Наслідки договорів Китаю з країнами Заходу

Перша опіумна війна і нерівноправні договори 40-х pp. поклали початок закабалению Китаю капіталістичними державами і перетворенню його на їх напівколонію. Торговельно-промислова і військово-морська перевага Англії дозволяла їй отримувати з нерівноправних договорів найбільші вигоди, а принцип найбільш сприятливої нації дозволяв автоматично поширювати привілеї, отримані від Китаю іншими розвинутими країнами, на Англію і назад. Нерівноправні договори означали для іноземних капіталістів свободу експлуатації і закабаления китайського народу та отруєння його опіумом.

Англійським колонізаторам у XIX ст. у цій справі належала провідна роль. Франція йшла слідом за Англією, але в той же час була її суперницею. Політика інших західноєвропейских країн – Іспанії, Португалії і Голландії – вже втратила самостійне значення. Головна турбота урядів цих держав полягала в тому, щоб скористатися результатами дій більших хижаків. Дипломатія всіх найбільш розвинутих держав зіграла чималу роль у колоніальному загарбанні китайського народу.

У середині XIX ст. Англія висуває в зовнішній політиці гасло свободи в торгівлі – фритредерство. Не боячись нічиєї конкуренції завдяки переважанню своєї промисловості і флоту, англійська буржуазія бачить у фритредерстві найбільш правильний шлях до зміцнення свого монопольного становища "майстерні світу", найбільшої індустріальної держави. Одночасно Англія затверджує і свою колоніальну монополію. Остаточне підпорядкування Індії і закабаления Китаю за допомогою режиму нерівноправних договорів є найважливішими кроками англійського капіталізму в цьому напрямку.

Політика Росії відносно Китаю. Російсько-китайські відносини у XVIII ст.

Якщо західні держави до 1842 р. не мали договорів з Китаєм, то російсько- китайські відносини ще з кінця XVII ст. будувалися на договірних засадах, як про це свідчить укладення Нерчинського договору 1689 р. Цей договір ліквідовував російські поселеній в Приамур'ї і закрив для Росії водний шлях із Забайкалля на Охотське узбережжя. Китайське населення і цинська влада на північний берег Амуру теж майже не проникали, і фактично області на північ від Амуру не перейшли у володіння Китаю.

Нерчинській договір мав велике позитивне значення для обох його сторін, оскільки він на довгі часи закріплював між ними мирні відносини. Особливістю російсько-китайських відносин XVIII і початку XIX ст. була військова слабкість обох сторін у районі їх загального кордону. Для Росії ця слабкість виникала з крайньої віддаленості російсько-китайського кордону від життєвих центрів країни і неможливості зосередити й утримувати в цих віддалених і бездорожніх районах скільки-небудь значні військові сили. У Китаю військова слабкість на російському кордоні була пов'язана з аналогічними причинами і загальною технічною і економічною відсталістю країни і слабкістю її збройних сил.

Росія і Китай зазвичай прагнули до мирного врегулювання питань, що виникали між ними. Мирні й добросусідські відносини протягом століть полегшували обом сторонам боротьбу з агресорами, які нападали на Росію переважно з заходу, а на Китай – зі сходу, з боку моря.

Проте відповідно до своєї політики ізоляції країни цинський уряд перешкоджав розвитку російсько-китайської торгівлі. Багато непорозумінь викликала умова договору про взаємну видачу перебіжчиків і злочинців. Декілька російських посольств було направлено до Китаю для вирішення цих суперечок.

Петро І видав указ про відправлення до Пекіна російської духовної місії під приводом забезпечити православне богослужіння для переселених до Пекіна мешканців знищеного російського міста Албазін і для російських купців, що приїздили в Китай. Головна мета указу полягала у створенні кращих умов для розвитку торгових і політичних стосунків з Китаєм. 1715 р. духовна місія виїхала до Китаю. У 1719-1722 pp. відбулася поїздка до Пекіна надзвичайного посланника Петра І – Ізмайлова, що отримав від цинських властей охоронні грамоти для російських торгових караванів і дозвіл на відкриття в Пекі-ні церкви для приїжджаючих туди російських купців.

1724 р. до Китаю було направлено посольство графа С. В. Рагузинського формально для повідомлення цинського двору про вступ на престол Катерини І, а фактично для переговорів про торгівлю і кордони. Після довгого шляху посольство прибуло до Пекіна, де воно пробуло 5 місяців. Після переговорів уповноважені цинського уряду і російський посол 21 жовтня 1727 р. в Кяхті підписали договір. Кордон між обома імперіями встановлювався в районі Монголії. Договір передбачав регулярні торговельні відносини і право відправлення російських казенних караванів до Пекіна. 200 російських купців могли раз на 3 роки приїжджати до Пекіна і торгувати там безмитно, будувати крамниці, склади тощо.

Кяхтинський договір підтверджував ухвалу Нерчинського договору про те, що російські піддані, що скоїли злочин на китайській території, а також китайські піддані, що скоїли злочин на російській землі, підлягали видачі прикордонним властям своєї держави для суду і покарання.

С. В. Рагузинський майстерно обійшов труднощі, які виникали при дипломатичному листуванні від імені царя з цинським двором унаслідок претензій останнього на верховенство. Кяхтинський договір визначав, що російсько-китайські справи і листування по них повинні вестися з китайської сторони "китайським трибуналом", тобто палатою зі стосунків із зовнішніми областями Цинськой імперії, а з російської сторони – сенатом, або "трибуналом російським".

Кяхтинський договір узаконив постійне перебування в Пекіні російської духовної місії з декількох духовних осіб на чолі з архімандритом і з шістьома світськими учнями для навчання китайської, маньчжурської і монгольської мов. Можливість підтримувати стосунки з гданським урядом через цю місію мала важливе значення для Росії в той час, коли в Пекіні не було постійного дипломатичного представництва. У церковно-релігійному відношенні місія підкорялася синоду російської православної церкви, а в політичних питаннях отримувала вказівки від російського відомства закордонних справ. Члени місії зробили чималий внесок у вивчення Китаю своїми науковими дослідженнями. У той же час вони виступали як розвідники та інформували Петербург про політичне становище в країні.

Кяхтинський договір підтверджував і уточнював колишні умови торгівлі з Китаєм, зокрема устрій безмитного торгу в Кяхті, Нерчинську і Селенгинську. В основному російська торгівля велася з Китаєм через Кяхту, де російські купці обмінювали хутров і залізні вироби на китайський чай, тканини, посуд та інші товари.

Цинський уряд готувався до завоювання Джунгарії і Кашгарії. Зазвичай цинський двір не посилав за кордон своїх послів, але 1730 р. його посольство прибуло до Москви, щоб заручитися союзом з Росією проти джунгарів. Уряд цариці Ганни Іоаннівни виразило бажання підгримувати дружні відносини з Китаєм, але не пішло на відправлення російських військ у далекі краї проти джунгарів. У другій половині XVTII ст., після завоювання Цинською династією Джунгарії і Кашгарії, російсько-китайські відносини не раз ускладнювалися, головним чином, через конфлікти з приводу видачі перебіжчиків, тривалих перерв у торгівлі між обома сторонами, що були викликані порушеннями договорів, а також неприпустимими для Росії вимогами китайського дипломатичного церемоніалу.