Потсдамська зустріч

1910 р. Ізвольський, у результаті зроблених ним невдач, покинув міністерський пост і був призначений послом до Парижа. Його замінив С. Д. Сазонов, родич П. А. Столипіна і його довірена особа. С. Д. Сазонов почав свою діяльність зі спроби поліпшити відносини з Німеччиною, щоб виграти час для відновлення сил російської армії і флоту. Серйозні конфлікти з Англією в Персії, так само як і недостатність англо-французької підтримки в питанні про протоки, вабили Росію до зближення з німцями.

У Німеччині теж відбулася зміна політичного керівництва. 1909 р., незабаром після ліквідації боснійської кризи, Б. фон Бюлов пішов у відставку. На його місце був призначений Теобальд фон Бетман-Гольвег. Важко було зробити менш вдалий вибір. Становище Німеччини було не з легких. Своєю зухвалою політикою вона зачіпала Росію і Англію. Цим вона поставила себе в ізольоване становище, якщо не рахувати союзу з Австро-Угорщиною. У такій обстановці країні потрібний був гнучкий дипломат, здатний підготувати сприятливіші умови для майбутньої боротьби за перерозподіл світу.

Натомість на чолі уряду був поставлений посередній бюрократ. Новий канцлер був старанним і компетентним чиновником. Бетман був позбавлений політичного чуття і при цьому надзвичайно нерішучим. За спиною Бетмана зовнішньою політикою Німеччини керував статс-секретар іноземного відомства Кідерлен-Вехтер. Він був прямою протилежністю своєму шефові.

У листопаді 1910 р. Микола П у супроводі С. Д. Сазонова прибув до Німеччини. У Потсдамі відбулися переговори між новими керівниками зовнішньої політики обох країн. Кідерлен зробив чергову спробу відірвати Росію від Антанти. Він запевняв С. Д. Сазонова, що Німеччина зовсім не має наміру підтримувати подальші агресивні задуми Австрії на Балканському півострові. Багдадську залізницю Кідерлен зображав як чисто комерційне підприємство. Нарешті, він обіцяв не встановлювати Росії перепон і в Північній Персії, куди останніми роками посилено почав проникати німецький капітал. Сазонов, зі свого боку, обіцяв не перешкоджати німцям у спорудженні гілки Багдадської залізниці до Ханекена, що знаходиться на турецько-персидському кордоні. Т. Бетман склав проект російсько-німецького договору. Окрім угоди з перелічених персидських і турецьких питань, канцлер пропонував включити в договір взаємне зобов'язання Росії і Німеччини не брати участі в будь-яких ворожих один одному політичних угрупуваннях. Ясно, що прийняття такого зобов'язання означало б відхід Росії від Антанти.

Згідно зі статтею 1, Німеччина зобов'язувалася не добиватися концесій у Персії в межах російської сфери впливу. За це Росія обіцяла не протидіяти спорудженню Багдадської залізниці (стаття 3), але згоди на підвищення турецьких митних зборів у договорі не було. Російський уряд заявляв, що як тільки німцями буде завершене будівництво гілки від Садидже на Багдадській залізниці до Ханекена на турецко-персидському кордоні, він негайно ж виклопоче у персів концесію на продовження цієї лінії від Ханекена до Тегерана (стаття 2). Російська дипломатія завзято домагалася, щоб сама Німеччина зобов'язалася не будувати залізниць на північ від Багдадської дороги і від лінії Садидже – Ханекен, тобто, інакше кажучи, поблизу російського кордону. Але поки їй довелося задовільнятися лише усною обіцянкою з цього приводу німецького кайзера та його уряду. Угода була корисною для Німеччини, оскільки Росія відмовлялася від протидії спорудженню Багдадської залізниці і відкривала шлях для німецького експорту до Персії по лінії Садидже – Ханекен – Тегеран. Все ж таки головної мети Кідерлен не досяг – відірвати Росію від Антанти йому так і не вдалося.

С. Д. Сазонов не зважився підписати Потсдамську угоду. Він узяв проект з собою в Росію. Повернувшися до Петербурга, міністр удався до замислуватого дипломатичного прийому. Він дав інтерв'ю представникові газети "Новий час", пов'язаної з Міністерством закордонних справ. У цьому інтерв'ю С. Д. Сазонов намагався звести до мінімуму свої поступки Німеччині, очевидно, з розрахунком зміцнити своє власне становище в Росії, а також спробувати дещо додатково виторгувати в німців.

Несподівано Т. Бетман виступив у рейхстазі з заявою, що в Потсдамі Росія і Німеччина обіцяли не брати участі у ворожих один одному комбінаціях. Цим провокаційним виступом німецький канцлер лише зашкодив своїй справі. Його заява стурбувала Лондон і Париж. Новопризначений до Петербурга британський посол сер Джордж Б'юкенен при врученні вірчих грамот, висловив цареві тривогу з приводу потсдамських переговорів. За своїм звичаєм, Микола П поспішив запевнити посла, що Росія не укладе угоду з Німеччиною, не ознайомивши з нею заздалегідь британський уряд.

Було ясно, що загальнополітичного договору С. Д. Сазонов з Німеччиною не підпише. Переконавшись у цьому, німці вирішили задовільнятися угодою щодо Персії і Багдадської дороги. Англійська дипломатія спробувала було зірвати й ці переговори. їй дуже допомагав царський посол в Лондоні граф Бенкендорф. На російську політику він завжди дивився очима Форейн- офісу. І в цьому випадку він лякав С. Д. Сазонова, запевняючи, що Е. Грей розірве договір Антанти, якщо російський уряд піде на сепаратну угоду про німе-цьке залізничне будівництво в Туреччині. С. Д. Сазонов не піддався панічним навіюванням графа Бенкендорфа. Він продовжував переговори з Т. Бетманом про російсько-німецьку угоду з турецьких і персидських питань. 19 серпня 1911 р. вона була підписана.