< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

Загальна характеристика міжнародних залізничних перевезень

Залізничний транспорт - стратегічний вид транспорту, який є основним перевізником пасажирських і промислових (паливо, ліс, будівельні матеріали, руда) та інших вантажів у межах країни і за кордон. За великих обсягів перевезень на далекі відстані такий вид транспорту найефективніший. Усе це зумовлює необхідність міжнародно-правового регламентування такої діяльності.

Питання про міжнародно-правове регламентування залізничних перевезень вантажів, пасажирів і багажу виникла перед світовим співтовариством ще у другій половині XIX ст. Потреба в його розв'язанні особливо гостро постала в Європі, де на цей час мережа міжнародних залізничних сполучень набула суттєвих розмірів і обсяги вантажо- та пасажиропотоків значно зросли. Правила залізничних перевезень у кожній державі певним способом відрізнялись, і така відмінність ускладнювала організування переміщення вантажів, пасажирів та їхнього багажу з однієї країни до іншої. Це спонукало низку європейських держав виступити з ініціативою про необхідність прийняття заходів, спрямованих на уніфікацію правил залізничних перевезень. Для реалізації цієї ініціативи 14 жовтня 1890 р. у Берні (Швейцарія) між десятьма європейськими державами (Німеччиною, Австрією, Бельгією, Францією, Угорщиною, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Росією та Швейцарією) була прийнята перша Міжнародна конвенція про перевезення вантажів залізничним транспортом (ІС), так звана Бернська конвенція. Вона започаткувала міжнародно-правове регламентування міжнародних залізничних перевезень вантажів. Регламентування міжнародних залізничних пасажирських перевезень було визначено також у Берні, але 1923 р., у Міжнародній конвенції про залізничні перевезення пасажирів. Обидві конвенції почали називатися бернськими. Але Конвенція про залізничні перевезення вантажів отримала абревіатуру ЦІМ, або МВК, а Міжнародна конвенція про залізничні перевезення пасажирів - ЦІВ, або МПК. У цих угодах брали участь більшість держав Європи, країни Азії (Іран, Сирія та ін.) і Північної Африки (Алжир, Марокко, Туніс) - загалом 33 держави. Колишній СРСР участі у цих конвенціях не брав.

Інтеграційні процеси у післявоєнній Європі внесли зміни в процеси організування та регламентування вантажних і пасажирських залізничних перевезень. Спочатку, у 1966 р., було укладено додаткову угоду до МПК, а 9 травня 1980 р., після чергового перегляду бернських конвенцій та додаткової угоди, прийнято нову Конвенцію про міжнародні залізничні перевезення (КОПФ), яка набула чинності з 1 травня 1985 р. До угоди як додатки увійшли два документи, що містять цивільно-правові норми про врегулювання умов міжнародних залізничних перевезень. Перший, позначено як "Додаток А", названо "Єдині правила МПК", або ЦІВ. Він регулює перевезення пасажирів та багажу. Другий - ^Додаток В". Це "Єдині правила МВК", або ЦІМ. Вони регулюють перевезення вантажів. Додатки містять основні правила, обов'язкові для відправників, одержувачів вантажів, транспортних підприємств.

Країни, котрі приєдналися до КОТІФ, створили Міжурядову організацію з міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ). КОПФ у 1990 р. доповнено протоколом, згідно з яким з 1 листопада 1996 р. вводиться нове положення стосовно додаткового сполучення вантажним автомобілем від і до залізниці, або від і до приміщення замовника, що називається операцією з транспортування термінала. Таке транспортування є перевезенням за ЦІМ, якщо воно:

  • - доповнювальне щодо перевезення залізничним транспортом транспортування;
  • - виконується за відповідальністю залізниці;
  • - є предметом єдиного контракту.

В Західній Європі донедавна залізниці функціонували лише на національному рівні. Вони були комплексними підприємствами і переважно мали монополію на власну мережу. Жодній іншій залізниці не дозволялося "втручатися" в іноземну залізничну мережу та працювати у ній - за винятком окремих випадків, обумовлених спеціальними угодами про короткі сполучення, наприклад, від кордону до найближчої станції. Зазвичай на кожному кордоні потяги і товари на зразок естафети передавали наступній - національній залізниці.

Директива Європейської економічної ради від 29 липня 1991 р. щодо розвитку залізниць співтовариства змінила відносини і між державою та залізницею, і між самими залізницями, зокрема стосовно монополії на функціонування та перевезення. Це призвело до важливих наслідків у галузі міжнародного залізничного транспортного права.

Політичні, економічні та правові зміни, котрі відбулися у багатьох державах-учасницях після підписання КОТІФ, стали приводом для поглибленого її перегляду, особливо Єдиних правил ЦІМ.

У 1999 р. на 5-й Генеральній Асамблеї ОТІФ був прийнятий Вільніусський протокол, який став результатом корінної ревізії КОТІФ 1980 р. У ньому виправлено та модернізовано юридичну структуру права щодо небезпечних товарів, прийнято до уваги поправки, котрі виникли внаслідок лібералізації залізничного транспорту, зокрема Директиву Європейської економічної ради 1991 р. Єдині правила ЦІМ 1999 р. надають більшої свободи під час складання контракту, ніж Єдині правила ЦІМ 1980 р., чинні сьогодні та спроектовані для застосування до системи комплексних підприємств залізниць, а також до системи, що передбачає розподіл управління інфраструктурою та транспортною діяльністю.

За Вільніусський протоколом створено умови для розширення повноважень та діяльності ОТІФ як міжурядової організації, котра б охоплювала всі інтереси залізничного транспорту з метою створення міжнародного залізничного транспорту на державному рівні без жодних географічних обмежень. Важливою метою поглибленої ревізії Єдиних норм ЦІМ стало досягнення гармонізації з транспортним правом, що застосовується до інших видів транспорту, зокрема з Конвенцією про договір міжнародних перевезень товарів автомобільним транспортом (СМК), підписаною в Женеві 19 травня 1956 р.

КОТІФ 1980 р. замінений версією від 1999 р., прийнятою у Віль-ніуссі. Вільніусський протокол набув чинності в кінці 2004 р.

До 1991 р. країни Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) під час залізничних перевезень вантажів територіями цих країн керувалися Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМЗВС) 1951 р. її постановами врегульовані умови укладення та виконання договору перевезення, відповідальності залізниць, оплати провізних платежів, взаєморозрахунків, тарифів та ін. Вона регламентує також і форму залізничної накладної. На основі УМВС розроблена Службова інструкція (ЄІ) до УМВС.

Під час перевезення пасажирів, багажу і товаробагажу в прямому міжнародному залізничному сполученні між країнами-учасницями керувалися Угодою про міжнародне пасажирське сполучення

(УМПС) 1951 р. У 1991 р. угоди розірвали європейські країни, але форма накладної для відправлення вантажів із території і на територію країн колишнього СРСР залишилася.

Координацією правового забезпечення перевезень на Євразійському континенті та віданням справ з УМПС та УМВС займається Організація співробітництва залізниць (ОСЗ).

Наявність двох правових систем ЦІМ і УМВС на території Європи й Азії зумовлено особливостями політичного, економічного, правового характеру. Ці системи регулюють відносини між сторонами договору про перевезення вантажів, але значно відрізняються і за формою, і за змістом окремих положень транспортного права.

Джерела правового регулювання залізничних накладних - УМВС 1951 р. і КОТІФ від 9 травня 1980 р. ("Додаток В"), а джерелами правового регулювання квитків та квитанцій - УМПС 1951 р. і КОТІФ ("Додаток А").

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >