері полягає в тому, що він встановлює свою перевагу не лише економічними методами (шляхом зниження витрат або поліпшення якості виробленої продукції, тим самим витісняючи конкурента з ринку з даним товаром), а в встановленні свого монопольного статусу адміністративним шляхом за допомогою несправедливих чиновницьких розпоряджень.

Таким чином, можна стверджувати, що тіньовий протекціонізм означає зрощення економічних інтересів частини державного апарату і частини українських (або іноземних, що трапляється сьогодні часто, коли роль резервної валюти став відігравати долар) виробників.

Зміни, що відбуваються на ринку під впливом незавжди чесної протекціоністської політики уряду, полягає в штучному переміщенні точки ринкової рівноваги по “ціновій” або “продуктовій" лініях таким чином, щоб встановити на ринку стан штучної рівноваги і появи надлишку прибутку певної групи виробників.

При цьому, до уваги береться характер цього надлишку – він може бути виключно “ціновим”, і тоді основна частина надлишку прибутку дістанеться виробникам, які потім щедро поділяться з чиновником частиною цього протекціоністського за походженням надлишку, завдяки якому тепер є чим ділиться з чиновником. Надлишок може виникнути й лише “продуктовий” і тоді він увесь дістається державі, залишаючи нізчим як вітчизняних, так і закордонних виробників[15].

Слід зауважити, що розглядали ми захист саме вітчизняних виробників, хоча українські споживачі мають не менші права і не меншою мірою потребують захисту своїх гаманців при надмірній турботі держави про вітчизняних виробників, які знайшли у цій захищеній державою позиції виробників тенденцію до монопольного становища на ринку відповідної продукції.

Проведений вище аналіз охоплював у цілому проблему тіньового підприємництва на основі державного протекціонізму, незалежно від групи виробників чи галузі виробництва. Тим не менш, очевидно, що в кожній галузі існує своя специфіка тіньового протекціонізму. Враховуючи, що розділ 4-тий присвячений дотаціям та субсидіям, ми розглядали частково на прикладі аграрного сектору, то з цих причин розглянемо тіньовий аграрний протекціонізм. Він має своєрідні ринкові наслідки і свою специфіку в теоретичному аспекті.

З історії української економіки добре відомо, що аграрний сектор завжди потребував державної підтримки. І все-таки сказати, що аграрний сектор потребує державної підтримки – цього мало. Насправді ж аграрний сектор потребує ще й грошей, фінсових вливань.

При цьому, наше аграрне лоббі не соромиться посилатися на досвід підтримки сільського господарства європейських країн. Тому, доцільно проаналізувати їх практику аграрного протекціонізму хоча б у рамках теорії рівноважного ринку.

Сільськогосподарська політика деяких країн дійсно гарантує фермерам мінімальну ціну на їх врожай (плюс доплату за незалученість частини землі в сільськогосподарське виробництво та обіг через побоювання перевиробництва аграрної продукції) з метою забезпечення їм державно-гарантованого прибутку. Конкретизуємо це на прикладі підтримки молочних фермерських господарств та фермерів-зерновиків.

Для молочних фермерських господарств у деяких країнах Західної Европи існує спеціальна програма підтримки – “мінімальний рівень цін”. Незважаючи на назву цієї програми, що вводить в оману, насправді мова йде зовсім не про мінімальні ціні на ринку молочної продукції. Якщо б мінімальні ціни були нижчими рівноважної, то тоді це була б не програма державної підтримки, а програма державного розорення молочних фермерських господарств, бо кому з фермерів потрібні “підтримуючі” ціни, рівень яких нижче вільних ринкових цін?

Розглянемо тіньові наслідки аграрного протекціонізму на прикладі рівноважного ринку молочної продукції. Припустимо, що вільна рівноважна ринкова ціна становить 5 гривень, а державна мінімально- підтримуюча ціна – 6 гривень. Тоді на ринку виникне нова ситуація, викликана саме цінами, що підтримуються державою:

  • – фермери вироблять більше, ніж потребує ринок і більше, ніж спроможний поглинути платоспроможний попит покупців;
  • – покупці змушені платити більше, а купувати менше, ніж це було б у разі відсутності підтримуючого втручання держави;
  • – ті ж покупці двічі оплачують штучно високі ціни на молочну продукцію, що встановлюється через так звану “підтримуючу” ціну: один раз безпосередньо зі свого гаманця, купуючи молочну продукцію за ціною в 6 гривень замість 5 гривень, а другий раз – через податки, що сплачуючи “підтримують доброту” держави.

Що стосується державного механізму підтримки фермерів- зерновиків, то вона полягає в тому, що уряд оплачує різницю між плановою ціною, що встановлюється державою, і вільною ринковою ціною як результат вільної взаємодії попиту та пропозиції, оплачуваної покупцем.

Особливість цієї тактики полягає в тому, що доплата за невикористання всієї сільськогосподарської площі обмежує обсяг виробництва зерна, а отже й пропозицію зерна на зерновому ринку.

Якщо урядова ціна є , а ринкова – , то утворювана різниця () оплачується державою у вигляді урядової субсидії (джерелом якої, в свою чергу, виступають платежі платників податків).

Отже, який би не був конкретний механізм втручання держави в економічні процеси – прямий протекціонізм (у формі квотування обсягів експортно-імпортних операцій) або непрямий (у формі встановлення мита), пряма підтримка виробників (у формі введення мінімально-підтримуючих цін, як для виробників молочної продукції), або непряма підтримка (у формі оплати різниці між плановою і вільною ринковою ціною, як це робиться для фермерів-зерновиків), – скрізь відчувається та проявляється тіньовий потенціал такого адміністративно втручання, головними проявами якого виступають:

ü подорожчання сільськогосподарської продукції в порівнянні з її вільноринковою оцінкою;

ü нанесення подвійного збитку споживачу (за рахунок підвищення ціни та за рахунок зменшення пропозиції);

ü державна ціна, встановлена вище рівноважної, призводить до затоварення. Якщо ж вона встановлюється нижче рівноважної, то вона сама гальмує розвиток відповідної галузі. Виробники, дійсно, не розорюються, але тільки за рахунок перерозподілу ресурсів між галузями на користь потенційно-збиткових.

Підводячи підсумки проведеного теоретичного й графічного аналізу, можемо сказати, що державний протекціонізм в Україні часто є тією економічною основою, під впливом якої відбувається нераціональний монополізм групи виробників і створення умов для корупції. Ситуація, коли держава вступає у відкрите протистояння з ринком, протиставляючи економічну неефективність соціальній ефективності, особливо стимулює появу тіньової діяльності на основі протекціонізму.

  • [1] Особливості та шляхи детінізації економіки України: Матеріали “круглого столу” І /за ред. 3. С. Варналія. – К.: НІСД, 2007. – 110 с.
  • [2] Предборський В. А. Тіньова економіка як кризовий засіб санації, стабілізації процесів соціально-економічної структури / В. А. Прсдборський // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – № 9. – С. 45-48.
  • [3] Краус Η. М. Інструменти протекціоністської політики як фактори деформації ринкової економіки / Н. М. Краус // Науковий вісник Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка: Економіка і регіон. – Полтава: ПолтНТУ ім. Ю. Кондратюка, 2011. – № 2 (29). -С. 82-87.
  • [4] Моніторинг місця України у рейтингу “Ведення бізнесу 2013” (за даними публікації Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації “Doing Business 2013”). Слайд 13 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: me.gov.ua/control/uk/publish/category/main?cat_id=191587. – Назва з екрану.
  • [5] Моніторинг місця України у рейтингу “Ведення бізнесу 2013” (за даними

    публікації Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації “Doing Business 2013”). Слайд ІЗ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: me.gov.ua/control/uk/publish/category/main?cat_id=191587. – Назва з екрану.

  • [6] Моніторинг місця України у рейтингу “Ведення бізнесу 2013” (за даними публікації Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації “Doing Business 2013”). Слайд 13 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: me.gov.ua /control/uk/publish/category/main?cat_id=191S87. – Назва з екрану.
  • [7] Краус Н. М. Заходи і напрямки реалізації механізму взаємодії тіньового та офіційного секторів / Н. М. Краус // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. Серія : Економічні науки. – 2009. – № 4 (35). – С. 15.
  • [8] Краус Н. М. Тіньовий та офіційний сектори економіки: антагоністичне співіснування і взаємодія : монографія. – Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. – С. 141-165.
  • [9] Макконнелл К. Р., Брю С. Л.. Флинн Ш. М. Эконмикс: принципы, проблемы и политика: Пер. 18-го англ. изд. – М.: ИНФРА-М, 2011. – XXX. – С. 605.
  • [10] Микроэкономика / Под ред. проф. Яковлевой Е. Б. – Μ. – СПб., Поиск, 2002. – С. 66.
  • [11] Самуэльсон, Пол, Э., Нордхаус, Вильям, Д. Экономика.: Пер. с англ.: 16-е изд.: Уч. пос. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2000. – С. 609; 616-621.
  • [12] Самуэльсон, Пол, Э., Нордхаус, Вильям, Д. Экономика.: Пер. с англ.: 16-е изд.: Уч. пос. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2000. – С. 621.
  • [13] Самуэльсон, Пол, Э., Нордхаус, Вильям, Д. Экономика.: Пер. с англ.: 16-е изд.: Уч. пос. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2000. – С. 621-624.
  • [14] Микроэкономика / Под ред. проф. Яковлевой Е. Б. – М. – СПб., Поиск, 2002. – С. 68.
  • [15] Самуэльсон, Пол, Э., Нордхаус, Вильям, Д. Экономика. : Пер. с англ.: 16-е изд. : Уч. пос. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2000. – С. 621; 623; 627.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >