< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Регіональні інформаційні системи

Суб'єктами державного управління на регіональному рівні є державні управління екології та природних ресурсів областей, міст Києва та Севасто­поля. Хоча в екологічному законодавстві України відсутнє поняття "регіо­нальна інформаційна система", так само як і "регіональна система екологіч­ного управління", спираючись на існуючу ієрархію системного екологічно­го управління, логічно стверджувати, що регіональні інформаційні системи (РІС) повинні створювати такий інформаційний простір, який потрібен для забезпечення функціонування державних управлінь екології та природних ресурсів і їх органів на підпорядкованих їм територіях.

Основою для визначення методології, організації, функцій та діяльності регіональної інформаційної системи є перелік завдань з екологічного уп­равління, наведений у Положенні про Державне управління екології та при­родних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі. Повноцінне вико­нання цих завдань можливе за умов створення розвиненої регіональної інформаційної системи, яка являє собою комплекс, що складається з регіональної моніторингової системи, регіональної кадастрової системи, регіональної ГІС, інших інформаційних систем та регіональної інфор­маційної інфраструктури, об'єднаних в одне ціле і взаємопов'язаних з інши­ми структурними елементами екологічного управління.

Розвиток регіональних інформаційних систем передбачається в Основ­них напрямах державної екологічної політики України. При цьому слід підкреслити особливу роль регіональних інформаційних систем на етапі пе­реходу України до збалансованого розвитку і гармонізації співіснування суспільства і природи.

Значення РІС випливає з Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку. Наприклад, описово-аналітична частина регіональної стратегії розвитку має містити дані про:

  • • географічне розташування, оточення регіону;
  • • ландшафтні особливості рельєфу, характеристику грунтів та гідро­логію;
  • • природно-ресурсний потенціал;
  • • кліматичні умови (температурний режим, опади, вологість повітря, вітри тощо);
  • • екологічну ситуацію на території регіону.

У процесі підготовки описово-аналітичних матеріалів рекомендується використовувати картографічні, іл юс граційні та інші матеріали, до яких на­лежать комплекс географо-економічних карт та схем, кадастрові карти всіх видів, спеціальні схеми та креслення тощо.

Одним із найважливіших елементів, що має пріоритетне значення для розробки регіональної стратеги розвитку, є проведення комплексної оцінки при роди о-ресурсного потенціалу, який характеризується станом і прогноз­ними оцінками земельних, водних, лісових, мінерально-сировинних, оздо­ровчих та рекреаційних ресурсів, станом природного середовища, рівнем природно-техногенної безпеки. Ці оцінки подаються в розділі "Перелік та характеристика внутрішніх (ендогенних) чинників розвитку регіону" зазна­чених вище Методичних рекомендацій і забезпечуються регіональною інформаційною системою.

Розглянемо основні оцінки природно-ресурсного потенціалу. Оцінка земельних ресурсів здійснюється на основі визначення рівня та ефективності використання земельних ресурсів за даними земельного када­стру; рівня господарського використання, розподілу земельного фонду; рівня забудови земель, частки земель екологічної мережі; якісного стану і рівня біопродуктивносгі земельних угідь та ефективності їх використання.

Оцінка водних ресурсів проводиться шляхом визначення їх обсягів, якіс­ного стану, можливостей збільшення, ступеня та ефективності використання.

Лісові ресурси оцінюються за площею, породним складом, віковою структурою, категоріями захищеності, продуктивністю та використанням лісового фонду.

Мінерально-сировинні ресурси (у тому числі так звані "техногенні родо­вища") оцінюються за структурою, запасами та можливостями приросту, обсягами та умовами видобутку.

Оцінка оздоровчих та рекреаційних ресурсів проводиться шляхом визна­чення їх придатності для лікування і відпочинку (кліматичні умови, естетич­на цінність ландшафтів, наявність бальнеологічних властивостей тощо).

Стан навколишнього природного середовища характеризується рівнями забруднення водного і повітряного басейнів, грунтів, обсягами накопичен­ня всіх видів відходів та їх видовою структурою, акустичного дискомфорту, електричних і магнітних полів, випромінювання та опромінювання, по­тужністю, структурою і перспективами нарощування елементів екологічної мережі (заповідники, національні природні парки, біосфери і заповідники, заказники, екологічні коридори тощо).

Рівень природно-техногенної безпеки характеризується переліком, струк­турою, розміщенням потенційно небезпечних об'єктів та інших джерел ви­никнення надзвичайних ситуацій, їх розподілом за групами ризику, параме­трами зон уражень (площа території, кількість населених пунктів та чисель­ність населення) і наслідками надзвичайних ситуацій, станом об'єктів, вартістю та джерелами фінансування запобіжних заходів.

Таким чином, регіональні інформаційні системи, крім виконання по­точних завдань з інформаційного забезпечення екологічного управління, стають інформаційним базисом регіональних стратегій розвитку і гармоні­зації співіснування людини і природи.

Нині в Україні розвиваються також спеціалізовані інформаційні системи: інформаційні системи заповідних територій, депресивних територій, потен­ційно небезпечних об'єктів, басейнові інформаційні системи та ін. Діючи в межах регіонів, іноді на міжрегіональному й міждержавному рівнях, ці си­стеми потребують належного структурного та організаційного оформлення. Питання їх взаємодії з регіональними інформаційними системами потребує насамперед свого законодавчого розв'язання. Крім того, потребують розв'язання питання обміну інформацією, що стосується міжрегіональних проблем (у тому числі й міждержавного характеру): транскордонне перене­сення забруднень, надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру.

У цілому в Україні вирішення проблеми формування регіональних інформаційних систем потребує застосування серйозного системного підхо­ду до комплексу методологічних, організаційних, правових та фінансових питань у сфері інформаційних систем екологічного управління.

Висновки

  • 1. Системи екологічного управління є багатофункціональними система­ми і мають відповідні інформаційні системи, які, з одного боку, є підсистемами загальних інформаційних систем управління з об'єкта­ми "неприродного управління" (виробничими, господарськими, соціальними тощо), але з іншого боку — це системи, що функціону­ють в екологічному інформаційному просторі з природними об'єкта­ми управління або екологічної діяльності.
  • 2. Надзвичайна унікальність і складність екологічного управління потребує застосування особливих інформаційних методологій: природно-кадаст­рових, еколого-господарських балансів територій, екологічного моніто­рингу, екологічного картографування, географічних інформаційних сис­тем (ГІС-методологій), регіональних інформаційних систем.
  • 3. Системо-утворювальною базою даних інформаційної системи та інформаційних методологій в екологічне законодавство.
  • 4. Міжнародні вимоги до інформації як засобу прийняття рішень пов'я­зані з необхідністю зменшення міжсекторального і міжнародного інформаційних розривів та розширення обсягу наявної інформації І доступу до неї.
  • 5. Державні кадастри (земельний, водний, лісовий, надровий, тварин­ного світу, рослинного світу, природних територій курортів, парнико­вих газів, клімату, територій та об'єктів природно-заповідного фонду) забезпечують облікові дані, що надаються державними й регіональ­ними інформаційними системами.
  • 6. У стратегії збалансованого розвитку, гармонізації життєдіяльності суспільства в природному середовищі особливу інформативну роль відіграють еколого-господарські баланси територій у визначенні гос­подарської (несучої) ємності природних об'єктів, територій для досягнення еколого-економічноі збалансованості.
  • 7. Оновлення і поповнення бази даних еколого-інформаційно системи здійснюється за допомогою екологічного моніторингу об'єктів уп­равління засобами спостереження за їх станом, відображення ди­наміки змін, що відбувається з ними, та прогнозу розвитку ситуацій. Екомоніторинг відіграє роль своєрідного систематичного зворотного зв'язку в управлінні екологічними ситуаціями.
  • 8. Державна система екологічного моніторингу обслуговує як державну, так інші (корпоративну, громадську, місцеву) системи екологічного управління. Тому доступ до моніторингової інформації має бути забезпечений усім верствам населення.
  • 9. Накопичення просторової інформації про зміни природних тери­торіальних і ландшафтних систем під техногенним впливом здій­снюється за допомогою екологічного картографування, яке передба­чає включення покомпонентних, індикаційних, оцінних, прогнозних та інших карт на електронних носіях.
  • 10. Просторовий характер більшості екологічних аспектів природно-ант­ропогенних систем, їх багатофакторність та значні обсяги оброблю­ваних даних зумовили необхідність автоматизації еколого-географічного картографування Із застосуванням найновіших комп'ютерних технологій. Світовий досвід показав ефективність геоінформаційних систем і перспективність використання ГІС-технологій у багатьох сферах життєдіяльності суспільства. Ідея створення ГІС полягала в збагаченні арсеналу управлінських засобів прийняття рішень. У сис­темах екологічного управління ГІС-технології знайшли таке практичне застосування: територіальне (регіональне) і басейнове управління, ведення кадастрів природних ресурсів, моніторинговий ГІС тощо.

Контрольні запитання та завдання

  • 1. У чому полягає особливість інфор­маційної системи екологічного уп­равління?
  • 2. Які властивості має еколого-інфор­маційна система?
  • 3. Яка функціональна структура еколого-інформаційних систем?
  • 4. Що становить системо-утворювальну базу даних еколого-інформаційних систем?
  • 5. Назвіть сучасні міжнародні вимоги до інформаційних систем.
  • 6. Схарактеризуйте природні кадаст­ри. Яка їх структура і призначення?
  • 7. Які функції виконують природні ка­дастри?
  • 8. У чому полягає методологія здійснен­ня природних кадастрів? Носіями якої інформації вони є?
  • 9. Яке призначення моніторингової ін­формації?

Ю. Яке призначення і які види еколо­гічного картографування Ви знаєте?

  • 11. У чому полягає суть ГІС-технологій? Назвіть область їх застосування.
  • 12. Що є основою регіональних інфор­маційних систем?

Список рекомендованої літератури

  • 1. Закон України від 4 лютого 1998 p. № 74/98-ВР "Про Національну програму інформатизації".
  • 2. Постанова Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 р. № 391 "Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля".
  • 3. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. № 661 "Про затвердження Положення про моніторинг земель".
  • 4. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 815 "Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод".
  • 5. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 343 "Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря".
  • 6. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. №. 15 "Про Порядок ведення державного земельного кадастру".
  • 7. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 р. № 413 "Про затвердження Порядку ведення державного водного кадастру".
  • 8. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 вересня 1995 р. № 767 "Про затвердження Порядку ведення державного обліку лісів і дер­жавного лісового кадастру".
  • 9. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 р. № 747 "Про затвердження Положення про Державну службу геодезії, кар­тографії та кадастру".
  • 10. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1781 "Про затвердження Положення про регіональні кадастри природних ресурсів".
  • 11. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 650 "Про Кліматичну програму України".
  • 12. Шевчук В. Я. Гармонізація життєдіяльності суспільства — інфор­маційна методологія безпеки й розвитку. Міжнародна науково-практична конференція: Інформаційні технології управління еко­логічною безпекою, ресурсами та заходами у надзвичайних ситуаціях. — Київ; Харків; Крим, 2002.
  • 13. Коломієць В. Ф. Міжнародні інформаційні системи. — К., 2001.
  • 14. Копач П. І., Інін В. Д., Ємець М. А. Комплексний кадастр природних ресурсів території як інформаційна основа вибору стратегії сталого розвитку. Екологія і природокористування: Збірник наукових праць. Вип. 2, Дніпропетровськ, 2000.
  • 15. Данилов-Данильян В. И. Экология, охрана природы и экологичес­кая безопасность. — М.: Дело, 1997.
  • 16. Голубев Г. И., Касимов Н. С, Тикунов В. С. Геоинфррмационное и картографическое обеспечение экологических програм / Экология. № 5. 1995.
  • 17. Інформація аерокосмічного землезнавства / За ред. С. О. Довгого і В. І. Лялька. — К.: Наук, думка, 2001.
  • 18. Чабанюк В. Деякі тенденції розвитку інформаційних технологій і си­стем екологічного менеджменту в Україні та їх відображення у про­грамі семінару. Застосування інформаційних технологій в управлінні навколишнім середовищем: Збірник доповідей на міжнародному науково-практичному семінарі у Пущі-Озерній, 26—28 червня 1997 р.- К., 1998.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >