Головні засади і цілі спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС

Лісабонські договори 2007 р., крім ліквідації трьохопорної структури Європейського союзу і наділення його міжнародною правосуб'єктністю, визначили правову базу і особливий статус СЗППБ, як системи міжурядового співробітництва у рамках ЄС.

Загальні положення, що стосуються СЗППБ містяться в окремому розділі V Договору про Європейський союз "Загальні положення стосовно зовнішньополітичної діяльності Союзу і спеціальні положення стосовно спільної зовнішньої політики і політики безпеки". У Договорі регулюються також питання спільної політики безпеки і оборони, яка відповідно до його ст. 42 є складовою спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС.

Крім того, норми, що стосуються згаданої сфери, містяться в частині п'ятій Договору про функціонування Європейського союзу, зокрема, в Розділі VII "Умова солідарності".

Реалізуючи свою діяльність в рамках СЗППБ, Європейський союз діє на засадах, які випливають з природи і цілей його функціонування, зокрема, визначених у ст. 21 Договору про ЄС. Так, у рамках своєї зовнішньополітичної діяльності ЄС відстоює принципи демократії, верховенства права, універсальності і неподільності прав людини і основних свобод, поваги до людської гідності, принципів рівноправності і солідарності, а також поваги до принципів Статуту ООН і міжнародного права. З цією метою ЄС планує розвивати відносини з третіми країнами та регіональними і універсальними міжнародними організаціями.

Договором про ЄС визначено такі цілі реалізації спільних заходів і політик Союзу в зовнішньополітичній сфері:

– захист своїх цінностей, фундаментальних інтересів, безпеки, незалежності і цілісності;
– консолідацію і підтримку демократії, верховенства права, прав людини і принципів міжнародного права;
– збереження миру, запобігання конфліктам і зміцнення міжнародної безпеки відповідно до цілей і принципів Статуту ООН, принципів Гельсінського заключного акта та Паризької хартії включно з тими, що стосуються зовнішніх кордонів;
– сприяння сталому розвитку країн, що розвиваються в економічній, соціальній і екологічній сферах, спрямованому, насамперед, на подолання бідності;
– заохочення інтеграції усіх країн до світової економіки, включно з поступовою ліквідацією обмежень у міжнародній торгівлі;
– надання допомоги у розробці міжнародних заходів задля збереження і поліпшення якості навколишнього середовища і належного управління світовими природними ресурсами, з метою забезпечення сталого розвитку;
– надання допомоги населенню, країнам і регіонам, які стикаються з природними, або створеними людьми катастрофами;
– розвиток міжнародної системи, яка базується на посиленому міжнародному співробітництві і належному глобальному управлінні.

Як вже згадувалося вище, Лісабонські договори закріпили міжурядовий характер співпраці держав-членів ЄС у сфері СЗППБ. Це підтверджує і реальна практика у цій сфері, коли держави часто мають не тільки відмінні, але й протилежні позиції з тих чи інших зовнішньополітичних питань. Тому, в Договорі про ЄС, зокрема, в його частинах 2 і 3 ст. 24, передбачені положення щодо дотримання політичної солідарності у сфері СЗППБ. Так, у рамках принципів і цілей своєї діяльності, у рамках СЗППБ, Союз визначає і імплементує цю сферу на засадах розвитку взаємної політичної солідарності держав-членів, виявленні питань, що становлять взаємний інтерес та досягнення все більшого збігу направленості дій держав-членів. У свою чергу, держави-члени ЄС повинні активно і беззастережно підтримувати зовнішню політику і політику безпеки в дусі лояльності і взаємної солідарності і дотримуватись заходів Союзу в цій сфері. У цьому контексті, держави-члени повинні спільно працювати, зміцнюючи і розвиваючи їх взаємну політичну солідарність. У цей же час, вони мають утримуватися від будь-яких дій, що суперечать інтересам Союзу або здатні ослабити його ефективність, як єднальної сили в міжнародних відносинах.

Такий підхід і міжурядовий характер співробітництва держав- членів ЄС у сфері СЗППБ уточнюється і конкретизується відповідними Деклараціями № 13 та 14, що додаються до Заключного акта Міжурядової конференції 2007 р., яка ухвалила Лісабонський договір. У них наголошується, що положення Договору про ЄС, що стосуються спільної зовнішньої політики та політики безпеки та створення відповідних органів, не впливають на існуючі повноваження держав-членів з формування та здійснення зовнішньої політики або національного представництва в третіх країнах та міжнародних організаціях. Крім того, положення, що регулюють загальну політику безпеки і оборони, не повинні завдавати шкоди специфічному характеру політики безпеки та оборонної політики держав-членів. Важливо, що в документі підкреслюється зобов'язальний характер для Європейського союзу та його держав-членів положень Статуту ООН.

Таким чином, згідно із ч. 1 ст. 24 Договору про ЄС компетенція Союзу з питань спільної зовнішньої політики і політики безпеки охоплює усі сфери зовнішньої політики і всі питання, які стосуються безпеки Союзу, включно з поступовим формуванням спільної оборонної політики, що може згодом призвести до спільної оборони.

Тут же сформульовані головні засади спеціальних правил та процедур у сфері СЗППБ. Зокрема, що її визначають і імплементують Європейська Рада і Рада ЄС, які приймають постанови одноголосно, якщо інше не встановлено Договорами. При цьому, чітко зазначено, що у сфері СЗППБ ухвалення законодавчих актів виключається, а безпосередньо СЗППБ здійснюється Високим представником Союзу із зовнішніх справ і політики безпеки і державами-членами відповідно до Договорів. При цьому, у згаданій вище Декларації № 14 щодо спільної зовнішньої політики та політики безпеки, уточнюється, що положення про Високого представника Союзу з зовнішніх справ і політики безпеки та про Службу зовнішньополітичної діяльності не будуть заміняти існуючу правову основу, відповідальність та компетенцію кожної держави-члена щодо розробки та проведення її зовнішньої політики, її національної дипломатичної служби, її відносин з третіми країнами та її участі в міжнародних організаціях, включаючи перебування держави-члена у складі Ради Безпеки ООН. Важливо, що тут же підкреслюється, що положення про СЗППБ не надають Комісії ЄС нових повноважень з ініціювання рішень і не підвищують ролі Європейського Парламенту.

У цьому контексті певна особливість реалізації положень Договору про ЄС має місце і стосовно спільної політики безпеки і оборони. В пункті 3 ч. 1 ст. 42 Договору зазначається, що політика Союзу не стосується особливого характеру політики безпеки і оборони окремих держав-членів, зокрема, вона поважає зобов'язання, що випливають з Північноатлантичного договору для окремих держав-членів, які вважають, що їхня спільна оборона реалізується в рамках НАТО і є сумісною з спільною політикою безпеки і оборони, що виражена в межах Договору про ЄС.

Таким чином, держави-члени передаючи в значних масштабах повноваження і суверенні права в різних сферах Європейському союзу, стосовно спільної зовнішньої політики і політики безпеки, зосередили всю повноту відповідальності в рамках інститутів міжурядового співробітництва.