ВИСНОВКИ
У монографії наведено теоретичне узагальнення і вирішення важливої наукової задачі, що виявляється у дослідженні теорії та практики тіньової діяльності в інноваційних умовах господарювання вітчизняної економіки, основних напрямів політики детінізації.
- 1. З'ясовано, що наслідком економічної кризи стало зниження інвестиційної активності в державі. За обставин, коли зовнішні джерела фінансування стають дедалі менш доступними, проблема залучення коштів та спрямування їх на потреби економіки набуває загальнодержавного значення. Проблема з інвестиціями полягає не тільки в тому, що у підприємств немає коштів для самофінансування, але і в тому, що легальне виробництво в Україні стало невигідним з економічної точки зору. Відсутній стимул для відкриття або розширення виробництва, одержання легального прибутку, що й зумовлює незначний обсяг внутрішніх інвестицій.
- 2. Підтверджено, що тіньова економіка – це безперспективний шлях в стратегічному розвитку економіки країни. За її рахунок частково можна вирішити деякі проблеми – активізувати підприємницьку діяльність, зайняти частину населення, проте вона ніколи не передбачатиме перспективних довгострокових інвестицій у виробництво, якісного удосконалення його технологій або впровадження інновацій.
- 3. Визначено ключові особливості тіньової економіки в Україні:
ü помітне зрощення владних структур із тіньовими. Подібна “співпраця” здійснюється за такою схемою: залучення фірмами до штатних розписів “консультантів” – посадовців вищого й найвищого рангу з метою лобіювання своїх інтересів у державних інстанціях;
ü встановлення пільгових умов функціонування окремих суб'єктів господарювання; здійснення в складі великих державних підприємств тіньових операцій (напівофіційно);
ü використання державного майна й організаційних структур для отримання неофіційного приватного доходу державними урядовцями й управлінцями;
ü нечітке нормативно-правове поле й значна кількість механізмів щодо здійснення тіньових операцій;
ü відсутність критеріально-визначеної межі між офіційною й тіньовою діяльністю;
ü пріоритетність тіньової сфери, яка, не сплачуючи податків, користується соціальними послугами, кваліфікованою робочою силою, державними субсидіями й іншими недержавними безкоштовними послугами;
ü корумпованість державних владних структур і, перш за все, наглядових служб: податкової, санепідемконтролю, пожежної безпеки та інших.
- 4. Доведено, що зростання тіньового сектора неминуче призводить до більш глибокого проникнення корупції в офіційні правовідносини, зумовлює розширення спектру контролю за прибутковими галузями економіки з боку злочинних організацій. На певному етапі такого проникнення утворюється унікальна структура господарювання, що живиться інфляцією, нееквівалентним обміном результатів праці між суб'єктами ринку, перерозподілом і захопленням чужої власності, постійним зубожінням більшості населення. Ця структура перетворює корупцію на “тіньові принципи” ведення бізнес-справ та реальні чинники економічного розвитку.
- 5. Підтверджено, що центральною ланкою сучасної податкової системи є оподаткування особистих доходів населення. На сьогодні залишається актуальним питання удосконалення оподаткування доходів громадян в Україні за напрямком забезпечення принципу соціальної справедливості з огляду на велике розшарування суспільства, де 90 % населення має низькі доходи, а 10 % – надвисокі. Інша проблема пов'язана з розміром зборів до фондів соціального й пенсійного страхування, висока частка яких змушує роботодавців виплачувати заробітну плату в “конвертах”, що не дає заробітній платі змоги “вийти з тіні”.
- 6. Досліджено коло питань щодо “пошкодження” структури економіки країни під впливом тіньової діяльності в України, що заснована на корупції, спекуляції. Проведено графічні мікроаналізи вищевказаних видів тіньового бізнесу. Запропоновано своєрідною протидією тіньовій діяльності, що розвивається за основі фінансової підтримки уряду, впровадити політику посиленого стимулювання споживчого попиту за рахунок переорієнтації одержувачів державних дотацій, тобто за рахунок дотаційної підтримки покупців окремих соціально-значущих товарів. Уточнено інструменти протекціоністської політики як чинники тінізації економіки України.
- 8. Виявлено, що соціально-економічні наслідки тіньової економіки вкрай різноманітні, як і різнопланова сама ця діяльність. Тіньова економіка стихійно та частково усуває диспропорції, неврівноваженість і нерівномірність легальної економіки й компенсує неефективність механізмів державного регулювання, тобто є економічним “мастилом”, соціальним амортизатором та вмонтованим стабілізатором всієї економічної системи господарювання. Окрім того, високий динамізм і адаптивність тіньової економіки сприяє підвищенню рівня конкуренції, ефективності виробництва, розподілу праці, раціоналізації виробництва й споживання, відтворенню робочої сили тощо. І тому, з цієї точки зору, може розглядатися як стихійний, додатковий, доповнюючий та компенсуючий інструмент ринкового саморегулювання і, в той же час, свідченням недосконалості державної макроекономічної політики.
З іншої сторони, тіньова економіка деформує бюджетно-податкову та кредитно-грошову систему, інвестиційне середовище, криміналізує економіку в цілому і, з часом, перетворюється на системоутворюючий, самовідтворювальний та домінуючий сектор економічних відносин з усіма негативними для суспільства та економіки наслідками. Тривале існування значного рівня тінізації економіки веде до моральної та духовної деградації суспільства, правової незахищеності громадян і суб'єктів господарювання, формування криміналізованого світогляду людей, поширення правового нігілізму та недовіри до влади, створює загрозу соціально- економічних перетворень в країні.
9. З'ясовано, що стратегічними пріоритетами детінізації економіки України на сучасному етапі є: стимулювання інвестиційних процесів; створення сприятливих умов для розвитку підприємництва; значне зниження і вирівнювання податкового навантаження, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат виконання й адміністрування податкового законодавства; створення ефективної системи управління державним сектором економіки; посилення державного контролю за використання бюджетних коштів, кредитних ресурсів та іноземних інвестицій; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також посилення боротьби з корупцією.
Інструменти інноваційної політики держави повинні бути спрямовані на: дієве стимулювання інноваційної діяльності підприємств на основі детінізації; мобілізацію фінансових, матеріальних, людських та організаційних ресурсів для реалізації завдань інноваційного розвитку відповідно до потреб.
