Правові засади спільної політики безпеки і оборони ЄС

Спільна політика безпеки і оборони Європейського союзу (далі – СПБО) складає невід'ємну частину його спільної зовнішньої політики і політики безпеки.

Проте особливий характер цієї сфери співпраці держав-членів ЄС зумовив виділення її в окрему секцію відповідного розділу Договору про ЄС.

Так, згідно із базовою ст. 42 цього Договору СПБО забезпечує Союз здатністю до оперативних дій, що базується на заходах цивільного і військового характеру. Важливо, що Договором розширено перелік т. зв. "Петерсберзьких місій", тобто заходів не так військового, як гуманітарного (цивільного) характеру. Зокрема, до таких місій ч. 1 ст. 43 Договору про ЄС відносить: спільні операції з роззброєння; гуманітарні місії і місії з евакуації і місії, пов'язані з наданням порад і сприяння у військовій сфері; місії з попередження конфліктів і підтримки миру; місії бойових підрозділів з урегулювання криз, включно з місіями поновлення миру, і стабілізаційні операції після завершення конфліктів.

Саме ця стаття чітко вказує, що ці місії можуть сприяти боротьбі з тероризмом, включаючи надання підтримки третім країнам у боротьбі з тероризмом на їх території, що, власне, і може бути реалізовано щодо ситуації в Україні.

Згідно із ч. 2 ст. 43 рішення стосовно згаданих вище місій ухвалює Рада ЄС. У них визначаються їх цілі і межі, а також загальні умови їх здійснення. Координацію цивільних і військових аспектів цих місій забезпечує Високий представник Союзу з зовнішніх справ і політики безпеки під керівництвом Ради і у тісному і постійному контакті з Комітетом з питань політики і безпеки.

Договір про ЄС, зокрема, ч. 2 ст. 42 передбачає, що СЗППБ включає поступове формування спільної оборонної політики Союзу. Це, відповідно, призведе до створення спільної оборони у разі ухвалення стосовно цього одноголосного рішення Європейською Радою. У такому випадку ця інституція пропонуватиме державам-членам затвердити таке рішення згідно з конституційними вимогами кожної з них.

Проте політика Союзу згідно з цим розділом все-таки не стосується особливого характеру політики безпеки і оборони окремих держав-членів і поважає зобов'язання, що випливають з Північноатлантичного договору для окремих держав-членів, які вважають, що їх спільна оборона реалізується в рамках НАТО і є сумісною зі спільною політикою безпеки і оборони, яка встановлена у цих межах (п. 2 ч. 2 ст. 42 Договору про ЄС).

Конкретні заходи у рамках СПБО держави-члени реалізують через передачу в розпорядження Союзу своїх цивільних і військових потенціалів, також з числа багатонаціональних збройних сил, якщо такі будуть сформовані між державами-членами (ч. З ст. 42 Договору про ЄС).

Цими ж положеннями передбачено, що державам-членам для поліпшення своїх військових потенціалів сприяє відповідна Агенція у сфері розвитку оборонних потенціалів, наукових досліджень, закупівель і озброєнь (далі – Європейська оборонна агенція), яка з цією метою встановлює оперативні вимоги, сприяє заходам для їхнього задоволення, робить внесок у визначення і реалізацію будь-яких заходів, корисних для посилення промислової і технологічної бази оборонного сектора, бере участь у розробці європейської політики стосовно потенціалів і озброєнь і допомагає Раді ЄС оцінювати ступінь поліпшення цих військових потенціалів.

Відповідно до ст. 45 Договору про ЄС чітко сформульовані завдання Європейської оборонної агенції у сфері "військової господарки", яка підпорядкована Раді ЄС. Зокрема, це:

• – сприяння визначенню цілей військових потенціалів держав- членів і оцінці дотримання зобов'язань, взятих державами-членами стосовно потенціалів;
• – сприяння гармонізації поточних потреб і ухваленню ефективних, сумісних один з одним методів закупівель;
• – пропонувати багатосторонні проекти з метою реалізації цілей у сфері військових потенціалів, забезпечувати координацію програм, які здійснюються державами-членами, і управління спеціальними програмами співпраці;
• – підтримка досліджень з оборонної технології, координації і планування спільної дослідницької діяльності, а також розробка технічних рішень, що відповідають майбутнім поточним потребам;
• – сприяння визначенню і реалізації будь-яких заходів щодо посилення промислової і технологічної бази оборонного сектора, а також підвищення ефективного використання військових витрат.

Співпраця у сфері безпеки і оборони, а особливо військове співробітництво є дуже чутливою і індивідуальною сферою для держав-членів ЄС, особливо, беручи до уваги їх різні економічні потенціали.

Тому, з метою повнішого врахування інтересів та здатностей різних держав у рамках СПБО передбачено, як можливість виконання певних місій групами держав. І, навпаки, держави, чиї потенціали відповідають більш високим критеріям можуть взяти на себе суворіші зобов'язання і з метою виконання найбільш складних місій, встановити між собою т. зв. "Постійне організоване співробітництво" (далі – ПОС), тобто, поглиблену співпрацю у сфері безпеки і оборони. Це передбачено, зокрема, частинами 5 і 6 ст. 42, ст. 46 Договору про Європейський союз та окремим Протоколом № 10 до згаданого Договору.

Так, будь-яка держава-член ЄС, яка в подальшому забажає взяти участь у ПОС, повідомляє про свій намір Раду ЄС і Високого представника Союзу з зовнішніх справ і політики безпеки. Після цього, Рада ухвалює рішення, в якому підтверджує участь зацікавленої держави-члена в ПОС, якщо ця держава відповідає критеріям і бере на себе зобов'язання, передбачені у статтях 1 і 2 Протоколу про Постійне організоване співробітництво.

Згідно із цими статтями, ПОС відкрита для всіх держав-членів ЄС, які зобов'язуються з дня набуття чинності Лісабонськими договорами: інтенсивніше розвивати свої оборонні потенціали за рахунок розширення національних внесків і шляхом участі, у разі доцільності, у багатонаціональних силах, в основних європейських програмах із технічного оснащення і в діяльності Європейського агентства у сфері розвитку оборонних потенціалів, наукових досліджень, закупівель і озброєнь (Європейського оборонного агентства); і бути в змозі не пізніше 2010 р. надавати – як національний контингент або компонент багатонаціональних груп – бойові підрозділи, призначені для планованих місій, які сформовані в тактичному плані як тактична група з елементами підтримки (включаючи транспорт і матеріально-технічне забезпечення), мають здатність протягом 5–30 днів здійснювати місії, зазначені у ст. 43 Договору про Європейський союз, зокрема, у відповідь на прохання з боку Організації Об'єднаних Націй, і які можуть перебувати в дієздатному стані протягом початкового періоду в ЗО днів із можливістю продовження, як мінімум, до 120 днів.

І, відповідно, до цих цілей, держави-члени, які беруть участь у ПОС, зобов'язуються:

• – з моменту набуття чинності Лісабонськими договорами співпрацювати заради досягнення узгоджених цілей щодо рівня інвестиційних витрат на обладнання, призначене для оборони, регулярно переглядати ці цілі, виходячи з обстановки у сфері безпеки та міжнародної відповідальності Союзу;
• – наскільки можливо, зближувати свої технічні засоби оборони, зокрема, здійснюючи гармонізацію процесу виявлення військових потреб, об'єднуючи оборонні засоби і потенціали і, у разі доцільності, проводячи їх спеціалізацію, а також розвиваючи співпрацю у сферах навчання та матеріально-технічного забезпечення;
• – вживати конкретних заходів щодо посилення доступності, взаємної сумісності, гнучкості своїх сил та їх здатності до розгортання, зокрема, шляхом визначення загальних цілей у сфері призначення сил, включаючи можливий перегляд своїх національних процедур прийняття рішень;
• – співпрацювати з метою забезпечення прийняття ними заходів, необхідних для заповнення прогалин у рамках "Механізму розвитку потенціалів", зокрема за допомогою багатонаціональних підходів, і без шкоди для зобов'язань у рамках НАТО;
• – у разі доцільності брати участь у розвитку основних спільних або європейських програм технічного оснащення в рамках Європейського оборонного агентства.

У Договорі про ЄС передбачено, що держави-члени можуть, за бажанням, вийти з ПОС, із повідомленням про це Ради ЄС, яка бере до відома припинення участі зацікавленої держави-члена (ч. 5 ст. 46 Договору про ЄС). Якщо держава перестає відповідати згаданим вище критеріям ПОС, то Рада ЄС може ухвалити рішення, яке призупиняє участь такої держави-члена (ч. 4 ст. 46 Договору про ЄС).

Важливим інструментом реалізації цілей СПБО є можливість застосування в рамках ЄС "умови солідарності", яку передбачено Договором про ЄС та Договором про функціонування ЄС, що свідчить про особливий характер відповідних положень.

Так, згідно із ч. 7 ст. 42 Договору про ЄС, у разі якщо держава- член зазнає збройної агресії на власній території, інші держави- члени повинні надати їй допомогу і сприяння всіма можливими засобами згідно зі ст. 51 Статуту ООН. При цьому, зобов'язання і співпраця у цій сфері продовжують відповідати зобов'язанням, взятим на себе в межах НАТО, яка для тих держав, що важливо, все-таки залишається основою їхньої колективної оборони і головною інстанцією для її здійснення.

Умова солідарності для держав-членів ЄС щодо терористичної атаки або усунення наслідків катастроф має більш чіткіший і конкретніший характер і передбачена вже ст. 222 Договору про функціонування ЄС.

Так, якщо одна із держав-членів ЄС зазнає терористичної атаки чи стає жертвою катастрофи, спричиненої природними факторами або людиною, то Союз (і його держави-члени), діючи спільно в дусі солідарності, мобілізує усі наявні у нього інструменти, зокрема надані в його розпорядження державами-членами військові засоби, з метою:

• – запобігти терористичній загрозі на території держав-членів;
• – захистити демократичні інститути і цивільне населення від можливої терористичної атаки;
• – надати допомогу державі-члену на її території на прохання її політичних органів у випадку терористичної атаки;
• – надати допомогу державі-члену на її території на прохання її політичних органів у випадку катастрофи, спричиненої природними факторами чи людиною.

Така допомога державі-члену ЄС, що зазнала терористичної атаки, чи стала жертвою катастрофи, з боку інших держав-членів надається на прохання її політичних органів.

Порядок реалізації Союзом умови солідарності визначається рішенням, ухваленим Радою за спільною пропозицією Комісії й Високого представника Союзу із зовнішньої політики і політики безпеки. Коли ж таке рішення може виходити за межі внутрішніх загроз і може мати наслідки для сфери оборони, то Рада ЄС діє відповідно до норм про спільну політику безпеки і оборони вже Договору про Європейський союз.

Для сприяння у реалізації згаданих положень ст. 222 ДФЄС, згідно з її ч. З, Раді ЄС допомагають Комітет з питань політики і безпеки, за підтримки спеціального комітету, який створюється відповідно до ст. 71 Договору про функціонування ЄС з метою забезпечення сприяння і зміцнення в межах Союзу оперативної співпраці з питань внутрішньої безпеки.

Власне, з метою надання ЄС і його державам-членам можливості діяти ефективним чином, Європейська Рада здійснює регулярну оцінку загроз, з якими стикається Союз (ч. 4 ст. 222 ДФЄС).

Таким чином, серед головних новел у сфері СПБО, внесених Лісабонськими договорами, можна виділити розширення змісту і значення "Петерсберзьких місій" у сфері політики безпеки і оборони ЄС та запровадження відповідних положень, щодо Постійного організованого співробітництва між державами-членами ЄС та щодо застосування умови солідарності між ними у відповідних ситуаціях. І ця сфера співпраці між державами-членами ЄС продовжує розвиватися відповідно до нових реалій міжнародної ситуації.