Міжнародні відносний на Далекому Сході (поч. XX ст. -1914 р.)

Підготовка до війни проти Німеччини вимагала від Антанти забезпечення своїх інтересів і на Далекому Сході. Особливо гостро стояло це завдання перед Росією і Англією. Росії необхідно було захистити себе від виникнення другого фронту на Далекому Сході, а Англії – забезпечити недоторканність своїх гігантських колоніальних володінь у Азії й басейні Тихого океану.

Після укладення російсько-японської угоди 1907 р. протиріччя між ними не зникли. Царизм не був упевнений, що Японія не почне якихось агресивних дій проти Росії в Північній Маньчжурії. Але разом з тим Росія і Японія до певної міри були й союзниками. За угодою 1907 р. вони поділили Маньчжурію. При взаємній недовірі один до одного вони все ж таки були солідарні, коли треті країни робили спроби порушити їх монополію в цій частині Китаю.

Такі спроби були загалом з американського боку.

Протиріччя між Японією та США напередодні І світової війни

Тільки Японія закріпилася в Маньчжурії, вона втратила всяке бажання тримати туди "двері відкритими". Японія закрила їх наглухо і замкнула на замок. У Південній Маньчжурії Японія поспішила створити нестерпні умови для діяльності американських фірм. Так, наприклад, окремі крупні бізнесмени США – банкір Яків Шифр і залізничний магнат Едуард Гарріман (батько майбутнього американського посла в СРСР в роки Великої Вітчизняної війни) намагалися вкласти свій капітал в експлуатацію Південноманьчжурської залізниці. Обох їх спіткала невдача. Японія залишила їх ні з чим.

Державний департамент США направляв Японії ноту за нотою протесту, але це не дало ніяких результатів. Якщо в 1905 р. американське ввезення товарів та ін. становило суму 23,5 млн. дол., то в 1909 р. воно склало лише на суму 7,5 млн. дол. У китайському імпорті частка американських товарів з 15 % у 1905 р. впала до 7,6 % у 1913 р. Одна з причин подібного – відповідь Китая на дискримінацію китайців у США. У 1905 р. по всьому Китаю пройшов масовий бойкот американських товарів. Інша причина – японська конкуренція. У США багато хто переконався, що підтримка ними Японії на противагу Росії була помилкою.

І в США, і в Японії певні провладні кола використовували взаємний антагонізм для збільшення асигнувань на гонку озброєнь. 1907 р. становище США на Далекому Сході та в районі Тихого океану серйозно погіршилось. Японія, будучи союзником Англії, тепер уклала договори з Росією і Францією. Країни Антанти дорожили відносинами з Японією, зважаючи на антагонізм з Німеччиною. США опинилися до певної міри ізольованими перед лицем тієї, англо-франко-російської комбінації, що виникла на Далекому Сході.

Ізоляцією США намагалася скористатися Німеччина. Вона на противагу цьому об'єднанню хотіла створити американо-німецький блок і як підлеглого учасника втягнути туди Китай. Проте США відхилилися від операції з Німеччиною, яка їй пропонувалася, і прийняла пропозицію свого суперника – Японії, уклавши з нею 30 листопада 1908 р. свого роду перемир'я. Це була угода Руттакахіра. За цією угодою, укладеною у формі обміну нотами, США і Японія заявляли, що вони зберігають status quo, що був у басейні Тихого океану, і захист принципу рівних можливостей у торгівлі та промисловості в Китаї. Японія ніби підтверджувала свою згоду з доктриною "відкритих дверей" у Китаї, а США, у свою чергу, погоджувалися з тим становищем, яке зайняла Японія, і тими територіями, що вона мала до цього періоду. Угода передбачала взаємні консультації у випадку, якщо status quo в районі Тихого океану буде порушено.

Незважаючи на цю угоду, американо-японські суперечності продовжували поглиблюватися. Вони виявлялися в нових спробах американців проникнути до Маньчжурії 1907 р. Проте вони були зірвані Японією. Японо-китайська угода від 4 грудня 1909 р. віддавала залізничне будівництво в Південній Маньчжурії в руки Японії, як експлуатацію фушуньських вугільних копалень і мінеральних багатств у цьому регіоні. Були й інші спроби США проникнути до Маньчжурії за допомогою Росії. Проте все було марно. Японія не мала наміру допускати США до Маньчжурії.

Російсько-японські відносини напередодні Першої світової війни

Японія вважала за краще домовитися з Росією. У 1910 р. Росія стала на шлях угоди з Японією, бо США ніяк би не допомагали Росії в разі її конфлікту з Японією. Японія запропонувала Росії дипломатичну угоду і навіть союз для спільної охорони залізниць і обопільної монополії в Маньчжурії. 4 липня 1910 р. було підписано нову російсько-японську угоду, що йшла ще далі договору 1907 р. Вона складалася з публічних і таємних статей. Публічно Японія і Росія зобов'язувалися надавати одна одній дружнє сприяння у розвитку залізниць в Маньчжурії і збереженні status quo у цій провінції Китаю. У таємних статтях підтверджувався поділ її на сфери впливу, встановлені договором 1907 р., і зобов'язувалися не порушувати інтересів обох сторін, а в разі загрози існуючому в Маньчжурії становищу, зобов'язувалися приймати спільні заходи для захисту цих інтересів. Це вже було схоже на союз. У цьому ж році Японія формально анексувала Корею, що не викликало ніяких міжнародних ускладнень. І до 1945 р. вона знаходилася в руках Японії.

У жовтні 1911 р. в Китаї відбулася буржуазно-демократична революція, яка була прямим наслідком революційних подій у Росії в 1905-1907 pp., у Персії в 1906 р., у Туреччині в 1908 р. Дипломатія імперіалістичних держав зробила все від неї залежне, щоб перешкодити перемозі демократичних сил у Китаї і допомогти пануванню реакції. У ворожості до революції вони були всі солідарні, але в питаннях про методи підтримки реакції в Китаї у них не було єдності. Першими заговорили з Росією про інтервенцію до Китаю японці і запропонували їй докладно розроблений план спільної збройної інтервенції Росії та Японії. В очах інших держав інтервенція переважно японськими, ніж російськими військами, не викликала широкої згоди.

Англія, Франція і США з самого початку не вважали за доцільне підтримувати цинську монархію. Вони зробили ставку на Юань-Ши-Кая, який об'єднався з ліберальною буржуазією країни. Чотиристоронній банківський консорціум узяв на себе фінансування Юань-Ши-Каю. Японія і Росія намагалися зруйнувати монополію консорціуме, оскільки боялися його проникнення до Маньчжурії. Потерпівши невдачу з планами інтервенції, вони вирішили вступити в консорціум, щоб мати можливість здійснювати на нього вплив і не допустити його до Маньчжурії і Монголії. І тут вони досягли успіху. Це відбулося 1913 р. Наступні події в Китаї розвивалися вже під впливом Першої світової війни. Вони не принесли успіху США. Вирішальна роль у Китаї перейшла до Японії. Шестисторонній консорціум являв собою спробу змови ділків світу для спільної напівколоніальної експлуатації найнаселенішої країни світу. Змова виявилася недовговічною, оскільки й не могла бути такою. Тертя і конфлікти між державами, що входили до нього, постійно існували і розширювалися час від часу.