Офіційне безробіття та тіньова зайнятість на ринку праці: світовий досвід і українська практика

Існування такого соціально-економічного явища, як тіньовий ринок праці зумовлює суттєве скорочення у структурі доходів бюджету, зокрема частки податкових надходжень. Обсяги ресурсів, що обертаються у сфері тіньового ринку праці, являють собою суттєву перешкоду на шляху забезпечення сталого розвитку економіки країни, що підтверджує важливість нашого дослідження.

Проблема тіньової економіки – це не лише проблема економічна, а й соціальна. За великих обсягів тіньового сектору економіки суттєво зменшуються надходження до дохідної частини державного бюджету, а, отже, зменшується видаткова частина на виплату пенсій та інших соціальних виплат, заробітної плати, стипендій тощо. Уряд України повинен зробити все від нього залежне, щоб істотно знизити рівень тінізації економіки.

Протягом останніх років одним із головних завдань державної політики України є концентрація зусиль усіх гілок влади на комплексному здійсненні радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів щодо рішучого обмеження корупції і тіньової зайнятості.

За оцінками Міжнародної організації праці (МОП), рівень тіньової зайнятості в Україні складає близько 9 %. Разом тим, специфікою тінізації ринку праці в Україні є наявність комбінованих форм оплати праці, які передбачають часткову виплату заробітної плати “в конвертах”^[1],^[2].

Функціонування тіньової економіки істотно впливає на всі аспекти соціально-економічної діяльності. Ринок праці не є винятком. Проте, перш ніж перейти до подальшого аналізу тіньового ринку праці, дамо визначення офіційному. Ринок праці – це система суспільних відносин, що охоплює сферу працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу, а також механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками. Прийнято розрізняти зовнішній та внутрішній, первинний і вторинний ринки праці.

Основою тіньової економіки виступає тіньовий ринок праці. Він є своєрідним джерелом, що постачає тіньовій економіці трудові ресурси. Тому ці два поняття тісно взаємопов'язані.

Основною причиною виникнення тіньового ринку праці є наявність можливостей для певної частини економічних агентів не дотримуватись існуючого законодавства. Доречно також виділити й фактори, що сприяють розвитку даного процесу.

По-перше, низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки. Не всіх громадян влаштовують розміри їх зарплат, тому відбувається, так би мовити “відплив” частини трудових ресурсів у “тінь” задля отримання більших доходів.

По-друге, надмірний податковий тягар, складна система оподаткування, нестабільність податкового законодавства, високий податковий тиск і нерівномірність податкового навантаження на суб'єкти господарювання. Високе податкове навантаження на особисті доходи громадян і, зокрема, процент відрахувань до соціальних фондів, провокує перехід великої частини економіки в “тінь”. На рік загальна кількість податків в Україні становить 99 (для порівняння, у Швейцарії – 2, в Сінгапурі – 5, Латвії – 7, Китаї – 4).

Сьогодні загальна сума цих відрахувань становить 37,5 %, з яких пенсійний збір – 32 %, страхові внески в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності – 2,9 %, страхування на випадок безробіття – 1,9 %, а ставка страхового збору, в разі нещасного випадку на виробництві, залежить від галузі. Разом з єдиною ставкою на доходи фізичних осіб, загальне навантаження на фонд заробітної плати становить 50,5 %.

По-третє, низька якість державних послуг, передусім тих, що стосуються життєзабезпечення громадян і надаються медичними установами, закладами освіти та комунальними службами. Результати дослідження сфери громадських послуг засвідчують, що якість обслуговування населення державними установами не поліпшується. Так, лише 13-14 % опитаних позитивно оцінюють роботу поліклінік і лікарень, 6-9 % – органів правопорядку та 14–21 % задоволені якістю послуг, що надаються комунальними службами.

Розширення мережі платних послуг не призводить до поліпшення їхньої якості. В результаті, формується тіньовий сектор – утворення макроекономічного рівня державного типу, в якому внаслідок високого рівня корупції та тінізації, державні послуги і суспільні блага розподіляються за ринковими принципами.

По-четверте, надмірне регулювання підприємницької діяльності, високий рівень корупції та некомпетентність державних службовців. Дослідження показують, що в умовах поширеної адміністративної корупції, державні службовці прагнуть до нарощування кількості перевірок і підвищення розмірів податків та штрафів. У результаті, система податків і штрафів втрачає ефективність як інструмент державної політики.

По-п'яте, відсутність довіри до державних інституцій. Саме довіра до уряду або відчуття “соціальної солідарності” спонукає людей платити податки. В Україні рівень довіри надзвичайно низький. За таких умов, будь-які обіцянки уряду проводити ефективні реформи в обмін на сплату громадянами податків викликають щоразу супротив з боку громадян.

Оскільки тіньова економіка не сприяє розвитку ринкової системи, то всі країни прагнуть зменшити її обсяг. Як уже зазначалось, одним із основних факторів поширення тіньової економіки та тіньового ринку праці є надмірний податковий тягар і недосконалість податкової політики держави. Розглянемо, як світові держави долають цю проблему в контексті детінізації ринку праці.

Податкові системи розвинених країн світу базуються на кількох І загальних пріоритетах: максимальне спрощення процедури сплати податків, зменшення адміністративного тиску на підприємства, спрощення процедур регулювання підприємницької діяльності, зменшення податкового тиску.

Немає жодної країни у світі, де питання розвитку тіньового ринку праці не було б актуальним, за винятком Кувейту, де практично не існує тіньової економіки. Це обумовлено, зокрема, відсутністю величезної кількості податків (до слова – в Україні підприємцю необхідно здійснити 147 платежів податкового характеру протягом року).

У Канаді між різними за розмірами підприємствами існують розбіжності щодо оподаткування. Зокрема, малі підприємства мають право на часткове повернення сплаченого прибуткового податку відповідно до федеральних програм підтримки малого бізнесу.

В Австрії податковим законодавством передбачається можливість запровадження індивідуального графіка сплати податків для підприємств, фізичних та юридичних осіб, що потрапили у складну фінансову ситуацію.

В Італії важливою проблемою є легалізація (повернення) капіталів із закордонних банків. Схема наступна: кошти переводяться в Швейцарію з метою зниження оподаткування. Громадянин, який бажав повернути гроші, цінні папери або інші фінансові активи до Італії або легалізувати їх за кордоном, має через фінансового посередника (італійський банк або іншу фінансово-кредитну установу Італії) лише зробити відповідну заяву про наявність і розмір таких активів та внести 2,5 % від їхнього розміру на рахунок держави.

При цьому, сплата цієї суми здійснюється у грошовому еквіваленті або шляхом купівлі державних цінних паперів. Процес легалізації вирізняється повною анонімністю, оскільки дані відомі лише фінансовому посереднику. В процесі легалізації факт подання громадянином неточних даних у податкових деклараціях попередніх років не розглядається як фіскальне порушення.

Винятком є лише подання таких даних з використанням фальшивих або підроблених фінансових документів. У Греції задля зменшення тиску та стимулювання підприємців до легалізації доходів був прийнятий 10-річний сприятливий податковий режим для суб'єктів господарювання, що інвестують понад ЗО млн євро. Внаслідок впровадження цього податкового режиму знизився загальний податок, вирішилась проблема прозорості системи перевірок, підвищилась інвестиційна активність.

У Нідерландах приховування грошей передбачає тривалий термін ув'язнення. Прийняття акту з питань передачі грошей офісами дало змогу владі країни повністю відслідковувати та контролювати трансакції й обмін грошей з правом ідентифікації усіх клієнтів.

Індія досить вдало використала метод податкової амністії, коли громадянам дозволяють задекларувати приховані від оподаткування доходи, з яких сплачується податок у певному розмірі. В цьому разі вони звільняються від кримінальної відповідальності.

Податки у США визнаються одними з найнижчих в індустріально розвинених країнах. їх частка становить всього 28 % ВВП (у середньому в індустріальних країнах цей показник сягає 38 %). Це пояснюється нормальним функціонуванням економіки країни попри дефіцит державного бюджету, який, у кінцевому рахунку, фінансується грошовою емісією. В американських доларах проводиться 60 % світових розрахунків, тобто тягар інфляції внаслідок емісії національної валюти з США порівну розділяє увесь світ.

Незважаючи на те, що податкові доходи Китаю складають близько 95 % від усіх фінансових доходів країни і слугують головним джерелом наповнення держбюджету, податковий прес представляє собою чотири податки із сумарною ставкою у 24,4 %. Хоча в Китаї теж функціонує тіньова економіка, проте державна влада приймає спеціальні законодавчі програми, котрі б зменшували її обсяги. Також слід відзначити, що законодавством цієї країни передбачено суворі покарання за корупцію.

Серед методів виявлення тіньової зайнятості найпоширенішим у світі є так званий “італійський” метод. Він розроблений і досить давно застосовується Італійським інститутом статистики. Цей метод грунтується на вивченні витрат робочої сили, а точніше – відпрацьованого робочого часу. Реальний рівень зайнятості оцінюється за даними вибіркового дослідження домашніх господарств. За різницею фактичного й офіційно зареєстрованого рівнів зайнятості визначається тіньова зайнятість.

Отже, тіньовий ринок праці присутній в усіх країнах світу, різниця лише в його масштабах. Україна – не виняток. Розглянемо особливості тінізації вітчизняного ринку праці та шляхи боротьби з цим явищем.

На сьогодні в Україні, серед головних причин існування тіньової економіки можна назвати кризу системи управління, дисбаланс між розвитком продуктивних сил та виробничими відносинами, великий розрив між багатими і бідними прошарками населення, відсутність середнього класу як стабілізаційного фактора в суспільстві, високі податки й нерівномірний їх розподіл, надмірне регулювання підприємницької діяльності, недосконалість законодавства, високу вартість кредитів, недостатню ефективність управління державним майном, низьку підприємницьку культуру, високий рівень корупції та відсутність науковообґрунтованої та ефективної, при практичному застосуванні, стратегії й програми детінізації економіки країни.

Розглядати розвиток тіньової економіки потрібно у взаємозв'язку з розвитком легального сектора. Вони поєднані як судини: з одних виливається – в другі доливається. Власне кажучи, якщо дивитися по параметрах динаміки грошових доходів і витрат населення, виникає такий висновок: відбувається не стільки економічне зростання, хоча воно, безумовно, є, скільки детінізація економіки.

Одна з причин цього явища, з нашої точки зору, може бути пов'язана із запровадженням спрощеної системи оподаткування. Фактично, у багатих людей з'явилася можливість показувати обсяги свого виробництва і нічого при цьому не платити до казни, що й стало потужним чинником детінізації останніми роками. З цим треба рахуватися.

З іншого боку, неможливо зруйнувати тіньову економіку лише “згори”. Треба впливати на свідомість середнього класу населення країни, який втягнутий у тіньові відносини. Власник підприємства, який приховує свої доходи, не робить це самостійно. Він обов'язково залучає до цього своїх працівників. Сьогодні на це згодні і власник підприємства, із зрозумілих причин, і найманий працівник, тому що він отримує більші кошти, не сплачуючи за це податки та нічого не втрачаючи.

Одним із завдання політики детінізації є розірвати цей зв'язок. Зробити це можна, на нашу думку, шляхом ефективної дії загального соціального страхування, передусім, пенсійного.

Ще одна можливість – у дії медичного страхування, коли якість медичних послуг буде безпосередньо пов'язана з тим, скільки людиною, або ж за людину, внесено на її страховий рахунок. Це спонукатиме найманих працівників висвітлювати хоча б частину своїх доходів і ускладнить цю процедуру для власника.

Стратегічним пріоритетом реформування системи соціального захисту є формування повномасштабної системи соціального страхування, яка відбуватиметься на принципах системності, соціальної справедливості, ефективності та фінансової обгрунтованості. Прозорий механізм призначення страхових виплат, у свою чергу, сприятиме заохоченню населення до участі в страхових програмах і отримання заробітної плати на легальних правових засадах.

За словами Президента України, становлення повномасштабної системи соціального страхування унеможливить збідніння населення в разі настання страхової події (втрати роботи, старості, захворювання тощо), сприятиме легалізації доходів переважної більшості населення країни і, водночас, створить потужне джерело довгострокових інвестицій.

Першим кроком, у цьому напрямі, має стати створення єдиної системи збирання, обліку та контролю за сплатою внесків шляхом запровадження єдиного соціального внеску. Це дасть можливість скоротити адміністративні видатки і роботодавців, і страхових фондів, уникнути дублювання функцій, забезпечити належну прозорість фінансових потоків. Запровадження єдиного соціального внеску сприятиме й покращанню підприємницького середовища в Україні та подальшій легалізації фонду оплати праці.

З огляду на зміну акцентів з надання соціальної допомоги на розвиток ринку праці урядом передбачається реформувати політику доходів у напрямі стимулювання зростання легальносплачуваної заробітної плати, яка є обов'язковою передумовою фінансової спроможності системи загальнообов'язкового соціального страхування та сприятиме зменшенню тінізації доходів населення.

Серед проблем на ринку праці, основною залишається структура зайнятості та її ефективність, що безпосередньо пов'язана з ситуацією в різних секторах економіки, нелегальною трудовою міграцію та тіньовою зайнятістю.

Неефективна структура зайнятості віддзеркалює модель економічного розвитку, яка базується на дешевій робочій силі. Низькі стандарти оплати праці і відсутність безпосереднього зв'язку між заробітками та ефективністю праці, негативно впливають на економічну активність населення й призводять до зниження трудової активності. Мінімально прийнятний рівень життя значній частині працюючого населення забезпечує додаткова неформальна зайнятість, яка, досить часто, не має нічого спільного з професією і кваліфікацією и є незареєстрованою^[3].

Через відсутність реальних можливостей знайти гіднооплачувану роботу, значна частина населення працює за кордоном як легально, так і нелегально. За експертними оцінками, в середньому за рік за кордоном працює 2,5-3 млн наших співвітчизників. Це може призвести до втрати трудового потенціалу суспільства та деградації робочої сили.

Тіньовий сектор економіки здатен генерувати імпульси мотиваційної активності на фоні “затухання” будь-якої економічної ініціативи. Окрім кримінальних елементів, до нелегального сектора економіки відходять ініціативні, трудолюбиві та професійні люди, які прагнуть позбутися злиднів.

Але керівники тіньового сектора економіки, взявши під контроль формально нетіньові підприємства, які здатні завдяки своїм виробничим потужностям, навіть при низькій продуктивності праці, забезпечувати потреби тіньового сектора, зразу вводять режим економії на заробітні плати працівникам підприємства^[4].

Повна невідповідність позитивній мотивації праці – це кінцевий підсумок розростання тіньового сектора економіки. Отже, тіньовий сектор економіки та довгострокова позитивна мотивація праці – явища-антиподи. Деформоване, аномальне підприємництво формує аналогічні характеристики праці. В своїй взаємообумовленості дані явища та процеси ведуть до дегенерації ініціативної економічної діяльності в цілому^[5].

Тіньовий сектор економіки знищує легальний шляхом руйнування морально-етичних принципів позитивної діяльності людини. Сьогодні, обсяг нелегального сектора визначається через обсяг коштів, які в ньому обертаються, а обсяг страждань та принижень гідності тих працівників, які створюють ці кошти, залишається поза увагою.

Тіньові гроші – це результат людської праці. Якщо існують тіньові гроші, то існують й сотні тисяч “під невільників", які в “тіні”, тобто за межами будь-якого соціального захисту з боку держави, створюють багатство декількох десятків українських олігархів та магнатів.

Ще в 1992-1993 роках науковці та причетні до соціальної проблематики фахівці, піднімали питання прихованого безробіття, пропонували легалізувати його. На жаль, ніхто не прислухався до порад спеціалістів. Усе в державі робилося попри реальноіснуючі економічні закони.

Безглузда соціальна політика, разом з не менш безглуздою податковою політикою, привели майже до повного знищення виробництва в Україні. Приховане безробіття перейшло у приховану зайнятість, бо цілком зрозуміло, що в разі, коли людина роками не отримує заробітної плати і, при цьому, не вмирає з голоду, то вона має якесь інше джерело надходжень – вона працює в тіньовому секторі економіки.

Проблема безробіття надзвичайно актуальна, так як праця – чи не найважливіший фактор виробництва, бо саме завдяки їй можна ефективно поєднати природні ресурси і засоби виробництва задля забезпечення максимального випуску товарів й послуг, що, у свою чергу, сприяє задоволенню потреб споживачів та зростанню прибутків. Тому, слід зосередити увагу держави на ефективній політиці саме в галузі зайнятості населення, особливо в сільській місцевості, так як галузь сільського господарства повинна забезпечувати значний обсяг виробництва і експорту.

Проблема безробіття в офіційному секторі є ключовим питанням у ринковій економіці, і не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. Особливо гостро проблема безробіття постає зараз перед Україною, тому що стан економіки України нестабільний.

Величезний економічний спад, руйнуючи промисловість, не міг не торкнутися ринку праці. Показники зареєстрованого безробіття та існуючий попит і пропозиція робочої сили за перше півріччя 2013 року наведенні в таблицях 5.3 й 5.4.

Донедавна уряд України не звертав належної уваги на дану проблему, що викликало досить справедливі побоювання. Але, положення частково змінилося із прийняттям деяких законів і положень, в яких натиск робиться на удосконалювання ринкових механізмів регулювання зайнятості. Ми маємо надію, що дані акти не стануть простим псуванням паперу, а будуть ефективно перетворюватися в життя, ставши передумовою для економічного відродження України^[6].

Таблиця 5.3

Зареєстроване безробіття у 2013 році^[7]

Люди ж, що опинилися в тіньовому секторі, є абсолютно беззахисними, тому що працюють і живуть поза законом. Вони не мають ніяких соціальних гарантій – ні лікарняних, ні відпускних, ніякої компенсації в разі ушкодження на виробництві.

В майбутньому, такі працівники не можуть навіть мріяти про пенсію, оскільки не сплачують внесків до Пенсійного фонду. Через відсутність записів у трудовій книжці, їхні роки важкої праці не будуть зараховані до трудового стажу. Будучи безправними, ці люди не мають жодної перспективи^[8].

Таблиця 5.4

Попит та пропозиція робочої сили у 2013 році^[9]

(на кінець звітного періоду)

Той, хто вважає, що тіньовий сектор економіки не платить податків дуже помиляється. Тіньовики-господарники платять, але платять не в бюджет, а в кишеню корумпованого чиновника. Саме корумповане чиновництво гальмує реальні ринкові перетворення та “заганяє” економіку в “глухий кут”, де “обдирає” тіньовика, як і офіційного виробника. Тільки отриманим у нелегальному секторі хабарем вже не потрібно “ділитися” з бюджетом, вчителями, науковцями, лікарями. Можна вільно паразитувати на рабській праці власного народу.

Сьогодні Україна поділилася на дві частини: непорядний корумпований чиновник – з однієї сторони та пригнічена, сплюндрована людина праці, з іншої. Для того, щоб подолати дані проблеми потрібні негайні ринкові перетворення, легалізація і прихованого безробіття, і прихованої зайнятості. Це дозволить українцям зберегти людське обличчя, не перетворитися в націю рабів.

Відповідно до концепції зміщення акцентів соціальної політики на

максимальне розширення зайнятості, забезпечення гідної винагороди за працю у сфері політики зайнятості, пропонуємо здійснити комплекс заходів, спрямованих на удосконалення ринку праці та системи працевлаштування, випереджаюче зростання зайнятості в малому і середньому бізнесі, а також в сфері послуг.

Ці заходи мають компенсувати негативний вплив зрушень на ринок праці, що відбуватимуться у структурі національної економіки під впливом формування конкурентного середовища та відповідно до орієнтирів структурної політики України.

Система заходів щодо регулювання безробіття в офіційному секторі України, на нашу думку, повинна включати:

ü розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

ü розробку та реалізацію заходів з покращення умов і охорони праці, зниження ризику смертності та травматизму на виробництві, професійних захворювань, удосконалення управління професійними ризиками за співучасті сторін соціального партнерства;

ü надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день;

ü вдосконалення нормативної бази в сфері праці та зайнятості, яка стимулювала б розвиток зайнятості населення, в тому числі, гнучкі форми, що не потребують постійної присутності на робочому місці;

ü розвиток системи професійної орієнтації й психологічної підтримки населення, в тому числі, професійної орієнтації школярів, підвищення їх мотивації до трудової діяльності за професіями, спеціальностями, яких потребує ринок праці України;

ü використання територіального плануванння розміщення об'єктів інфраструктури з метою створення умов для залучення бізнесу в регіони, що мають надлишок праці;

ü створення умов для продовження періоду трудової діяльності за рахунок стимулювання, використання трудового потенціалу робітників зрілого (старшого) віку (гнучкий графік роботи, часткова зайнятість, упорядкування системи пільгових пенсій);

ü стимулювання зайнятості жінок, які мають неповнолітніх дітей та дітей-інвалідів;

ü формування у суспільстві толерантного відношення до трудової міграції й емігрантів, створення системи соціалізації мігрантів, умов для їх адаптації, забезпеченя ефективного контролю за дотриманням законодавства по відношенню до трудових емігрантів;

ü забезпечення дотримання усталених норм та правил в сфері регулювання ринку праці і трудових відносин, підвищення ефективності контролю та надзору за їх виконанням;

ü створення умов для інтеграції в трудову діяльність осіб з обмеженими фізичними можливостями;

ü державну підтримку нетрадиційним сферам зайнятості, стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили;

ü залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття, регулювання можливості працевлаштування за кордоном;

ü стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць, збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти;

ü розвиток приватно-державного партнерства в сфері зайнятості населення і захисту від безробіття, формування партнерств бізнесу, місцевих та регіональних органів влади, які будуть займатися вирішенням проблем соціальної адаптації, пренавчання працівників, звільнених з робочих місць у зв'язку з модернізацією і переоснащенням підприємств, що впроваджують працезберігаючі технології;

ü заходи щодо квотування робочих місць для представників найвразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес;

ü організацію регіональними або місцевими органами влади в кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо.

На сьогодні механізм соціальної допомоги безробітним становить різні види компенсацій при втраті роботи, особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами у структурі виробництва й організації праці, стипендії на час професійної підготовки та перепідготовки, виплати допомоги по безробіттю.

У березні 2010 року Кабінетом Міністрів України видано розпорядження “Про затвердження плану заходів щодо детінізації доходів та відносин у сфері зайнятості населення”. Метою цього документу є затвердження плану заходів щодо детінізації доходів та відносин у сфері зайнятості населення, належне його виконання.

Вирішення проблеми детінізації зайнятості потребує узгоджених зусиль держави у багатьох сферах, спеціальних заходів. Відбуватися детінізація повинна у міру розвитку законодавства та ринкових відносин в країні.

Державна політика детінізації має містити дві взаємоузгоджені складові. З одного боку, це адміністративна складова детінізації, що передбачає кроки щодо посилення адміністрування збору податків та перекриття шляхів ухиляння від сплати податків.

Заходи в рамках цієї складової базуються на припущенні, що уряд має достатньо ресурсів для виконання своїх функцій, система державних витрат як така є задовільною, а її неефективність обумовлена зловживаннями та відсутністю належного контролю. Можливі заходи посилення контролю за економічною діяльністю є такими:

ü внесення змін до законодавства, що посилять відповідальність за несплату податків;

ü розробка та прийняття нормативних актів про обов'язкову декларацію доходів при придбанні власності на значну суму;

ü розширення повноважень Податкової адміністрації та збільшення кількості податкових перевірок.

Серед стимулюючих заходів, що можуть сприяти детінізації ринку праці, можна виділити наступні.

По-перше, оптимізувати відрахування до соціальних фондів. При цьому, варто зазначити, що навіть за існуючої ставки відрахувань до Пенсійного фонду держава не може забезпечити громадян похилого віку пенсіями, які відповідали б їх реальним фінансовим потребам. Крім того, не можна бути певними, що зниження ставки відрахувань на кілька відсоткових пунктів суттєво вплине на рішення роботодавців робити ці відрахування. Таким чином, цей захід досягне позитивних результатів, лише якщо:

ü зниження ставки буде суттєвим;

ü паралельно буде вжито заходів щодо подальшої реформи пенсійного законодавства;

ü буде створено резервний фонд для покриття можливого дефіциту Пенсійного фонду (за рахунок коштів від приватизації чи відрахувань від виручки від експорту металів, як, наприклад, у Росії від експорту нафти).

По-друге, спрощення податкового законодавства та заборона внесення змін протягом п'яти років. Даний захід створить можливості роботодавцям ефективно планувати бізнес-цикл, але, разом з тим, унеможливить коригування тих положень законодавства, що негативно впливають на економічне зростання країни та створюють можливості для зловживань.

По-третє, зменшення кількості податкових пільг. Це допоможе рівномірніше розподілити податковий тягар, збільшити надходження до бюджету та підвищити ефективність використання інвестиційного ресурсу, але, разом з тим, зменшить прибутковість ряду підприємств та може призвести до скорочення виробництва. Крім того, існує ризик скорочення економічно виправданих пільг, якщо рішення про скорочення пільги не базуватиметься на ґрунтовному аналізі доцільності існування такої пільги.

По-четверте, спрощення системи адміністрування податків, розробка законопроектів про порядок проведення регулюючими органами перевірок діяльності суб'єктів підприємницької діяльності. Цей захід уможливить підвищення ефективності та забезпечить прозорість податкового адміністрування, а також зниження можливості для ухилення від сплати податків через недосконалість законодавства.

По-п'яте, поліпшення якості державних послуг. Цьому буде сприяти реалізація реформ пенсійної системи, системи охорони здоров'я, житлово-комунального господарства.

По-шосте, посилення відповідальності за ухилення від сплати податків і страхових внесків та покращення їх адміністрування, зокрема, збільшення штрафних санкцій за ухилення від оформлення трудових відносин між працівником й роботодавцем, запровадження карної відповідальності посадових осіб роботодавця за неоформления трудових відносин з працівником, розширення повноважень Інспекції з питань праці щодо здійснення перевірок додержання законодавства про оплату праці^[10].

Важливе значення для активізації державної політики на ринку праці має ухвалення в липні 2012 року нової редакції Закону України “Про зайнятість населення”. Запровадження додаткових стимулів для роботодавців до створення робочих місць, розширення доступу до професійного навчання та підвищення кваліфікації для працівників, збільшення можливостей працевлаштування для молоді й інших вразливих категорій населення, поширення самозайнятості населення мають сприяти поліпшенню загальної соціально-економічної ситуації вкраїні.

Підвищення рівня зайнятості населення, поліпшення якості робочих місць дадуть змогу скоротити видатки бюджетів різних рівнів на соціальну допомогу. Відповідно до ст. 30 Закону України “Про зайнятість населення” можливе сприяння підвищенню конкурентоспроможності громадян віком понад 45 років у спосіб надання ваучера для перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації за професіями та спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності.

Водночас, дотепер недостатньо чітко врегульовано процедуру сертифікації працівників (підтвердження навичок, отриманих неформально), невизначено органи, відповідальні за здійснення контролю за цільовим використанням ваучерів, – все це потребує відповідного доопрацювання.

Закон України “Про професійний розвиток працівників” від 12 січня 2012 року визначає базові правові, організаційні та фінансові засади функціонування системи професійного розвитку працівників. Статтею 14 цього Закону регламентується порядок підтвердження результатів неформального професійного навчання працівників завдяки створенню в складі Державної служби зайнятості України центрів визнання результатів неформального професійного навчання. Це може забезпечити більшу прозорість інформації на ринку праці щодо наявної робочої сили^[11].

Маємо надію, що ухвалений в липні 2012 року Закон України “Про зайнятість населення” сприятиме вдосконаленню механізмів державного регулювання у сфері зайнятості населення, забезпечить ефективне використання страхових коштів, спрямованих на програми сприяння зайнятості, посилить мотивації працівників і роботодавців до легального працевлаштування, знизить рівень молодіжного безробіття, поліпшить ситуацію із зайнятістю людей зрілого віку, збільшить можливості для професійного зростання особи, підвищення темпів створення нових робочих місць^[12].

Стратегія національної безпеки України розглядає високий рівень тінізації економіки, зокрема поширення "тіньової” зайнятості, як загрозу життєвоважливим національним інтересам України. Зрозуміло, що боротьба за істотне скорочення й обмеження неформальної зайнятості повинна стати одним із пріоритетів державної стратегії економічної безпеки та політики щодо ринку праці. Вона повинна носити комплексний характер і охоплювати заходи як суто економічного, так й адміністративного, соціально- психологічного, мотиваційного та виховного характеру.

Ефект від скорочення й легалізації неформальної зайнятості повинен оцінюватися, в першу чергу, не з позиції збирання податків, а з більш широких економічних, інституційних і, перш за все, соціальних позицій. Цей ефект виявлятиметься в подоланні негативних наслідків функціонування тіньової зайнятості, а саме: випадання цілого сегмента зі сфери законодавчого регулювання ринку праці, втрата кваліфікації й професійних навичок, консервація деформацій на ринку праці, відсутність контролю якості товарів і послуг, що надаються, формування у суспільстві атмосфери припустимості порушення податкового, трудового та іншого законодавств, створення сприятливого середовища для кримінальної діяльності.

• [1] Тіньова економіка в Україні: масштаби та напрямки подолання. – К.: НІСД. – 2011. – С. 15.
• [2] Харазішвілі Ю. М. Методичний підхід до оцінювання тіньової зайнятості в Україні / Ю. М. Харазішвілі, Η. М. Дмитренко // Економіка Україні. – 2010. -№ 12. – С. 16-28.
• [3] Краус Η. М. Соціальний аспект тіньової економіки / Н. М. Краус // Національна економіка у сучасній глобальній економічній системі: механізм функціонування, динаміка, економічна безпека: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Полтава: РВВ ПУСКУ, 2010. – С. 81-84.
• [4] Сорока И. В. Теневая экономика и проблемы мотивации труда и предпринимательства в переходный период / И. В. Сорока // Академічний огляд. – 1999. – № 1. – С. 54.
• [5] Там само, С. 55.
• [6] Краус Н. М., Кудря І. А. Проблеми безробіття в Україні / Η. М. Краус, І. А. Кудря // Трансформативні перетворення в контексті глобальних змін: Збірник наукових праць за матеріалами II міжнародної науково-практичної інтернет-конференції – Полтава: РВВ ПУЕТ, 2010. – С. 103-106.
• [7] Статистична інформація [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: ukrstat.gov.ua. – Назва з екрану.
• [8] Краус Η. М. Кадрова політика в тіньовому секторі економіки // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції “Методологія та практика менеджменту на порозі XXI століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти”, 15-16 травня 2008 р. – Ч. ІІ. – Полтава: РВЦ ПУСКУ, 2008. – С. 255-257.
• [9] Статистична інформація (Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: ukistat.gov.ua – Назва з екрану.
• [10] Тіньова економіка в Україні: масштаби та напрямки подолання. – К.: НІСД. – 2011. – С. 31.
• [11] Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2013 році: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К.: Н1СД, 2013. – С. 97.
• [12] Там само, С. 49.