< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ЛОГІСТИКА ВИРОБНИЦТВА

Об'єкти логістичного управління у виробництві

Логістичне управління фазою виробництва на підприємстві охоплює три послідовні етапи. На першому етапі проектується виробнича структура та, відповідно, структура переміщення продукції: від першого робочого місця (сировина, матеріали, частини, вузли) до фінального робочого місця (кінцева продукція). На другому етапі передбачається в межах проектної структури переміщення продукції оптимально спланувати її переміщення з огляду на досягнення мінімально можливих витрат із переміщення та раціональних виробничих циклів. Третій етап, етап реалізації проектних та планових рішень, полягає у безпосередньому керуванні переміщенням продукції у виробничій фазі моніторуванням, контролюванням та відповідним регулюванням переміщення окремих ланок логістичних процесів, логістичних операцій тощо.

Структура об'єктів логістичного управління у виробничій фазі, з одного боку, істотно залежить від типу виробництва та його специфічних характеристик, а, з іншого, – визначається тим “рівнем свободи”, що його надають суміжні фази постачання та збуту і вимоги щодо функціонування підприємства у цілому. Таке розуміння об'єктів логістичного управління перебуває під впливом різних сфер діяльності підприємства, зокрема виробництва, фінансів, маркетингу. Це означає, що зниження собівартості продукції чи скорочення виробничого циклу може досягатися як виробничими засобами, фінансовими засобами, маркетинговими засобами, так і логістичними засобами, тобто на підставі концепції логістики (мислення категоріями повних витрат, системними категоріями) не має істотного значення те, що редукція витрат досягнута зниженням логістичних витрат (витрат внутрішнього транспортування, витрат запасів півфабрикатів), а не, наприклад, зниженням витрат власне виробництва (наприклад, оброблення, монтажу тощо) або зниженням витрат капіталу (фінанси), або ж зниженням витрат дистрибуції, просування (маркетинг). Це однаковою мірою стосується і скорочення тривалості виробничого циклу.

Зі структури можливих об'єктів логістичних рішень у фазі виробництва доцільно відібрати ті, істотність впливу яких на витрати та тривалість циклу була б помітною. Отже, мова йде про ефективні логістичні рішення, що мають достатнє поле вибору, та віднесені нами до типових. Такими типовими логістичними рішеннями у виробничій фазі доцільно розглядати:

  • • на стратегічному рівні – вибір оптимальної технології виробництва;
  • • та тактичному рівні – визначення оптимальної виробничої партії;
  • • на операційному рівні – оптимізацію використання технологічного часу.

Актуальність кожного з названих рішень істотно залежить і від нелогістичних чинників, таких як тип виробництва та форма організації виробництва.

Згідно з загальноприйнятою класифікацією розрізняють такі типи виробництва: масове, серійне, одиничне. Названі типи виробництва узалежнені масштабом та спеціалізацією виробництва. З погляду логістики для масового виробництва актуальними стають рішення стратегічного горизонту, тобто вибір технології виробництва, оскільки це може забезпечити істотний синергічний ефект у сфері постачання та дистрибуції. Водночас чинники одиничного виробництва актуалізують пріоритетність операційного горизонту, досягаючи раціональної структури витрат часу виробничого циклу. Для умов серійного виробництва під час визначення технології актуальним об'єктом логістичних рішень є визначення розміру серії, тобто визначення оптимальної виробничої партії. Загалом площина та ефективність логістичних рішень у фазі виробництва кореспондується із рівнем еластичності планування на підприємстві, який, власне, і залежить безпосередньо від типу виробництва (рис. 6.1).

Іншою характеристикою виробництва, що впливає на ефективність та актуальність логістичних рішень, є форма організації виробництва як спосіб переміщення матеріалів, частин, вузлів між робочими місцями у виробничому циклі. Загальноприйнята класифікація визначає такі форми організації виробництва: потокову, гніздову, фазову. Зауважимо, що та чи інша форма організації виробництва визначається вибраною технологією.

Адаптуванню логістичних рішень до фази виробництва істотно сприятиме віднесення підприємства до однієї з груп із координатами типу та форми організації виробництва. Графічно це зображено на рис. 6.2:

Важливе значення, за аналогією до форми організації виробництва для визначення актуальності горизонту логістичних рішень, відводиться і характеру виробничих процесів. Абт уважає, що з позиції логістики доцільно розглядати два види виробничих процесів:

  • • апаратурні;
  • • обробно-монтажні [41, с. 178].

Останні містять істотний логістичний потенціал з огляду на можливість радикального поліпшення структури витрат та часу виробничих циклів. Рівень використання такого потенціалу залежить від організації переміщення продукції в процесі виробництва. Традиційно мають місце такі варіанти:

  • • постійні потокові синхронізовані лінії;
  • • постійні потокові несинхронізовані лінії;
  • • змінні (переналагоджувальні) потокові лінії;
  • • предметні гнізда повторюваного виробництва;
  • • гнізда неповторюваного виробництва (непотокове виробництво).

Залежність між типом виробництва і еластичністю планування

Рис. 6. 1. Залежність між типом виробництва і еластичністю планування

Джерело: [41, с. 177]

Такий принциповий поділ виробничих процесів та процесів переміщення матеріалів у виробництві актуалізує ті чи інші логістичні рішення щодо вибору технології, величини партії, поділу партії на частини та ін.

Види організації виробництва та актуальність горизонту логістичних рішень

Рис. 6.2. Види організації виробництва та актуальність горизонту логістичних рішень

Водночас необхідно мати на увазі наявність на сучасному етапі значного потенціалу комп'ютерної підтримки виробничої діяльності, систематизованого у вигляді схеми (рис. 6.3), де С (Controling) – контролінг; CAD (Computer Aided Design) – підтримане комп'ютером проектування виробів; CAE (Computer Aided Engineering) – комп'ютерна підтримка розрахунків і симуляцій; САМ (Computer Aided Manufacturing) – підтримане комп'ютером виготовлення; CAP (Computer Aided Planning) – підтримане комп'ютером планування; CAQ (Computer Aided Quality Assurance) – підтриманий комп'ютером контроль за вимогами якості; CILS (Computer Integrated Logistic System) – комп'ютерно зінтегрована логістична система; СІМ (Computer Integrated Manufacturing) – комп'ютерно зінтегроване виготовлення; DRP (Distribution Resources Planning) – планування засобів дистрибуції; EDI (Electronic Data Interchange) – електронний обмін даними; ERP (Enterprise Resource Planning) – зінтегроване планування засобів підприємства (MRPIII); LM (Lean Management) – “худе” управління; MIS (Management Information System) – система інформування керівництва; MRP (Material Requirement Planning) – планування матеріальних потреб; MRPII (Manufacturing Resources Planning) – планування виробничих засобів; OPT (Optimized Production Technology) – оптимізація технології виробництва; PC (Production Control) – контроль над виробництвом; РРС (Production Planning and Control) – планування і керування виробництвом; QA (Quality Analisys) – аналіз якості; SQC (Statistical Quality Control) – статистичний контроль за якістю; TQC (Total Quality Control) – комплексний контроль за якістю; TQM (Total Quality Management) – комплексне управління якістю.

Розвиток комп'ютерної підтримки виробничої діяльності

Рис. 6.3. Розвиток комп'ютерної підтримки виробничої діяльності

Джерело: [41, с. 192]

Отже, концепція логістики у фазі виробництва розглядає такі вузлові об'єкти:

  • • проектування каналів переміщення матеріальних ресурсів від першого робочого місця до місця кінцевого виготовлення;
  • • внутрішнє переміщення між робочими місцями;
  • • запаси незавершеного виробництва.

Очевидно, що структура об'єктів логістичних рішень у виробництв, аналогічно до логістичних рішень у постачанні, визначається насамперед вибраним рівнем спеціалізації. Оптимальний рівень спеціалізації залежить від багатьох внутрішніх та зовнішніх чинників, динаміка яких вимагає проведення регулярної реінженерії виробництва для своєчасного коригування спеціалізації виробництва. Водночас завжди мають бути присутні принаймні два етапи аналітики:

  • • принциповий поділ складових частин виробу на групу для власного виготовлення та групу для закупівлі у сторонніх організацій. Цей етап здійснюється за допомогою уже згаданого комбінованого ABC/XYZ-аналізу;
  • • коригування принципового поділу для частин групи А і групи В як відносно капіталомістких застосуванням методу МОВ (“зробити чи купити”) для реальних умов функціонування підприємства (якщо є потужність, технологія, фахівці, приваблива характеристика ринку постачальників тощо).

Рішення про оптимальний рівень спеціалізації уможливлює прийняття подальших логістичних рішень щодо вибору технології, виробничої партії, її поділу на частини в оперативному плані.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >