Міжнародні відносини на Середньому Сході. Політика Роси щодо Середньої Азії

Колоніальна агресія Англії на Середньому Сході

Завершення завоювання Індії дало новий поштовх британській колоніальній експансії в Ірані та Афганістані. З Індії, як з центру всієї колоніальної системи, Англія проникає в найближчі райони Китаю і в среднеазійські ханства. Головним суперником Англії в країнах Середньої Азії була Росія.

Ще в першій половині XIX ст. британський уряд висунув своєрідне пояснення англо-російських відносин в Азії. Згідно з англійською версією Росія безперервно насувалася на підступи до Індії, захоплюючи одну область за іншою, сама ж Англія лише обороняла свої індійські володіння і захищала недоторканність Оттоманської імперії, через яку пролягає ніби міст з Європи до Індії. Ця версія розвивалася в безлічі англійських "Синіх книг" і в парламентських дебатах. Вона була підхоплена відомим публіцистом Урквартом, а пізніше Раулінсоном і засвоєна авторами багатьох історичних книг. Вплив її розповсюдився і за межі Англії. Версія ця була явно тенденційною. Становище було зовсім не таким, нібито Росія наступала, а Англія оборонялася. У Середній Азії стикалися два зустрічні потоки експансії. І Росія, і Англія вели наступальну політику, і при цьому обидві побоювалися одна одну.

У 40-х pp. Англія посилила свій тиск на Іран і добивалася від нього нових поступок. Вона гостро стежила за кожним його кроком щодо Герату і підтримувала Туреччину в її спорах з Іраном про уточнення кордону між їх володіннями. На початку 50-х pp. Іран пред'явив свої претензії на Герат, але 1853 р. Англія змусила його відмовитися від захоплення Гератського ханства. Вона й надалі знов прагнула зіштовхнути Іран з Афганістаном через Герат. Росія ж схиляла Іран до війни з Туреччиною, але в 1854 р. він заявив про свій нейтралітет.

Афганістан у той час переживав період політичного об'єднання країни при правлінні еміра Дост Муххамеда (з 1842 р. по 1863 р.). У його зовнішній політиці головним було розширення своїх володінь за допомогою завоювань і дипломатії. Починаючи з 1855 р., він перейшов до політики нерівноправних договорів з Англією, що призвели Афганістан до втрати своєї незалежності. У цьому ж році Англія хитрістю нав'язала Афганістану односторонній договір, який по суті справи позбавляв його незалежності у справах зовнішньої політики і ставив державу в нерівноправне становище. Англія підбурювала Афганістан боротися з Іраном з метою захоплення Гератського ханства.

Іран в 1856 р. посунув свої війська на Гератське ханство і захопив його, щоб не допустити його переходу в руки Афганістану. Це стало формальним приводом для нападу Англії на Іран. Так почалася англо-іранська війна 1856- 1857 pp. В Англії з'явився привід – захист Герату від нападів на нього Ірану й Росії. Напередодні цих подій Англія 1855 р. розриває дипломатичні відносини з Іраном і готується до війни. У цю війну Англія хотіла втягнути й Афганістан, але той відхилився від участі в ній.

Ця війна не була популярною в самій Англії, назрівало повстання в Індії, почалася війна в Китаї, посилилися суперечності з США, невдоволення війною з боку Франції і Росії – все це примусило Англію розпочати поворот до миру з Іраном.

У 50-х pp. XIX ст. Англія була готова розповсюдити свою колоніальну агресію ще далі та вглиб Азії, але при цьому вона явно переоцінювала свої сили. Могутнє повстання сипаїв у Індії, що розгорнулося, і визвольний рух у ній в 1857-1859 pp. вщент потрясли всю систему британського колоніального панування в Індії, і це стало прикладом боротьби проти іноземних колонізаторів для інших народів Сходу. Разом з тайпінським повстанням в Китаї повстання в Індії ускладнило подальшу колоніальну агресію Англії і частково інших західних держав на Сході.

Значні збройні сили, призначені для дій в Ірані і Китаї, довелося повернути до Індії й надовго залишити там для придушення опору з боку індійців і запобігання новим повстанням. Під час повстання в Індії англійська зовнішня політика на Середньому Сході вимушена була вирішувати нові завдання: 1) якнайшвидше покінчити з війною в Ірані і 2) постаратися відвернути увагу афганського еміра Дост Муххамеда від Індії новими порадами – швидше зайняти Герат афганськими військами. Вони боялися, що афганський емір опанyє Пешеваром, але той зберіг під час повстання нейтральні позиції і цим надав величезну послугу Англії. Сам емір і його оточення боялися народних повстань у своїй країні та в Індії.

І Англія почала їх вирішувати. 1857 р. вона підписує з Іраном Паризький мирний договір, за яким: 1) Іран виводив свої війська з Гератського ханства; 2) Іран давав обіцянку не втручатися в майбутньому у внутрішні справи цього ханства, і 3) вдатися надалі до англійського посередництва в разі конфліктів з Гератом і Афганістаном. Ост-Індська компанія вступила в угоду з урядом Непалу, частиною сикхських вождів, з князями Центральної і Південної Індії і використовувала їх допомогу проти повстанців. Англійці розпалювали національну й релігійну ворожнечу, використовували зраду багатьох князів і духівництва, що спочатку долучилися до повстання, а потім шукали угоди з англійцями.

Повстання примусило Англію ліквідувати 1858 р. Ост-Індську компанію і перетворити Індію на колонію англійської корони, зайнятися перебудовою адміністративної та військової системи в Індії. Воно також змусило уряд її величності поклопотатися про встановлення телеграфного зв'язку між Індією і Англією. Для цього він добився в 1862 р. і 1865 р. від Ірану надання лише англійським фірмам концесії на спорудження телеграфної лінії через Іран і далі на під'єднаних її до англійського підводного кабелю в бік Індії. Це були перші концесії розвинених капіталістичних держав у Ірані.