Структура техногенних аварій та їх причини

Протягом останніх років для України є характерною певна структура техногенних аварій:

• • аварії на транспорті – 31%;
• • пожежі і вибухи – 39%;
• • аварії на системах життєзабезпечення – 14%;
• • раптове руйнування будівель і споруд – 5%;
• • аварії в електроенергетичних системах – 5%;
• • потрапляння у навколишнє природне середовище шкідливих хімічних речовин з концентрацією, яка перевищує ГДК, – 3%;
• • аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних речовин (крім аварій на транспорті) – 1%;
• • аварії з викидом (загрозою викиду) радіоактивних речовин (крім аварій на транспорті) – 1%;
• • аварії на очисних спорудах – 1%.

Аналіз стану техногенної безпеки в Україні свідчить, що основні проблеми у цій сфері з року в рік залишаються одними й тими ж, а саме:

• • високий показник зношеності основних виробничих фондів на об'єктах господарювання;
• • свідоме ігнорування вимог безпеки;
• • недостатній рівень організації і проведення запобіжних заходів;
• • невідповідність фінансового і матеріально-технічного забезпечення реальній потребі здійснення заходів цивільного захисту;
• • виснаженість і недостатність технічного оснащення сил цивільного захисту;
• • недостатня підготовка керівного складу та фахівців, діяльність яких в органах виконавчої влади пов'язана з організацією і здійсненням заходів з питань цивільного захисту та інші.

Указані проблеми деякі фахівці об'єднують у чотири основних чинники, що впливають на рівень безпечності функціонування техносфери України – нормативно-правовий, організаційний, технологічний і регіональний.

Нормативно-правовий чинник. В Україні до цього часу відсутні загальнодержавні Концепція і Стратегія управління техногенною безпекою, які визначали б єдині підходи до зменшення техногенних ризиків, та не затверджені норми прийнятного техногенного ризику для населення. У державних нормативно-правових актах нині відсутні відповідні положення, які б забезпечили обов'язкове упровадження в усіх галузях економіки сучасної низової ланки функціональних систем управління техногенною безпекою на основі ризик-орієнтованого підходу. Вимоги міжнародних стандартів стосовно менеджменту промислової безпеки серії ОНБАЗ 1800 та ISO 31000:2009 "Менеджмент ризиків. Принципи і керівні вказівки" для суб'єктів господарської діяльності є швидше рекомендаційними та призначені для добровільного виконання.

Організаційний чинник. В Україні надзвичайно повільно відбувається перехід на систему аналізу та управління ризиками як основу регулювання безпеки населення й територій, забезпечення гарантованого рівня безпеки громадянина, суспільства. Прийняті в Україні державні стандарти ДСТУ-П ОНБАВ 18001:2006 і 18002:2006 "Системи управління безпекою та гігієною праці" регламентують порядок створення системи управління техногенною безпекою (СУТБ) і процедур із мінімізації ризиків на виробництві. Головною метою функціонування СУТБ є здійснення впливу на кількісні показники безпеки й підтримання їх оптимальних значень за вибраними критеріями на всіх етапах життєвого циклу техногенних об'єктів. Наявність сертифіката за стандартами ОНSАS 18000 є переконливим доказом належного стану техногенної безпеки на підприємстві для потенційного іноземного інвестора. Однак сьогодні лише окремі підприємства розробляють і створюють СУТБ. Причому їх створення розглядається керівниками відповідних підприємств зазвичай не як засіб підвищення рівня безпеки, а як досягнення переваг на ринку за рахунок отримання відповідних сертифікатів.

Технологічний чинник. Через складний економічний і фінансовий стан в Україні особливого значення набула проблема відпрацьованості ресурсу та зношеності споруд, конструкцій, обладнання й інженерних мереж тривалого користування. Відпрацьованість обладнання в різних галузях економіки становить 50...70% і цей показник продовжує зростати. Більшість суб'єктів господарської діяльності практично припинили оновлення основних фондів. Особливо високий ризик техногенної небезпеки внаслідок відпрацьованості й зношеності техногенних об'єктів тривалого користування, що належать до категорії потенційно небезпечних (ПНО) та об'єктів підвищеної небезпеки (ОПН).

Регіональний чинник. У частині регіонів України наразі існує гіперконцентрація техногенних об'єктів з наявністю застарілого устаткування, що обумовлює підвищену ймовірність виникнення техногенних аварій. Превентивна діяльність органів регіональної влади щодо їх запобігання та зменшення техногенних ризиків ще не набула дієвих управлінських і організаційних форм. Специфічною особливістю на регіональному рівні є наявність у межах однієї території різноманітних джерел небезпеки: локалізованих автономних об'єктів, розподілених просторових систем, стаціонарних і динамічних об'єктів. Існують також об'єкти, які взаємодіють в одному технологічному процесі (енергосистема, нафто-, газотранспортні трубопровідні системи).

Усі ці чинники, разом узяті, спричиняють стрімке зростання аварійності та зниження рівня техногенної безпеки на всій території України.