Правові основи здійснення торгівлі між Україною та ЄС

Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС

Правовою основою торгових відносин між Україною та Європейським союзом тривалий час була Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС від 16 червня 1994 р., яка замінила Угоду про торгівлю, комерційне та економічне співробітництво, укладену між СРСР та ЄС 18 грудня 1989 р. Договір набув чинності 1 березня 1998 р. після проходження усіх ратифікаційних процедур в Україні та країнах-членах ЄС.

Угода про партнерство та співробітництво (далі – УПС) складалась зі 109 статей, 5 додатків, протоколу і 7 спільних декларацій і регламентує 28 напрямів співпраці. Згідно з Угодою створювалась Рада з питань співробітництва, яка засідає раз на рік або при потребі частіше.

УПС регламентувала умови торгівлі товарами, послугами, містить положення, які регулюють рух капіталів, захист прав інтелектуальної власності, положення, які регламентують підприємницьку діяльність та інвестиції тощо.

Угодою передбачалось взаємне надання режиму найбільшого сприяння (ст. 10), закріплено свободу транзиту товарів (ст. 11), звільнення від податків та зборів на товари, які ввозяться тимчасово (ст. 13), а також скасовано кількісні обмеження на імпорт (ст. 15)

УПС однак передбачалась можливість введення Сторонами заборон чи обмежень на торгівлю з мотивів громадської моралі, державної політики або державної безпеки; захисту здоров'я або життя людей, тварин або рослин; захисту природних ресурсів; захисту національних багатств художнього, історичного чи археологічного значення, захисту інтелектуальної власності або правил стосовно золота та срібла.

УПС було укладено на 10 років, але оскільки у 2008 р. нової угоди не було укладено і жодна зі сторін не припинила її дії (ст. 20), вона продовжувала діяти до набуття чинності Угодою про асоціацію між Україною та ЄС.

УПС не поширювалась на торгівлю текстильними товарами та сталеливарними виробами. Для регулювання торгівлі даними товарами було укладено окремі секторальні угоди (див. далі). Для регулювання торгівлі ядерними матеріалами також передбачено укладення окремої угоди (ст. 23 УПС), а для регулювання торгівлі вугіллям створено окрему Контактну групу з представників ЄС і України на підставі Угоди між Урядом України і Комісією європейських співтовариств про створення Контактної групи з вугілля та сталі (підписана 8 червня 1994 р.).

Угода про асоціацію та Зону вільної торгівлі між Україною та ЄС

Переговори щодо укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС було розпочато ще у 2007 р., а текст парафовано, що 30 березня 2012 р. 21 березня 2014 р. було підписано політичну частину Угоди про асоціацію, а 27 червня 2014 р. – її економічну частину.

Ключовою складовою Угоди про асоціацію є Угода (положення) про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Переговори щодо її укладення розпочались в лютому 2008 р. після вступу України до СОТ. Переговори щодо укладення угоди велися між робочими групами за окремими напрямами: торгівля товарами, торгівля і сталий розвиток, правила походження товарів, послуги, капітал та істеблішмент, права інтелектуальної власності, митний контроль та сприяння торгівлі, державні закупівлі, конкуренція (антитрастова політика і державна допомога), санітарні та фітосанітарні заходи, енергетичні питання, пов'язані з торгівлею, тарифні пропозиції, розв'язання суперечок, прозорість. Останній, 18-ий раунд, відбувся 19–23 вересня 2011 р. у Брюсселі. Угода має формат ЗВТ+ і передбачає не лише зниження мит, глибоке регуляторне наближення, гармонізацію правил, процедур і зближення з внутрішнім ринком ЄС.

Останній раунд переговорів між Україною та ЄС відбувся 19–23 вересня 2011 р. у Брюсселі. 22 грудня 2011 р. було оголошено про завершення переговорів і затвердження тексту проекту Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом у частині створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі. За результатами було підписано Двосторонній протокол про технічне завершення переговорів між Україною та ЄС щодо створення зони вільної торгівлі, ЗО березня 2012 р. угоду було парафовано.

Положення щодо Угоди про зону вільної торгівлі містяться інтегровано у розділі IV Угоди про асоціацію. Угода включає 15 глав, 14 додатків, 3 протоколи. Передбачається створення зони вільної торгівлі, формату ЗВТ+, або відповідно до назви угоди зона вільної торгівлі буде поглибленою та всеохоплюючою. Для створення зони вільної торгівлі передбачається перехідний період, який не може перевищувати 10 років.

Угода передбачає масштабну лібералізацію широких сфер торгівлі товарами і послугами, зокрема і в таких чутливих для України і ЄС сферах як сільське господарство та аграрний сектор. Окрім правил для торгівлі товарами та послугами, угода регулює електронну торгівлю, торгові аспекти прав інтелектуальної власності, інвестиції, державні закупівлі тощо.

Угода містить низку перехідних положень, які передбачають відтермінування дії окремих положень Конвенції щодо України. Відповідно до п. З ст. 208, назви таких алкогольних напоїв, як коньяк, шампанське, херес, порто, аніс, арманьяк, кальвадос, ґраппа, токай, які є захищеними географічними позначеннями в ЄС, зможуть використовуватись в Україні лише протягом 10 років. Подібні обмеження існують також і щодо харчових продуктів. Назви таких сирів, як фета, пармезан та рокфор можна буде використовувати в Україні лише протягом 7-річного перехідного періоду.

Також угода передбачає встановлення квот на торгівлю окремими видами продукції, наприклад експорт масла чи цукру з України. Хоча, на думку аграрних експертів, за своєю якістю ці продукти значною мірою не відповідають стандартам ЄС, тому наявність цих квот не становитиме суттєвої перешкоди для торгівлі цими товарами. До того ж, передбачається поступове зниження цих квот.

Згідно з попередніми оцінками Європейської комісії за рахунок усунення та зниження імпортних мит ЄС, українські експортери зможуть зекономити 487 млн євро. Зі свого боку, Україна також скасує мита на імпорт з ЄС загальним обсягом 391 млн євро. Найбільше виграють українські експортери с/г продукції, які зможуть зекономити 330 млн євро та продуктів переробки с/г продукції, які зекономлять, відповідно, близько 53 млн євро. Україні доведеться зменшити мита на імпорт транспортних засобів приблизно на 117 млн євро. Повністю буде лібералізовано ринок текстильної продукції. Загалом у межах зони вільної торгівлі Україна скасує 99,1 %, а ЄС відповідно і 98,1 % торговельних мит, які нині діють між двома сторонами.

Треба однак зазначити, що скасування мит на промислову продукцію не матиме суттєвого впливу на торгівлю промисловою продукцією, оскільки мита у цій сфері є досить низькими і становлять в середньому 2,46 % в Україні та 1,19 % в ЄС. Зовсім по-іншому виглядає ситуація в такій чутливій сфері, як аграрний сектор, де середні імпортні мита в Україні становлять 6,41 %, а в ЄС 7,42 %. Таким чином, усунення митних перешкод буде більш важливим для аграрного сектору. Разом з тим лібералізація нетарифного регулювання надзвичайно суттєвого впливу на розвиток торгівлі мати не буде.

Більш суттєве значення матиме усунення нетарифних бар'єрів, регуляторне наближення технічного регулювання, гармонізація стандартів та оцінок відповідності. Так, Угода передбачає не лише зниження мит, еквівалентних платежів та скасування кількісних обмежень, як більшість класичних угод про зону вільної торгівлі, а йде глибше – передбачає також глибоке регуляторне наближення, гармонізацію правил, процедур, і таким чином зближення з внутрішнім ринком ЄС. Це стосується передусім стандартизації, метрології, сертифікації, оцінок відповідності, ринкового нагляду та технічних регламентів. У цих сферах Україна візьме на себе зобов'язання забезпечити відповідність технічним регламентам ЄС (ст. 56). На сьогодні норми та стандарти, які діють в Україні у цій сфері є переважно застарілими, а наприклад, сертифікація, яка здійснюється в Україні, переважно не визнається в країнах- членах ЄС. Після укладення угоди, продукти, які пройшли сертифікацію в Україні відповідно до стандартів ЄС, не потрібно буде повторно сертифікувати в ЄС.

Угода передбачає також гармонізацію законодавства і в таких важливих для взаємної торгівлі сферах, як державні закупівлі, антимонопольна політика та конкурентне законодавство, державні фінанси та субсидії, захист інтелектуальної власності та енергетичну політику.

Таким чином, угода створить передумови для більш глибшої імплементації aquis communitaire ЄС у правову систему України.

Також країна зможе брати участь у системі вирішення спорів, яка складатиметься з процедури консультацій (ст. 305) та базуватись на розгляді третейською групою (статті 306–310). Рішення третейською групою будуть прийматись протягом 120 днів з часу її створення. Передбачаються також прискорені процедури для сезонних товарів та товарів нетривалого зберігання, які не можуть перевищувати 75 днів. Такий механізм вирішення спорів буде значно швидшим за механізм СОТ.

Угода залишає за Україною свободу зовнішньоторговельних відносин. Так, ст. 31 передбачає збереження та встановлення митних союзів, зон вільної торгівлі або домовленостей про прикордонну торгівлю, за тим винятком, коли вони вступають у конфлікт з торговельними домовленостями, передбаченими цією угодою. Таким чином, угода не передбачає жодних обмежень зовнішньоторговельної автономії. Тому після приєднання України до ЗВТ з ЄС, вона зможе розвивати торгове співробітництво з іншими державами та групами держав.

Таким чином, підписання угоди про зону вільної торгівлі позитивно вплине на українське законодавство, створить умови для модернізації торгових відносин, підвищення конкурентоздатності економіки та спростить доступ до ринку ЄС, а також дасть змогу користуватись механізмом вирішення торгових спорів. Загалом у кількісному порівнянні, угода є більш вигідною для України, ніж для ЄС.

У зв'язку із неодноразовими політичними заявами щодо можливості одночасного членства України в Зоні вільної торгівлі з ЄС та в Митному союзі Єдиного економічного простору, учасниками якого є Росія, Казахстан, Білорусь, постало питання про його юридичну можливість та доцільність.

Особливо гострим стало це питання після підписання 31 травня 2013 р. Меморандуму про поглиблення взаємодії між Європейським ЄЕК і Україною та проголошенням наміру України стати спостерігачем у цій організації.

Варто однак зазначити, що у п. 5 Меморандуму йдеться, що "він не є міжнародним договором і не створює прав та обов'язків, які регулюються законом". До того ж Договором про Митний союз не передбачено статусу спостерігача. Тому приєднання України у такому статусі було б можливим лише після внесення відповідних змін до Договору про Митний союз, або ж після підписання договору про створення Євразійського економічного союзу, яке заплановане 1 січня 2015 р.*Така позиція була першим віце-прем'єром Російської Федерації Ігорем Шуваловим*/

Водночас вбачається, що статус спостерігача не вплине на участь України у зоні вільної торгівлі з ЄС, тому детальніше розглянемо, чи узгоджуватиметься з участю в зоні вільної торгівлі з ЄС більш тісна форма співпраці України з МС – її членство у цьому міждержавному об'єднанні.

Відповідно до ст. 4 Угоди між Урядом РФ та Урядом Республіки Казахстан про єдиний порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності від 20 січня 1995 р. та Протоколу про запровадження режиму вільної торгівлі між РФ та Урядом Республіки Казахстан від 20 січня 1995 р., які є невід'ємною частиною Угоди про Митний союз. Ці угоди передбачають не лише об'єднання митних територій країн, але й єдиний порядок здійснення зовнішньоекономічної політики. Відповідно до ст. 1 вона включає в себе 4 основні елементи:

– тарифне регулювання;
– нетарифне регулювання;
– валютне регулювання та валютний контроль;
– порядок застосування тимчасових обмежень, як у взаємній торгівлі, так і в торгівлі з третіми країнами.

Статтею 3 передбачено запровадження спільного митного тарифу, а також спільних податків і зборів, що мають еквівалентну дію, а ст. 4 передбачено здійснення уніфікації законодавства.

Пунктом 1.2. ст. 2 Угоди про Митний союз між РФ та Республікою Білорусь від 6 січня 1995 р. передбачає уніфікацію, зокрема, зовнішньоторговельного, митного, валютно-фінансового, податкового та іншого законодавства, яке стосується зовнішньоекономічної діяльності, зокрема щодо:

– економічних умов господарювання;
– цінової політики;
– валютного регулювання і валютного контролю;
– експортного контролю;
– недобросовісної конкуренції та обмежувальної ділової практики;
– інтелектуальної власності.

Таким чином, держави беруть на себе зобов'язання не просто узгодити чи гармонізувати норми, що стосуються торгівлі, але й уніфікувати їх, тобто фактично створити ідентичні норми.

Пунктом 2. ст. 2 згаданої вище угоди передбачено співпрацю країн-членів у роз'ясненні та уточненні положень, які стосуються реформування законодавства, а п. З передбачено контроль за правозастосовною практикою і забезпеченням однакового здійснення методів:

– встановлення надійних механізмів контролю за недопущенням несанкціонованого реекспорту товарів у треті країни;
– здійснення платіжно-розрахункових відносин з торговельних та неторговельних операцій на двосторонній та багатосторонній основі;
– застосування єдиного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків щодо третіх країн;
– зближення економічних умов господарювання;
– ведення митної статистики зовнішньої торгівлі;
– здійснення надійного митного контролю на зовнішніх митних кордонах Договірних Сторін.

Керуючись зазначеним, держави зобов'язуються однаково тлумачити норми законодавства, однаково застосовувати їх, а також забезпечувати однакові методи митного контролю та однаково регулювати торгово-економічні відносини з третіми країнами.

Аналогічні положення містяться в Угоді про Митний союз між РФ та Республікою Білорусь від 6 січня 1995 р. У статті 3 цієї угоди визначаються основні принципи, на яких будується Митний союз: а) наявність єдиної митної території держав-учасниць Митного союзу. Формування єдиної митної території, здійснюватиметься шляхом:

– скасування в торгівлі між державами Договірних Сторін мит та зборів, які мають еквівалентну дію, а також кількісних обмежень;
– запровадження та застосування у відносинах з третіми країнами однакового торгового режиму, спільних митних тарифів та заходів нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі;
– формування механізму взаємовідносин Митного союзу з третіми державами та міжнародними організаціями на основі положень Угоди між Урядом РФ та Урядом Республіки Білорусь про єдиний порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності від 12 квітня 1994 р.;
б) наявність однотипного механізму регулювання економіки, який базується на ринкових принципах господарювання та уніфікованому законодавстві.

Тобто передбачається здійснення єдиної зовнішньоекономічної та торгової політики, а також валютної політики, що наближує Митний союз, за його суттю, до такої форми міжнародної економічної інтеграції, як економічний та валютний союз, які передбачають делегування певних суверенних прав, міждержавному об'єднанню, представленому спільними органами. Створення такого органу передбачено ст. З Угоди про митний союз.

Зміни торгового режиму з третіми країнами, а також інші заходи, як наприклад, запровадження чи скасування тимчасових обмежень, повинні застосовуватись державами спільно (п. 2. ст. 2).

Варто також зазначити, що держави-учасниці Митного союзу не є рівноправними учасниками, оскільки голоси в Комісії Митного союзу розподіляються нерівномірно. Відповідно до ст. 7 Договору про Комісію Митного союзу від 6 жовтня 2007 р., голоси між державами-учасницями розподіляються таким чином: Російська Федерація – 57, Республіка Білорусь – 21,5, Республіка Казахстан – 21,5.

Таким чином, більшість голосів у Комісії Митного союзу належить Росії, а інші держави лише за умови однакового голосування можуть заблокувати її рішення, оскільки для прийняття рішення необхідна кваліфікована більшість у 2/3 голосів.

Отже, угода про Митний союз передбачає більш глибоку форму міжнародної економічної інтеграції, ніж угода про зону вільної торгівлі України та ЄС. Угода про Митний союз передбачає спільний митний тариф та інші заходи та елементи, які наближують це міждержавне об'єднання до економічного союзу. Так, угодою передбачається масштабна уніфікація національного законодавства. Таким чином, Україна, вступивши до Митного союзу, взяла б на себе зобов'язання уніфікувати своє законодавство із законодавством Росії, Білорусії та Казахстану та одночасно узгоджувати його з правом ЄС, що очевидно є не можливим, значною мірою і тому законодавство цих країн не відповідає праву ЄС. Неможливо, щоб Україна уніфікувала законодавство з Митним союзом, водночас адаптуючи його до права ЄС.

Також участь України у МС потребувала б створення єдиного торгового режиму з третіми країнами. Це потребувало б перегляду чинних двосторонніх угод про вільну торгівлю, стороною яких є Україна, з одного боку, так і погодження майбутніх угод, які укладатимуться Митним союзом. Тому при входженні України до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном, участь України у зоні вільної торгівлі з ЄС буде можливою лише при створенні зони вільної торгівлі між ЄС та МС.

Така позиція підтверджувалась і представниками Європейської комісії, де констатують, що "сценарій повної інтеграції України з Митним союзом створить серйозні проблеми". "Україна не зможе провадити і реалізовувати якусь самостійну двосторонню торговельну політику, передавши свій суверенітет Митному союзу з питань у сфері тарифів та інших головних комерційних питань".

Таким чином, можна зробити такі висновки:

– Угода про поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та ЄС стала важливим кроком інтеграції України до ЄС та імплементації aquis communitaire ЄС у правову систему України. Вона дасть змогу значною мірою лібералізувати торгові відносини з ЄС завдяки усуненню тарифних, нетарифних та кількісних обмежень. На відміну від більшості класичних угод про зону вільної торгівлі, угода передбачає також глибоке регуляторне наближення, гармонізацію правил, процедур і, таким чином, зближення з внутрішнім ринком ЄС. Успішна імплементація угоди матиме наслідком збільшення обсягів торгівлі між Україною та ЄС, покращення інвестиційного клімату та збільшення іноземних інвестицій в українську економіку.
– Членство України в Митному союзі мало б наслідком часткову втрату Україною економічного та зовнішньоторговельного суверенітету, оскільки Україна не зможе самостійно укладати торгові договори, укладати угоди про зони вільної торгівлі з третіми країнами без погодження з Митним союзом, а також узгоджувати своє законодавство;
– Водночас угода про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС не містить таких обмежень і не обмежуватиме торговельне співробітництво України чи Європейського союзу третіми країнами. Угода не вимагає перегляду існуючих договорів про вільну торгівлю України з іншими країнами, не перешкоджатиме виконанню та укладенню угод про зони вільної торгівлі,зокрема і з Митним союзом.