Тема 6. Міжнародні відносини 30-х – 40-х pp. XIX ст.

"Східне" питання поч. 30-х pp. XIX ст. і міжнародні відносини навколо нього. Лондонська конвенція 1841 р. щодо режиму чорноморських проток.

Турецько-єгипетський конфлікт і позиція великих держав (1832- 1833 pp.). Протиріччя між великими держави у східному питанні

Несподівано і майже катастрофічно загострилося східне питання. Відбулося це загострення цього разу зовсім не з ініціативи Миколи І. Виникло воно з обставин внутрішнього життя Турецької імперії. Могутній васал Туреччини, паша Єгипту Мехмед-Алі, повстав проти султана і пішов на нього війною. Зайнявши Сирію, єгипетське військо, навчене і озброєне краще, ніж армія султана, рушило на північ, і 21 грудня 1832 р. в битві при Кенії син Мехмеда-Алі Ібрагім повністю розгромив турецьку армію. Султан Махмуд П опинився у відчайдушному стані: у нього не було ні грошей, ні часу, щоб хоч би нашвидку зібрати нову армію. Махмуд II звернувся по допомогу до великих держав. Але Франція, що давно облюбувала Єгипет і Сирію як майбутню сферу свого впливу, відмовилася йому допомагати.

Лорд Пальмерстон запропонував султанові почекати, доки допоможе Австрія: він розраховував не доводити султана до необхідності звернутися до Миколи І. Лорд Пальмерстон сподівався, що потрібна Англії справа буде вирішена австрійськими руками. Але вийшло зовсім по-іншому. По-перше, австрійська армія зовсім не була готовою до опору звитяжному єгипетському війську в пустелях Малої Азії; по-друге, К. Меттерніх зціпивши зуби, повинен був миритися з російською небезпекою на Сході, щоб зберегти могутнього союзника в боротьбі з революційною небезпекою в самій Європі. Тому він менше всього бажав відкрито сваритися з Миколою І. А цар ще до битви при Конії запропонував султанові збройну допомогу проти Ібрагіма, і російський десант під командуванням генерала Муравйова несподівано висадився на березі Босфору.

Генерал Муравйов, влаштувавши свій табір на Босфорі, з'явився до султана як спеціальний посланець від царя з такою пропозицією: якщо султан бажає, Микола І зажадає від бунтівного єгипетського паші Мехмеда-Алі, щоб він негайно прибрав свої війська і велів Ібрагіму повернутися до Єгипту.

У разі відмови цар оголошує Мехмеду-Алі війну.

Але Мехмед-Алі не підкорився, та й султан зволікав дати Миколі І свою згоду. Тим часом Ібрагім рушив ще дещо далі на північ. У повній паніці султан зважився на все, і 3 лютого 1833 р. російський представник у Костянтинополі отримав, нарешті, довгоочікуваний документ: Махмуд II формально просив царя надати йому допомогу проти бунтівного васала. Російський флот, що давно вже стояв напоготові в Севастополі, знявся з якоря і відплив до Костянтинополя. 20 лютого 1833 р. цей флот з'явився в Босфорі.

Тоді французький посол адмірал Руссен кинувся до султана, рішуче переконуючи його просити російський флот віддалитися. Англійський посол підтримав Руссеиа. Вони обидва заявили, що негайно відбудуть з Костянтинополя, якщо росіяни займуть місто. Це означало, що в разі відмови султана Англія і Франція підтримають Мехмеда-Алі. Султан зажадав від Руссена зобов'язання підтримати його проти Мехмеда-Алі, і Руссен підписав його.

Мехмед-Алі був чудовим дипломатом; він ясно бачив, що французи хотіли лише відведення назад російського флоту, а зараз, досягнувши цього, не докладуть ніяких зусиль до того, щоб перегородити Ібрагіму шлях. Султан Махмуд II переконався, що Руссен і англійці його обдурили. Тим часом прийшли нові грізні вісті: агенти Ібрагіма, пробравшись у Смірну, підняли там повстання проти султана. Султан прямо оголосив, що знову звернувся до російського представника Бутеньова, і турецькі міністри сповістили останньому про згоду султана, щоб російський флот не йшов з Босфора. Бутеньов на це міг тільки люб'язно відповісти, що російський флот і не думав рушати з місця, оскільки у нього, Бутеньова, була тільки усна, а не письмова пропозиція відвести флот. 2 квітня до берега Чорного моря, біля самого Босфору, з'явилася нова російська ескадра, а через декілька днів – і третя. Майже 14 тисяч російських солдатів було висаджено на берег.

Французька дипломатія і лорд Пальмерстон були роздратовані. Було зрозуміло, що одними словами обійтися не можна. Доводилося або рішучими заходами рятувати султана Махмуда П від єгипетського паші, або віддати Костянтинополь російським військам, та ще й з дозволу самого султана.

Врешті-решт Руссен і англійський посол Понсонбі направили свої ескадри до Єгипту й добилися укладення миру між султаном і Мехмедом-Алі. Мир був дуже вигідний для єгипетського паші та значно розширював його володіння. Але Костянтинополь був врятований. Проте і для султана, і для Європи було ясно, що Ібрагім зі своїм військом побоявся не англійських і французьких суден, що десь маневрували, а російської армії, що вже стояла ва малоазійському березі Босфору. Султан Махмуд був у захопленні від наданої йому допомоги, а ще більше – від переданої йому через царського генерал- ад'ютанта графа Орлова заяви, що рятівники Турецької імперії 11 липня мають намір відчалити від дружніх турецьких берегів і повернутися до Севастополя.